Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №420/15136/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15136/26

Головуючий І інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 28.05.2026р.) про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Хаджибейського районного суду м.Одеси Гуревського Володимира Кліментійовича про визнання бездіяльності протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

25.05.2026р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Голови Хаджибейського районного суду м.Одеси Гуревського В.К., в якому просив суд визнати його бездіяльність щодо неналежного контролю діяльності апарату суду, що виразилась в не направленні позову до апеляційного суду для визначення підсудності справи в порядку ч.6 ст.31 ЦПК України - протиправною.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 було відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, позивач 18.06.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2026р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

За правилами ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду попередньої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про відсутність належних підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив про те, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як передбачено у п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України).

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині надання правової оцінки обґрунтованості підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, необхідно звернути увагу на наступне.

Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1,2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Як передбачено ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення ж поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п.7 ч.1 ст.4 КАС України, у відповідності до якої, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або ж службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій або ж бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Більше того, зазначеним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. При цьому, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто, публічно-правовим спором у відповідності до КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а виключно той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Аналогічна права позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020р. у справі №243/4405/17 та від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18.

Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд 1-ї інстанції виходив із того, у справі, яка розглядається, позивач фактично намагається вплинути на рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси у позапроцесуальний спосіб.

Надаючи оцінку вказаним вище висновкам суду 1-ї інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги аргументовані тим, що його позовна заява до суддів Одеської апеляційного суду Кострицького В.В., Середи С.М. та Погорєлової С.О. (подана до Хаджибейського районного суду м.Одеси) за розпорядженням голови суду мала б бути передана до суду вищої інстанції для визначення підсудності, проте ухвалою судді Хаджибейського районного суду м.Одеси від 03.11.2025р. його позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою від 02.12.2025р. - повернуто без розгляду.

Так, у силу ч.1 ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

За змістом п.4.2 Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001р. №6-рп/2001, порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у 1-ї інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені виключно в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж до актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає про те, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій або ж бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви, апеляційної скарги, тощо можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Отже, оскарження дій суддів (судів) стосовно розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Зокрема, усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій та ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Таким чином, оскільки предметом позову у цій справі є бездіяльність Голови Хаджибейського районного суду м.Одеси Гуревського В.К. щодо неналежного контролю діяльності апарату суду, що виразилась в не направленні позову до апеляційного суду для визначення підсудності справи в порядку ч.6 ст.31 ЦПК України, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом, передбачених процесуальним законом дій під час розгляду цивільної справи, такі дії (бездіяльність) не можуть бути оскаржені поза межами порядку, який передбачений цивільним процесуальним законом.

Суд також враховує те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.

Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також повинна бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010р. у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, п.33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. у справі №1340/4052/18 та від 26.02.2020р. у справі №280/1334/19, від 13.02.2019р. у справі №636/93/14-ц та від 12.12.2018р. у справі №804/285/16.

Крім того, суд вказує на те, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на зазначене, вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

За п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п.1 ч.1 ст.170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч.3 ст.124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується саме тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно, підстави для роз`яснення, до якого суду слід звертатися з таким позовом, відсутні, оскільки таку правову позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018р. у справі №800/559/17, від 03.04.2018р. у справі №9901/152/18, від 30.05.2018р. у справі №9901/497/18, від 05.02.2019р. у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019р. у справі №9901/798/18.

Доводи ж апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.170,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 07.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко