Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №420/10742/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10742/25

Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/10742/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ), у якому позивач просив суд:

визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 17.07.2024 по 17.01.2025 включно;

зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 17.07.2024 по 17.01.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року суд задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 17.07.2024 по 17.01.2025 включно. Зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 по 17.01.2025 у розмірі 20 030, 28 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду представник військової частини НОМЕР_3 подав апеляційну скаргу.

Так, апелянт вказав, що судом першої інстанції невірно розраховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме без урахування розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, та дій відповідача щодо її виплати. Отже, на думку апелянта, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 788 694, 47 грн, з яких: грошове забезпечення — 719 023, 38 гривень (91, 2 %) та перерахунок грошового забезпечення — 69 671, 09 гривень (8, 8 %).

З огляду на це, сума середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності становить 13 553, 83 грн та обчислюється так: 837, 07 грн (середньоденний заробіток позивача) Ч 8, 8 % Ч 184 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП) = 13 553, 83 грн.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив змінити рішення суду першої інстанції в частині розрахунку середнього заробітку.

Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з копією витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 липня 2024 року № 4460ос, майстра-сержанта ОСОБА_1 , сержанта із матеріального забезпечення - начальника групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип Б), який звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.05.2024 № 282-ос за підпунктом “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Остаточна дата закінчення військової служби за наведеним вище наказом - 16 липня 2024 року.

Водночас, лише на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/33165/24 відповідачем 25 березня 2025 року виплачено 69 671, 09 грн індексації, належної позивачу за час служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

З огляду на несвоєчасно проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 28.03.2025 звернувся до відповідача за виплатою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Однак, станом на час звернення до суду із даним позовом, відповіді від військової частини НОМЕР_1 позивач не отримав.

Вважаючи свої права порушеними та наявним право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що при звільненні позивача з військової служби не проведено з ним повного розрахунку, зокрема не була в повному обсязі виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. При цьому суд вказав, що обрахована судом сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 158 970,50 грн. Відповідно до наданої відповідачем довідки № 790 від 28.11.2025, при звільненні позивачу виплачено 484 894, 34 грн. З урахуванням невиплачених своєчасно сум у розмірі 69 671, 09 грн, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 554 565, 43 грн. Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 12, 6 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((69 671, 09 грн / 554 565, 43 грн) х 100). Виходячи з принципу пропорційності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 20 030, 28 грн, тобто 12, 6 % від 158 970, 50 грн.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 з 16.07.2024 (дата виключення позивача із списків особового складу військової частини) належного позивачу грошового забезпечення.

Отже період затримки розрахунку при звільненні у цій справі розпочався з 17.07.2024 по 25.03.2025 (остаточний розрахунок з позивачем).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині незгоди з визначенням судом розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Колегія суддів зауважує, що при звільненні ОСОБА_1 мав отримати загальну суму 796 078,65 грн, яка складається з: 492 278,52 грн (виплачене грошове забезпечення) + 73 390,62 грн (виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/33165/24) + 230 409,51 грн (перерахунок грошового забезпечення відповідно до розміру прожиткового мінімуму на виконання рішення суду у справі № 420/3288/24).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції указаних обставин не установив, а саме не дослідив усі суми, які підлягали виплаті ОСОБА_1 при звільненні, а тому неправильно розрахував середній заробіток, який мав бути пропорційним до частки невиплачених коштів у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Отже, розраховуючи середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Насамперед, зі змісту розрахунків апелянта, останній вважає, що винагорода за бойове чергування не включається до складу виплат при обчисленні середнього заробітку.

Згідно з наявними у справі довідкою № 121 від 23.02.2026 та архівною відомістю № 1 розмір грошового забезпечення позивача за червень 2024 року становив 25 503, 80 грн (41207,80 грн - 704,00 грн винагорода за бойове чергування, - 15000,00 додаткова винагорода) та за травень 2024 року становив 25 503, 80 грн (45 562,64 грн - 704,00 грн винагорода за бойове чергування, - 19354,84 грн додаткова винагорода).

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що винагорода за бойове чергування не має постійного характеру, а тому не включається до складу виплат при обчисленні середнього заробітку. Це щомісячний додатковий вид грошового забезпечення, який нараховується на підставі наказів відповідного начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Підставою для видання наказу є рапорти відповідних начальників (командирів) підрозділів, у яких зазначаються посада, прізвище та ініціали військовослужбовців, які залучалися до несення бойового чергування (бойової служби), кількість чергувань (вилітів) та загальний відсоток для встановлення розміру винагороди.

Отже, при обрахунку середнього заробітку потрібно враховувати розмір грошового забезпечення у розмірі 25 503, 80 грн.

Кількість календарних днів за цей період складає 61 дні.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 836,19 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки з 17.07.2024 по 17.01.2025 складає 153 858, 96 грн (184 днів х 836,19 грн).

При цьому, колегія суддів зауважує, що кількість днів з 17.07.2024 по 17.01.2025 становить 184, а не 185, як вказав суд першої інстанції.

У цій справі недоплачена сума грошової забезпечення позивача становить 73 390,62 грн.

Обрахована судом сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 153 858,96 грн.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 мав отримати загальну суму 796 078,65 грн, яка складається з: 492 278,52 грн (виплачене грошове забезпечення) + 73 390, 62 грн (виплачена індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/33165/24) + 230 409,51 грн (перерахунок грошового забезпечення відповідно до розміру прожиткового мінімуму на виконання рішення суду у справі № 420/3288/24).

Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення становить 9,22 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((73 390, 62 грн / 796 078, 65 грн) х 100).

Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 14 185, 80 грн (що становить 9, 22 % від загальної суми середнього заробітку 153 858, 96 грн).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що недоплачена сума індексації враховується у нарахованому розмірі, а не у фактично виплаченому.

Враховуючи помилковість розрахунків апелянта, проте слушність його доводів апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/10742/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповнення або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку, який підлягає нарахуванню та виплаті на корить позивача.

У зв?язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/10742/25 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/10742/25 - змінити.

Викласти третій абзац резолютивної частини Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/10742/25 в наступній редакції:

"Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2024 по 17.01.2025 у розмірі 14 185, 80 грн."

В решті судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко