Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/33037/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33037/24

Категорія 111030000Головуючий у суді І інстанції: Андрухів В.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи його тим, що в детальному розрахунку суми, що наведений у ППР, у стовпчику 5, вказується інформація «Загальна площа об`єкта, кв.м.» та зазначено 805,30 кв.м. Разом з тим, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться об`єкт незавершеного будівництва. Реєстраційний номер об`єкта 76351451106. Дані про площу відсутні. Об`єкт незавершеного будівництва не є об`єктом нерухомості, про що неодноразово зазначали судові установи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0235567-2408-1502-UA51080030000048246 від 03.05.2024 року. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на фізичній особі ОСОБА_1 рахується житлова нерухомість (житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 805,3 кв.м. У 2024 році базовим податковим (звітним) періодом (роком) для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за належну власнику на праві власності нерухомість, є 2023 рік. За 2023 рік нарахування проводилось згідно рішення Ізмаїльської міської ради 18 сесії VII скликання від 11.01.2017 № 1885- VII п. 1.4 про встановлення ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, прийнята ставка 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 метр квадратний бази оподаткування, тобто ставка за 2023 у гривнях складає (6700*1,5% = 100,5 грн).

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна: незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості: Так; відсоток забудови – 85 %, адреса: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110600000:01:031:0171, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,159 га.

03 травня 2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення №0235567-2408-1502-UA51080030000048246, яким визначено ОСОБА_1 сум податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2023 рік у розмірі 105932,65 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення №0235567-2408-1502-UA51080030000048246 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що наявними у справі доказами (інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) підтверджено ту обставину, що позивач є власником саме об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відтак, у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з положеннями підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до п.п.266.4.2 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

11.01.2017 Ізмаїльською міською радою прийнято рішення №1885-VІІ “Про встановлення на 2017 рік ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”, яким встановлено з 01.01.2017 на території Ізмаїльської міської ради наступні ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в залежності від типів таких об`єктів нерухомості (без врахування місця розташування (зональності)): для об`єктів житлової нерухомості усіх типів, крім перелічених у п.1.2. ч.1 цього рішення, - 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за І кв. метр бази оподаткування; для садових та дачних будинків, площа яких не перевищує 30кв. метрів, кімнат у багатосімейних (комунальних) квартирах - застосовується нульова ставка податку; для об`єктів нежитлової нерухомості незалежно від їх типів, крім окремих типів об`єкті нежитлової нерухомості, перелічених в п.1.4 ч.1 цього рішення, - 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування; для господарських (присадибних) будівель, до яких належать сараї, хліви, гаражі. літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо, та для об`єктів нежитлової нерухомості підприємств та установ комунальної та спільної власності територіальних громад Одеської області, та для гаражів, що розташовані на території земельних ділянок гаражних кооперативів, автокооперативів, - застосовується нульова ставка податку.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно з п.п. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, здійснюється виходячи із загальної площі об`єкта житлової нерухомості, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, та відповідної ставки податку, шляхом множення бази оподаткування на ставку податку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить об`єкт нерухомого майна – “незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості”, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.10.2024.

При цьому, у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.10.2024 інформація щодо площі вказаного об`єкта нерухомого майна відсутня.

Разом з тим, визначаючи ОСОБА_1 в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №0235567-2408-1502-UA51080030000048246 від 03.05.2024 року суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 105932,65 грн., ГУ ДПС в Одеській області врахувало наступні показники: адреса об`єкта нерухомості – АДРЕСА_1 ; загальна площа об`єкта нерухомості – 805,3 кв.м.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що інформацію щодо загальної площі об`єкта незавершеного будівництва 805,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачу - ОСОБА_1 , взято з Відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.10.2024 інформація щодо площі вказаного об`єкта нерухомого майна відсутня.

Відповідно до п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 Податкового кодексу України, під час встановлення податку обов`язково визначається такий елемент як база оподаткування.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, Головним управлінням ДПС в Одеській області, у межах розгляду даної справи, не доведено, що загальна площа об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачу - ОСОБА_1 , становить 805,3 кв.м.

Доказів на підтвердження своєї позиції, що базою оподаткування є площа об`єкта 805,3 кв.м, відповідачем до суду не надано.

При цьому відповідно до частини першої ст. 182 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” із змінами та доповненнями (далі - Закон № 1952-ІV).

Пунктом 1 частини першої ст. 2 Закону № 1952-ІV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Слід зазначити, що згідно з частиною другою ст. 331 ЦКУ право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

При цьому до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності така особа може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону (ч. 3 ст. 331 ЦКУ).

Отже, об`єкти незавершеного будівництва не визначені ПКУ як об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Наявними у справі доказами (інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) підтверджено ту обставину, що позивач є власником саме об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відтак, у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є протиправним, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить суд стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн позивач додав до позовної заяви наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 15.10.2024 року з додатком, квитанцію про сплату № СВ08809921/1 від 23.10.2024 року.

Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути вочевидь завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що з урахуванням категорії та складності справи, розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000 грн є необґрунтованим та завищеним, а тому правомірною зменшив розмір таких витрат до 5000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року по справі № 420/33037/24, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький