Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/4117/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4117/25

Головуючий І інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 18.08.2025р.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м.Севастополі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

10.02.2025р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, АР Крим та м.Севастополі Укртрансбезпеки, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 29.10.2024р. №ПШ029788 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51 000 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29.10.2024р. відповідачем винесено спірну постанову №ПШ029788 про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51000 грн. Позивач не згоден з цією постановою, вважає її протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при перевезенні вантажу 30.09.2024р. на міжнародній дорозі М-27 «Одеса-Чорноморськ» транспортним засобом з напівпричепом, він, як перевізник не допускав порушення законодавства про автомобільний транспорт та правил дорожнього руху (фактична маса вказаного составу транспортних засобів разом з вантажем не перевищувала понад 40 т).

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 1-ї інстанції, ФОП ОСОБА_1 15.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2053р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

25.09.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

30.09.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

30.09.2024р. о 13:45 державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (на а/д 161805 «Одеса-Чорноморськ» АЗС «БРСМ» (дорога місцевого значення) на підставі направлення на рейдову від 26.09.2024р. №000040 у Одеській області проведена перевірка транспортного засобу марки «DAF» з д.р.н. НОМЕР_1 та напівпричіпу марки «BENALU» з д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами проведеної перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР088716 від 30.09.2024р.

Так, даною перевіркою встановлено, що водій здійснював перевезення вантажу, а саме: мінеральні добрива, згідно з товарно-транспортною накладною №А2242/2.

При цьому, в ході проведення цієї перевірки повна маса транспортного засобу становить - 39,680 т при дозволених для доріг місцевого значення - 24 т, що на 65,33 % перевищує дозволену. Т.б. водієм порушено вимоги п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306.

29.10.2024р. відповідач, на підставі вказаного вище акту перевірки, прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ029788, якою постановив стягнути з позивача штраф у сумі 51000 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, відповідальність за яке передбачена абзацом сімнадцятим ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач, вважаючи вказану вище постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, засади організації в діяльності автомобільного транспорту в Україні регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-ІІІ.

Відповідно до ч.7 ст.6 Закону №2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Згідно з ч.ч.14 та 17 ст.6 Закону №2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу ст.34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен, зокрема виконувати вимоги цього ж Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Як передбачено у ст.48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії зобов`язані мати та пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для автомобільного перевізника є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, а також інші документи, передбачені законодавством. Для водія, у свою чергу, це посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, що виданий компетентними уповноваженими органами, або ж документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

У свою чергу, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз.17 ст.60 Закону №2344-III).

Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 цього Закону також встановлено, що автомобільні дороги, вулиці поділяються на: загального користування, відомчі та приватні.

Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та інші.

Класифікація ж автомобільних доріг загального користування наведена у ст.8 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005р. №2862-IV, відповідно до якої, автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення підрозділяються на міжнародні, національні, регіональні та територіальні.

Також, за правилами ст.33 Закону №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879) передбачено, що документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Згідно з пп.5,6 п.2 Порядку №879, документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу. Вимірювальне і зважувальне обладнання - це технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів та мають нормовані метрологічні характеристики.

Згідно з актом проведення перевірки №АР088716 від 30.09.2024р., посадовою особою виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме перевезення відповідно до ТТН №А2242/2 з перевищенням встановлених п.22.5 ПДР України габаритно вагових норм. Загальна маса 39,67 т при нормативно допустимій 24 т саме для дороги місцевого значення. При цьому, перевищення склало - 65,33%.

Процедуру ж здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів стосовно організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначено положеннями «Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567).

За приписами п.14 вказаного Порядку, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури: автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту, відносно додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п.3 «Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України.

У свою чергу, єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють ПДР України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306.

Згідно з п.22.5 ПДР України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки), рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси для чотирьохвісних вантажних автомобілів: для доріг державного значення - 32 т, а для доріг місцевого значення - 24 т.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення рейдової перевірки водієм транспортного засобу було надано посадовим особам відповідача ТТН №А2242/2 (відповідно до якої перевозився вантаж), за змістом якої загальну масу транспортного засобу з вантажем 39,680 т.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що визначальним у цій справі є встановлення фактичного місця проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача, адже саме від статусу автомобільної дороги, на якій здійснювався рух транспортного засобу на момент перевірки, залежить застосовний до нього норматив фактичної маси.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2024р. під час проведення рейдової перевірки посадовими особами відповідача складено акт №АР088716, в якому безпосередньо зазначено місце проведення перевірки: «а/д С161805 Одеса-Чорноморськ АЗС БРСМ (дорога місцевого значення)».

При цьому, в акті перевірки не зазначено, що транспортний засіб позивача було зупинено або перевірено на автомобільній дорозі державного значення М-27 «Одеса-Чорноморськ». Навпаки, у відповідному документі прямо ідентифіковано автомобільну дорогу С161805 як дорогу місцевого значення.

Зазначене узгоджується також із витягом з розпорядження Одеської ОДА за №52/А-2018 від 16.01.2018п., відповідно до якого, автомобільна дорога С161805 віднесена до автомобільних доріг місцевого значення (в графі під номером 453 визначена вищезгадана дорога).

Водночас, факт існування згаданої автомобільної дороги державного значення М-27 «Одеса-Чорноморськ», яка проходить у безпосередній близькості до автомобільної дороги С161805, сам по собі не свідчить про те, що транспортний засіб позивача було зупинено саме на М-27.

На думку апелянта, зазначення в акті перевірки №АР088716 від 30.09.2024р. місця її проведення як «а/д - С161805 «Одеса-Чорноморськ» АЗС БРСМ дорога місцевого значення» не підтверджує фактичного руху транспортного засобу саме автомобільною дорогою місцевого значення, оскільки вказана автозаправна станція розташована поряд з автомобільною дорогою міжнародного значення М-27 «Одеса-Чорноморськ». За таких обставин позивач вважає, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами факт порушення ним п.22.5 ПДР України, оскільки фактична маса транспортного засобу не перевищувала граничних вагових параметрів, які установлені для автомобільних доріг міжнародного (державного) значення.

Втім, саме по собі посилання ФОП ОСОБА_1 на те, що АЗС «БРСМ» розташована поблизу автомобільної дороги М-27, не спростовує зазначених в акті відомостей про конкретну автомобільну дорогу, на якій проведено перевірку. При цьому, колегія суддів враховує, що дороги С161805 та М-27 проходять у безпосередній близькості одна від одної, у зв`язку з чим зазначення в акті назви АЗС має характер додаткового орієнтира місця проведення перевірки, однак не змінює прямо вказаного в цьому ж акті номера автомобільної дороги - С161805 та її статусу як дороги місцевого значення.

Отже, доводи апелянта про те, що перевірка фактично здійснювалася на автомобільній дорозі М-27, ґрунтуються виключно на припущенні та не підтверджені належними доказами.

У цій справі відповідно до відомостей, зафіксованих в акті №АР088716 від 30.09.2024р., а також даних товарно-транспортної накладної №А2242/2, загальна маса транспортного засобу з вантажем становила 39,680 т.

Таким чином, за нормативно допустимої загальної маси 24 т фактична маса транспортного засобу перевищувала встановлений норматив на 15,680 т, що становить 65,33%. Тому, встановлений під час перевірки показник перевищення суттєво перевищує граничне значення у 30%, передбачене абз.17 ст.60 Закону №2344-III.

Посилання апелянта на можливість застосування до спірних правовідносин нормативу 40 т, встановленого для автомобільних доріг державного значення, ґрунтується лише на припущенні про проведення перевірки на автомобільній дорозі М-27, яке, як встановлено судом, належними та допустимими доказами не підтверджено.

При цьому, колегія суддів відхиляє також посилання апелянта на наданий ним скріншот, який, на його переконання, відображає дані GPS-трекінгу руху транспортного засобу та підтверджує його перебування на автомобільній дорозі М-27 «Одеса-Чорноморськ».

Колегія суддів зазначає, що сам по собі наданий апелянтом скріншот не дає можливості достовірно встановити ані джерело походження відображених на ньому відомостей, ані належність відповідних даних саме транспортному засобу DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був предметом перевірки у цій справі, ані час та спосіб формування таких даних.

Зокрема, з наданих скріншотів неможливо встановити, яким саме технічним засобом або програмним забезпеченням здійснювалося визначення місцезнаходження транспортного засобу, кому належить відповідний GPS-трекер чи обліковий запис, з якого отримано інформацію, та чи був такий пристрій встановлений саме на транспортному засобі позивача на момент проведення рейдової перевірки 30.09.2024р. о 13:45 год.

Також, відсутні відомості, які б дозволяли ідентифікувати конкретний транспортний засіб за даними, відображеними на скріншоті, а також встановити безпосередній зв`язок між такими даними та обставинами проведення перевірки, зафіксованими в акті №АР088716 від 30.09.2024р.

Разом із тим, сам по собі графічний вигляд маршруту на карті або відображення певної точки на екрані пристрою не свідчить про достовірність наведених у ньому геолокаційних даних та не підтверджує, що відповідна інформація сформована саме щодо транспортного засобу позивача. Для встановлення такого факту необхідним є підтвердження джерела походження електронних даних, їх належності конкретному транспортному засобу, часу їх формування та цілісності відповідної інформації.

Більше того, навіть за умови припущення про достовірність відображених на скріншоті координат, з нього не вбачається, що зафіксоване місцезнаходження відповідає саме моменту зупинки транспортного засобу працівниками Укртрансбезпеки та проведення його перевірки о 13:45 год. 30.09.2024р. Відтак, такий матеріал сам по собі не дозволяє встановити, де саме перебував транспортний засіб безпосередньо в момент проведення рейдової перевірки.

За таких обставин, зазначені скріншоти не можуть бути покладені в основу висновку про те, що на момент проведення рейдової перевірки транспортний засіб позивача перебував на автомобільній дорозі М-27 «Одеса-Чорноморськ», оскільки такий висновок ґрунтувався б не на встановлених доказами фактичних обставинах, а на припущенні про походження, належність та зміст відповідних електронних даних.

Доводи апеляційної скарги позивача, у свою чергу, не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували вказані вище висновки суду апеляційної інстанції, а тому й підстави для її задоволення - відсутні.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 08.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко