Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №463/4124/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/4124/26

Провадження № 2/463/1885/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6217509 від 27.12.2022 року у розмірі 26423,25 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27.12.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний Договір № 6217509 про надання споживчого кредиту. Згідно умов кредитного договору: сума кредиту складає 11500,0 гривень, строк кредиту 352 дні. Дата повернення кредиту (14.12.2023 року) вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, що є Додатком № 1 до цього Договору. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит у розмірі 11500,0 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку. Водночас, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконала, чим порушила умови договору. 27.11.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (нова назва ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») було укладено договір факторингу № 27.11/23-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором щодо відповідача. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. Станом на 29.04.2026 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 26423,25 гривень, з яких: 9269,07 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 17154,18 гривень - заборгованість за відсотками. Як новий кредитор у зобов`язанні дану суму просить стягнути у примусовому порядку. Окрім цього просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Відповідач не погодилася та через повноважного представника подала відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази про належну форму укладення договору та докази отримання ОСОБА_1 коштів за спірним кредитним договором. Отже, відсутні підстави, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Окрім цього, розрахунок заборгованості поданий відповідачем вважає необґрунтованим, оскільки такий не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (кредитора). Нарахована сума заборгованості за договором не відповідає критеріям справедливості та суперечить законодавству у сфері захисту прав споживачів. Таким чином, вимоги позивача вважає безпідставними, просить відмовити у задоволенні позову, а також у витратах на правничу допомогу.

У відповіді на відзив представник позивача навів аргументи, аналогічні мотивам позову. Зазначив, що обставини викладені представником відповідача у відзиві є необґрунтованими та жодним чином не спростовують позовних вимог, факту укладення між сторонами спірного договору, наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Акцентував увагу на те, що розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи.

Правом на подання заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористалася.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м.Львова 30.04.2026 року та автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких було визначено суддю Білоуса Ю.Б.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 06.05.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В подальшому, на підставі розпорядження керівника апарату № 45 від 01.07.2026 року та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 року, для розгляду цивільної справи визначено головуючого суддю Грицка Р.Р.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 08.07.2026 року, справу прийнято до провадження судді Грицка Р.Р. Призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб. Одночасно, визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Качмар І.О. в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подали.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з`явились, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 08.09.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27.12.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 6217509, який було підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором М784727 (а.с.19-28, 43-52).

Згідно з п.1.1 договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.

Відповідно до п.1.2 договору, на умовах встановлених договором Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 11500,0 гривень (п.1.3 договору).

Згідно з п.1.4 договору, строк кредиту 352 дні. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи із припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Тип процентної ставки - фіксована (п.1.5. кредитного договору). Стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовуються: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 Договору.

Як вбачається з п.1.6. договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Згідно з п.2.1 договору, сторони узгодили, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Відповідно до п.4.1 договору, товариство має право вимагати від споживача повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших обов`язків, встановлених договором. Споживач зобов`язаний у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором (п.п.1 п.4.4 договору).

Відповідно до п.9.8 договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує зокрема, що перед укладенням цього договору йому в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало відповідачу кошти в сумі 11500,0 гривень, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про здійснення успішного переказу 27.12.2022 року на суму 11500,0 гривень, номер картки № НОМЕР_1 , номер транзакції - 189321050 (а.с.80-82). Відомості про поступлення 27.12.2022 року вказаних коштів на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , також підтверджуються, випискою по особовому рахунку відповідача, наданою банком емітентом АТ КБ «ПриватБанк».

Судом також встановлено, що 27.11.2023 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (фактор) (нова назва ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») та ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Клієнт) було укладено договір факторингу № 27.11/23-Ф, згідно якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за яким настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнтові (п.1.1) (а.с.55-76).

27 листопада 2023 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (фактор) та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (Клієнт) було підписано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 27.11/23-Ф від 27.11.2023 року (а.с.71).

Відповідно до витягу з додатку № 1 реєстру боржників від 27.11.2023 року до договору факторингу № 27.11/23-Ф від 27.11.2023 року, клієнт відступає факторові наступні права грошових вимог до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 6217509 у розмірі 23287,60,0 гривень, з яких: 9269,07 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 14018,53 гривень - заборгованість за відсотками (а.с.73-76).

Із змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 29.04.2026 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 26423,25 гривень, з яких: 9269,07 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 17154,18 гривень - заборгованість за відсотками, з яких: 14018,53 гривень нарахованих первісним кредитором, а 3135,65 новим кредитором (а.с.29-38).

З метою стягнення зазначених коштів в примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Докази, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги не оспорюються і з огляду на презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача, він вправі пред`являти відповідну вимогу про стягнення коштів. При цьому, вказані обставини сторонами не оспорюються.

Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі яка розглядається кредитний договір № 6217509 від 27.12.2022 року, укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено в п.1.1, 9.6 договору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У договорі та паспорті споживчого кредиту зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер мобільного телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св23).

Водночас, всупереч зазначеним нормам, відповідач не надала жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення нею договору про надання кредиту № 6217509 від 27.12.2022 року в електронному вигляді та накладення на нього будь якого іншого підпису (одноразового ідентифікатора) ніж зазначеного у такому договорі, внаслідок чого відповідні аргументи останньої суд відхиляє.

Крім того, за змістом частини першої статті 1047 ЦК України, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов`язок доказування протилежного.

Водночас, у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

Відповідач також не надала жодного підтвердження факту неотримання грошових коштів за договором про надання кредиту № 6217509 від 27.12.2022 року і за відсутності таких доказів відповідні аргументи представника відповідача суд визнає безпідставними.

При цьому, суд також відхиляє твердження представника відповідача про неотримання ОСОБА_1 грошових коштів за спірним кредитним договором, оскільки такий укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, відповідач не довела, що кредитний договір укладено іншою особою, грошові кошти перераховані на банківський рахунок та відповідну банківську картку, що їй не належить. Разом з тим, відповідачем не спростовано, що відомості, зазначені у договорі про надання кредиту, не відповідають дійсності. Кредитні грошові кошти перераховувалися на номер банківської картки зазначеної відповідачем та відкритої останньою в АТ «Приватбанк».

При цьому, суд враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Таким чином, відповідач не спростовувала факт отримання кредитних коштів та користування ними. У такий спосіб остання намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами договору № 6217509 від 27.12.2022 року, такий укладено на строк 352 дні. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинна була повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків. Вказана вимога позивачем дотримана, що відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ по справі, оскільки будь яких доказів на спростування такого представником відповідача не надано, нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування та на умовах визначених договором, з якими відповідач погодилася. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача була визначена сторонами в договорі, за межі таких умов кредитор не вийшов. Окрім цього, відповідачем також не представлено суду свого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 6217509 від 27.12.2022 року, який би містив інший розмір заборгованості визначеної позивачем та не доведено, що на момент укладення договору існували інші умови ніж зазначені в такому, внаслідок чого відповідні аргументи представника відповідача суд відхиляє.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 6217509 від 27.12.2022 року в сумі 26423,25 гривень, з яких: 9269,07 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 17154,18 гривень - заборгованість за відсотками, яка підлягає стягненню в примусовому порядку.

Позивач у зв`язку із захистом своїх прав поніс судові витрати, які складаються з наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2662,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,0 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, зважаючи на вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, враховує рішення Європейського суду з прав людини, зокрема: у справах «East/WestAllianceLimited проти України» (Заява №19336/04), «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) ЄСПЛ вказав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача подано такі документи:

- договір про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024 року (а.с.88-91);

- заявку на виконання доручення № 1446 до договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 року (а.с.77-79);

- акт № 1446 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (а.с.93-94);

- рахунок на оплату від 27.04.2026 року (а.с.92).

З умов наданого договору, який укладений між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (клієнт) та адвокатом Столітнім М.М. вбачається, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1 Договору). Відповідно до п.4.1 договору, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги (п.4.4 договору).

Як вбачається з Акту № 1446 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 27.04.2026 року, адвокатом Столітнім М.М. було надано ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» наступні юридичні послуги, зокрема, надання усної первинної консультації; дослідження наданих документів; підготовка декількох правових позицій; письмова юридична консультація; проведення заходів спрямованих на самостійне отримання необхідних доказів; складення позовної заяви у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором; складання та оформлення інших документів; представництво клієнта під час здійснення судочинства; кількість годин - 12 год.; вартість на суму 10000,0 гривень.

Зазначені вище докази в матеріалах справи свідчать про реальність надання ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» адвокатом Столітнім М.М. правової допомоги в рамках укладеного між ними договору.

Одночасно суд зауважує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом враховано те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; взято до уваги критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету спору та фінансового стану обох сторін.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, із урахуванням складності справи, яка віднесена до категорії малозначних справ, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи (збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви та подання такої до суду), значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,0 гривень є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,0 гривень, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг.

Окрім цього, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 6217509 від 27.12.2022 року у розмірі 26423,25 гривень (двадцять шість тисяч чотириста двадцять три гривні 25 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,0 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження: 03045, м.Київ, вул.Набережно-Корчувацька, буд.27, офіс 2, код ЄДРПОУ 44559822.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено - 08 вересня 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.