Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/1111/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1111/26

Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Танцюра К.О. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що 11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в якому просив зарахувати вислугу років у період його служби з 21.06.2008 по 09.04.2015 на пільгових умовах до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції. Однак 17.12.2025 Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України надав позивачу лист-відповідь «Про розгляд звернення» в якому повідомило про відсутність підстав для зарахування до календарної вислуги років та стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, вислугу років на пільгових умовах за період проходження ОСОБА_1 служби з 21.06.2008 до 09.04.2015 в Департаменті, з підстав, що Закон №2262 та постанова №393 не містять жодної норми, що передбачає призначення пенсії за вислугу років, обчисленої на пільгових умовах, та зарахування пільгової вислуги до календарної, натомість положеннями, зазначеними в нормах законодавства, чітко передбачено призначення пенсії за вислугу років особам, які на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства України та практику Верховного Суду зазначив, що передбачена постановою КМУ №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ та положенням цього Закону не суперечить та до вислуги років для призначення пенсії особам, зазначеним в постанові №393, відповідні періоди проходження ними служби зараховується на пільгових умовах, у тому числі періоди проходження служби до 27.07.2011 на посадах, передбачених Постановою №393 до внесення до неї змін Постановою № 780. Отже, як вказав позивач, відповідач протиправно відмовив йому у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги років, сформованої за період з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року виходячи з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні вислуги років у пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії. Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року до його календарної вислуги, яка дає право на призначення пенсії, та здійснити перерахунок стажу, із врахуванням зазначеного пільгового стажу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що положеннями статей 12 та 17 Закону № 2262- ХІІ не передбачено зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за цим законом вислугу років у пільговому обчисленні.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що з 30.08.2004 ОСОБА_1 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, зокрема наказом Київського юридичного інституту МВС України №506 від 30.08.2004 ОСОБА_1 надано звання рядового міліції, що вбачається з копії послужного списку останнього.

Також, з вказаного послужного списку ОСОБА_1 №М-211285 вбачається, що в період з 21.06.2008 по 12.06.2015 він перебував на відповідних посадах в органах МВС України.

11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив зарахувати вислугу років у період його служби з 21.06.2008 по 09.04.2015 на пільгових умовах до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції (а.с.8).

17.12.2025 Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України надав позивачу відповідь, в якій повідомило про відсутність підстав для зарахування до календарної вислуги років та стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, вислугу років на пільгових умовах за період проходження ОСОБА_1 служби з 21.06.2008 до 09.04.2015 в Департаменті, з підстав, що Закон №2262 та постанова №393 не містять жодної норми, що передбачає призначення пенсії за вислугу років, обчисленої на пільгових умовах, та зарахування пільгової вислуги до календарної, натомість положеннями, зазначеними в нормах законодавства, чітко передбачено призначення пенсії за вислугу років особам, які на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні вислуги років у пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії; зобов`язання Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року до його календарної вислуги, яка дає право на призначення пенсії, та здійснити перерахунок стажу, із врахуванням зазначеного пільгового стажу.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 59, ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

За приписами статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. 1, 12, 17 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Пенсія за вислугу років призначається: а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж, з статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, регламентовані ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», серед яких: служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Отже, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено умови призначення пенсії за вислугою років та види служби і періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах б - д, ж із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Департаменту від 29.09.2023 № 590 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено в порядку переведення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області начальником управління стратегічних розслідувань в Київській області. Наказом Департаменту від 04.10.2023 № 605 о/с позивачу встановлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 02.10.2023 – 17 років 09 місяців 26 днів.

Кабінетом Міністрів України не визначено іншого порядку обчислення вислуги років у поліції, в тому числі і під час проходження служби, окрім того, що передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393.

Так, Порядком №393 було передбачено умови пільгового зарахування вислуги років в цілях обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років.

Верховний Суд з метою забезпечення єдності та сталості судової практики неодноразово на рівні судових палат висловлювався щодо застосування положень Закону №2262-ХІІ та Порядку №393 з питань пільгового обчислення календарної вислуги років.

Так, вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Крім того, у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 Верховний Суд в складі судової палати дійшов таких висновків:

«…Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.».

Отже, до 16.02.2022 перший абзац пункту 3 Порядку №393 звучав таким чином:

«До вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…».

Такий зміст цієї норми вказував на те, що пільгове обчислення вислуги років передбачене в цілях саме призначення пенсії, що відповідало вимогам статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, на виконання якої і було затверджено Порядок №393.

Водночас, постановою від 16.02.2022 №119 Кабінетом Міністрів України до Порядку №393 внесено зміни.

Цими змінами, серед іншого, перший абзац пункту 3 Порядку №393 викладено у наступній редакції:

«До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…».

Такими змінами запроваджено пільгове зарахування вислуги років уже в цілях визначення розміру пенсії.

Водночас, умови призначення пенсії та визначення її розміру за своїм змістом є різними процедурами, які відбуваються в певній послідовності.

Так, спочатку встановлюється право військовослужбовця на пенсію та його відповідність визначеним законом умовам її призначення і лише після цього, в разі якщо військовослужбовець має право на пенсію за вислугу років, визначається її розмір.

В разі, якщо особа не відповідає таким умовам, то питання визначення розміру пенсії взагалі не стоятиме.

Виключний перелік умов призначення пенсії за вислугу років передбачено статтею 12 Закону №2262-ХІІ і такі умови полягають власне у встановленні наявності необхідної вислуги років.

Визначення розміру пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ не належить до умов призначення пенсії за вислугу років.

Своєю чергою, визначення розміру пенсії унормовано статтею 13 Закону №2262-ХІІ, якою не передбачено такого поняття як «пільгове визначення розміру пенсії за вислугу років».

Також цією статтею, як і в цілому Законом №2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України не уповноважувався на визначення пільгових умов визначення розміру пенсії за вислугу років.

Натомість, статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України був уповноважений встановити порядок визначення пільгових умов саме призначення пенсій за вислугу років.

Такий порядок був встановлений Кабінетом Міністрів України у Порядку №393 і діяв до 16.02.2022.

Однак, запровадивши постановою від 16.02.2022 №119 зміни до Порядку №393, Кабінет Міністрів України скасував порядок визначення пільгових умов призначення пенсій, тим самим, позбавивши осіб які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, права на пільгове обчислення вислуги років, а відтак і права на призначення пенсій на пільгових умовах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таке правове регулювання спірних правовідносин вказує на те, що, встановлюючи постановою від 16.02.2022 №119 пільгові умови визначення розміру пенсії за вислугу років особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України діяв не в межах повноважень визначених Законом №2262-ХІІ.

Крім того, внаслідок скасування порядку визначення пільгових умов призначення пенсій залишились невиконаними вимоги статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, якими Кабінет Міністрів України зобов`язаний встановити такий порядок, що також обмежує соціальні права військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Поряд з тим, право на пільгове обчислення вислуги років регулювалось не лише Порядком №393 і не лише для цілей Закону №2262-ХІІ.

Так, на сьогодні продовжують діяти положення Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», яким передбачено пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсій осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби (Закон №2713-IV).

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону №2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

За змістом наведеної норми пільговий залік вислуги років передбачено саме для призначення пенсії, а не для визначення її розміру.

Аналогічна правова позиція та висновки відображені в окремій думці судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Стародуба О.П. у справі № 340/4308/24.

Таким чином, на переконання колегії суддів, вказане свідчить про порушення принципу рівності, який закріплений у статті 24 Конституції України оскільки для інших категорій службовців, зокрема службовців ДКВС, аналогічний пільговий залік вислуги років продовжує діяти саме в цілях призначення пенсії.

При цьому, держава може ліквідувати пільгові режими виходу на пенсію, якщо вони більше не відповідають економічним реаліям суспільства, тобто має бути чітко визначена мета.

Однак, легітимна мета скасування таких соціальних гарантій відсутня, що підтверджується збереженням права на пільговий залік вислуги років для призначення пенсії за іншими категоріями службовців, зокрема працівниками Державної кримінально-виконавчої служби.

Поруч з тим, якщо особа обрала професію саме через державні гарантії раннього виходу на пенсію і вже відпрацювала більшу частину цього спецстажу, держава зобов`язана розробити компенсаторні механізми пенсійного забезпечення (наприклад, зберегти право раннього виходу для тих, хто вже має 80% необхідного спецстажу).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі „Valverde Digon v. Spain від 21 вересня 2023 року (заява № 22386/19) суд вказав, що зміна запроваджена рішенням Конституційного суду, фактично наклала на певну категорію осіб, у тому числі на заявницю, нову умову для отримання права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, появу якої не можна було передбачити, яка не мала перехідного періоду і яку вони не могли виконати після набрання нею законної сили, що є охопленням елементів, які важко поєднати з верховенством права (там само, § 99). Позбавлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника внаслідок відсутності перехідного періоду після ухвалення рішення Конституційного суду є втручанням, яке оскаржується в цій справі, і не може виключати саму застосовність гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У цьому випадку ЄСПЛ зазначає, що Конвенція має на меті гарантувати права, які є «практичними та ефективними», а не теоретичними й ілюзорними (див. Perdigгo v. Portugal [GC], № 24768/06, § 68, 16 листопада 2010 року) (пункт 63 рішення).

Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що в цій конкретній справі заявниця могла мати «законні очікування», що вона матиме право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника, проте нові умови отримання права на пенсію, яких вона не могла передбачити нівелювали таке право.

У рішенні по справі «Белане Надь проти Угорщини ( заява № 53080/13) від 13 грудня 2016 року суд, зокрема, зазначив, що якщо змінилися національні правові умови для надання будь-якої конкретної форми допомоги або пенсії, і якщо відповідна особа більше не повністю задовольняє їх через зміну цих умов, може бути виправданим ретельний розгляд індивідуальних обставин справи, зокрема, характеру зміни вимоги, щоб перевірити існування достатньо встановленого, суттєвого майнового інтересу згідно з національним законодавством Такі вимоги правової визначеності та верховенства права, які належать до основних цінностей, що пронизують Конвенцію.

У п.п. 70-71 рішення у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) від 20.10. 2011 надане визначення принципу належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Разом з тим, апеляційний суд зосереджує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ заявник може стверджувати про порушення статті Першого Протоколу Конвенції лише тією мірою, якою оскаржувані рішення стосуються його володіння у значенні цього положення. Володіння може бути або наявним володінням, або активами, включаючи претензії, щодо яких заявник може стверджувати про принаймні легітимні очікування здійснити ефективне користування правом власності (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; Джей А. Пай (Оксфорд) Лтд і Джей А. Пай (Оксфорд) Ленд Лтд проти Сполученого Королівства (J.A. Pye (Oxford) Ltd and J.A. Pye (Oxford) Land Ltd v. the United Kingdom) [ВП], 2007, § 61; Фон Мальцан та інші проти Німеччини (Von Maltzan and Others v. Germany) (ріш.) [ВП], 2005, § 74 (c); Копецький проти Словаччини (Kopeckэ v. Slovakia) [ВП], 2004, § 35 (c); Катона і Заварський проти Словаччини (Katona and Zбvarskэ v. Slovakia), § 52).

За певних обставин легітимні очікування отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Протоколу № 1 (Прессос Компаніа Навіера С.А. Та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), 1995, § 31; на противагу Грацінгер і Грацінгерова проти Чеської Республіки (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) (ріш.) [ВП], 2002, § 73).

Правовий висновок про обов`язок держави забезпечити передбачуваність законодавства та захистити законні сподівання особи у сфері пенсійного забезпечення отримав підтвердження у низці рішень Конституційного Суду України.

Так, Конституційний Суд України у Рішення від 20.01.2026 №1-р/2026 визнав таким, що не відповідає Конституції України, підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889 у тім, що у ньому не встановлено перехідних умов пенсійного забезпечення чи компенсаційних механізмів для осіб, які у період з 15 березня 2000 року до дня набрання чинності Законом №889 (30 квітня 2016 року) обіймали посади державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, однак станом на 1 травня 2016 року не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723".

Також, Суд зазначив, що непередбачення у підпункті 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889 перехідних чи компенсаційних механізмів пенсійного забезпечення для осіб, які у період із 15 березня 2000 року до 30 квітня 2016 року включно перебували на посадах державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, сплачували підвищені відрахування, але на день набрання чинності Законом № 889 не мали потрібного стажу для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, створює необґрунтовану відмінність у ставленні до цієї категорії осіб. Збереження особливих умов пенсійного забезпечення для осіб, які на день набрання чинності Законом № 889 мали відповідно 10 або 20 років стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, за умови повного скасування особливих умов пенсійного забезпечення без застосування перехідних чи компенсаційних механізмів для тих осіб, яким станом на 1 травня 2016 року не вистачило потрібного стажу, але які сплачували підвищені відрахування, не забезпечує розумного співвідношення між застосованими засобами та легітимною метою зміни умов пенсійного забезпечення державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування (уніфікація пенсійного законодавства, забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи).

У контексті спірних правовідносин у справі, що розглядається, позивач тривалий час проходив службу в особливих умовах, які згідно з пунктом 3 Порядку № 393 імперативно передбачали пільгове (кратне) обчислення вислуги років.

Так, внаслідок внесених до Порядку №393 змін поняття пільгового обчислення вислуги років військової служби зазнало викривлення, а його значення для військовослужбовців нівелювалось, оскільки зміст оновленої «пільги» полягає в розмірі пенсії, до якої військовослужбовцю ще потрібно дослужити.

В той час як до внесених постановою від 16.02.2022 №119 змін до Порядку №393 пільгове обчислення вислуги років дозволяло особі вийти на пенсію «достроково», що за своїм змістом, зважаючи на ризики і небезпеку, з якими пов`язана служба, і було реальною пільгою, запровадженою за особливості та специфіку несення служби.

Поряд з тим, екстраполюючи висновки Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2026 на обставини цієї справи, колегія суддів зауважує, що законодавством не передбачено жодних перехідних чи компенсаційних механізмів пенсійного забезпечення для поліцейських, які вже перебували на службі станом до моменту внесення змін до Порядку №393 постановою Кабінету Міністрів України №119 та набули легітимні очікування щодо врахування пільгового стажу для призначення пенсії.

У законодавстві, що регулює спірні правовідносини, зокрема в Законі № 2262-ХІІ відсутні будь-які компенсаційні механізми, які б у разі зміни підзаконного регулювання Кабінетом Міністрів України нівелювали чи еквівалентно відшкодували втрату права позивача на пільгове зарахування вислуги років для призначення пенсії.

На користь такого висновку слугує також стала практика Конституційного Суду України, зокрема, у Рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002 та Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України наголосив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язань щодо соціального захисту осіб, які виконували обов`язки перед державою, а зміна підзаконного регулювання не може призводити до звуження обсягу існуючих прав.

Крім того, відповідно до принципу правової визначеності, сформульованого у Рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018, правове регулювання має бути передбачуваним.

Конституційний Суд Україна у рішенні від 23.01.2020 по справі № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України конституційності окремих положень розділу 1, пункту 2 розділу ІІІ Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII КСУ, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020 по справі № 1-р/2020 в контексті встановленні права на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих умовах констатував, що правовий статус працівника, який виконував роботу у шкідливих умовах до 01.04.2015, та його легітимні очікування щодо виходу на пенсію за колишніми віковими цензами (50 років за Списком № 1 та 55 років за Списком № 2) є захищеними конституційними гарантіями. Спроба відповідача застосувати до відпрацьованого до 2015 року стажу підвищені кваліфікаційні вимоги є протиправним звуженням обсягу прав особи та прямим порушенням принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/200 ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, сформулювала такий висновок:

« 92. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

93. У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

94. Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

95. З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.».

Отже, Рішення Верховного Суду у справі № 360/3611/20 у поєднанні з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 (від 23.01.2020) резюмують, що право на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих умовах є набутим правом особи, якщо вона фактично виконувала таку роботу до 01.04.2015 та зберігається за особою навіть у разі зміни умов призначення пенсії через зміну положень законодавства.. Конституційний Суд України визнав неконституційним підвищення віку та стажу для цієї категорії працівників, що унеможливлює ретроактивне погіршення умов їх пенсійного забезпечення.

Поряд з тим, колегія суддів зауважує, що оцінюючи допустимість ретроактивного впливу нових норм на вже сформовані правовідносини через призму захисту легітимних очікувань та правової визначеності., П`ята палата Європейського Суду Справедливості у рішенні від 29 квітня 2004 року в об`єднаній справі Gemeente Leusden (C-487/01) та Holin Groep BV cs (C-7/02) зазначила, що нове законодавство діє на майбутнє, але воно негайно застосовується до поточних правовідносин (принцип негайної дії нового закону або immediate effect).

При цьому, суд враховує, що зворотна сила зміни способу обчислення необхідного стажу прямо не встановлена самим актом та не є результатом його змісту ( див. п. 59 рішення Європейського суду справедливості справа Gemeente Leusden та Holin Groep BV, C-487/01 та C-7/02, від 29.04.2004.

Зазначений принцип підлягає застосуванню виключно у системному зв`язку з принципом правової визначеності. Так, дія нового регулювання, зокрема, Постанови КМУ № 119, на поточні правовідносини не може мати ретроактивного характеру та впливати набуті права особи, зокрема на пільгове обчислення вислуги років, які повністю сформувалися до моменту набрання чинності відповідними змінами.

Постанова КМУ від 16.02.2022 № 119, яка внесла зміни до Порядку № 393, не містить положень чи прямих приписів про те, що цей нормативно-правовий акт застосовується ретроактивно до вже набутого особою стажу до дати внесення цих змін. За відсутності такої прямої вказівки в самому тексті акта, поширення його дії на період служби позивача до 16.02.2022 є порушенням фундаментального принципу незворотності дії закону в часі.

В рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18).

Відтак, позивач проходить службу в особливих умовах і набув легітимні очікування на пільгове обчислення стажу для призначення пенсії на підставі ст. 17-1 Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні вислуги років у пільговому обчисленні, сформованої за періоди служби у підрозділах боротьби з організованою злочинністю органів внутрішніх справ з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії; зобов`язання Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 21 червня 2008 року по 27 липня 2011 року до його календарної вислуги, яка дає право на призначення пенсії, та здійснити перерахунок стажу, із врахуванням зазначеного пільгового стажу.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року по справі № 420/1111/26, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький