Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №462/5832/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5832/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на ЛНУВМБ ім. С.З.Ґжицького 4056,86 грн заборгованості та судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що 30.09.2022 між ОСОБА_1 та ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького укладено двосторонній договір про навчання №081-04-Двд та відповідно до наказу №633- 4 ОСОБА_2 був зарахований до складу студентів університету за спеціальністю 081 «Право» ступеня бакалавр. Однак, відповідач не виконав своїх зобов`язань за п.8 п.п.2 Договору, внаслідок чого був відрахований зі складу студентів та у відповідача виникла заборгованість у сумі 4056,86 грн, оскільки вартість навчання останнім не відшкодована. За наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду міста Львова від 07 липня 2026 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18 серпня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що виникнення спірної суми безпосередньо пов`язане не з ухиленням відповідача від виконання своїх обов`язків, а з обставинами, які виникли внаслідок поведінки самого позивача, а саме неодноразової відмови у належному прийнятті та реєстрації його звернень щодо припинення або переривання навчання. Зазначає, що Договір №081-04-Двд не містить чіткого визначення конкретної суми плати за навчання за спірний період, а також належного та зрозумілого механізму, з якого можна встановити суму 4056,86 грн саме за період з 01.09.2024 по 22.10.2024. За таких обставин позивач повинен довести не лише факт існування договору, а й те, яка саме вартість освітньої послуги була погоджена сторонами, який порядок її оплати був погоджений, за який саме період здійснювалось нарахування, яким чином визначено суму 4056,86 грн, які саме платежі відповідача враховані при визначенні цієї суми та з якої дати, та на якій правовій підставі виникло відповідне грошове зобов`язання. Позивачем також не доведено, що всі здійснені відповідачем платежі були належним чином віднесені на ті періоди навчання, за які позивач заявляє вимогу, а здійснені відповідачем платежі свідчать про належне виконання ним фінансових зобов`язань за договором у відповідних періодах. Окрім цього, зазначає, що починаючи з вересня 2024 року він у зв`язку зі станом здоров`я звертався до позивача з метою оформлення академічної відпустки, однак у прийнятті та належній реєстрації відповідної заяви йому було відмовлено. Також він звертався до позивача із заявою про відрахування за власним бажанням, однак така заява теж не була прийнята позивачем, оскільки від нього вимагалось попередньо врегулювати питання оплати суми, яку позивач вважав заборгованістю, у тому числі за період, який ще не настав. Оскільки особисте подання заяви не було належним чином забезпечене позивачем, він був змушений направити таку заяву поштовим відправленням 24.10.2024 і саме ця обставина спростовує вказані у позовній заяві причини та підстави відрахування як «за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з п.13 та п.8 п.п.2 договору «не виконав зобов`язань», що послужило причиною для наказу про відрахування. Зазначає, що позивач не забезпечив належного прийняття та реєстрації неодноразових звернень відповідача, спрямованих на припинення або переривання навчання, а з іншого боку – нараховує відповідачу плату саме за період, протягом якого питання про припинення навчання не було належним чином оформлене. Така поведінка підлягає оцінці судом з точки зору добросовісності та недопустимості зловживання цивільним правом. Позивач не може створювати або підтримувати обставин, які перешкоджають реалізації відповідачем свого права на припинення або переривання навчання, а потім посилатися на наслідки цих же обставин як на підставу для стягнення з відповідача додаткової оплати. За наведеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

27 серпня 2026 року надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відзиву. П.10 розділу «Плата за надання освітніх послуг та порядок розрахунків» Договору визначено розмір плати за навчання – 9650,00 грн що семестру, спосіб оплати – безготівковий, строк оплати – не пізніше 5 днів після початку відповідного семестру. Розмір заборгованості за спірний період з 01.09.2024 по 22.10.2024 підтверджується наявною у матеріалах справи контокорентною карткою, яка відображає стан розрахунків за договором. Окрім цього, відповідач з моменту укладення договору – 30.09.2022 і до вересня 2024 року здійснював оплату за цим самим договором без жодних претензій щодо незрозумілості чи невизначеності його умов. Також, відповідач стверджує, що з вересня 2024 року неодноразово звертався до позивача із заявою про надання академічної відпустки у зв`язку зі станом здоров`я, «маючи відповідні медичні документи/направлення». Однак жодного доказу такого звернення - ні копії заяви, ні медичної довідки, ні підтвердження подання чи надсилання відповідач до відзиву не долучив, як і у заяві від 24.10.2024 не міститься жодного посилання на дату чи обставини подання попередньої заяви про академічну відпустку. Окрім цього, зазначає, що наказ про відрахування відповідача виданий 22.10.2024 на підставі порушення договірних зобов`язань, тобто раніше, ніж відповідач надіслав заяву про відрахування за власним бажанням (24.10.2024), а тому не є наслідком перешкоджання з боку позивача. Просить позов задовольнити.

01.09.2026 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не отримав належного та достатнього документального підтвердження підстав, порядку та розміру нарахування заявленої до стягнення суми за конкретний спірний період. Саме по собі зазначення позивачем певної суми у розрахунку заборгованості та відображення відповідного запису у контокорентній картці не звільняє позивача від обов`язку довести правову підставу такого нарахування, період, за який воно здійснене, фактичний обсяг наданих освітніх послуг та правильність визначення суми, що підлягає стягненню. Зазначає, що здійснені відповідачем платежі свідчать про належне виконання ним фінансових зобов`язань за договором у відповідних періодах, однак самі по собі не можуть бути використані як доказ погодження відповідачем будь-якої іншої суми або порядку розрахунку, які позивач намагається застосувати у спірному періоді. Також вказує на те, що договір №081-04-Двр укладений 30.09.2022, а не 01.09.2022, отже позивачем не доведено належного обґрунтування того, чому при визначення спірної заборгованості він виходить саме з дати 01.09.2024. Додатково наголошує, що він протягом вересня-жовтня 2024 року намагався реалізувати свої законні права, звертаючись до університету, однак працівники позивача перешкоджали прийняттю та реєстрації відповідних заяв. Спочатку він звертався у деканат, так і в канцелярію, щодо академічної відпустки у зв`язку зі станом здоров`я, а надалі – із заявою про відрахування за власним бажанням та повернення особистих документів. Тобто відповідач не залишався бездіяльним, як це намагається представити позивач, а навпаки, саме неможливість належним чином подати заяву особисто через працівників позивача призвела до необхідності направити заяву поштою 24.10.2024. Окрім цього, вказує на те, що наведена позивачем хронологія не спростовує доводи відповідача про перешкоджання реалізації його прав. Також, позивач фактично ототожнює формальне перебування особи у статусі здобувача освіти з безумовним фактом надання їй освітніх послуг у заявленому обсязі. Однак сам по собі статус здобувача освіти не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне надання послуг, за які надано оплату, та належне виконання ним власних договірних обов`язків. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Судом встановлено, що 30.09.2022 між ОСОБА_1 та ЛНУ ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького укладено двосторонній договір про навчання №081-04-Двд. Відповідно до умов договору, предметом договору є навчання у закладі вищої освіти. Заклад бере на себе зобов`язання: зарахувати вступника на навчання на 2 курс після виконання вимог умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, правил прийому та укладення договору; здійснити підготовку вступника за денною формою здобуття освіти за освітньою програмою «Право» за спеціальністю 081 Право для здобуття ступеня вищої освіти бакалавр. Фінансування навчання здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність відповідно до закону. Здобувач може бути відрахований із закладу з підстав, визначених статтею 46 Закону України «Про вищу освіту», в тому числі за порушення умов договору /а.с.2-3/.

Відповідно до Витягу з Наказу по Львівському національному університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького №633-4 від 30.09.2022, згідно з рішенням приймальної комісії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького (протокол №37 від 30.09.2022) зараховано студентом курсу ІІ денної форми навчання 2022-2023 навчальних років ОСОБА_1 за напрямом підготовки (спеціальністю) 081 Право за кошти фізичних та/або юридичних осіб /а.с.4/.

Згідно з наказом №955-4 від 22.10.2024 «Про відрахування зі складу студентів», у зв`язку з невиконанням умов контракту відповідно до ст.46 Закону України «Про вищу освіту», відраховано з університету студента 4 курсу факультету громадського розвитку та здоров`я ОС «Бакалавр» спеціальності 081 Право денної форми навчання (контракт) ОСОБА_1 /а.с.5/.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про вищу освіту”, освітня діяльність у сфері вищої освіти провадиться закладами вищої освіти, закладами фахової передвищої освіти (з підготовки фахівців ступенів молодшого бакалавра та бакалавра) та науковими установами (з підготовки фахівців ступенів магістра та/або доктора філософії) на підставі ліцензій. Ліцензування визнає спроможність юридичної особи провадити освітню діяльність відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності (стаття 1 пункт 15 Закону України “Про вищу освіту”).

Згідно із п. 11 ст. 1 Закону України “Про вищу освіту”, здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації.

Основним видом економічної діяльності Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького (як ліцензіата) є освітня діяльність та діяльність у сфері наукових досліджень та розробок (п. 5 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. №1187, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. №365).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спірні правовідносини є відносинами з надання послуг, тому, права і обов`язки сторін регулюються, зокрема, положеннями глави 63 ЦК України.

Згідно частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У частині другій цієї статті цієї статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги.

Згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 ЦК України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 року зі справи №761/16124/15-ц.

На зазначеному наголошує Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 року у cправі №914/2654/20 та роз`яснює наступне.

Суд у розгляді даного спору виходить з того, що під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну суть договору даного виду.

Правова природа договору визначається з огляду на його зміст. З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, для правильного вирішення спору в даній справі судами необхідно виходити з того, що: 1) підлягають встановленню обставини щодо характеру та змісту послуг, оплати якої вимагає виконавець, тобто у чому саме полягає споживання таких послуг; 2) визначити яким вимогам (критеріям) повинні відповідати ці послуги, тобто з`ясувати, які послуги слід вважати належно наданими; 3) встановлення обставин фактичного отримання цих послуг замовником у спірний період на умовах, які визначені в укладеному між сторонами договорі, та чи це підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; 4) перевірити чи відповідають надані виконавцем послуги вимогам (критеріям), які сторони визначили в договорі; 5) на підставі чого встановити чи існує заборгованість замовника перед виконавцем щодо оплати цих послуг; 6) якщо так, то визначити розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України). Такими наслідками є, зокрема, розірвання договору (угоди) та відшкодування збитків.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач в порушення умов Договору про надання освітніх послуг, свої зобов`язання перед Університетом з оплати освітніх послуг не виконав та не вніс в повному обсязі плату за надання освітньої послуги, що не заперечується сторонами.

Станом на дату подання позову, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за надання освітніх послуг становить 4056,86 грн, що стверджується копією контокорентної карточки /а.с.6/.

Судом не приймаються до уваги покликання відповідача на те, що період за який мала б бути нарахована заборгованість повинен розраховуватись із 30.09.2024, так як датою укладення договору є 30.09.2022, з огляду на те, що згідно з умовами договору оплата за навчання здійснюється за рахунок фізичних осіб, враховуючи розроблені закладом вищої освіти правила внутрішнього розпорядку, освітню програму, навчальний план та графік організації освітнього процесу. Суд звертає увагу відповідача на те, що навчальний курс у навчальному закладі розпочинається з 01 вересня (дана інформація, як і всі нормативні документи закладу вищої освіти, є загальнодоступною у мережі Інтернет, та на офіційному веб-порталі ЗВО Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького), а не з дати укладення договору, відтак оплата навчання за курс навчання повинна нараховуватись з 01 вересня. Суд зауважує, що згідно із ч. 6 ст. 10 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми розробляє навчальний план, що визначає обсяг освітніх компонентів у кредитах ЄКТС, форми організації освітнього процесу, види та обсяг навчальних занять, графік освітнього процесу, форми поточного і підсумкового контролю, що забезпечують досягнення здобувачем відповідного ступеня вищої освіти програмних результатів навчання.

Щодо покликань відповідача на те, що він протягом вересня-жовтня 2024 року не одноразово звертався до університету із заявами про надання академічної відпустки по стану здоров`я, а пізніше із заявою про відрахування, суд зазначає, що такі не можуть будуть прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження таких покликань.

Щодо аудіозапису наданого відповідачем про нібито його спілкування із працівниками позивача, суд зазначає, що такий аудіозапис не дає однозначної можливості ідентифікувати осіб між якими відбувається розмова, а питання про призначення експертизи перед судом не ставилось. При цьому, зазначений аудіозапис створено 15.10.2024, а долучену до матеріалів справи заяву відповідач датував 24.10.2024.

Окрім цього, із контокорентної картки вбачається, що відповідач виконував свій обов`язок щодо оплати вартості навчання за 2022 та 2023 роки, однак 01.09.2024 не здійснив оплату за перший семестр 2024 року, внаслідок чого його 22.10.2024 було відраховано зі списку студентів, а тому суд не приймає до уваги покликання відповідача щодо неправильного нарахування боргу позивачем.

За приписами ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У частинах 3-4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій ст. 213 ЦК України, слід застосовувати принцип contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06.12.2007 року).

Зазначені правові позиції викладені у постановах КГС ВС від 27.02.2020 року у справі №910/1121/19, КЦС ВС від 18.04.2018 року у справі №753/11000/14-ц, КГС ВС від 02.05.2018 року у справі №910/16011/17, КГС ВС від 26.02.2019 року у справі №908/710/18.

У договорі сторони не встановили яким чином буде фіксуватись факт надання послуг.

У спорі про стягнення заборгованості за надані послуги обов`язково підлягають встановленню обставин щодо фактичного виконання сторонами договору, у тому числі обставини щодо належного чи неналежного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. На зазначеному наголошує Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19 (провадження №61-11407св20).

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі №3-143гс14.

У даній справі відповідачем жодним чином не спростовано факту надання йому освітніх послуг позивачем, не доведено фактів: - невиконання або неналежного виконання позивачем (університетом) умов договору; - неотримання послуг; - неналежної якості чи недоліків виконаної освітньо-науковим закладом роботи; натомість установлено невиконання відповідачем умов договору, зокрема, несплату відповідачем фактично отриманих послуг, - що визначає істотність порушення відповідачем умов договору, завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а у задоволенні клопотання відповідача про стягнення судових витрат слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 128, 133, 141, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, статтями 525, 526, 530, 610, 611, 626, 629, 901, 903 ЦК України, статтею 79 Закону України «Про освіту», суд,

у х в а л и в :

позов Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького 4056 (чотири тисячі п`ятдесят шість) грн 86 коп заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького 3328,00 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького, ЄДРПОУ: 00492990, місцезнаходження за адресою: м.Львів, вул. Пекарська, 50.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: