Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №420/10994/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10994/25

Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Час і місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виправлення описки у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 стосовно календарних років вислуги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 );

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виправити описку у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 стосовно календарних років вислуги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та замість “Вислуга років станом на 23 лютого 2022 року складає: календарна 6 років 1 місяць, пільгова не має” зазначити вірне формулювання “Вислуга років станом на 23 лютого 2022 року складає: календарна 11 років 7 місяць, пільгова не має”;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до ч.2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) у відношенні до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 30.07.2010 року по 23.02.2022 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 30.07.2010 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення у період з 30.07.2010 року по 23.02.2022 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 30.07.2010 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за неотримане речове майно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військову присягу ОСОБА_1 прийнято 24.07.2010 у в/ч НОМЕР_4 . 30.08.2010 прийнята на службу до військової частини НОМЕР_1 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022, ОСОБА_1 звільнено в запас. В той же час, при формуванні наказу було допущено описку, а саме зазначено, що вислуга років становить 6 років 1 місяць, однак, вказане не відповідає дійсності, адже ОСОБА_1 призвано на військову службу 24.07.2010 року. Таким чином, строк служби більше 10 років. З метою належного захисту прав та інтересів Позивача направлено заяви щодо виправлення описки в наказі та виплати відповідного грошового забезпечення, проте вказаного здійснено не було.

Також позивач вказує, що звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту “ґ” Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, військовослужбовці - жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) є підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний виплатити індексацію грошового забезпечення зобов`язаний у період з 30.08.2010 по 23.02.2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку забезпечення в період з 30.08.2010 р. по 28.02.2018 р.- січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 23.02.2022 р - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, а також грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Вказану бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виправлення описки у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 станом на 23 лютого 2022 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки та невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно протиправними.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем на надано послужний список до військової частини НОМЕР_1 для визначення необхідності перерахунку вислуги років та необхідності внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 в частині вислуги років. Також, позивачем не надано доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримання відповіді на запит від 26.10.2023 року.

Вказує, що ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (чинної на час звільнення) не передбачено підстав для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку із звільненням за власним бажанням.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» станом на день звільнення позивача не передбачено підстав для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі підпункту «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - у зв`язку із наявністю дитини віком до 18 років.

Щодо індексації вказує, що після 01.12.2015 року для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Зазначає, що з урахуванням значного підвищення щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2016 року внаслідок прийняття наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44, під час здійснення індексації грошового забезпечення позивача у спірний період з 21.09.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 необхідно застосовувати індекси споживчих цін починаючи з січня 2016 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, яка стосується стягнення індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що березень 2018 року - є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 березня 2018 року

Вказує, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим від суми індексації, яка мала скластися в березні 2018 року на 4463,15 грн., що відповідно і є індексацією-різницею в розумінні приписів абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 та підлягає нарахуванню і виплаті позивачу за спірний період.

Таким чином, Відповідач зобов`язаний виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 30.08.2010 по 23.02.2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку забезпечення в період з 30.08.2010 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 23.02.2022 р - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 30.08.2010 року по 23.02.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 № 43, молодшого сержанта контрактної служби ОСОБА_1 - медичну сестру медичного пункту військової частини НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23 лютого 2022 року 3-рс, звільнити у запас за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини військовослужбовці жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років). З 23 лютого 2022 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Даним наказом вирішено також:

- направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_1 .

- не доцільно зараховувати до оперативного резерву першої черги, як такої, що має дітей віком до 18 років.

- виплатити премію у розмірі 230% з 01 лютого по 23 лютого 2022 року.

- виплатити надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з 01 лютого по 23 лютого 2022 року.

- виплатити посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років з 01 лютого по 23 лютого 2022 року.

- використала першу частину щорічної основної відпустки 13 діб за 2022 рік.

- утримати з грошового забезпечення за 11 діб щорічної основної відпустки, що була використана в 2022 році у сумі 5983 гривень 46 копійок.

- грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік отримала.

- матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, за 2022 рік не отримала.

- вислуга років станом на 23 лютого 2022 року складає: календарна 6 років 1 місяць, пільгова не має.

ОСОБА_1 звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила внести зміни до наказу шляхом виправлення описки у вислузі років, а також виплатити одноразову грошову допомогу, індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Листом від 14.11.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь та повідомлено, що “ … для отримання інформації щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.07.2010 року до 01.01.2018 року прошу Вас звернутися до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, оскільки щомісячні відомості про виплату грошового забезпечення Вам за період до 2017 року включно військовою частиною НОМЕР_1 здані до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

… відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України вхідний від 08.08.2017 № 13700/з механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.02.2022 року були здійснені в повному обсязі.

… Молодший сержант ОСОБА_1 звільнена у запас 23.02.2022 року за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту "г" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, військовослужбовці жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років). Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців згідно вищезазначеної причини станом на 23.02.2022 року законодавством не передбачена.

… Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Молодший сержант ОСОБА_1 станом на день звільнення не зверталась на адресу командира військової частини НОМЕР_1 щодо виплати їй компенсації вартості за неотримане речове майно”.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_2 починаючи з 16.07.2010 року по 23.02.2022 року проходила військову службу, а отже станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (23.02.2022) календарна вислуга років позивача жодним чином не могла становити - 6 років 1 місяць.

При цьому, зауважив, що правильне обчислення вислуги років військовослужбовця за матеріалами особової справи є обов`язком відповідача, а не військовослужбовця, а тому прийшов до висновку про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виправлення описки у наказі командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 станом на 23 лютого 2022 року з урахуванням висновків суду у цій справі.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зазначив, що з урахуванням приписів абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

При цьому вказав, що станом на дату звільнення позивача зі служби в наказі військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 № 43 було визначено, що вислуга років позивача станом на 23 лютого 2022 року складає: календарна 6 років 1 місяць, а отже лише після перерахунку вислуги років ОСОБА_1 на виконання даного рішення суду, у позивача виникне право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 30.07.2010 року по 23.02.2022 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 30.07.2010 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, зазначив, що в період з 01.12.2015 року по червень 2019 року позивач ОСОБА_2 перебувала у декретній відпустці, а відтак у відповідача, військової частини НОМЕР_1 взагалі був відсутній обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Також вказав, що з матеріалів справи вбачається, посадовий оклад позивача, яка перебувала в декретній відпустці, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент виходу з відпустки, а тому прийшов до висновку, що 0у позивача не виникло права для нарахування та виплати індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 Порядку № 1078.

Крім того, в частині позовних вимог щодо неотриманої вартості речового майна вказав, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу), а тому прийшов до висновку про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки та невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно протиправними та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням ст. 308 КАС України та доводів апелянтів виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про виправлення описки в наказі в якому зазначено календарна вислуга років 6 років 1 місяць, пільгова не має замість 11 років 7 місяць, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.2 Закону України 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За статтею 20 Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) передбачено умови прийняття громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 19 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1, 3 статті 24 Закону № 2232 початком проходження військової служби вважаться, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 26 Закону № 2232 передбачено підстави звільнення з військової служби.

За статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту "г" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах ґ через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке зокрема регулює відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби (далі - Положення №1153/2008).

Згідно п. 8 Положення № 1153/2008, загальний строк військової служби військовослужбовця включає весь час перебування його на військовій службі з урахуванням випадків, передбачених пунктами 143, 195 і 209 цього Положення. Загальний строк військової служби встановлюється в календарному обчисленні, а у випадках, визначених законодавством, - у пільговому обчисленні.

Відповідно до п.11 Положення №1153/2008 проходження військової служби військовослужбовцем відображається в його особовій справі, яка ведеться у порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України.

До особової справи вносяться передбачені законом відомості про військовослужбовця та членів його сім`ї, а також за його попередньою згодою інші необхідні відомості.

Порядок обліку військовослужбовців, форми і призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення визначаються Міністерством оборони України.

Пунктом 32 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), було визначено, що військовослужбовцям-жінкам, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а також військовослужбовцям, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці по догляду за хворою дитиною не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (далі - шестирічного віку за медичними показниками), строк контракту про проходження військової служби продовжується за відсутності їх клопотань про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту до закінчення зазначених відпусток, а також на строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту, про що видається наказ по особовому складу та робиться відповідний запис в обох примірниках контракту про проходження військової служби.

За підпунктом 2 пункту 35 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (крім строку проведення мобілізації та часу воєнного стану) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктом 2 частини п`ятої і пунктом 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно п. 234 Положення № 1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди. Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.

Як вбачається з матеріалів справи, що в наказі командира військової частини НОМЕР_1 №43 від 23.02.2022 вказано, що вислуга років позивача станом на 23 лютого 2022 року складає: календарна 6 років 1 місяць, пільгова не має.

Судом першої інстанції правомірно вказано, що згідно військового квитка НОМЕР_5 , ОСОБА_2 прийняла військову присягу – 24.07.2010 року у Військовій частині НОМЕР_4 .

16.07.2010 року ОСОБА_2 прийнята на військову службу за контрактом до Військової частини НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 присвоєно звання солдат згідно наказу № 43 від 07.06.2010 року.

В період з 30.08.2010 року по 23.02.2022 року ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

В архівній довідці № М-739/562 від 07.04.2026 року, вказано, що в наказі командира військової частини НОМЕР_1 / АДРЕСА_2 від 03 вересня 2010 року №190 (по стройовій частині) значиться:

1. Солдата ОСОБА_3 , яка прибула із в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_3 , призначену наказом Міністра оборони України №23-ом від 30 серпня 2010 року, на посаду медичної сестри медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , з 03 вересня 2010 року зарахувати до списків особового складу частини, поставити на всі види забезпечення та допустити до прийняття справ та посади.

Підстава: наказ Міністра оборони України №23-пм від 30.08.10 р. та припис в/ч НОМЕР_4 № 339 від 01.09.2010 року

Також, в архівній довідці № 179/1/3766 від 06.04.2026 року, зазначено, що згідно книги алфавітного обліку військовослужбовців за контрактом військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_3 проходила службу у військовому званні “солдат” на посаді “курсант”, зарахована наказом командира від 16 липня 2010 року №134, виключена зі списків особового складу частини наказом командира від 01 вересня 2010 року №167 /вибула у в/ч НОМЕР_1 /(дата зарахування та виключення не вказані).

При цьому, згідно архівної довідки № М-739/562 від 07.04.2026 року з вересня 2013 року ОСОБА_2 перебувала у декреті.

Згідно довідок форми ОК-5, ОК-7, ОСОБА_1 в період з липня 2014 року по вересень 2015 року отримувала виплати від Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, та в період з липня 2016 року по червень 2019 року від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Колегія суддів звертає увагу, що перебування у відпустці по догляду за дитиною не перериває військову службу та не зменшує календарну вислугу років.

Військова частина НОМЕР_1 не може стверджувати, що їй не надали послужний список для перевірки, оскільки позивачка проходила службу саме в цій військовій частині аж до моменту звільнення (з 2010 по 2022 рік)

Всі накази про проходження служби, призначення на посади, а також накази про надання відпусток по догляду за дитиною видавалися в/ч НОМЕР_1 та зберігаються в архівах відповідача. Отже, відповідач володіє і володів усім обсягом інформації щодо реального строку служби Позивача.

Посилання Відповідача на неотримання послужного списку є спробою перекласти на Позивача відповідальність, оскільки обов`язок щодо належного, точного та законного обчислення вислуги років при звільненні військовослужбовця покладається виключно на командування військової частини. Оскільки після виключення зі списків особового складу особова справа Позивача була направлена Відповідачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Позивач позбавлена фізичної можливості надати оригінал чи завірену копію послужного списку, а тому доводи апелянта (відповідача) є безпідставними, а суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (23.02.2022) календарна вислуга років позивача жодним чином не могла становити - 6 років 1 місяць.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із абз.1 п.2 ст.15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п.1 ч.2 ст.36 Закону України Про розвідку, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до абз.4 п.2 цієї ж статті виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

12.06.2013 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу».

Вказаним рішенням Уряду, на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 №618, затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивачки через "сімейні обставини" (тобто коли "один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років"; абзац десятий підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ.

У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.

Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті "в" пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки у справі № 140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).

Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через "сімейні обставини або інші поважні причини", які передбачені, зокрема, у підпункті "г" пункту 1, підпункті "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 2, підпункті "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би "частину" норми, якої бракує в законі; натомість "сімейні обставини або інші поважні причини", які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону.

З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, ("бланкетної") умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діяла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданій Постанові №413).

Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у разі, коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що наказом командира військової частини від 23.02.2022 року позивача було звільнено у запас на підставі підпункту „г“ пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу“ (через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги (ОГД) при звільненні регламентовані частиною другою статті 15 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“ (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу).

Аналіз зазначеної норми свідчить, що законодавець чітко обмежив коло осіб, які мають право на отримання ОГД у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Так, вказана виплата у розмірі 50% передбачена для жінок із дітьми віком до 18 років виключно у разі їх звільнення „у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу“.

Натомість звільнення позивача відбулося за іншою самостійною правовою підставою — „через сімейні обставини або інші поважні причини“ (пп. „г“ п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Оскільки чинне законодавство не передбачає тотожності між цими підставами звільнення, а перелік пільгових категорій у ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає, правові підстави для нарахування та виплати позивачу ОГД у розмірі 50 відсотків відсутні, що помилково не встановлено судом першої інстанції.

Позивач зазначає, що оскільки її звільнення відбулося під час дії особливого періоду, вона автоматично набуває права на виплату 50% ОГД за кожен рік служби. Проте, такий висновок суперечить буквальному змісту закону.

Сам по собі факт здійснення військової служби та звільнення з неї в особливий період не нівелює автономності різних правових підстав звільнення, передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII. Законодавець не пов`язує право на пільговий розмір допомоги (50%) із будь-яким звільненням жінки з дитиною в особливий період, а лише з тим звільненням, де причиною та формулюванням підстави у наказі є саме небажання продовжувати службу в такий період.

Оскільки підстава звільнення позивача, зафіксована у наказі № 43, юридично не тотожна підставі, що дає право на 50% виплати згідно зі ст. 15 Закону № 2011-XII, висновки позивача про наявність у неї права на такий розмір допомоги є хибними, а доводи апелянта в цій частині спростовують висновки суду першої інстанції, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Так, колегія суддів вважає що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, водночас помилково вказав, що на час розгляду та вирішення справи відсутні підстави вважати, що відповідачем буде допущено порушення ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” після здійснення перерахунку вислуги років на виконання рішення суду, а тому ці позовні вимоги є передчасними, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 30.07.2010 року по 23.02.2022 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 30.07.2010 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, то колегія суддів зазнача наступне.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон №1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII (у редакції Закону №911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону №1282-XII).

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону №1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону №1282-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону №1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.

Вирішуючи питання з приводу проведення індексації грошового забезпечення позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз. 1-3 п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

З аналізу наведеного вище, колегія суддів зазначає, що у п.4 вказаний вичерпний перелік видів грошових доходів населення які підлягають індексації.

Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:

- 101 відсоток за період до 01.01.2016 року (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції, що діяла до 01.01.2016 року);

- 103 відсотки за період після 01.01.2016 року (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року).

Пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, що діяла до 01.12.2015 року) визначено, що «базовим місяцем» для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:

- підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, або

- зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.

При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

У зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року № 1013 (далі Постанова № 1013), якою внесені зміни серед іншого і до п. 5 Порядку № 1078, з 01.01.2016 року істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим місяцем» (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року по справі № 825/565/17 звернув увагу на те, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.

З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, Суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу саме із 1 грудня 2015 року.

З січня 2008 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

В свою чергу, для працівника, який вийшов з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення окладу за посадою, яку він займає (пункт 10-2 Порядку № 1078). Тобто, для такого працівника "базовим місяцем" є місяць останнього підвищення окладу за займаною посадою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно архівної довідки № М-739/562 від 07.04.2026 року з вересня 2013 року ОСОБА_2 перебувала у декретній відпустці.

Згідно ж з цією довідкою також вбачається, що позивачці за періоди вказані у довідці (2011-2013 рік) нараховувалася індексація грошового забезпечення.

При цьому, в матеріалах справи також міститься довідка від 14.11.2024 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 , згідно якої вбачається нарахування позивачці з липня 2019 року по лютий 2022 року індексації грошового забезпечення.

При цьому, з архівної довідки та довідок форми ОК-5, ОК-7, вбачається, що у період з вересня 2013 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною службу не несла, з липня 2014 року по вересень 2015 року отримувала виплати від Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, та в період з липня 2016 року по червень 2019 року від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а отже її доходом у цей період були соціальні виплати від органів соціального захисту населення, а не грошове забезпечення від військової частини НОМЕР_1 . Оскільки Відповідач у вказаний період не нараховував Позивачці грошове забезпечення, у нього був відсутній об`єкт для нарахування індексації.

Отже, враховуючи, вищевикладене, та те, що за спірний період позивачці нараховувалася індексація грошового забезпечення (у період служби), а також той факт що з 2013 року по 2019 рік позивачка знаходилася у декретній відпустці (у вказаний період відповідач не нараховував позивачці грошове забезпечення, у нього був відсутній об`єкт для нарахування індексації), колегія суддів вважає що позовні вимоги щодо ненарахування в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 30.07.2010 року по 23.02.2022 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 30.07.2010 р. по 28.02.2018 р. січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 01.03.2018 р. по 22.02.2022 року березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, індексація є похідною виплатою від основного доходу і не може існувати самостійно за відсутності факту нарахування такого доходу.

З 01.12.2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася з 1 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103%.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, зазначив, що право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці у період з вересня 2013 року по липень 2019 року грошове забезпечення не нараховувалося, а тому в березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року підвищення його посадового окладу не відбулось.

Право на отримання індексації-різниці, виходячи із суми можливої індексації 4463,15 грн., мали ті особи, які проходили службу щонайменше у лютому 2018 року, отримували грошове забезпечення на підставі Постанови № 1294, і за наслідками набрання чинності Постанови № 704 з 01.03.2018 р. загальний грошовий дохід яких не збільшився.

Оскільки у позивача відсутній розмір доходу за лютий 2018 року і березень 2018 на службі, відсутня і можливість настання такої обставини, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Отже, у позивача не виникло права для нарахування та виплату індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 Порядку № 1078, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 р. у справі № 160/2481/23.

З огляду на вищевикладене, у відповідача був відсутній обов`язок щодо нарахування поточної індексації та індексації-різниці в межах періоду декретної відпустки, що свідчить про повну відсутність порушеного права Позивачки з боку військової частини. На підставі ст. 5 КАС України, за відсутності порушеного права Відповідачем, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають, а доводи позивачки висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо вимог про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, то колегія суддів звертає увагу, що апеляційні скарги будь-яких доводів в цій частині не мають, а тому колегія суддів рішенню суду в цій частині не надає.

В свою чергу, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.4 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги частково, однак в частині позовних вимог щодо одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше вказав про наявність у позивача такого права, що також оскаржувалося апелянтом (відповідачем), та відмови у цій частині у зв`язку з передчасністю позовних вимог, що спростовано судом апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду у мотивувальній частині.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 31, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 вересня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова