Вирок від 06 вересня 2026 р. у справі №307/726/25 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/726/25

Провадження № 1-кп/307/41/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретарів судового засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду судовий розгляд у кримінальному провадженні № 12025071160000096 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, розлученого, раніше судимого, востаннє вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року до покарання у виді пробаційного нагляду строком на один рік із покладанням на нього обов"язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України,-

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України,

за участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

та обвинуваченого ОСОБА_4

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , перебуваючи у будинковолодінні АДРЕСА_1 , де він проживає разом із своєю колишньою дружиною ОСОБА_8 , протягом тривалого періоду, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою приниження та залякування своєї колишньої дружини, з особистих мотивів, маючи прямий умисел на вчинення домашнього насильства, систематично вчиняв психологічне насильство щодо ОСОБА_8 , з якою він проживає в одному помешканні, що призвело до її психологічних страждань та виразилось у формі втрати енергійності, втоми, фізичного дискомфорту, відсутності повноцінного сну та відпочинку, у тому числі втрати самооцінки, позитивних емоцій, та наявних постійних негативних переживань.

Так, ОСОБА_4 02 липня 2024 року о 21 год. 14 хв., перебуваючи, за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_8 , а саме, ображав її нецензурними словами та пошкодив на вхідних дверях замок, тобто вчинив відносно неї дії психологічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров?ю ОСОБА_8 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУПАП.

Також, 28 вересня 2024 року, приблизно о 19 год., за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , умисно вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_8 дії психологічного насильства, що виразились у безпричинних, не маючи на те підґрунтя конфліктах, словесних образах, висловлюваннях в її адресу нецензурними лайливими словами, чим викликав у ОСОБА_8 побоювання за її безпеку, тобто заподіяв потерпілій психологічні страждання, емоційну залежність від нього та погіршення якості життя, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

ОСОБА_4 , продовжуючи свої систематичні дії, 14 лютого 2025 року о 17 год. 15 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , умисно вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_8 психологічне насильство, що виразилось у безпричинних, не маючи на те підґрунтя конфліктах, словесних образах, висловлюваннях в її адресу нецензурними словами, чим викликав у ОСОБА_8 побоювання за її безпеку та своїми діями заподіяв їй психологічні страждання, емоційну залежність від нього та погіршення якості життя, чим вчинив домашнє насильство, а саме - умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини, що призвело до психологічних страждань, розладів здоров?я, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи, чим вчинив злочин, передбачений ст. 126-1 КК України.

Під час судового розгляду ОСОБА_4 винуватим себе визнав повністю, щиро розкаявся, просив його суворо не карати та показав, що перший конфлікт із його колишньою дружиною ОСОБА_8 з якою після офіційного розірвання шлюбу він проживає за однією адресою, відбувся 02 липня 2024 року через замкнуті нею вхідні двері до їхнього будинку. Так як він не мав ключа і не зміг потрапити в будинок, він був змушений пошкодити двері, у той час ОСОБА_8 викликала працівників поліції і вони склали на нього протокол. Після цього інциденту він купив новий замок, встановив його, віддав колишній дружині чотири ключі від нього, а один залишив собі, який згодом ОСОБА_8 також забрала.

Другий конфлікт відбувся між ними 28 вересня 2024 року через нового чоловіка його колишньої дружини, ОСОБА_9 , якого вона після розірвання шлюбу привела у їхній спільний будинок, оскільки після розлучення вони продовжують проживати на території одного дворогосподарства, де колишня дружина проживає в будинку, а він залишився проживати у підвальному приміщенні. На такі дії колишньої дружини він розсердився, так як вважає будинок своєю власністю оскільки його будував, через що вчинив із нею сварку, на що вона викликала працівників поліції.

Третій конфлікт між ними відбувся 14 лютого 2025 року з тих самих причин, що і попередній - присутність у будинку іншого чоловіка, через що він почав кричати до неї нецензурною лайкою, а вона вкотре викликала працівників поліції.

Крім повного визнання вини, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні домашнього насильства, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини, що призвело до психологічних страждань, розладів здоров?я, емоційної залежності та погіршення якості життя потерпілої особи, доведена такими доказами.

Із рапорту події від 02 липня 2024 року відомо, що 02 липня 2024 року на службу 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_8 , яке зареєстроване в ЖЄО за № 7051 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_10 , з яким вона проживає на території одного дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, влаштував сварку, поводить себе агресивно та має намір пошкодити сокирою двері на будинку (а. к. п. 102 - 103).

Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Постанова набрала законної сили 11 жовтня 2024 року (а. к. п. 106).

Із рапорту події від 28 вересня 2024 року відомо, що 28 вересня 2024 року на службу 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_8 , яке зареєстроване в ЖЄО за № 10554 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_10 , з яким вона проживає на території одного дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сварку, завдав їй тілесні ушкодження та викрав м`ясо; виїздом СОГ на місце події встановлено, що між ОСОБА_4 та заявницею виник словесний конфлікт, в ході якого чоловік ображав заявницю нецензурними словами та погрожував їй фізичною розправою; відносно ОСОБА_10 складено адміністративний протокол серії ВАД 544770 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та винесено тимчасовий заборонний припис серії АА 633583 (а. к. п. 104 - 105).

Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Постанова набрала законної сили 27 грудня 2024 року (а. к. п. 107).

Із рапорту події, протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомо, що 14 лютого 2025 року на службу 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_8 , яке зареєстроване в ЖЄО за № 3924 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_4 , з яким вона проживає на території одного дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, влаштував з нею сварку, агресивно себе поводив та погрожує їй фізичною розправою; на підставі заяви ОСОБА_8 про кримінальне правопорушення від 14 лютого 2025 року, 15 лютого 2025 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071160000096 за ст. 126-1 КК України (а. к. п. 108 - 112).

Із повідомлення начальника сектору превенції Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області № 18218-2025 від 21.02.2025 (153594) ОСОБА_11 та копій тимчасових заборонних приписів відомо, що відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 складено наступні адміністративні протоколи: серії ВАВ 284311 від 22 лютого 2024 року за ч. 1 ст. 173-2 КУпАп, серії ВАД 542373 від 10.07.2024 за ч.2 ст. 173-2 КУпАП, серії ВАД 54770 від 28.09.2024 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та винесено наспупні термінові заборонні приписи стосовно кривдника: серії АА 116495 від 22.02.2024, заходи забороненого припису - заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, якою є ОСОБА_8 з 22.02.2024 — 23.02.2024; серії АА 315851 від 10.07.2024 - заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 10.07.2024 — 11.07.2024; серії АА 633583 від 28.09.2024 - заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 28.09.2024 — 29.09.2024 та серії АА 315859 від 14.02.2025 - заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою з 14.02.2025 — 17.02.2025 (а. к. п. 113 - 1117).

Із довідки сімейного лікаря Чумалівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини ОСОБА_12 та декларації № 0001-HMX7-НН00 відомо, що ОСОБА_8 зверталася до сімейного лікаря, з метою призначення їй заспокійливих медикаментів, діагноз – ситуаційний невроз, який виник внаслідок її побиття чоловіком - ОСОБА_4 (а. к. п. 123 - 125).

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року в справі «Кобець проти України» визначено, що доведення «поза розумним сумнівом» має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати, що вину доведено поза розумним сумнівом.

Положеннями ст. 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Кожен доказ, яким суд обґрунтовує своє рішення, має бути належним та допустимим.

Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінивши сукупність наведених доказів, які є належними, допустимими та достовірними, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_4 у висунутому йому обвинуваченні.

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, особу винного, обставини, що обтяжують його покарання.

ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин.

ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра, нарколога та фтизіатра не значиться.

Згідно обвинувального акта, обтяжуючих покарання ОСОБА_4 обставин судом не встановлено.

Суд визнає пом"якшуючою ОСОБА_4 обставиною - щире каяття.

Статтею 28 Конституції України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Одночасно згідно з п. 17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» - фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06 грудня 2017 року № 2227-VІІІ доповнено ч. 1 ст. 67 КК України п. 61 відповідно до якого, обставиною, що обтяжує покарання є вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Отже, поняття «домашнє насильство» має комплексний характер, регламентується у різних сферах суспільних відносин, а тому при встановленні змісту поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» слід виходити із конкретних фактичних обставин вчиненого насильства щодо особи, а не юридичної оцінки дій винуватця.

Наведена правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №453/225/19.

Крім того, питання щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством було предметом розгляду об`єднаної палати ККС ВС.

Так, Палата сформулювала висновки (постанова від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19), згідно з якими злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.

З урахуванням того, що згідно Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Також, Конституція декларує право кожного на повагу до його гідності, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Відповідальність за вчинення домашнього насильства передбачена ч. 1 ст. 126-1 КК України та карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційним наглядом на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років.

Згідно ч. 3 ст. 56 КК України, громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Згідно паспорту серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто станом на час постановлення вироку він є особою пенсійного віку (66 років).

Відповідно до ч. 5 ст. 59-1 КК України, пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення.

Так, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року та вимоги про судимість відомо, що ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, і призначено покарання у виді пробаційного нагляду строком один рік та покладено на ОСОБА_4 обов`язки, предбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Вирок набрав законної сили 12 серпня 2024 року (а. к. п. 119 – 120, 122).

Згідно відповіді в.о. начальника Тячівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області № 535/39/11/1-25 від 20.02.2025 О. Корнути відомо, що ОСОБА_4 засуджений вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року до порання у вигляді пробаційного нагляду строком один рік перебував на обліку в Тячівському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області, покарання в повному обсязі не відбув, кінець строку припадає на 10 липня 2025 року, до до УОПП з`являвся вчасно, порушень не допускав, місце проживання не змінював (а. к. п. 121).

Тобто, як вбачається із досліджених судом доказів, ОСОБА_4 засуджений вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2024 року до покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк один рік, однак не відбув покарання у повному обсязі та 14 лютого 2025 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України.

Ураховуючи наведене, є підстави призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ст. 126-1 КК України у виді позбавлення волі, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Оскільки ОСОБА_4 вперше призначається покарання у виді позбавлення волі на строк один рік та беручи до уваги вік обвинуваченого, якому на даний час виповнилося 66 років і він є пенсіонером, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання і тому є підстави звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Згідно ч. 2 ст. 76 КК України, на осіб, засуджених за злочини, пов`язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов`язки та заборони, передбачені статтею 91-1 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5) ч. 1, ч.2 та ч. 3 ст. 91-1КК України передбачено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки, зокрема, направлення для проходження програми для кривдників. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Під час судового розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_8 є колишнім подружжям.

Згідно досудової доповіді Тячівського РВ філії Державної установи "Центр пробації" в Закарпатській області оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_4 оцінюється як середній рівень небезпеки обвинуваченого для суспільства, існує ймовірність насильницьких дій, спрямованих на завдання фізичного болю або фізичного чи морального страждання, приниження людської гідності.

Відтак, враховуючи обставини вчиненого злочину, особу обвинуваченого, з метою реалізації комплексного підходу до вирішення проблеми насильства у сім`ї, суд вважає за необхідне направити ОСОБА_4 для проходження програми для кривдників протягом 1 (одного) місяця.

Керуючись ст. ст. 370, 371, 374, 615 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Установити ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання.

На підставі п.5 ч.1 ст. 91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_4 обмежувальний захід, поклавши на нього обов`язок пройти програму для кривдників протягом 1 (одного) місяця, виконання якої покласти на Буштинську селищну раду Тячівського району Закарпатської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано, і може бути оскаржений в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд, який ухвалив вирок, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку за заявою.

Суддя ОСОБА_1