Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №947/20792/26 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/20792/26

Провадження № 2/947/5024/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Скриль Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 80 000,00 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 21 900,00 гривень.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до усної домовленості між ним та відповідачкою, яка підтверджується письмовою розпискою від 24 грудня 2025 року у сумі 80 000, 00 гривень, в якості оплати за придбання належного відповідачці автомобіля марки Nіssan Maxsima 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ним були передані ОСОБА_2 вищевказані грошові кошти. Після отримання грошових коштів, остання передала у користування позивачу автомобіль, ключі від автомобілю та, оригінал свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу та вони домовилися в подальшому укласти договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу в приміщенні ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Після підписання відповідачкою вищезазначеної розписки починаючи з початку січня 2026 року позивач не раз звертався до ОСОБА_2 з проханням перереєстрації в уповноважених органах МВС транспортного засобу на нього, проте у зв`язку з тим, що на транспортний засіб марки Nissan модель Мaxima 1998 року виготовлення було накладено арешт, відповідачка прохала зачекати поки не вирішиться питання щодо зняття арешту с даного автомобіля. Як стало відомо, у квітні 2026 року ОСОБА_2 зняла наявні обмеження з транспортного засобу марки Nissan модель Мaxima 1998 року та 18 квітня 2026 року подала заяву до територіального сервісного центру №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про вибракування вищезазначеного транспортного засобу, який був переданий позивачу 24 грудня 2025 року та за який відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 80 000 грн. На даний час транспортний засіб знятий з обліку ТСЦ №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях. Відповідачка не здійснивши переоформлення автомобіля в обумовлений термін на ім`я позивача, ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань та від повернення грошових коштів переданих їй позивачем за продаж вказаного автомобіля. Отже договір купівлі-продажу спірного автомобіля не був укладений з незалежних від позивача причин. Станом на дату звернення з позовною вимогою, грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. відповідачка йому не повернула, тому за захистом своїх майнових прав позивач звернувся до суду з цим позовом. Враховуючи викладене, просить стягнути з відповідачки на його користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн. та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив на позовну заяву

Сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що у грудні 2025 року між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу автомобіля марки Nіssan Maxsima 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належного відповідачці. Позивачу був переданий вказаний автомобіль, ключі та документи, а відповідачка отримала грошові кошти в сумі 80 000 грн. ОСОБА_1 було запропоновано негайно здійснити переоформлення вказаного автомобіля на його ім`я, проте він відмовився та вказав, що має намір оформити транспортний засіб на свою матір. Пізніше, 08.01.2026 року, при спробі переоформлення автомобіля, в територіальному сервісному центрі №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, з`ясувалось, що у ОСОБА_2 існує обтяження на вказаний автомобіль. При цьому, позивач не вимагав на негайному розірванні угоди та поверненні коштів, а погодився почекати доки відповідачка не вирішить питання про зняття обтяження. Після зняття обтяження з автомобіля, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 16.04.2026, відповідачка звернулася до позивача з питання переоформлення автомобіля. Слід зазначити, що увесь цей час позивач користувався спірним автомобілем, а відповідачка, як власник, змушена була масово сплачувати штрафи за порушення позивачем ПДР. На неодноразові домовленості, останій раз 18.04.2026, щодо переоформлення автомобіля, позивач та його матір, ухилялися та не з`являвся до територіального сервісного центру у призначений час. Оскільки відповідачка регулярно отримувала штрафи та сплачувала їх за власні кошти, а покупець навмисно ухиляється від переоформлення автомобіля, незаконно його утримує, не повідомляє його місце знаходження, продовжує регулярно вчиняти правопорушення, у відповідачки не було іншого шляху крім того, як подати заяву про вибраковування транспортного засобу та таким чином захистити себе від постійних штрафів. Отже враховуючи вищезазначене, те що позивач в односторонньому порядку відмовився від купівлі автомобіля, оскільки відповідачка понесла витрати, пов`язані з оплатою штрафів, вважає, що вимога повернення коштів є безпідставною і не підлягає до задоволенню.

Відповідь на відзив

Представник позивача зазначив, що з незалежних від позивача обставин договір купівлі-продажу спірного автомобіля між позивачем та відповідачкою укладено не було, вищезазначений транспортний засіб не був переоформлений на позивача, а письмова розписка, яку надала відповідач щодо отримання грошових коштів за переданий позивачу транспортний засіб - це лише документ, якій підтверджує передачу-отримання грошових коштів відповідачкою за даний автомобіль та передачу транспортного засобу, який до укладення договору переданий позивачу у користування. Представник ОСОБА_2 у відзиві на позов підтвердила факт отримання даних грошових коштів відповідачкою, тобто дані обставини відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Окремої уваги потребує те, що у січні 2026 року саме з вини відповідачки не було оформлено відповідний договір купівлі-продажу транспортного засобу та не перереєстровано його на позивача, оскільки на даний автомобіль накладено обтяження, про які відповідач не попередила позивача перед тим як передала йому свій транспортний засіб в користування та отримала за нього кошти у розмірі 80 000 грн. до укладання договору купівлі-продажу, тому наступні твердження представника відповідача зазначені в відзиві на позов про те, що «Під час передачі авто ОСОБА_2 наполягала на негайному переоформленні права власності через застосунок «Дія», а позивач ухилявся від реєстрації транспортного засобу – є надуманими та необґрунтованими. Щодо сплати даних адміністративних штрафів власними коштами відповідачки не відповідає дійсності, так як остання повідомляла ОСОБА_1 про наявність даних штрафів, а позивач в свою чергу пересилав потрібну суму коштів, що підтверджується квитанціями, тобто вищезазначені адміністративні штрафи відповідач сплачувала не за особисті кошти, а за кошти, які їй надав позивач для сплати даних штрафів. Крім цього, представник відповідача надала до суду разом з відзивом на позов скріншот з банківського додатку, де відображено надходження 27.12.2025 року об 16 год. 02 хв. грошових кошті від ОСОБА_3 на картку ОСОБА_2 . Крім того, відповідачка мала можливість у відповідності до вищезазначеної правової норми подати до органу, якій виніс постанову про накладання адміністративного штрафу заяву про повідомлення наявних обставин про те, що транспортний засіб власником якого вона являється переданий у користування іншій особі, а саме позивачу з надання доказів, підтверджуючих дані обставини, зокрема вищевказану письмову розписку від 24.12.2025 року. Після цього, зазначені адміністративні штрафи виписані на ім`я відповідача були б скасовані та до адміністративної відповідальності за порушення ПДР була притягнута особа, яка перебувала за кермом вищезгаданого транспортного засобу, а саме позивач. Тобто, наявність штрафів – це не була суттєва проблема для відповідачки, щоб йти на крайні міри та вибраковувати транспортний засіб, за який остання вже отримала кошти та їх використала для закриття заборгованості до якої позивач відношення не має. Також, жодного повідомлення від ОСОБА_2 про прибуття 18 квітня 2026 року до сервісного центру МВС за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 15 для перереєстрації транспортного засобу на ім`я позивача, останній не отримував та в матеріалах даної справи дані докази відсутні. Варто зазначити, надані до суду представником відповідача разом з відзивом на позов скріншоти переписки у соціальній мережі відповідачки з матір`ю позивача ОСОБА_4 - жодного відношення до даної справи не мають, оскільки остання не є стороною у даних правовідносинах та не має жодного відношення до купівлі позивачем вищезазначеного транспортного засобу у відповідача. Слід зазначити, що єдиний хто виконав обов`язки в вищезазначених договірних правовідносинах це позивач, який передав грошові кошти відповідачці, а відповідачка не передала транспортний засіб у власність позивача відповідно до умов діючого законодавства з перереєстрацією його в сервісних центрах МВС та не повернула кошти. Отже, недобросовісна та протиправна поведінка відповідачки, яка полягає у свідомому знятті з реєстрації зазначеного вище транспортного засобу та у наданні до сервісного центру МВС неправдивих відомостей щодо втрати свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки вищезазначеного транспортного засобу, якій остання передала у користування позивачу та отримала за нього грошові кошти, призвела до зловживання правом з боку відповідачки, зокрема порушення ч. 2 та 3 ст.13 ЦК України, відповідно до яких при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Оскільки на даний час оскаржуваний транспортний засіб знятий з реєстру у зв`язку з вибраковуванням на підставі заяви відповідачки та відповідачка не повернула позивачеві кошти у розмірі 80 000 грн. заплачені у повному розмірі ОСОБА_1 за вказаний автомобіль, між позивачем та відповідачкою не укладено договору купівлі-продажу автомобілю, тому наявні правові підстави щодо стягнення з ОСОБА_2 зазначених грошових коштів на користь позивача у відповідності до ст.1212 ЦК України, оскільки підстава отримання відповідачкою даних коштів за автомобіль від позивача відпала, так як даний транспортний засіб знятий з реєстрації, тому з 18.04.2026 року ним не можливо взагалі користуватись та розпоряджатись. У зв`язку з чим, позивач наполягає на обґрунтованості своїх позовних вимог та просить їх задовольнити.

Заперечення на відповідь на відзив

Представник відповідачки не погоджується із наданими стороною позивача у відповіді на відзив запереченнями.

Зазначив, що у позивач у відповіді на відзив посилається на відсутність договірних відносин між сторонами, через те, що письмова розписка щодо отримання грошових коштів за переданий позивачу транспортний засіб це лише документ, який підтверджує передачу-отримання грошових коштів відповідачем за даний автомобіль та передачу транспортного засобу, який до укладення договору переданий позивачу у користування та не є підставою для набуття права власності. Вважає, що таким чином сторона позивача намагається подати викривлені відомості про відсутність договірних відносин, оскільки відповідно до розписки, власноруч написаної позивачем 24.12.2025 року вбачається, що він є покупцем та отримав вказаний автомобіль Nissan модель Мaxima 1998 року виготовлення, державний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , ключі та свідоцтво про реєстрації транспортного засобу та не спростовує фактів користування автомобілем продовж всього часу з грудня 2025 року, що підтверджує наявність договірних відносин купівлі-продажу автомобіля. Налогошує на тому, що застосування статті 1212 ЦК України у даному спорі є неправильним, оскільки отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 80 000 гривень відбулося на підставі договірних відносин з позивачем, як наслідок позивачем неправильно обраний спосіб захисту. Позивач перекручує факти, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу автомобіля вартістю 80 000 грн не міг бути укладений в усній формі, а розписка від 24.12.2025 року нібито підтверджує лише «передачу в користування». Але ці доводи спростовуються текстом самої розписки та поведінкою сторін: у розписці від 24.12.2025 року чітко зазначено, що грошові кошти передано «як повну оплату за продаж транспортного засобу». Тобто воля сторін була спрямована саме на відчуження майна, а не на оренду чи безоплатне користування.

Відповідачка повністю виконала умови домовленості: передала позивачу автомобіль, ключі та оригінал техпаспорта, а позивач в свою чергу прийняв це майно та експлуатував його як власний автомобіль з грудня 2025 року. Отже, посилання позивача на невідповідність письмової форми правочину є чистим зловживанням правом. Позивач сам категорично відмовився від негайного переоформлення в застосунку «Дія» під час передачі авто, посилаючись на особисті причини та роботу в держорганах, запевнивши, що переоформить авто в січні 2026 року на свою матір. А станом на теперішній час позивач намагається використати факт неотримання ним юридичного титулу власності (яке сталося через його ж ухилення) для повернення 100% коштів, безкоштовно покористувавшись автомобілем протягом кількох місяців. Також слід заперечити щодо недобросовісних дій з боку відповідача щодо існуючих обтяжень наступне. Позивач закидає відповідачу недобросовісність через наявність арешту Державної виконавчої служби, який було знято 16.04.2026 року. Проте, саме відповідач діяла як добросовісна сторона, тобто, отримавши кошти, вона повністю погасила заборгованість перед державною виконавчою службою у розмірі 155 000 грн (що значно перевищує отримані від Позивача 80 000 грн) та повністю очистила автомобіль від будь-яких юридичних обтяжень. Одразу, після зняття арешту 16.04.2026 року відповідач ініціювала процедуру офіційного переоформлення транспортного засобу. Саме тому відповідач вела комунікацію з особою, яку позивач сам визначив як майбутнього номінального власника. У цій переписці було чітко погоджено дату візиту до ТСЦ № 5141 на 18.04.2026 року. Відповідач прибула туди, взяла талон в електронній черзі (що є належним доказом її абсолютної добросовісності та готовності передати право власності). Позивач та його мати зустріч проігнорували, на зв`язок не вийшли, чим остаточно підтвердили свій намір ухилятися від юридичного оформлення. Стосовно процедура вибракування – це був законний вимушений самозахист зі сторони відповідача. Позивач намагається представити процедуру вибракування як «протиправне знищення об`єкта». Насправді ж дії відповідачки були класичним актом самозахисту цивільних прав відповідно до ст. 19 ЦК України, коли вона, опинившись у ситуації, коли: 1. Покупець ухиляється від оформлення; 2. Покупець незаконно утримує транспортний засіб, не повідомляючи місце його фактичного знаходження; 3. Покупець продовжує вчиняти правопорушення, підставляючи юридичного власника під адмінвідповідальність. Відтак, відповідач не мала іншого швидкого та ефективного інструменту для припинення порушення своїх прав. Подання заяви на вибракування — це виключно юридична дія в базі даних МВС з метою припинення адміністративного та фінансового обтяження титульного власника. Щодо запису в заяві про те, що «свідоцтво та знаки втрачено за невідомих обставин» варто зазначити, що оскільки позивач не з`явився на реєстрацію, утримував документи у себе, на зв`язок не виходив і приховав місцезнаходження майна, відповідач фактично втратила контроль над цими документами та знаками, а тому мала всі законні підстави констатувати їх втрату для неї як для власника. Варто наголосити ще раз, що в діях позивача є зловживання правом з метою безпідставного збагачення та недобросовісної поведінки. Він просить суд стягнути з відповідача 100% сплачених коштів у сумі 80 000 гривень. При цьому в позовних вимогах позивач не заявляє вимогу про повернення автомобіля відповідачу. Його посилання на те, що він колись надсилав якусь вимогу від 07.05.2026 року (вже після того, як сам зірвав переоформлення), є лише спробою створити видимість добросовісності. Щодо направлення відповідачу з боку позивача заяви-вимоги від 07.05.2026 року щодо повернення грошових коштів та твердження позивача стосовно того, що відповідач начебто відмовилась від отримання листа, слід звернути увагу суду на те, що відповідний лист-вимога не був надісланий офіційним способом як направлення рекомендованого листа з описом-вкладенням Укрпоштою, як надсилаються всі листи, які стосуються як досудового врегулювання спору, так і судового провадження. У вказану позивачем дату про начебто направлення листа кур`єрською службою доставки, відповідач не відмовлялась отримати лист, її просто фізично не було вдома, а на пропозицію ОСОБА_2 залишити їй бланк повідомлення про лист, кур`єр відмовився. Крім того, відповідач жодної гадки не мала що то за лист та від кого. Відповідно, якщо б позивач направив на адресу відповідача лист Укрпоштою з повідомленням, тоді би можна було би стверджувати про отримання чи не отримання листа. Відтак, всі ці твердження про начебто відмову відповідачки від отримання листа є такими що не відповідають дійсності. Така процедура повідомлення не є належною. Отже, прошу прийняти дані заперечення до розгляду та врахувати викладені в них аргументи відповідачки ОСОБА_2 та у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Процесуальні дії та рух справи

ОСОБА_1 , через адвоката Згоду О.О., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вказаною позовною заявою.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 22.05.2026 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Відповідачці визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

03.06.2026 до суду через підсистему "Електронний суд" від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву.

10.06.2026 представник позивача через підсистему «Електронний суд» надав заперечення на відповідь на відзив та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Інші заяви/клопотання, письмові пояснення від сторін та/або їх представників, у тому числі із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, до суду не надійшли.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відзиву на позов та заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Встановлені обставини справи

Установлено, що відповідно до усної домовленості між ОСОБА_1 та відповідачкою, яка підтверджується письмовою розпискою від 24 грудня 2025 року у сумі 80 000, 00 гривень, в якості оплати за придбання належного відповідачці автомобіля марки Nіssan Maxsima 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , позивачем були передані ОСОБА_2 вищевказані грошові кошти.

Після отримання грошових коштів, остання передала у користування позивачу автомобіль, ключі від автомобілю та, оригінал свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу та вони домовилися в подальшому укласти договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу в приміщенні ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Після підписання відповідачкою вищезазначеної розписки починаючи з початку січня 2026 року позивач не раз звертався до ОСОБА_2 з проханням перереєстрації в уповноважених органах МВС транспортного засобу на нього, проте у зв`язку з тим, що на транспортний засіб марки Nissan модель Мaxima 1998 року виготовлення було накладено арешт, відповідачка прохала зачекати поки не вирішиться питання щодо зняття арешту с даного автомобіля.

Як стало відомо, у квітні 2026 року ОСОБА_2 зняла наявні обмеження з транспортного засобу марки Nissan модель Мaxima 1998 року та 18 квітня 2026 року подала заяву до територіального сервісного центру №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про вибракування вищезазначеного транспортного засобу, який був переданий позивачу 24 грудня 2025 року та за який відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 80 000 грн.

На даний час транспортний засіб знятий з обліку ТСЦ №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонських областях.

Відповідачка не здійснивши переоформлення автомобіля в обумовлений термін на ім`я позивача, ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань та від повернення грошових коштів переданих їй позивачем за продаж вказаного автомобіля.

Отже представник позивача доводить, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не був укладений з незалежних від позивача причин, а у зв`язку з недобросовісною та протиправною поведінкою відповідачки, яка полягає у свідомому знятті з реєстрації зазначеного вище транспортного засобу та у наданні до сервісного центру МВС неправдивих відомостей щодо втрати свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки вищезазначеного транспортного засобу, якій остання передала у користування позивачу та отримала за нього грошові кошти, призвела до зловживання правом з боку відповідачки, зокрема порушення ч. 2 та 3 ст.13 ЦК України, відповідно до яких при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Оскільки на даний час оскаржуваний транспортний засіб знятий з реєстру у зв`язку з вибраковуванням на підставі заяви відповідачки та відповідачка не повернула позивачеві кошти у розмірі 80 000 грн заплачені у повному розмірі ОСОБА_1 за вказаний автомобіль, між позивачем та відповідачкою не укладено договору купівлі-продажу автомобілю, тому наявні правові підстави щодо стягнення з ОСОБА_2 зазначених грошових коштів на користь позивача у відповідності до ст.1212 ЦК України, оскільки підстава отримання відповідачкою даних коштів за автомобіль від позивача відпала, так як даний транспортний засіб знятий з реєстрації, тому з 18.04.2026 року ним не можливо взагалі користуватись та розпоряджатись.

Враховуючи викладене, представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження позовних вимог представник позивача посилається на такі докази: копію ордеру серії ВН №1710466, копію паспорту ОСОБА_1 , копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 НОМЕР_3 від 15.02.2024, копію розписки від 24.12.2025, копію розширеного витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, копію інформаційної довідки від 07.05.2026 року, копії адвокатських запитів від 28.04.2026 року та відповіді, копію договору про надання правничої допомоги, копія посвідчення серії НОМЕР_4 та посвідчення НОМЕР_5 , копію листа ДП Національні інформаційні системи від 26.09.20232, копію заяви-вимоги від 07.05.2026 року та конверт з бланком повернення, документи, які підтверджують направлення позовної заяви відповідачці.

Оцінка аргументів та Мотиви суду

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст.15 ЦК України).

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Судом встановлено, що у грудні 2025 року між позивачем та відповідачкою було досягнуто усної домовленості щодо купівлі-продажу належного відповідачці автомобіля марки Nіssan Maxsima 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та позивачем були передані ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 80 000,00 гривень в рахунок купівлі-продажу вказаного автомобіля.

Після отримання грошових коштів, остання передала у користування позивачу автомобіль, ключі від автомобілю та, оригінал свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу та вони домовилися в подальшому укласти договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу в приміщенні ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

Зазначена обставина підтверджується копією розписки від 24.12.2025, що міститься в матеріалах справи та не заперечується представником відповідачки у відзиву на позовну заяву.

Відповідачка та її представник не надали доказів для спростування обставин здійснення відповідного платежу ОСОБА_1 та отримання відповідачкою ОСОБА_2 грошових коштів у сумі, зазначеній в розписці.

Після передачі позивачем зазначених вище грошових коштів відповідачці остання передала ОСОБА_1 транспортний засіб марки Nissan модель Мaxima 1998 року виготовлення, ключі запалювання від нього та оригінал свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу (копія свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу надається до суду, оригінал знаходиться у позивача) та сторони домовились укласти в подальшому договір купівлі-продажу даного транспортного засобу в приміщенні ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

У січні 2026 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулись до територіального сервісного центру №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях для перереєстрації вищезазначеного транспортного засобу марки Nissan maxima на нового власника ОСОБА_5 .

Однак даним державним органом усно відмовлено в державній реєстрації вищезгаданого транспортного засобу у зв`язку з тим, що відомості про попереднього власника даного автомобіля – ОСОБА_2 містяться в Єдиному реєстрі боржників. З огляду на це ОСОБА_2 запропонувала зачекати з переоформленням вищезгаданого транспортного засобу на позивача поки вона не владнає питання щодо зняття обмежень з даного автомобіля. Позивач погодився на пропозицію відповідачки та чекав поки ОСОБА_2 владнає ситуацію щодо зняття обмежень з даного автомобіля.

У квітні 2026 року ОСОБА_2 здійснила дії щодо зняття наявних обмежень з транспортного засобу Nissanmaxima 1998 року, державний знак НОМЕР_1 та 18 квітня 2026 року подала заяву до територіального сервісного центру №5141 ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про вибракування вищезазначеного транспортного засобу, який повинен бути проданий позивачу та за який відповідач 24 грудня 2025 року отримала від позивача грошові кошти у розмірі 80 000 грн.

Отже, судом встановлено, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу, який не був укладений з вини відповідачки.

При цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили, що грошові кошти у сумі 80 000,00 грн, які отримані ОСОБА_2 в рахунок продажу автомобіля, були в подальшому у будь-який спосіб повернуті позивачу.

Суд вважає, що спірні правовідносини сторін урегульовані нормами ЦК України щодо загальних положень про правочин та зобов`язання, щодо наслідків порушення зобов`язання та спеціальних положень щодо кондикційних зобов`язань.

Відповідачка та її представник доводи позивача не спростували та документально не підтвердили.

Згідно приписів частини 1 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до приписів частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до приписів частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1, 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Тобто власник може пред`явити кондикційну вимогу тільки тому, хто безпосередньо отримав від нього річ. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні по суті правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

Згідно правової позиції, викладеної в пунктах 73-84 Постанові ВП ВС від 25 вересня 2024 року № 201/9127/21, зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави, зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

За загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст. 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дійшов до переконання, що правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу передачі грошових коштів у сумі 80 000,00 грн мають ознаки кондикційного зобов`язання.

Судом не було встановлено, що між сторонами спору існують договірні правовідносини, а передача грошових коштів відбулась в межах іншого за правовою природою зобов`язання, ніж кондикційне.

Отже, суд констатує, що грошові кошти у сумі 80 000,00 грн, які були отримані відповідачкою від позивача, є безпідставно набутим майном та підлягають поверненню, а тому позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, ураховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн покладаються на відповідачку.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: копію ордеру Серії ВН № 1710466; договір про надання правової допомоги № 33/26 від 20.04.2026 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Згодою О.О.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Враховуючи, що стороною відповідача жодних заперечень з приводу неспівмірності, невідповідності розміру адвокатських послуг не надано та не заявлено, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 21 900,00 грн витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 202, 509, 625, 1212 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь державни судовий збір в розмірі 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та витрати на правничу допомогу в розмірі 21 900 (двадцять одну тисячу дев`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Рішення cуду підписане 07.09.2026.

Суддя Ю. А. Скриль