Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/9001/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9001/25

Головуючий І інстанції: Бездрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 26.08.2026р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України м.Києва, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ м.Києва, ГУ ПФУ в Сумській області та ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Сумській області №262740010505 від 03.12.2024р. та відповідно ГУ ПФУ в Одеській області №262740010505 від 31.01.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м.Києві призначити їй пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати подання заяви, а саме з 01.09.2024р.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). 27.11.2024р. позивач звернувся до ГУ ПФУ м.Києва із заявою про призначення Чорнобильської пенсії та надав довідку №593 від 29.01.2021р., однак рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 03.12.2024р. №262740010505 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з тим, що на момент звернення за призначенням пенсії він не досяг 59 років. Аналогічне рішення було прийнято ГУ ПФУ в Одеській області від 31.01.2025р. №262740010505 за заявою позивача від 24.01.2025р. Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними, оскільки він відносяться до громадян, які постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю 4 категорії. Наявність же у позивача зазначеного посвідчення підтверджує проживання станом на 01.01.1993р. не менше чотирьох років, у зв`язку із чим він вважає свої права порушеними, а рішення відповідачів протиправними

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 26.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2025р. та і прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

21.10.2025р. до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.

22.10.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням від 14.04.1994р. серії НОМЕР_1 .

27.11.2024р. позивач звернувся до ГУ ПФУ м.Києва із заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

До заяви додано довідку Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 29.01.2021р. №593, згідно з якою, позивач дійсно постійно проживав і був зареєстрований з народження по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 . З 18.11.1986р. по 10.07.1992р. проживав і був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

За принципом екстериторіальності заява розглянута ГУ ПФУ в Сумській області, рішенням якого від 03.12.2024р. №262740010505 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком із застосуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 на момент звернення за призначенням пенсії не досягнув 59 років. Відповідно до наданих документів до страхового стажу зараховані всі періоди. Разом із тим, наданими документами підтверджено період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю - 5 років 7 місяців 23 дні, в тому числі станом на 01.01.1993р. - 5 років 7 місяців 23 дні. До періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю зараховані всі періоди. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 1 рік. За наданими документами право на призначення пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» заявник матиме при досягненні 59 років, тобто з 02.09.2025р.

24.01.2025р. повторно звернувся до ГУ ПФУ м.Києва із заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

До заяви додатково додано довідку Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 21.01.2025р. №08.2-07/223, згідно з якою, позивач постійно проживав і зареєстрований з дати його народження по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 (підстава будинкова книга). З 18.11.1986р. по 10.07.1992р. проживав і був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (підстава будинкова книга).

Також, було додано довідку Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 21.01.2025р. №7, за якою позивач дійсно постійно проживав і зареєстрований з народження по ІНФОРМАЦІЯ_2 за вказаною адресою АДРЕСА_1 . У період з 18.11.1986р. по 10.07.1992р. позивач проживав і був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (підстава: лист Відділу ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 21.01.2025р. №08.2-07/223). Згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991р. №106 с.Діброва віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія).

За принципом екстериторіальності заява розглянута ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого від 31.01.2025р. №262740010505 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з тим, що позивач на момент звернення за призначенням пенсії не досягнув 59 років. Відповідно до наданих документів до страхового стажу зараховані всі періоди. Разом із тим, наданими документами підтверджено період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю - 5 років 7 місяців 23 дні, в тому числі станом на 01.01.1993р. - 5 років 7 місяців 23 дні. До періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю зараховані всі періоди. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 1 рік. За наданими документами право на призначення пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» заявник матиме при досягненні 59 років, тобто з 02.09.2025р.

Вважаючи вказані рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні даного адміністративного позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, відсутності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена вище норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій визнано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р.

Починаючи з 01.01.2018р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. - не менше 26 років; з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. - не менше 30 років, з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. не менше 31 років (абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV).

Так, позивач на час звернення до пенсійного органу досягнув віку 58 років та мав страховий стаж 42 роки 08 місяців 16 днів, що не є спірним у межах даних правовідносин.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII.

Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного у ст.26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абз.6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).

Із аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що законодавець розділяє дві величини зниження пенсійного віку, а саме: початкову - для осіб, які у період з 26.04.1986р. по 31.07.1986р. постійно проживали або ж постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю, та наступну - для осіб, які з 01.08.1986р. постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю.

Як встановлено колегія суддів, ОСОБА_1 має статус має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням від 14.04.1994 р. серії НОМЕР_1 .

Поряд з цим, відповідно до довідок, які надані Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області від 29.01.2021р. №593, від 21.01.2025р. №08.2-07/223 та від 21.01.2025р. №7, позивач на території зони посиленого радіоекологічного контролю проживав після Чорнобильської катастрофи, а саме з 18.11.1986р. по 10.07.1992р. та в цілому 5 років 7 місяців 23 дні.

На підставі наведеного, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону №796-ХІІ слід використовувати саме наступну величину зниження пенсійного віку - 1 рік, оскільки в період з 26.04.1986р. по 31.07.1986р. позивач постійно не проживав та постійно не працював у зоні посиленого радіологічного контролю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом 1-ї інстанції в тому, що у спірних рішеннях відповідачі, якими відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону №796-ХІІ враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, останні належно розглянули подані позивачем заяви і документи і, відповідно, прийняли обґрунтовані рішення про відмову.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів, в контексті завдань адміністративного судочинства, також вказує, що звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. А відтак, особа повинна довести, а суд встановити, що їй належать права, свободи або ж законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

При цьому, заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта або ж окремих його положень.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб`єкта владних повноважень.

У рішенні від 01.12.2004р. №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту, а також інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З огляду на вимоги ст.ст.2 та 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Зі змісту наведених вище правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має наступні ознаки: а) має правовий характер, тобто чітко перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або ж нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено і в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України;

в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу;

г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб, а саме: держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019р. у справі №522/3665/17.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (а саме матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Саме позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Таким чином, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

Як наслідок, обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії або ж бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

З`ясування факту порушення прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх захистом передує розгляду питання щодо правомірності дій, котрі оскаржуються.

Така правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 12.04.2018р. у справі №826/8803/15, від 22.04.2021р. у справі №640/2291/20 та від 30.11.2022р. у справі №640/11518/19.

Виходячи з викладеного, висновки суду 1-ї інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду попередньої інстанції.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 08.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко