Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №569/20424/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20424/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Рівне цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про встановлення факту невиконання обов`язку кредитора,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий виклад позовних вимог за первісним позовом та заперечень відповідача.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 47 868 грн. 33 коп. та понесені судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 29.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 100549516, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000 грн. Позивач зазначає, що свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів кредитодавець виконав належним чином, однак відповідач кредит не повернула та передбачені договором платежі не сплатила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Право вимоги за договором № 100549516 спочатку було відступлено ТОВ «МІЛОАН» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а в подальшому - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». За розрахунком позивача, заборгованість становить 47 868 грн. 33 коп., з яких 9 700 грн. тіло кредиту, 37 668 грн. 33 коп. проценти та 500 грн. комісія. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути зазначену заборгованість, 2 422 грн. 40 коп. судового збору та 16 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову, посилаючись на те, що первісний кредитор фактично не надав відповідачу кредитних коштів, а тому права вимоги до неї не виникли. Зазначає, що наданий позивачем кредитний договір та додатки до нього відповідачем не підписувалися, у зв`язку з чим вона не вважає себе пов`язаною його умовами. Також вказує на відсутність належних доказів руху коштів та необґрунтованість розрахунку заборгованості, зокрема нарахування процентів після закінчення строку кредитування, а також вважає нікчемною умову про сплату комісії у розмірі 500 грн. Крім того, заперечує проти стягнення 16 000 грн витрат на правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям фактичності, необхідності та розумності. У зв`язку з наведеним просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у відповіді на відзив, зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та спростовуються наявними у справі доказами, оскільки кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн були перераховані відповідачу через платіжну систему LIQPAY, що підтверджується відповідною квитанцією, а кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що відповідно до законодавства прирівнюється до письмової форми договору. Позивач також вказує, що часткове погашення відповідачем заборгованості підтверджує факт укладення договору та отримання кредитних коштів, а розрахунок заборгованості здійснено відповідно до умов договору та за визначений ним період. З огляду на це позивач вважає заперечення відповідача щодо неукладення договору, неотримання коштів та неправильності розрахунку безпідставними.

ІІ. Стислий виклад позовних вимог за зустрічним позовом та заперечень відповідача.

Позивач за зустрічним позовом, заперечуючи проти вимог ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про стягнення заборгованості, посилається на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного надання йому первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» кредитних коштів за договором № 100549516 від 29.10.2021 року. Зазначає, що надана позивачем квитанція платіжного сервісу LIQPAY сама по собі не підтверджує фактичного зарахування коштів на його рахунок, а також ставить під сумнів можливість встановлення особи отримувача та відправника коштів. Крім того, позивач за зустрічним позовом вказує на необхідність перевірки обставин здійснення переказу кредитних коштів через платіжний сервіс, оскільки, на його думку, відсутність безпосереднього переказу коштів від первісного кредитора може мати правове значення для вирішення спору.

Представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у відзиві на зустрічну позовну заяву заперечила проти її задоволення, зазначивши, що доводи ОСОБА_1 про невиконання кредитором обов`язку щодо надання кредитних коштів є безпідставними. Вказала, що за кредитним договором № 100549516 від 29.10.2021 року позичальниці було надано 10 000 грн шляхом перерахування коштів на зазначену нею банківську картку через платіжний сервіс LiqPay, що підтверджується відповідною квитанцією. Представник також наголосила, що позивач за зустрічним позовом не надала доказів неотримання коштів, тоді як саме на ній лежить обов`язок доведення обставин, на які вона посилається. У зв`язку з цим ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просило відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі та задовольнити первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості.

ІІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2025 року справу передано судді Балацькій О.Р

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (том І, а.с. 94-95)

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову. (том І, а.с. 102-127)

Від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів. (том І, а.с. 128-134)

До суду надійшов зустрічний позов представника ОСОБА_1 адвоката Індутного-Шматько Станіслава Володимировича, в якому він просить прийняти зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом і постановити ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; встановити факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» обов`язку видачі коштів по Договору про споживчий кредит № 100549516 від 29.10.2021 р. на користь ОСОБА_1 . (том І, а.с. 205-215)

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшли заперечення проти прийняття зустрічної позовної заяви, оскільки така заява не відповідає вимогам статей 175 та 177 ЦПК України, містить істотні недоліки та не підлягає прийняттю судом відповідно до частин 1, 2 статті 193 ЦПК України. Крім того, предмет зустрічного позову не є взаємопов`язаним із первісним позовом та не впливає на можливість чи обсяг його задоволення, що виключає доцільність їх спільного розгляду. Враховуючи викладене, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просить суд відмовити у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та повернути її заявнику. (том І, а.с. 241-246)

Крім того, від представника позивача Ткаченко М.М. надійшла до суду відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» у повному обсязі. (том І, а.с. 223-240)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про встановлення факту невиконання обов`язку кредитора до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження. (том ІІ, а.с. 12-13)

Від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що факт перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 10 000 грн підтверджується квитанцією платіжного сервісу LIQPAY. Позивач вважає доводи відповідача щодо відсутності належних доказів видачі кредиту та неможливості встановлення відправника коштів безпідставними, а також просить задовольнити його клопотання про витребування виписки з банківського рахунку відповідача, відмовити у задоволенні клопотання відповідача та позов задовольнити в повному обсязі. (том ІІ, а.с. 16-22)

Від представника ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надійшов відзив на зустрічну позову, у якому він просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог. (том ІІ, а.с. 23-32)

Від представника відповідача (зустрічного позивача) надійшли додаткові пояснення у справі, в яких сторона підтримала раніше заявлені клопотання та наголосила на необхідності встановлення факту фактичної видачі ТОВ «МІЛОАН» кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 100549516 від 29.10.2021 року. (том ІІ, а.с. 41-88)

Від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на виконання ухвали суду із підтвердженням зарахування кредитних коштів на картку ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн. (том ІІ, а.с. 122-123)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які посилаються строни як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню, тоді як в зустрічному позові має бути відмовлено з огляду на таке.

ІV. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що 29 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір про споживчий кредит № 100549516. (том І, а.с. 23-30)

Відповідно до умов зазначеного договору позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн строком та на умовах, визначених договором, із зобов`язанням позичальника повернути кредитні кошти та сплатити передбачені договором проценти, комісію та інші платежі.

Із матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти в сумі 10 000 грн були перераховані на банківську картку ОСОБА_1 . Факт зарахування зазначених коштів підтверджений інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК», наданою на виконання ухвали суду. Згідно з відповіддю банку, на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти у сумі 10 000 грн. (том ІІ, а.с. 122-123)

Суд також встановлено, що після укладення кредитного договору між первісним кредитором та іншими юридичними особами відбувалося відступлення права вимоги за кредитним договором № 100549516. Так, право вимоги за вказаним кредитним договором первісним кредитором - ТОВ «МІЛОАН» було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу. (том І, а.с. 61-73)

У подальшому ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило право вимоги за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі наступного договору факторингу. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 100549516 від 29.10.2021 року як новий кредитор. (том І, а.с. 42-52)

Матеріалами справи підтверджується послідовність переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а в подальшому - до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Відтак на час звернення до суду саме ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заявляло вимоги як особа, яка набула право вимоги за спірним кредитним договором.

З матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, утворилася заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», станом на визначену позивачем дату заборгованість ОСОБА_1 за договором № 100549516 становить 47 868 грн 33 коп., з яких: 9 700 грн - заборгованість за тілом кредиту; 37 668 грн 33 коп. заборгованість за процентами; 500 грн. - заборгованість за комісією за видачу кредиту.

При цьому із зазначеного розрахунку вбачається, що із первісно наданих 10 000 грн позичальником було погашено 300 грн, у зв`язку з чим позивач визначив залишок основної суми кредиту в розмірі 9 700 грн.

V. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 29.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 100549516, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. Факт фактичного надання кредитних коштів підтверджується квитанцією платіжного сервісу LiqPay, а також відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», наданою на виконання ухвали суду, згідно з якою 29.10.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. Таким чином, доводи про ненадання кредитних коштів спростовуються матеріалами справи.

Право вимоги за Договором про споживчий кредит № 100549516 послідовно відступалося на підставі договорів факторингу: від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а надалі від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», що підтверджується відповідними договорами факторингу та реєстрами прав вимоги.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами, суд звертає увагу на таке.

В наданому позивачем примірнику договору обумовлено строк кредитування 29 днів.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).

У тексті кредитного договору вказувалося і про те, що строк кредитування складає 29 днів. Строк договору є рівними строку кредитування, однак в частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Тобто в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

Тому суд прийшов до висновку, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення принципу contra proferentem.

Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, а відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Очевидно, що визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Правильність застосування положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики, а не лише до неустойки, підтверджується постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту і строк кредитування саме у 10 000 грн. 00 коп. та в 29 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно договору процентна ставка становила 0,63 % на день протягом строку кредитування 29 днів.

Отже, оскільки борг за процентами за кредитним договором на даний час відповідачем повністю не сплачений, то в цій частині позовні вимоги слід частково задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 1 827 грн. 00 коп. (10 000 грн. 00 коп. х 0,63 % х 29 днів) заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Що стосується заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.

Так, згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору від 29.10.2021 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Отже, суд вважає, що нарахування комісії в сумі 500 грн. 00 коп. є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за кредитним договором № 100549516 від 29.10.2021 з відповідача підлягає стягненню 11 527 грн. 00 коп., з яких: 9 700 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 1 827 грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.

Що стосується зустрічного позову, прийнятого до розгляду з первісним, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 30 ЦПК України зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову.

Згідно із вимогами ч. 1-3 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтований посиланнями на невиконання ТОВ «МІЛОАН» обов`язку щодо фактичного надання кредитних коштів за Договором про споживчий кредит № 100549516 від 29.10.2021. Водночас зазначені доводи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Так, факт перерахування кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн підтверджується не лише наданою ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» квитанцією платіжного сервісу LiqPay, а й відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», наданою на виконання ухвали суду, згідно з якою 29.10.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти у сумі 10 000,00 грн. Отже, безпосередньо банківською установою підтверджено факт зарахування на рахунок зустрічного позивача суми, що відповідає розміру наданого за кредитним договором кредиту.

Відтак обставина, на яку ОСОБА_1 посилається як на підставу зустрічного позову, а саме невиконання кредитором обов`язку щодо видачі кредитних коштів, спростована належними доказами, наявними в матеріалах справи. За таких обставин зустрічний позов про встановлення факту невиконання ТОВ «МІЛОАН» обов`язку щодо видачі кредитних коштів є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 583 грн. 32 коп. (11 527 грн. 00 коп. х 2 422 грн. 40 коп. /47 868 грн. 33 коп.).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 16 000 грн. 00 коп.

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа № 905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа № 922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 3 853 грн. 00 коп. (11 527 грн. 00 коп. х 16 000 грн. 00 коп. /47 868 грн. 33 коп.), яка є доведеною, документально обґрунтованою та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг юриста із складністю справи та виконаних юридичних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт, за умови часткового задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 853 грн. 00 коп. що співмірно із часткою задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 100549516 у розмірі 11 527 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять сім) гривень 00 копійок з якої: 9 700 (дев`ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок заборгованість по тілу кредиту, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок заборгованість по несплаченими відсотками за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 583 (п`ятсот вісімдесят три) гривні 32 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правову допомогу у розмірі 3 853 (три тисячі вісімсот п`ятдесят три) гривні 00 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про встановлення факту невиконання обов`язку кредитора відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 44276926;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене та підписане 08 вересня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА