Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/37310/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37310/25

Категорія 112010200Головуючий у суді І інстанції: Юхтенко Л.Р. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що вона проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України та на цей час її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. 24.09.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/6003/25 на розрахунковий рахунок позивача надійшла сума індексації грошового забезпечення в розмірі 197585,72 грн. Позивачем на адресу відповідача направлена заява про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповіді не було отримано.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 66136,20 грн. (шістдесят шість тисяч сто тридцять шість гривень 20 копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції в частині розрахунку середнього заробітку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Застосовуючи принцип пропорційності, не слід також нехтувати таким фактом, що позивач проходив службу в в/ч НОМЕР_1 як мінімум з 2017 року, про що свідчить спірний період у справі № 420/6003/25, тобто з 28 квітня 2017 року отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, але до суду у справі № 420/6003/25 звернувся лише 26 лютого 2025 року, тобто сам своєю пасивною поведінкою збільшив строк затримки розрахунку, суму середнього заробітку.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23.02.2022 року № 97-ос старшого сержанта ОСОБА_1 , яка звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23 лютого 2022 року.

24.09.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/6003/25 на розрахунковий рахунок позивача надійшла сума індексації грошового забезпечення в розмірі 197585,72 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем подана до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.09.2025 року про нарахування та виплату на її користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

На цю заяву позивач не отримала відповіді.

Також судом досліджена довідка про види грошового забезпечення, що нараховані позивачу за період за грудень 2021 року по січень 2022 року.

Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 66136,20 грн.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.

Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі №340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022 року.

Відповідно до довідки про види грошового забезпечення, що нараховані позивачу за період за грудень 2021 року по січень 2022 року грошове забезпечення позивача за грудень 2021 року становило 11203,60 грн, за січень 2022 року – 11203,60 грн.

Отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить:

11203,60 грн +11203,60 грн =22407,20 грн/62календарні дні=361,40 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача має складати 361,40 грн х 183 дні= 66136,20 грн., які належать стягненню з відповідача, на користь позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що з 28 квітня 2017 року позивач отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, але до суду у справі № 420/6003/25 звернувся лише 26 лютого 2025 року, тобто сам своєю пасивною поведінкою збільшив строк затримки розрахунку, суму середнього заробітку, оскільки відповідач повинен був виплатити усі виплати в день звільнення та не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року по справі № 420/37310/25, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький