Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №337/4679/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.09.2026

ЄУН № 337/4679/26

Провадження № 2/337/3279/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого судді Кучерука І.Г.

з участю секретаря Роман Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом про розірвання шлюбу, вказавши, що з відповідачем перебувають в зареєстрованому шлюбі з 30.03.2012 року. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2022 року, проживаючі у ФРН виявилося, що вони мають різні погляди на життя, виконання сімейних обов`язків, відношення один до одного. Внаслідок цього між ними виникали числені конфлікти, які переходили у сварки із взаємними обвинуваченнями, вони повністю втратили порозуміння. Їх стосунки мали ознаки домашнього насильства. У 2019 року вона зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу, але в подальшому відмовилася від позову за для збереження сім`ї і заради інтересів дітей. З 2025 року вони з відповідачем майже не ведуть спільне господарство, подальше поновлення сімейних відносин є неможливим. Вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, та негативно впливатиме на інтереси їх неповнолітніх дітей, які є випадковими свідками їхніх негативних відносин. Спору щодо поділу майна, що є спільною власністю подружжя, а також спору про визначення місця проживання та утримання дітей на момент подання даного позову не має. Просить шлюб розірвати, залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30.07.2026 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду в спрощеному провадженні з повідомленням сторін.

17.08.2026 року від представника відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у позовній заяві позивачка зазначає, що починаючи з 2022 року між сторонами виникали численні конфлікти, які супроводжувалися сварками та взаємними обвинуваченнями, у зв`язку з чим сторони нібито повністю втратили порозуміння, а їхні сімейні відносини «мають ознаки домашнього насильства». Відповідач не погоджується з такими твердженнями та вважає їх неконкретизованими, оціночними та такими, що самі по собі не підтверджують факту вчинення ним домашнього насильства. Зокрема, у позовній заяві не зазначено конкретних дат, місця, обставин, способу та характеру вчинення відповідачем будь-яких насильницьких дій, не наведено конкретних висловлювань, погроз, дій чи бездіяльності, які могли б свідчити про застосування фізичного, психологічного, економічного або іншого виду домашнього насильства. Також не зазначено, які саме права чи законні інтереси позивачки або дітей були порушені відповідними діями відповідача. Для висновку про наявність домашнього насильства необхідно встановити конкретне діяння, його характер, обставини вчинення та спрямованість, а не лише констатувати наявність конфліктів між членами подружжя. Саме по собі існування між подружжям конфліктів, розбіжностей у поглядах на сімейне життя, взаємних претензій, емоційних суперечок чи сварок не означає автоматичного вчинення домашнього насильства та не може бути достатньою підставою для такого висновку без встановлення конкретних насильницьких дій та їх підтвердження належними і допустимими доказами. Таким чином, наведене позивачкою формулювання про те, що відносини між сторонами «мають ознаки домашнього насильства», не містить достатньої конкретизації та не підтверджує факту вчинення відповідачем домашнього насильства. Відповідач категорично не визнає факту вчинення ним домашнього насильства щодо позивачки або дітей та вважає, що відповідні твердження позивачки підлягають доведенню в установленому законом порядку, а не можуть ґрунтуватися виключно на загальній характеристиці конфліктних сімейних відносин. У позовній заяві позивачка зазначає, що починаючи з 2025 року між сторонами нібито майже не ведеться спільне господарство. Відповідач не погоджується із зазначеним твердженням, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам спільного проживання сторін та ведення ними сімейного побуту. З 2022 року відповідач разом із позивачкою та обома дочками постійно проживає в одній квартирі, спільно користується житловим приміщенням, предметами побуту та майном, необхідним для забезпечення повсякденних потреб сім`ї. Сторони фактично продовжують перебувати в одному сімейно-побутовому середовищі та здійснюють спільні витрати на утримання житла і забезпечення потреб сім`ї. Сам факт постійного проживання подружжя разом, спільного користування житлом та участі у забезпеченні повсякденних потреб сім`ї є обставинами, які мають істотне значення для оцінки твердження позивачки про нібито припинення ведення спільного господарства. При цьому відсутність або зменшення окремих форм спільної побутової діяльності, наявність між подружжям конфліктів чи розбіжностей не свідчать автоматично про припинення сімейних відносин або ведення спільного господарства. Отже, твердження позивачки про те, що з 2025 року сторони «майже не ведуть спільного господарства», є загальним та неконкретизованим і не відповідає фактичним обставинам спільного проживання відповідача, позивачки та їхніх дітей. Відповідач не погоджується із зазначеним твердженням, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам та дійсним причинам, з яких позивачка відмовилася від наміру розірвати шлюб. Зокрема, у 2019 році саме позивачка ініціювала питання про розірвання шлюбу. При цьому причини її звернення до суду були пов`язані не з бажанням зберегти сім`ю, а з її особистими обставинами та виникненням у неї нових особистих стосунків з іншим чоловіком. У подальшому позивачка відмовилася від позову про розірвання шлюбу не внаслідок зміни свого ставлення до сім`ї чи виключно з метою її збереження, а через складне матеріальне становище та відсутність фінансової можливості самостійно забезпечувати окреме проживання. За твердженням відповідача, однією з істотних умов, за яких позивачка погодилася не продовжувати процедуру розірвання шлюбу, було спільна участь сторін у витратах, пов`язаних із проживанням та утриманням сім`ї. Таким чином, сама по собі відмова позивачки від позову про розірвання шлюбу у 2019 році не може розглядатися як безумовний доказ її прагнення зберегти сім`ю, тим більше що така відмова була здійснена після виникнення обставин, пов`язаних з її особистим життям та матеріальним становищем. Відповідач, вважає за необхідність додати, що подружжя знайшло спільну мову про проживання дітей наступним чином: разом з Відповідачем буде мешкати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з Позивачкою буде мешкати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При вирішенні визначення місця проживання та утримання дітей обов`язково було враховані думки обох дітей. Досягнуто домовленості про взаємне непротивлення та вільне спілкування дітей з кожним з батьків, а також про підтримку близького спілкування між сестрами в подальшому. Таким чином, Відповідач не заперечує, що починаючи з 2022 року, проживаючи разом в ФРГ між сторонами дійсно виникали словесні конфліктні ситуації та непорозуміння. Разом з тим зазначені конфлікти були пов`язані тільки з погіршенням подружніх відносин, різними поглядами на сімейне життя, побутовими питаннями та виконання сімейних обов`язків. При цьому відповідач не погоджується з одностороннім трактуванням таких конфліктів як домашнього насильства з будь якого боку подружжя, не погоджується з твердженнями про відсутність спільного господарства та звертає увагу суду на фактичне невірні данні про відмову Позивачки від розлучення в 2019 році та інше. Позивні вимоги ОСОБА_1 просить задовольнити.

18.08.2026 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, де зазначила, що зазначення у позовній заяві про наявність ознак домашнього насильства не є окремою позовною вимогою позивача та не має на меті порушення в межах даної справи окремого питання про встановлення всіх фактів домашнього насильства. Щодо обставин 2019 року. Позивач не вважає за необхідне детально з`ясовувати у межах даної справи всі особисті обставини 2019 року та вступати у подальший конфлікт із відповідачем. Для позивача важливо лише зафіксувати, що наведена відповідачем версія причин припинення попереднього процесу не відповідає дійсності. Щодо ведення спільного господарства. Сам факт проживання в одному житловому приміщенні не свідчить про відновлення сімейних відносин або ведення спільного господарства. Щодо місця проживання дітей. Позивач звертає увагу суду на те, що такі вимоги у даній позовній заяві не заявлялися. Для позивача важливо лише законно припинити шлюбні відносини, які фактично припинилися. Подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливими.

24.08.2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення (на відповідь на відзив), де зазначено, що позиція позивачки є внутрішньо суперечливою. З одного боку, вона стверджує, що питання встановлення фактів домашнього насильства не є предметом розгляду у даній справі, а з іншого — використовує саме твердження про нібито вчинення відповідачем домашнього насильства як одну з підстав та обставин, якими обґрунтовує необхідність розірвання шлюбу. Відповідач не погоджується з такими твердженнями позивачки та вважає їх неконкретизованими, оціночними, такими, що не містять опису конкретних насильницьких дій, а тому самі по собі не можуть підтверджувати факт вчинення відповідачем домашнього насильства.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представниця позивача ОСОБА_2 - адвокат Цмокаленко О.С. надала суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, не заперечує проти задоволення позовних вимог, заперечує проти формулювання «наші стосунки мають ознаки домашнього насильства», оскільки дана обставина не підтверджена матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, за відсутності підстав для відкладення або оголошення перерви в судовому засіданні, передбачених ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 30.03.2012 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 76.

Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з ч.1 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Примушування чоловіка та жінки до шлюбу не допускається. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ч. 3, 4 ст. 56 СК України).

У відповідності до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. У відповідності до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В обґрунтування позову позивачка стверджує, що між ними виникали числені конфлікти, які переходили у сварки із взаємними обвинуваченнями, вони повністю втратили порозуміння та їх стосунки мали ознаки домашнього насильства.

Однак такі доводи позивачки, в частині ознаків домашнього насильства, всупереч положенням статей 76-81 ЦПК України, не доведені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим суд їх не приймає до уваги.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження у зареєстрованому шлюбі та у подружніх відносинах.

Суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить моральним засадам суспільства, та інтересам сторін.

Відповідно до ст. 206 ч.4 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом не встановлено, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 113 СК України , особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Позивачка виявила бажання не змінювати прізвище після розірвання шлюбу.

Керуючись ст. 13, 89, 206, 229, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 30.03.2012 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 76.

Після розірвання шлюбу залишити позивачці прізвище - « ОСОБА_5 ».

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП. НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_4 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП. НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_6 , тел. НОМЕР_4 .

Суддя: І.Г.Кучерук