Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №420/18223/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/18223/26

Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,

повний текст судового рішення

складено 07.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Худика С.А.

за участю:

представника апелянта – Васильєва П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Дмитро Валерійович, про визнання протиправним та скасувати постанову і зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Одеського окружного адміністративного суду 17.06.2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Дмитро Валерійович, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стоянової Анастасії Олегівни від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №80724205.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стоянової Анастасії Олегівни від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №80724205 ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на таке. Підставою для прийняття вказаного рішення державний виконавець послався на положення Закону України «Про внесення змін до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», згідно зупиняється у період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій. Однак, як стверджує позивач, державний виконавець в даному випадку не застосував інші положення законодавства та норми Конституції України як норми прямої дії.

З покликанням на приписи ст.19, ст.129-1 Конституції України, ст.1, п.п.1, 3, 5, 8 ч.1 ст.2, п.1 ст.5, Закону України «Про виконавче провадження», ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.14, ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач вказує, що наведені положення Конституції України, процесуального законодавства та законодавства про судоустрій не містять будь-яких положень щодо неможливості виконання судових рішень будь-якими суб`єктами з огляду з огляду на запровадження правового режиму воєнного стану, що обумовлює необхідність зупинення виконання такого рішення, яке ухвалено не на користь суб`єкта, який входить до структури Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону.

Позивач вважає, що застосування державним виконавцем норм Закону щодо зупинення вчинення виконавчих дій фактично призводить до зупинення в межах цієї справи виконання судового рішення, що призведе до порушення конституційних та законодавчих засад обов`язковості судових рішень та обов`язкового їх виконання, що є неприпустимим з огляду на вищевикладену практику Європейського суду з прав людини, положень Конституції України та рішень Конституційного Суду України, та не сприяє ефективному захисту порушених суб`єктом владних повноважень прав ОСОБА_1 прав та законних інтересів та їх відновлення відповідно до приписів резолютивної частини рішення суду. Вказане державний виконавець мав врахувати та застосувати положення законодавства, яке має вищу юридичну силу.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі.

Вказаною ухвалою зобов`язано Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надати до суду у строк до 01.07.2026 року належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №80724205.

30.06.2026 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що Відділ із адміністративним позовом не згоден у повному обсязі та вважає його таким, що не підлягає задоволенню.

У відзиві вказано, що на примусовому виконанні у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП №80724205 з примусового виконання виконавчого листа №420/35493/25 виданого 30.03.2026 року Одеським окружним адміністративним судом про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При проведенні виконавчих дій у порядку до вимог ст.27, ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII винесена постанова про стягнення виконавчого збору ВП №80724205 від 09.04.2026 року, постанова про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №80724205 від 09.04.2026 року. 24.04.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено запит про стан виконання рішення суду. 30.04.2026 року на адресу Відділу надійшов лист, яким ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомляє, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року по справі №420/35493/25 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №36 від 07.04.2026 року скасовано наказ №828 від 19.09.2025 року в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Також відповідач вказує, що 22.05.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено запит про надання інформації чи скасований наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 . 28.05.2026 року на адресу Відділу від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов лист, яким вони повідомляють, що до ІНФОРМАЦІЯ_2 будь-яких відомостей щодо скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини та всіх видів центру забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 не надходило. 28.05.2026 року на адресу Військової частини НОМЕР_2 направлено запит про надання інформації чи скасований наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , що є перешкодою для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/35493/25 боржником. 10.06.2026 року винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій ВП №80724205.

Як стверджує відповідач, при винесенні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій державний виконавець керувався абз.12 п.10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено - зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій. 02.06.2026 року на адресу Військової частини НОМЕР_2 повторно направлено запит про надання інформації чи скасований наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , що є перешкодою для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/35493/25 боржником. 22.06.2026 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлена вимога про надання інформації чи скасований наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 , що є перешкодою для виконання боржником рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/35493/25 та в подальшому може призвести до застосування до боржника штрафу у відповідності до приписів статті 63 Закону України «Про виконавче провадження». На даний час відповіді не отримано.

Відповідач вказує, що зупинення вчинення виконавчих дій є тимчасовим заходом і не скасовує саме зобов`язання, а лише призупиняє дії виконавця до настання певних обставин, а саме припинення або скасування воєнного стану. Після усунення підстав для зупинення, провадження буде відновлене, вчинення виконавчих дій продовжиться, виконавче провадження буде завершене, якщо боржник виконає зобов`язання чи будуть інші підстави для завершення.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Дмитро Валерійович про визнання протиправним та скасувати постанову і зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року у адміністративній справі №420/18223/26 та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стоянової Анастасії Олегівни від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №80724205.

Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи через їх неправильне дослідження та оцінку, а також неправильність встановлення цих обставин, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

13.07.2026 року (вхід. №41397/26 від 13.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі; справу розглянути, без участі представника Відділу із урахуванням даної апеляційної скарги та доданих матеріалів виконавчого провадження.

22.07.2026 року (вхід. №43433/26 від 23.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 – адвоката Васильєва П.О. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, згідно якої заявник просить задовольнити апеляційну скаргу.

23.07.2026 року (вхід. №43651/26 від 23.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява, в якій заявник просить прийняти заяву та долучити її до матеріалів справи №420/18223/26; відхилити доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, як повністю спростовані матеріалами справи та нормами законодавства; у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року залишити без змін.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року по справі №420/35493/25, яке набрало законної сили, вирішено адміністративний позов задовольнити частково; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.09.2025 року №828 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.08.2025 року про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; у задоволені іншої частини позову відмовити; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 2422,40 грн.».

30.03.2026 Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/35493/25 видано виконавчі листи.

09.04.2026 року старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лебеденко Іриною Валеріївною, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №80724202 з примусового виконання виконавчого листа №420/35493/25 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; у задоволені іншої частини позову відмовити.

10.06.2026 року старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стояновою Анастасією Олегівною керуючись абз.12 п.10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» в рамках виконавчого провадження №80724202 прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/35493/25 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; у задоволені іншої частини позову відмовити до припинення або скасування воєнного стану.

У постанові вказано, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зупиняється у період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Позивач, не погоджуючись з постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стоянової Анастасії Олегівни від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №80724205, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до вимог ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приписами ч.ч.1, 2 ст.15 Закону №1404-VIIІ, передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення).

Згідно з вимогами ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до вимог ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до вимог ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом ч.1 ст.13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що боржником у виконавчому провадженні ВП №80724205 з виконання виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/35493/25 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.

Із врахуванням викладеного, суд першої інстанції вважає, що, зупиняючи виконавче провадження №80724205, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Також суд першої інстанції зазначає, що доводи позивача про те, що оскаржувана постанова суперечить принципу права на судовий захист, складовою якого є обов`язкове виконання судових рішень, слід визнати помилковими, оскільки скасування оскаржуваної постанови не вказує на невиконання рішення суду чи неможливість такого виконання в майбутньому, а є лише одним із законодавчо визначених інструментів здійснення виконавчого провадження.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 08.05.2026 року ухвалою суду за заявою ОСОБА_1 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом одного місяця з дня отримання копії цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року по справі №420/35493/25.

08.06.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 подав звіт.

За змістом звіту, на виконання рішення суду від 16.02.2026 року наказом від 07.04.2026 №36 скасовано наказ від 19.09.2025 року №828 у частині призову позивача та внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Питання щодо надання відстрочки комісією не розглянуто, оскільки позивач продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, а наказ про його виключення зі списків військової частини відсутній.

15.06.2026 року позивач подав заяву про відмову у прийнятті звіту про виконання судового рішення, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі №420/35493/25 виконано не в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року по справі №420/35493/25 прийнято звіт ІНФОРМАЦІЯ_2 про виконання рішення суду у справі №420/35493/25 і зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом одного місяця з дня отримання копії цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року по справі №420/35493/25.

Отже, суд, який ухвалив рішення з примусового виконання якого і відкрито виконавче провадження №80724205 здійснює контроль за його виконання.

Тобто, на думку суду першої інстанції зупинення виконавчого провадження з примусового виконання рішення в рамках ВП №80724205 не нівелює принцип щодо обов`язковості судового рішення.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що постанова про зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням №80724205 винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.06.2026 року старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стояновою А.О. на підставі п.10.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до припинення або скасування воєнного стану.

Посилаючись на положення пункту 10-2 Закону №1404-VIII державний виконавець в даному випадку прийняв постанову від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/35493/25, виданого 30.03.2026 року Одеським окружним адміністративним судом – до припинення або скасування воєнного стану.

Колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з вимогами ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Відповідно до вимог ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судове рішення, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Суд зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Також, у Рішенні від 26 червня 2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.

Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов`язків.

Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) («Шмалько проти України», заява №60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява №589498/00, пункт 34).

У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, п.40 зазначається, що … право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», пункт 74).

Отже, право на виконання судового рішення є складовою частиною права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до вимог ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Вказана норма знайшла своє відображенні і в ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.

Відтак, Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.

Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців). В свою чергу, невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для примусового виконання рішення суду порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов`язковості судового рішення.

За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 06.08.2025 року про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та за наслідком розгляду цієї заяви прийняття управлінського рішення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на даний час.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також вказаною статтею Закону України «Про оборону України» регламентовано, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Частиною 8 статті 4 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Вимогами ст.22 цього Закону визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації та встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (ч.5 ст.22).

В свою чергу статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», визначені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином призов громадян на військову службу здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації в умовах особливого періоду, зокрема, в умовах дії режиму воєнного стану.

Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє особливий період (діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про надання громадянам відстрочки від мобілізації є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.

Колегія суддів зауважує, що право на позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.

З урахуванням гарантованого Конституцією України, навіть в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі №420/35493/25, за наслідком вирішення якого Одеським окружним адміністративним судом ухвалено судове рішення на користь позивача, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв`язку з дією в Україні особливого періоду режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, колегія суддів вважає, що положення пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження №80724202, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до вимог ч.2 ст. 2 КАС України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду не було встановлено належних достатніх фактичних та правових підстав для зупинення вчинення виконавчих дій з огляду на зазначені вище обставини, а отже, оспорювана постанова не може вважатися такою, що винесена у відповідності до вимог Закону, тому підлягає скасуванню.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про задоволення позовних вимог.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справ вбачається, що при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (квитанція про сплату №0112-9176-6216-1537 від 15.06.2026 року) та при поданні апеляційної скарги в розмірі 1597,44 грн. (квитанція про сплату №5279-7220-5367-1386 від 16.07.2026 року).

Отже, судові витрати підлягають до відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - в загальному розмірі 2928, 64 грн. (1331,20 грн. + 1597,44 грн.).

Керуючись ст.ст. 243; 250; 271; 272; 287; 308; 310; 315; 317; 321; 322; 325; 328; 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року – скасувати, ухвалити у справі №420/18223/26 нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стоянової Анастасії Олегівни від 10.06.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №80724205.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34890175) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2928, 64 грн. (дві тисячі дев`ятсот двадцять вісім гривень 64 коп.).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08.09.2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька І.Г. Ступакова