Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №420/4106/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4106/25

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

повний текст судового рішення

складено 26.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/4106/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивачка просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.01.2025 № 2, яким старшого матроса ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “сувора догана”;

скасувати фінансові наслідки накладення дисциплінарного стягнення у вигляді утримання 60 % премії з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 за грудень 2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянтка наголосила, що в акаунті в соціальній мережі «ТікТок» нею не допущено жодного порушення, адже нею не здійснювалось пересилання службових документів з критичною (чутливою) інформацією, так само позивачкою ніколи не здійснювалось обговорення у робочих службових чатах деталізованої інформації (час, місце, склад сил і засобів, терміни) щодо виконання (спеціальних) завдань, що може допомогти противнику скоригувати нанесення вогневого ураження.

Окремо позивачка наголошує, що зазначення нею у відеозаписі свого прізвища ім`я та по батькові, дати народження, її посади, а також того факту, що вона є військовослужбовицею військової частини НОМЕР_1 – не містить жодного порушення, оскільки дана інформація стосується її напряму, внаслідок чого саме вона є її розпорядником та на власний розсуд має право приймати рішення щодо місця та формату її поширення.

Прізвище, ім`я та по-батькові ОСОБА_2 , начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 як посадової особи військової частини, що виконує функції держави та розпоряджається бюджетними коштами, є відкритою інформацією про виконання службових повноважень, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом і не може бути прихована з посиланням на Закон України «Про захист персональних даних».

Поряд з цим, позивачка звертає увагу, що її не ознайомлювали зі змістом розпоряджень Угруповання сил і засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 154/131/УС3/270Р/ДСК від 08.10.2024 та № 154/131/УС3/290Р/ДСК від 09.11.2024 щодо виключення поширення інформації, розголошення якої може привести до обізнаності противника про дії Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Вказане свідчить про відсутність підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за порушення приписів, що містяться у даних документах.

Крім того, позивачка звертає увагу, що нею не розповсюджувалась інформація щодо розташування військової частини НОМЕР_1 , а також персональні дані військовослужбовців.

На думку апелянтки, висновки акта службового розслідування від 03.01.2025 за вих. № 01/32/1 містять припущення та ймовірнісні формулювання («має ознаки», «можуть бути сприйняті», «можливо», «не складно буде встановити», «швидше за все»), які не підтверджені жодним належним доказом. За відсутності експертних досліджень такі формулювання не можуть бути покладені в основу суворої догани.

Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що свобода слова військовослужбовця може обмежуватися лише за чітких і доведених критеріїв, а висновки службового розслідування ґрунтуються на припущеннях без спеціальних експертних досліджень та без належного підтвердження правового режиму інформації, застосування суворої догани є непропорційним втручанням у свободу вираження поглядів позивача. При цьому нею публікувались відеозаписи лише з міркувань власної безпеки.

Апелянтка також наголошує, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення доказами, які не були безпосередньо досліджені у судовому засіданні (оскільки оригінал диску був відсутній). Це є прямим порушенням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі та правил оцінки доказів.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд:

рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/4106/25 від 26.01.2026 – скасувати;

ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу – задовольнити;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.01.2025 № 2, яким старшого матроса ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “сувора догана”;

скасувати фінансові наслідки накладення дисциплінарного стягнення у вигляді утримання 60 % премії з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 за грудень 2024 року.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. Так, представник військової частини НОМЕР_1 зауважив, що публікуючи дані про себе, як про бухгалтера військової частини НОМЕР_1 , позивачка деанонімізує не лише себе, а й підрозділ. В умовах війни приналежність до конкретної частини є службовою інформацією, поширення якої шкодить безпеці особового складу.

Крім того, відповідач наголошує, що поширення будь-якої інформації про військову частину чи її працівників в умовах воєнного стану є дисціплінарним проступком, а тому суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на вказане, відповідач просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року по справі № 420/4106/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу – без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2024 № 356 призначено службове розслідування щодо публікації відео у соціальній мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшим матросом ОСОБА_1 , бухгалтером групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 . Пунктом 3 вказаного наказу підполковнику ОСОБА_3 , помічнику командира - начальнику служби охорони державної таємниці та захисту інформації військової частини НОМЕР_1 доручено провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення в термін до 20.11.2024 (а.с. 86).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 № 373, та витягу з наказу від 10.12.2024 № 395, суд встановив, що вказаними наказами продовжено строк проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2024 № 356 та доручено підполковнику ОСОБА_3 , помічнику командира - начальнику служби охорони державної таємниці та захисту інформації військової частини НОМЕР_1 провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення в термін до 05.12.2024 та згодом у термін до 05.01.2025 (а.с. 87, 89).

Суд встановив, що в ході службового розслідування позивачці було запропоновано надати пояснення, разом з цим відповідно до записів у бланку отримання пояснень від 26.11.2024, судом встановлено, що позивачка відмовилась від дачі пояснень відповідно до ст. 63 Конституції України.

Своєю чергою, у бланку отримання пояснень позивачка зазначила, що «катування психологічне наді мною відбувається вже 8-й місяць поспіль, не надається своєчасне медичне лікування, направлення на операцію, не надаються усі призначені ліки, а лише частково», 26.11.2024 та підпис позивачки.

Також суд встановив, що в ході службового розслідування були взяті пояснення у майора ОСОБА_2 , начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2024 (а.с. 93).

За результатами службового розслідування був складений акт службового розслідування (вх. № 01/32/1 від 03.01.2025), відповідно до висновків якого службове розслідування вважати завершеним.

За фактом оприлюднення відео 10.11.2024 та інших публікацій в мережі «ТікТок» з персональними даними про свого безпосереднього начальника (на момент початку проведення розслідування) - майора ОСОБА_2 , начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 без його дозволу, інших відеопублікацій і постів в персональному акаунті (@heart_heart899) соціальної мережі «ТікТок», що спричинило порушення статті 32 Конституції України, пункту «б» статті 6 Закону України “Про захист персональних даних”, вимог розпоряджень Угруповання сил і засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 154Л31/УС3/270Р/ДСК від 08.10.2024, № 154/131/УСЗ/290Р/ДСК від 09.11.2024, абзацу 11 статті 11, абзацу 11 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548- XIV; статті 4 абзацу 5, статті 4 абзацу 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV, старшого матроса ОСОБА_4 бухгалтера групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 (на момент початку проведення розслідування), притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “СУВОРА ДОГАНА”. Провести роз`яснення і порекомендувати старшому матросу ОСОБА_5 видалити опубліковане в мережі «ТікТок» відео з персональними даними майора ОСОБА_2 начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .

За фактом оприлюднення старшим матросом ОСОБА_5 , публікацій 19 і 25 листопада 2024 року, 7, 18, 25, 26 грудня 2024 року та інших публікацій в мережі «ТікТок», наміри розповсюдити чутливу інформацію про локації, де розміщується особовий склад військової частини, публікацій, які можуть бути розцінені як підтримка наративів, що пропагуються Росією (“мир за будь-яку ціну”), що можливо мають ознаки інформаційно-психологічної спецоперації противника, запропоновано повідомити співробітників військової Контррозвідки Служби безпеки України для більш детального аналізу і визначення відповідних висновків.

Суд встановив, що до акту службового розслідування було додано:

витяг з накату командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно- господарської діяльності) від 10.11.2024 № 356, на І аркуші;

витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно- господарської діяльності) від 21.11.2024 № 373, на 1 аркуші;

пояснення (від 26.11.2024) старшого матроса ОСОБА_1 , на 3 аркушах;

пояснення (від 03.01.2025) старшого матроса ОСОБА_1 на 3 аркушах;

пояснення майора ОСОБА_2 , на 3 аркушах;

компакт-диск з скріншотами та відеоматеріалами персонального акаунту (@heart_heart899) соціальної мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшого матроса ОСОБА_5 -1 диск.

Суд встановив, що позивачка ознайомлена з актом службового розслідування, але їй не надано копію акту, про що зазначено на аркуші 13 акту службового розслідування (а.с. 81).

Суд також встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2025 № 2 «Про результати службового розслідування щодо публікації відео у соціальній мережі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшим матросом ОСОБА_1 , бухгалтером групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 за фактом оприлюднення відео 10.11.2024, та інших публікацій в мережі «ТікТок» з персональними даними про свого безпосереднього начальника (на момент початку проведення розслідування) - майора ОСОБА_2 , начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 без його дозволу, інших відеопублікацій і постів в персональному акаунті (@heart_heart899) соціальної мережі «ТікТок», що спричинило порушення статті 32 Конституції України, пункту «б» статті 6 Закону України “Про захист персональних даних”, вимог розпоряджень Угруповання сил і засобів Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 154Л31/УС3/270Р/ДСК від 08.10.2024, № 154/131/УСЗ/290Р/ДСК від 09.11.2024, абзацу 11 статті 11, абзацу 11 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548- XIV; статті 4 абзацу 5, статті 4 абзацу 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, старшого матроса ОСОБА_1 » бухгалтера групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 (на момент початку проведення розслідування, нині - начальника бібліотеки клубу військової частини НОМЕР_1 ), притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - “СУВОРА ДОГАНА”.

Судом досліджена довідка від 01.04.2025 № 133, видана старшому матросу ОСОБА_1 , щодо розмірів основних та щомісячних видів грошового забезпечення за період з березня 2024 року по січень 2025 року (а.с. 105).

Не погоджуючись із притягненням до дисциплінарної відповідальності, позивачка звернулась до суду з цим позовом .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що оприлюднені позивачкою відеозаписи стосуються питань її службової діяльності як військовослужбовця та складних взаємовідносин із безпосереднім керівництвом. Враховуючи зміст та правову природу військової дисципліни, а також законодавчо закріплені обов`язки щодо її неухильного дотримання, суд першої інстанції дійшов висновку, що сам факт публікації в мережі Інтернет відеоматеріалів із зазначеним змістом є дисциплінарним проступком. Суд мотивував це тим, що військовослужбовець зобов`язаний виявляти повагу до командирів та колег по службі, бути ввічливим, додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю і честю, а також утримуватися від дій, які можуть підірвати авторитет командування чи військового формування загалом.

Перевіривши вказані висновки в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Так, Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 12 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби.

Законом України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до п. 1, 2 Розділу 1 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України (далі також – ДС ЗСУ) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно з п. 3 Розділу 1 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом, зокрема: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. (п. 4 р.1 ДС ЗСУ).

Відповідно до ст. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548- XIV солдат зобов`язаний: додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду в тій частині, що проходження військової служби вимагає від військовослужбовців безумовного дотримання встановлених статутами Збройних Сил України правил поведінки, які базуються на принципах взаємоповаги, стриманості та ввічливості.

Окрім того, вступаючи на військову службу, особа має чітко усвідомлювати, що її правовий статус передбачає певні специфічні обмеження у поведінці та свободі вираження поглядів порівняно із цивільними особами.

Не є спірним питанням, що ОСОБА_1 на власній сторінці у соціальній мережі «ТікТок» опубліковувала відео та публікації.

Так, позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема, у зв`язку з розкриттям персональних даних свого безпосереднього керівника під час публікації відеозаписів у соціальній мережі.

Оцінюючи обґрунтованість цієї підстави притягнення до відповідальності, колегія суддів зазначає таке.

Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних»).

Як вбачається з відеозапису від 10.11.2024, яке розміщено у відкритому доступі, позивачка чітко назвала не лише прізвище, ім`я та по батькові свого командира, ОСОБА_2 а й озвучила відомості щодо займаної посади у конкретному підрозділі військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 відповідно до частин першої, другої статті 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що: збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац другий частини першої статті 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 14 Закону України „Про захист персональних даних" від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297); конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частина друга статті 21 Закону України „Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ зі змінами (далі - Закон № 2657); розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону України „Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939).

Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32 Конституції України у системному зв`язку з частиною другою статті 34 цієї Конституції, Конституційний Суд України дійшов висновку, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, враховуючи положення чинного законодавства, а також правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні у справі № 2-рп/2012, позивачка в оприлюднених відеозаписах, вказавши персональні дані ОСОБА_2 , діяла всупереч вимогам статті 32 Конституції України та Закону України «Про захист персональних даних».

Посилання апелянтки на те, що поширена нею інформація про ОСОБА_2 є відкритою, колегія суддів вважає помилковими, адже в умовах дії воєнного стану доступ до інформації про діючих військовослужбовців, їхні дані, займані посади обмежено в інтересах національної безпеки та оборони держави. Розголошення таких даних у мережі Інтернет створює загрозу боєздатності військовій частини та ставить під удар особисту безпеку військовослужбовців.

Щодо посилання апелянтки на те, що її не ознайомлювали зі змістом відповідних розпоряджень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про інформацію», наказу Головнокомандувача Збройних Сил України № 73 від 03 березня 2022 року, заборонено розповсюдження інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану, зокрема, найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об`єктів в районах виконання бойових (спеціальних) завдань, географічні, координати місць їх розташування; чисельність особового складу військових частин (підрозділів).

При цьому, на переконання колегії суддів, факт недоведення до відома позивачки окремих внутрішніх розпоряджень жодним чином не звільняє її від обов`язку знати та неухильно виконувати загальні правила, зокрема ті, що стосуються збереження та нерозголошення відомостей про особовий склад і внутрішню діяльність військової частини.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянтки про те, що вона не здійснювала пересилання службових документів із критичною (чутливою) інформацією та не вела в робочих службових чатах обговорень деталізованих даних , які могли б допомогти противнику скоригувати завдання вогневого ураження. Зазначені аргументи не спростовують факту вчинення проступку, оскільки протиправне поширення інформації було здійснено позивачкою в інший спосіб. Зокрема, як підтверджується матеріалами справи, персональні дані ОСОБА_2 та внутрішні конфлікти підрозділу були розміщені позивачкою у формі відеозаписів у відкритому доступі на публічній платформі в мережі Інтернет.

Крім того, посилання апелянтки на те, що висновки службового розслідування ґрунтуються на припущеннях без спеціальних експертних досліджень та без належного підтвердження правового режиму інформації, колегія суддів вважає помилковим.

Так відповідно до закону інформація про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифіковані, віднесена до персональних даних.

Крім того, аналіз відеозаписів, які розміщені на платформі «ТікТок», свідчить про розголошення таких даних, а також іншої інформації. Тобто в даному випадку відсутня необхідність у проведенні експертних досліджень.

Посилання апелянтки на те, що нею публікувались відеозаписи лише з міркувань власної безпеки, не спростовують вчинення нею дисциплінованого проступку. При цьому у разі загрози безпеці ОСОБА_1 мала можливість звернутись у відповідні правоохоронні органи.

Крім того, колегія суддів зауважує, що в умовах воєнного стану може бути частково обмежено право особи на свободу слова, а саме в частині поширення інформації, що може зашкодити обороні країни.

Апелянт також наголошує, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення доказами, які не були безпосередньо досліджені у судовому засіданні (оскільки оригінал диска був відсутній). Проте, відповідні відеозаписи перебувають у відкритому доступі в мережі Інтернет, а як убачається з протоколу судового засідання від 08.12.2025, суд першої інстанції безпосередньо дослідив зазначені відеозаписи під час розгляду справи. Саме по собі недослідження диска не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо безпосередності дослідження доказів, адже зміст зазначених відеозаписів не спростований позивачкою. Крім того, 08.12.2025 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження та не був позбавлений можливості додатково дослідити докази.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду колегією суддів, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності є законним, обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/4106/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/4106/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко