Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №400/12000/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12000/25

Перша інстанція: суддя Величко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 29.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 400/12000/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 суд задовольнив позов ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Зобов`язав Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області подав апеляційну скаргу. В обґрунтування скарги апелянт вказав, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати здійснюється виключно за умови подання особою відповідної заяви. Оскільки ОСОБА_1 з такою заявою до відповідача не звертався, позовні вимоги в цій частині є передчасними. Крім того, причиною затримки належних позивачу сум став їхній спірний характер, зумовлений неоднозначним трактуванням норм чинного законодавства. Відповідно, зазначені кошти були виплачені лише після набрання судовим рішенням законної сили, що й зумовило тривалий період розрахунку. Разом з тим скаржник зазначив, що предметом спору є компенсація втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації, яка за відповідний період не включалася до складу грошових доходів громадян, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на зазначене, представник управління вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 400/729/25 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

На виконання рішення суду у справі від 25.06.2025 у справі № 400/729/25 позивачу 25.06.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 65 559, 93 грн.

У зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації, позивач звернувся до суду щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за затримку виплати індексації грошового забезпечення.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що компенсація втрати частини доходів провадиться незалежно від порядку та підстав такого нарахування: самим підприємством чи на виконання рішення суду. На думку суду, відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів при виплаті йому суми індексації за період з 01 січня 2016 року по 25 червня 2025 року, адже дохід, на який мав право позивач, був виплачений із порушенням встановлених строків його виплати.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з такого.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм законодавства про працю як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Аналогічний правовий висновок щодо поширення на правовідносини проходження військової служби загальних норм трудового законодавства викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078). Порядок № 1078 поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 11 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (абзац 11 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з абзацом шостим пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення суду у справі від 25.06.2025 у справі № 400/729/25 позивачу 25.06.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 65 559, 93 грн.

Проте, компенсація втрати частини доходів відповідачем разом з індексацією грошового доходу позивачу не нарахована.

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ і пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналіз правових норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.

Відтак, враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів при виплаті йому індексації грошового забезпечення на виконання вищевказаного рішення Миколаївського окружного адміністративного суду.

За наведеного, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом № 2050-ІІІ і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24.

З огляду на вказане, доводи апелянта є помилковими, адже право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення обмежується датою, яка передує фактичній виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення.

Відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Посилання апелянта на те, що індексація за відповідний період не включалася до складу грошових доходів громадян, колегія суддів вважає помилковим, адже сума індексації є складовою частиною грошового забезпечення позивача.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 400/12000/25 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 400/12000/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко