Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №459/1152/26 — Шептицький міський суд Львівської області

Справа № 459/1152/26

Провадження № 2/459/503/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі: головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., представника позивача Бруха А. О., представника відповідача Солтанова Е. Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП

У С Т А Н О В И В:

Представник позивачки - адвокат Брух А. О. звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 майнову шкоду (матеріальний збиток), спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 256 140 (двісті п`ятдесят шість тисяч сто сорок) грн. 80 коп, а також вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 24 жовтня 2025 року близько 16 год. 30 хв. на автодорозі «Р-15» сполученням Ковель–Жовква, на 125 км 350 м, у межах с. Межиріччя Шептицького району Львівської області, солдат ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , будучи неуважним, не вибравши безпечної швидкості та дистанції руху, допустив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з НОМЕР_3 , під керуванням позивачки, який рухався попереду. Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за фактом зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Представник позивачки зазначав, що автомобіль «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , перебував на балансі військової частини НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 на момент ДТП проходив військову службу у вказаній військовій частині та виконував службове завдання. Згідно з актом службового розслідування, ДТП сталася під час виконання ним службових обов`язків, у зв`язку з чим, на думку представника, обов`язок з відшкодування завданої шкоди покладається на військову частину НОМЕР_1 , як володільця транспортного засобу. Внаслідок ДТП автомобіль позивачки «Mercedes-Benz GLK220CDI» зазнав значних пошкоджень. Позивачка у встановленому порядку звернулася до страхової компанії, якою за страховим актом № 2484046-1 було визначено та виплачено страхове відшкодування у розмірі 250 000 грн. Відповідно до висновку експерта № 22873 від 18 лютого 2026 року ринкова вартість автомобіля марки «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , до ДТП становила 600 678 грн, ринкова вартість автомобіля пошкодженого внаслідок ДТП (в пошкодженому стані) становила 94537, 20 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, в цінах на дату ДТП, становила 1 308 979, 49 грн., вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля пошкодженого внаслідок ДТП (в цінах на дату ДТП) становила 506 140, 80 грн. Також судовим експертом визначено, що розмір матеріального збитку (завданої шкоди), пов`язаного з пошкодженням автомобіля, визначено як різниця вартості автомобіля до та після ДТП (в цінах на дату ДТП) становить 506 140, 80 грн. Представник позивачки зазначав, що відновлювальний ремонт автомобіля є економічно недоцільним, а тому розмір шкоди визначено як різницю між його ринковою вартістю до та після ДТП. Враховуючи отримане страхове відшкодування у розмірі 250 000 грн, представник позивачки визначив розмір невідшкодованої майнової шкоди у сумі 256 140,80 грн, яку просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 . Представник позивачки зазначив, що отримання страхового відшкодування не припиняє обов`язку особи, відповідальної за завдання шкоди, щодо її повного відшкодування, якщо фактичний розмір шкоди перевищує суму страхової виплати. Також представник позивачки зазначав, що у зв`язку з необхідністю визначення розміру заподіяної шкоди позивачка понесла витрати на проведення автотоварознавчої експертизи в розмірі 12 000 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. З урахуванням наведених обставин представник позивачки просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 26.03.2026 у даній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.04.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, у якому останній просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає позовні вимоги безпідставними з огляду на наступне. Відзив мотивував тим, що відповідач не заперечує факту дорожньо-транспортної пригоди, однак вважає заявлений позивачкою розмір майнової шкоди необґрунтованим та завищеним. Зазначав, що висновок експерта № 22873 від 18 лютого 2026 року складений на замовлення позивачки без участі відповідача, а тому останній був позбавлений можливості надати свої зауваження щодо проведення огляду транспортного засобу та визначення вартості його відновлювального ремонту. Представник зазначив, що автомобіль позивачки 2013 року випуску має фізичний знос, який повинен враховуватися при визначенні розміру шкоди. Крім того, позивачка не надала доказів фактичного проведення ремонту автомобіля та понесення відповідних витрат. Водночас їй уже виплачено страхове відшкодування у розмірі 250 000 грн, а тому, на думку представника відповідача, не доведено, що фактичний розмір завданої шкоди перевищує суму страхового відшкодування. У зв`язку з цим вважає різницю у розмірі 256 140,80 грн такою, що не підтверджена належними доказами, та зазначив про необхідність перевірки висновку експерта шляхом проведення судової автотоварознавчої експертизи. Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача зазначав, що заявлена позивачкою сума 30 000 грн є завищеною та неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, витраченим адвокатом на їх виконання, у зв`язку з чим просив зменшити розмір таких витрат. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 26.05.2026 у справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 28.07.2026 клопотання представника відповідача про призначення у справі судової транспортно-товарознавчої (автотоварознавчої) експертизи залишено без розгляду.

В судовому засіданні, яке відбулось 27.08.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, посилаючись на мотиви, що аналогічні викладеним у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги заперечив, зазначив, що заявлений позивачкою розмір майнової шкоди є завищеним та належними доказами не підтверджений. Зокрема позивачкою не надано платіжних документів чи квитанцій, які б підтверджували фактичне проведення ремонту автомобіля та понесення відповідних витрат. Підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, у повному обсязі. Також зазначив, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду справи. Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не подавав, про причини неявки не повідомляв.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 7 вересня 2026 року о 15:00 год. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею автомобіля марки «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а. с. 11).

Відповідно до постанови Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2026 ОСОБА_2 (третя особа у даній справі) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки він 24.10.2025 близько 16.30год. на автодорозі «Р-15» 125км 350м сполучення м. Ковель м. Жовква в межах с. Межиріччя Шептицького району Львівської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , був неуважним, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не вибрав безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався попереду. Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вказане судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили (а. с. 12).

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди винними діями ОСОБА_2 було пошкоджено транспортний засіб марки «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , що належить позивачці ОСОБА_1 .

Відповідно до технічного талона транспортного засобу марки «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , власником вказаного транспортного засобу є військова частина НОМЕР_1 (а. с. 20).

Згідно з відповіддю військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2026, на момент дорожньо-транспортної пригоди та на час надання відповіді автомобіль марки «СКС MNTGS 33.400 01БП», військовий номерний знак НОМЕР_2 , перебував та перебуває на балансі військової частини НОМЕР_1 ., а солдат ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 21).

Відповідно до довідки форми №5, виданої військовою частиною НОМЕР_1 № 11845 від 05.03.2026 солдат ОСОБА_2 прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13 жовтня 2024 року по теперішній час ( а. с. 16).

Згідно з актом службового розслідування, складеним командиром військової частини НОМЕР_1 23 листопада 2025 року за результатами з`ясування причин та умов, що призвели 24 жовтня 2025 року до дорожньо-транспортної пригоди за участю військовослужбовця ОСОБА_2 , в акті зазначено про необхідність притягнення солдата ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (а. с. 17-19).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення експертного транспортно - товарознавчого (автотоварознавчого) дослідження №22873 від 18.02.2025 ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , без врахування пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП (до ДТП 24.10.2025) становила 600678,00 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , пошкодженого внаслідок ДТП, в цінах на дату ДТП, становила 1 308 979, 49 грн. Вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , пошкодженого внаслідок ДТП в цінах на дату ДТП, становила 506140, 80 грн. Ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , пошкодженого внаслідок ДТП (в пошкодженому стані) становить 94537, 20 грн. Розмір матеріального збитку (завданої шкоди), пов`язаноого з пошкодженням автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , визначено як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 24.10.2025 (в цінах на дату ДТП) та становить 506 140, 80 грн

Згідно зі страховим актом №2484046-1 від 04 грудня 2025 року, складеним ПрАТ СК «ВУСО», на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №230513796 від 01 липня 2025 року, страхувальником за полісом є військова частина НОМЕР_1 , а пошкодженим майном – автомобіль марки « Mercedes-Benz GLK 220 CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , власником якого зазначено ОСОБА_1 . У страховому акті зазначено, що страховий випадок настав 24 жовтня 2025 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним у якій визначено водія ОСОБА_2 . Подію кваліфіковано страховою компанією як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 250 000,00 грн, одержувачем якого зазначено ОСОБА_1 (а. с. 13).

У позовній заяві представник позивача зазначає про те, сума страхового відшкодування не покриває весь матеріальний збиток, а відповідно до висновку експерта відновлювальний ремонт автомобіля є економічно недоцільним, а тому розмір шкоди визначено як різницю між його ринковою вартістю до та після ДТП, у зв`язку з чим невідшкодованою залишається сума 256 140,80 грн., тому просить вищевказану позовну заяву задовольнити.

При ухваленні рішення суд керується наступним.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із ч. ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Як вже було встановлено судом 24.10.2025 під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2 , автомобіль марки «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження.

Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Сокальського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 24.10.2025 ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою форми № 5 від 05.03.2026 № 11845 та відповіддю військової частини від 09.03.2026.

Власником автомобіля «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , є військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується технічним талоном транспортного засобу.

Таким чином, наведені письмові докази підтверджують, що на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки «MAN СКС MNTGS33.400 01БП», д. н. з. НОМЕР_2 , перебував на балансі та належав військовій частині НОМЕР_1 , а солдат ОСОБА_2 , який керував зазначеним транспортним засобом, проходив військову службу у відповідача та на момент ДТП виконував обов`язки військової служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 ЗУ «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Військова частина НОМЕР_1 є самостійною (окремою) юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною, що вказано у правовому висновку, що викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі № 243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки шкода завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, суд вважає, що саме Військова частина НОМЕР_1 повинна нести відповідальність за спричинену позивачу шкоду.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про страхування» страховик за договором страхування зобов`язаний: 1) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк; 2) у разі настання страхового випадку відшкодувати витрати, понесені страхувальником для запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків страхового випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування; 3) забезпечувати збереження інформації, що становить таємницю страхування, з урахуванням вимог цього Закону.

Статтею 94 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума може бути встановлена за окремим об`єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому. Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об`єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи. У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком. Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування. Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування. Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України. Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування. Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, страхова виплата, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсну вартість майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 (далі - Закон №3720-IX).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, підтриманої Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15-ц, постанові Верховного Судувід 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, провадження № 61-10010св20, постанові Верховного Судувід 11березня 2020 року у справі № 754/5129/15, провадження № 61-38365св18, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 761/41395/16-ц, постанові Верховного Судувід 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц, провадження 61-1819св17, постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 363/218/16-ц, провадження № 61-9547св18.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Судом встановлено, що сторони не оспорюють факт ДТП, вину військовослужбовця відповідача та отримання позивачкою від страховика страхового відшкодування у розмірі 250 000 грн.

Спірним залишається розмір невідшкодованої майнової шкоди у сумі 256 140,80 гривень. Представник позивачки зазначав, що відновлювальний ремонт автомобіля є економічно недоцільним, у зв`язку з чим розмір шкоди визначено як різницю між його ринковою вартістю до та після ДТП.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним з видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України.

Відповідно до ст. 28 Закону України №3720-IX передбачено підстави та порядок страхової (регламентної) виплата у разі знищення транспортного засобу. Так, частинами 1, 2 зазначеної вище статті встановлено, що транспортний засіб вважається знищеним, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхова (регламентна) виплата розраховується як сума: матеріальних збитків, що визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та після пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; документально підтверджених витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки такого транспортного засобу на території України.

Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 207/2838/15-ц (провадження № 61-12839св18); від 25 вересня 2019 року в справі №280/1144/14-ц (провадження № 61-17686св18); від 11 січня 2023 року в справі № 211/3277/20 (провадження № 61-3442св22).

Таким чином, якщо ремонт автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, вважається економічно необґрунтованим, такий автомобіль вважається фізично знищеним; а тому порядок відшкодування завданої шкоди має відбуватися в порядку, визначеному ст. 28 Закону України №3720-IX.

Згідно висновку судового експерта Холодцова Д. В. № 22873 від 18.02.2026, ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , на момент ДТП становила 600 678,00 грн, вартість відновлювального ремонту – 1 308 979,49 грн, ринкова вартість транспортного засобу у пошкодженому стані після ДТП становила 94 537,20 грн, вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП ( в цінах на дату ДТП) становила 506140, 80 грн.

Вказаний висновок відповідає вимогам Закону України "Про судову експертизу", Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003№ 142/5/2092 (у редакції, чинній на час оцінки), а також містить відомості про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відтак, з огляду на ст. ст. 76, 106 ЦПК України даний висновок є належним та допустимим доказом, що узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), постановах Верховного Суд від 01 квітня 2020 року у справі № 676/90/17-ц (провадження № 61-11873св19), від 25 травня 2020 року у справі № 475/793/17 (провадження № 61-19975св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 303/2642/18 (провадження № 61-21118св19), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21).

З огляду на наведене, оскільки вартість відновлювального ремонту належного позивачці транспортного засобу перевищує його ринкову вартість станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , є фізично знищеним.

Судом встановлено, що позивачці страховою компанією відповідно до страхового акта № 2484046-1 виплачено страхове відшкодування у розмірі 250 000,00 грн.

Як вже зазначалось вище, матеріальний збиток визначається як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання ДТП до його пошкодження та після пошкодження, тобто становить 506 140,80 грн (600 678,00 грн – ринкова вартість автомобіля до ДТП - 94 537,20 грн ринкова вартість автомобіля у пошкодженому стані після ДТП).

Отже, виплаченого страхового відшкодування у розмірі 250 000,00 грн недостатньо для повного відшкодування позивачці матеріальної шкоди. У зв`язку з цим різниця у розмірі 256 140,80 грн (506 140,80 грн – загальний розмір матеріального збитку - 250 000,00 грн розмір виплаченого страхового відшкодування) підлягає відшкодуванню військовою частиною НОМЕР_1 як власником транспортного засобу, з вини водія якого сталася ДТП.

Подібні висновки були зроблені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 209/3145/15-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 362/3680/17, 11 січня 2023 року у справі № 211/3277/20, в яких аналогічно, як і у даній справі, за обставин визнання транспортного засобу фізично знищеним, коли сума страхової виплати не покривала у повному обсязі заподіяної шкоди, Верховний Суд виходив з того, що винні в ДТП особи зобов`язані відшкодувати потерпілим різницю між розміром завданої шкоди (при тому, що до цього розміру не входить вартість залишків транспортного засобу) і сумою страхової виплати.

При визначенні розміру відшкодування суд приймає саме вказаний вище висновок судового експерта Холодцова Д. В. № 22873 від 18.02.2026, який відповідає вимогам ст. ст. 102, 106 ЦПК України та містить відповідні розрахунки ринкової вартості транспортного засобу до та після ДТП.

Питання повернення залишків пошкодженого автомобіля «Mercedes-Benz GLK220CDI», д. н. з. НОМЕР_3 , судом не вирішувалося, оскільки відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом чи будь-якими іншими письмовими заявами щодо повернення йому вказаного майна.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача про те, що його не було повідомлено про огляд пошкодженого транспортного засобу для складення висновку за замовленням позивача, суд зважає на те, що відповідно до п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

З вказаного слідує, що вимога про виклик заінтересованих осіб для проведення технічного огляду транспортного засобу, а також їх присутність, не є імперативною вимогою, та визначається на розсуд замовника дослідження, у разі наявності відповідної потреби.

Окрім цього, варто зауважити, що відповідачем не наведено об`єктивних даних про те, що відсутність останнього під час проведення огляду пошкодженого транспортного засобу призвела до неправильності чи неправомірності виявлених пошкоджень та наданих оцінювачем розрахунків.

Посилання представника відповідача на фізичний знос автомобіля також не спростовують визначеного експертом розміру матеріального збитку, оскільки у висновку експерта № 22873 від 18.02.2026 при визначенні вартості відновлювального ремонту враховано коефіцієнт фізичного зносу, а розмір матеріального збитку визначено виходячи з різниці між ринковою вартістю автомобіля до ДТП – 600 678,00 грн та його ринковою вартістю у пошкодженому стані – 94 537,20 грн.

Доводи представника відповідача про відсутність доказів фактичного проведення ремонту автомобіля та понесення позивачкою відповідних витрат суд також відхиляє, оскільки у даному випадку розмір шкоди визначений не виходячи з фактичних витрат на проведення ремонту, а відповідно до положень ст. 28 Закону України № 3720-IX. При цьому, вартість відновлювального ремонту автомобіля, визначена експертом, перевищує його ринкову вартість до ДТП, що свідчить про фізичне знищення транспортного засобу.

Інші доводи сторони відповідача суд критично оцінює, оскільки такі спростовуються матеріалами справи та розцінюються як такі, що надані з метою уникнення відповідальності за наслідки вчиненого правопорушення.

Відтак, з огляду на вищевикладене та враховуючи зазначені правові норми, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки судом встановлено, що позивач має право на відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат із залученням експерта, на професійну правничу допомогу.

Згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 133 ЦПК України).

Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.

Постанова КЦС ВС від 20.07.2022 у справі № 524/710/21 містить висновок про те, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

ВП ВС відступила від правового висновку КАС ВС та КЦС ВС щодо порядку відшкодування витрат за проведення експертизи, визначивши, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

У справі, яка розглядається позивач просить стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 12 000,0 гривень згідно Акту наданих послуг №22873 від 18.02.2026 судового експерта Холодцова Д. В. про виконання судової експертизи, платіжної інструкції від 30.12.2025 про оплату послуг експерта ОСОБА_3 у розмірі 12 000 грн відповідно до договору № 22873.

Суд вважає, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди, а наданий позивачем висновок ліг в основу рішення суду.

Таким чином, такі витрати підлягають до стягнення з відповідача, оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача просить стягнути судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 30 000 грн.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано: копію договору про надання юридичних послуг від 24.02.2026, згідно з яким вартість послуг адвоката становить 30 000 грн, акт надання-прийому послуг від 20.03.2026, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000219 від 1 липня 2015 року, ордер серії ВС №1430555 від 23.03.2026.

Суд вважає, що надані документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт понесення позивачем витрат, що пов`язані з наданою правничою допомогою адвокатом. Адвокат брав активну участь у справі, готував ряд процесуальних документів, приймав участь у судових засіданнях.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх розмір завищеним, необґрунтованим та таким, що не підтверджений належними доказами фактичного обсягу наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Відповідно до правового висновку, викладеного у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витрачений час, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, критерій розумності їхнього розміру, заперечення представника відповідача, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 гривень.

Саме такий розмір витрат є розумним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2049, 12 грн.

Керуючись: ст. ст. 2, 141, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 1166, 1172, 1187, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду (матеріальний збиток), завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 256 140 (двісті п`ятдесят шість тисяч сто сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2049 (Дві тисячі сорок дев`ять) гривень 12 копійок судового збору та 12 000 (Дванадцять тисяч) гривень витрат на проведення експертизи.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 (Двадцять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.09.2026.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ),

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ),

Третья особа: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ) .

Суддя: М. В. Мельникович