Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №160/10383/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/10383/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (суддя Олійник В.М.) в адміністративній справі №160/10383/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Такт» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області України № 0159270703 від 25 березня 2025 р. щодо завищення від`ємного значення на суму 276 600,00 грн та штрафних санкцій на суму 69 149,89 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0159270703 від 25 березня 2025 року щодо завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Такт» (код ЄДРПОУ 21858879) від`ємного значення на суму 276 600,00 грн. та штрафних санкцій на суму 69 149,89 грн.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» (код ЄДРПОУ 21858879) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4149,00 грн. (чотири тисячі сто сорок дев`ять гривень нуль копійок).

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» (код ЄДРПОУ 21858879) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень нуль копійок).

Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу, зокрема, тим, що ТОВ «Такт» у перевіряємому періоді було, зокрема, виробником таких видів готової продукції: круг, шестигранник, квадрат, полоса.

За даними бухгалтерського обліку підприємства та Звітів виробництва встановлено, що в якості сировини на виробництво готової продукції списувались зокрема, товари (круг, шестигранник, квадрат, полоса) які мають значну питому вагу (більше 90%) у складі «Прямих матеріальних затрат», що відображено в бухобліку записом Дт.бух.рах.23 «Виробництво» Кт.бух рах.28 «Товари»),

Готова продукція по відношенню до металсировини (придбаного товару) не змінює вид (має таку саму назву, як і металсировина - круг, шестигранник, квадрат, полоса), але має змінені параметри.

Кількість (вага) готової продукції та брухту сумарно дорівнюють кількості списаного товару в якості металсировини.

Суми ПДВ від вартості всього придбаного товару (в тому числі який використано у виробництві) підприємством включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відходи (брухт) чорних металів у вищезазначених періодах були реалізовані ТОВ «Такт» (кореспонденції з Кредиту рахунку 209 «Сировина і матеріали» в Дебет рахунку 943 «Собівартість реалізованих виробничих запасів» (по самостійно визначеній справедливій вартості за цінами можливого використання), а також з Кредиту рахунку 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів» в Дебет рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»), без податку на додану вартість, тобто із застосуванням режиму звільнення від оподаткування ПДВ, встановленого п.23 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

За даними бухгалтерського обліку ТОВ «Такт» перевіряючими розраховано питому вагу отриманого в процесі виробництва готової продукції брухту (відсоток отриманої кількості брухту в загальній кількості списаного товару на виробництво). На виробництво списано вартість всього товару, в той час, як визначений відсоток припадає на кількість металобрухту.

Дані по кількості та вартості списаних на виробництво товарів (металсировини), кількості отриманого брухту з виробництва, питова вага вартості списаного на встановлено нарахування ТОВ «Такт» компенсуючих податкових зобов`язань як то передбачено з абз.б) п.п.198.5 ст.198 ПКУ, що призвело до їх зниження.

Судом не враховано, що з урахуванням вимог податкового законодавства, частина вартості товару (металсировини), який було витрачено на готову продукцію і з якого утворились відходи (брухт), що припадає на частку кількості отриманого брухту від кількості списаного у виробництво товару, підлягає нарахуванню податкових зобов`язань з ПДВ згідно з абз.б) п.п.198.5 ст.198 ПКУ.

За результатами проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ та даних ЄРПН не встановлено нарахування ТОВ «Такт» компенсуючих податкових зобов`язань як то передбачено з абз.б) п.п.198.5 ст.198 ПКУ, що призвело до їх зниження.

Отже, в порушення п.189.1 ст.189, пп.б) п.198.5 ст.198 ПКУ ТОВ «Такт» занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 998 045 грн.

ТОВ «ТАКТ» а ні до перевірки, а ні до заперечень не надано документального підтвердження щодо кількості та вартості (в розрізі податкових періодів) використаної металсировини для виготовлення готової продукції із зворотними відходами.

Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 7000,00 грн., скаржник зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції у своїх поясненнях представником позивача від 07.05.2025 зазначено, що ті самі, по суті господарські операції з метало сировиною та зворотніми відходами виробництва, ці самі норми права, за тим самим актом перевірки є предметом розгляду в іншій справі № 160/9139/25.

Судом не враховано, що адміністративний позов у справі № 160/10383/25, який поданий 09.04.2025 є майже ідентичним. Структура позову, фактичні обставини справи, судова практика є дублюванням адміністративного позову по справі № 160/9139/25.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, наступне.

Відповідачем підтверджено що позивач виготовляв готову продукцію, а відходи переробки металосировини (зворотні відходи виробництва) які утворювалися в процесі виробницва (термічної, механічної обробки) готової продукції (сортового металопрокату) в подальшому реалізовувалися за видатковими накладними, як стружка сталева, брухт чорних металів сталевий (хомути) чи просто брухт чорних металів (обрубки прутків тощо).

Після термічної обробки утворювалася окалина яка не є брухтом, а в деяких випадках обрубки кінцівок металевих прутків (металосировини).

Відповідач не має єдиної думки та одночасно стверджує що частина придбаної позивачем металосировини не використана в оподатковуваних операціях та вона же використана у неоподатковуваних операціях.

Уся придбана металосировина, яка використана для виготовлення готової продукції, яка в свою чергу реалізована в оподатковуваних операціях, а зворотні відходи виробницвта (стружка, обрубки) у процесі виробництва втратили свої якості металосировиниу первісному стані (обрубки - фізичні за геометричними параметрами, а стружка - в абсолютному значенні, як комерційні - за цінністю та призначенням), не підлягали оприбуткуванню як залишки металосировини як для подальшої реалізації за їх первісним призначенням у відповідності до ДСТУ, так і для подальшого використання позивачем готової продукції, реалізовані як брухт.

Предмет спору полягає чи підлягають застосуванню приписи п. 198.5 ст. 198 ПК України до одиниці металосировини яка повністю використана в процесі виробництва для виготовлення одиниці готової продукції та у сукупності для всієї партії готової продукції.

Так, для виробництва готової продукції позивачем повністю використаний як окремо взятий пруток, так і вся партія прутків (металосировини).

З сукупності таких прутків (сировини) протягом періоду який перевірений відповідачем позивачем були виготовлені чисельні партії готової продукції з утворенням стружки (після обточки), обрубки (для досягнення певного стандарту ДСТУ вимог покупця) які в свою чергу перетворилися з залишків металосировини у брухт чорного металу та припинили існувати як металосировини у первісному вигляді (заготовка, прутки мірні, сортовий металопрокат).

Металосирована є активом, який обліковується на балансі товариства.

Зворотні відходи виробництва (обрубки кінцівок прутків) не підлягають повторному взяттю їх на облік як металосировина за ціною придбання металопрокату. Тому не має підстав для твердження що вони, як металосировина, використані у неоподатковуваних операціях, а не як брухт (зворотні відходи виробництва) із звільненням від оподаткування ПДВ.

Так, подальші операції з зворотними відходами зокрема, відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо), за їх первісною вартістю, не є операціями з сировиною (в даному випадку металевими прутками) за первісною вартістю сировини на момент її придбання не залежно від того в оподатковуваних ПДВ операціях такі відходи в подальшому реалізуються чи ні.

На переконання позивача та згідно висновків суду першої інстанції це означає що в даному випадку не має підстав для застосування до відходів виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо) правила передбаченого п.198.5 ст. 198 ПК України для визначення компенсуючих податкових зобов`язань, адже в цій нормі права мова йдеться про одні і ті самі активи які придбані для використання в оподатковуваних операціях, але які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях.

Для цілей застосування приписів п.198.5 ст. 198 ПК України слід досліджувати з огляду на сферу дії вказаної норми права, а саме використання чи не використання виключно готової продукції та залишків металосировини, в операціях, звільнених від оподаткування для цілей визначення наявності чи відсутності подальшого декларування компенсуючих податкових зобов`язань, а не використання зворотних відходів виробництва.

Так, відповідач за наслідками дослідження бухгалтерських документів позивача порахував загальну вагу зворотних відходів як цілі прутки (готова продукція), не продемонстрував їх використання у неоподатковуваних операціях, одночасно визнав що вони правомірно, із звільненням від ПДВ, повністю реалізовані як брухт чорних металів.

ТОВ «ТАКТ» не нараховувало компенсуючі податкові зобов`язання за правилами абз. б) п.п.198.5 ст.198 ПКУ на обсяг зворотних відходів виробництва (відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки) за ціною металосировини з якої вони утворилися, але відповідач і не зобов`язаний був це робити виходячи з вищенаведеного.

Шо стосується доводів скаржника про витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції, позивач зазначає, що доводи відповідача в цій частині не узгоджуються а ні з його позицією у справі, а ні з рішенням суду та застосуванням судом правила розподілу судових витрат за відсутності клопотання відповідача про їх зменшення.

Судом в цій справі встановлено що на підтвердження наданих послуг адвокатом до суду надано копію угоди (договору) про надання професійної правничої допомоги в судовій справі від 08 квітня 2025 року.

В іншій судовій справі № 160/9139/25, на яку посилається відповідач угоду (договір) про надання професійної правничої допомоги в цій справі укладено 03 лютого 2025 р.

Посилання апелянта на те що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін не свідчить про те, що апелянт довів наявність підстав для застосування таких висновків.

Відповідач не застосував жодний критерій виражений у грошовому чи іншому еквіваленті стосовно своїх доводів про розумність витрат позивача.

Конкретні обставини справи свідчать, що перевірка проводилася за 6 років, а відповідач надіслав позивачу одночасну цілу низку податкових повідомлень-рішень серед яких оскаржуване, а листи Мінфіну свідчать про те що предмет доказування охоплює питання які потребують спеціальних знань вникнути до змісту яких слід було адвокату в цій справі.

Також позивач звернувся з вимогою щодо стягнення з відповідача судові витрати понесені позивачем на стадії апеляційного перегляду справи на професійну правничу допомогу позивачу в розмірі 3000,00 грн.

Від відповідач надійшли додаткові пояснення.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що для відшкодування витрат на професійну правничу допомогах, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, стороні необхідно подати заяву та документи, які ці витрати підтверджують.

Представником позивача не подано окремої заяви, де було б зазначено понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. та документів, які підтверджують ці витрати.

Враховуючи вищевикладене ГУ ДПС у Дніпропетровській області наголошує, що судові витрати повинні бути безумовно підтверджені та обґрунтовані з боку позивача.

Крім того, відповідно до кошторису та плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету ГУ ДПС У Дніпропетровській області на 2025 рік затверджено видатки на сплату лише судового збору, тоді як видатків щодо компенсації на професійну правничу допомогу у кошторисі не передбачено. Більш того, станом на сьогоднішній день, військове вторгнення Російської Федерації на територію України та подальше розгортання бойових дій завдали серйозного удару українській економіці, що безумовно відобразилося на виконанні бюджетних показників поточного року.

Урядом негайно були вжиті першочергові заходи щодо переорієнтування бюджету країни на військові цілі та здійснення найнеобхідніших соціальних видатків, спрямованих на підтримку життєдіяльності населення. Здійснення інших видатків тимчасово призупинене.

Від позивача надійшло клопотання про приєднання та врахування доказів.

В обґрунтування зазначено, зокрема, наступне.

Обставини які встановлені в межах справи №160/9139/25 між тими самим сторонами, за тим самим актом перевірки, з того самого податку щодо того самого спірного питання не складання та не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних на суму заниження на частину вартості товару який було витрачено на готову продукцію в подальшому використано в операціях звільнених від оподаткування відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України звільнені від доказування в силу приписів ст. 78 КАС України не підлягають повторному доказуванню.

Обставини встановлені судом у справі №160/9139/25 стосуються обставин які підлягають доказуванню в цій справі, адже правомірність заповнення позивачем податкових декларацій щодо яких відповідач зробив неправомірні висновки про порушення порядку їх заповнення, має прямий вплив на показники податкових декларації в цій справі (показники попередніх податкових декларацій з ПДВ впливають на показники наступних).

Так, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року по справі №160/9139/25 слід вважати таким що відповідає приписам ст. 78 КАС України щодо обставин які встановлені були судом у справі №160/9139/25 та мають пряме відношення до цієї справи та свідчать про те що у позивача не вникнуло об`єкт оподаткування ПДВ під час виготовлення готової продукції металосировини з утворенням відходів (лому).

Відсутність обов`язку складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних за ті самі місяці червня-грудня 2021 року, що встановлено судовим рішенням яке набрало законної сили, унеможливлює твердження що це стало підставою завищення суми від`ємного значення в цих періодах та це вже не потребує доказуванню в межа цієї справи.

Оскільки результат розгляду справи №160/9139/25 прямо впливає на обставини які підлягають доказуванню в цій справі, а також враховуючи що обставини встановлені в межах справи №160/9139/25 між тими самими сторонами, за тим самим актом перевірки, з того самого податку щодо того самого спірного питання не складання та не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних на суму заниження на частину вартості товару який було витрачено на готову продукцію, зворотні відходи від якої в подальшому використано в операціях звільнених від оподаткування відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України звільнені від доказування в силу приписів ст. 78 КАС України не підлягають повторному доказуванню прошу суд,-

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Такт», код ЄДРПОУ 21858879, місцезнаходження: вул. Героїв Крут, буд.16-а, місто Дніпро, 49005.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, та п.п.69.35 Податкового кодексу України, п.2 частини 1 ст.13 розділу IV, п.п.9 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами), у зв`язку з включенням до плану графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2024 рік ТОВ «Такт» (код ЄДРПОУ 21858879), на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 02.10.2024 №4687-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Такт» проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» за період з 01.01.2018 по 30.06.2024 з метою здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством та з питань дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державна соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2024.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» від 17.12.2024 №4057/04-36-07-03/21858979, яким встановлено порушення, зокрема:

1) п.185.1 ст.185, п.п.186.2.3 п.186.3 ст.186, п.187.8 ст.187, п.188.1 ст.188 п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 ПКУ, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 360 860 грн.

- завищено суму від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (ряд.20.2.1 Декларацій) у розмірі 314 822 грн.,

- завищено суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (показник рядка 21 Декларації), за червень 2024 року на суму 562 822 грн.

2) п.201.1 ст.201, абз.4 п.п.201.10 ст.201 ПКУ в частині нездійснення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що відповідно до п.120.2 ст.120 ПКУ тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5% обсягу постачання (без ПДВ), але не більше 3 400 гривень та 50% суми податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 347 097,51 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем подано заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишено без змін.

За даними Єдиного реєстру податкових накладних позивачем у вересні 2021 року зареєстровано податкові накладні №956 від 24.09.2021 року та №957 від 24.09.2021 р. на загальний обсяг отриманих віл нерезидента транспортно-експедиційних послуг у розмірі 41 117,19 грн.

У декларації з ПДВ за вересень 2021 року відповідні суми податкових зобов`язань позивач не відобразив по рядку б «Послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких визначено на митній території України».

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області дійшло висновку, що позивачем занижені податкові зобов`язання з ПДВ за вересень 2021 року у розмірі 8223 грн. (41 117,19 грн. 20% ставка ПДВ) по взаємовідносинам з нерезидентом ТОВ «Е-Гранд Спедишен» (Республіка Білорусія).

Як наслідок, були застосовані штрафні санкції на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України штрафних санкцій в розмірі 25% на суму 2 055,86 грн. (8223,00 грн. 25%).

Інформація за вересень 2021 року відображена у складі загальних показників.

Листом товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» від 05.12.2024 року №156 щодо оподаткування металобрухту перевіряючий орган було повідомлено, що для цілей застосування приписів пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України значення має те, в якому товари/послуги, необоротні активи були придбані, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту та в якому саме вони, у незмінному вигляді почали використовуватися у випадках передбачених підпунктами а, б, в, г, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ та даних ЄРПН не встановлено нарахування ТОВ «Такт» компенсуючих податкових зобов`язань, як то передбачено абзацом "б" підпункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області України № 0159270703 від 25 березня 2025 року щодо завищення від`ємного значення на суму 276 600,00 грн. та штрафних санкцій на суму 69 149,89 грн.

З податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС України №0159270703 від 25 березня 2025 року на суму 284 823 грн. бюджетного відшкодування та штрафних санкцій на суму 71205,75 грн. та акту перевірки (п.3.1.2.2. (податковий кредит) на аркуші 76) вбачається, що у податковій декларації за вересень 2021 року товариством було завищено від`ємне значення на суму 56323,00 грн. шляхом відшкодування на рахунок платника у банку (як зазначено у податковому повідомленні-рішенні) у складі загальної суми 284823,00 грн. та за вересень 2021 року застосовані штрафні санкцій в розмірі 14080,75 грн.

Предметом спірних правовідносин є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України №0159270703 від 25 березня 2025 року саме в частині завищення від`ємного значення на суму 276 600,00 грн. (284823 грн. - 8 223 грн.) у складі 284 823 грн. та штрафні санкцій на суму 69 149,89 грн. (71205,75 грн. - 2 055,86 грн.) у складі 71205,75 грн., загалом на суму 345 749,89 грн. (276 600,00 грн. + 69 149,89 грн.).

Оскільки відповідачем замість приписів абзацу 3 пункту 199.6 статті 199 Податкового кодексу України застосовано приписи пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України до залишків придбаної металопродукції, яка перетворилася в брухт чорних металів в технологічному процесі (зворотні відходи виробництва) в результаті виготовлення готової продукції, та які (брухт) були правомірно реалізовані з звільненням від сплати ПДВ, а готова продукція реалізована з нарахуванням ПДВ за ставкою 20%, товариство з обмеженою відповідальністю «Такт» вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області України №0159270703 від 25 березня 2025 року щодо завищення від`ємного значення на суму ‘ 276 600,00 грн. та штрафних санкцій на суму 69 149,89 грн., у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За положенням пп. 14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням;

Не вважаються постачанням товарів операції з реалізації відповідно до кримінального процесуального законодавства України товарів, визначених частиною сьомою статті 293 Митного кодексу України, що здійснюються особами, зазначеними у пункті 180.2-2 статті 180 цього Кодексу;

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктами 16.1.2-16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний:

вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п.46.1 ст.46 ПК України Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Статтею 199 ПК України визначено пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 199.1, 199.2 статті 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

У відповідності до пункту 199.6 статті 199 ПК України правила цієї статті не застосовуються в разі: проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу; проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1, пунктами 197.11 та 197.24 статті 197 цього Кодексу.

У пункті 11 П (С) БО 16 зазначаються два види собівартості продукції - виробнича та собівартість реалізованої продукції.

Для визначення виробничої собівартості продукції важливе значення мають прямі витрати - витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об`єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Об`єкт витрат - це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат (п. 4 ПБО 16).

До виробничої собівартості продукції включаються: прямі матеріальні витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Згідно пункту 12 П (С) БО 16 Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 ПБО 16.

Відповідно до пункту 2.13 Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, схвалені Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, затверджених Наказ Міністерства фінансів України 10.01.2007 №2 зворотні відходи виробництва - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва є стружка, обрізки тканини, тощо.

Листом №41010-07-10/7503 від 12.03.2025 року Мінфін України надав роз`яснення, що відповідно до Інструкції на субрахунку 209 «Інші матеріали» обліковуються, зокрема, відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо), невиправний брак, матеріальні цінності, одержані від ліквідації основних засобів, які не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на цьому підприємстві (металобрухт, утиль), зношені шини тощо.

Первісна вартість запасів, що надійшли на склад від забракованих виробів та зворотних відходів виробництва, ліквідації основних засобів, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації, або в оцінці їх можливого використання.

Подальші операції з зворотними відходами зокрема, відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо) за їх первісною вартістю, не є операціями з сировиною (в даному випадку металевими прутками) за іншою первісною вартістю незалежно від того, чи в оподатковуваних ПДВ операціях такі відходи в подальшому реалізуються чи ні.

Отже, відповідно до приписів Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів стружка та обрубки металу, як види зворотних відходів виробництва, мають однакове значення. Оприбуткування зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва які визнаються активом та віднесені до складу інших матеріалів, відображається за Дт субрахунку 209 «Інші матеріали» у кореспонденції з Кт рахунку 23 «Виробництво». Утворення зворотних відходів призводить до зміни первісного вигляду металосировини, яка у вигляді обрубків втрачає споживчі властивості початкового матеріалу (фізичні) що унеможливлює вважати їх тим активом, який був раніше про що свідчить Дт субрахунку 209 «Інші матеріали». Перед списанням металосировини у виробництво вона обліковується на рахунку 20 "Виробничі запаси" (субрахунок: 201 «Сировина й матеріали»).

Так, зворотні відходи виробництва (у вигляді обрубків прутків) не відповідають ані готовій продукції, ані поняттю та виду, характеристикам металосировини яка була первісно оприбуткована та в подальшому списана у виробництво.

Матеріали справи свідчать, що відходи переробки металосировини (зворотні відходи виробництва) в подальшому реалізовувалися за видатковими накладними, як стружка сталева, брухт чорних металів сталевий (хомути) чи просто брухт чорних металів (обрубки прутків тощо).

Отже, зворотні відходи, не можуть обліковуватися за рахунком для висновку про їх використання саме для цілей нарахування компенсуючого податкового зобов`язання за правилами пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відстані підстави для застосування до відходів виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо) правила передбаченого пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України для визначення компенсуючих податкових зобов`язань, адже в цій нормі права мова йдеться про одні і ті самі активи які придбані для використання в оподатковуваних операціях, але які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях.

Так, від використання відходів виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо), які в процесі виробництва утворилися з сировини (прутків) не очікуються ті самі економічні вигоди як від використання готової продукції чи такі самі вигоди, як від використання сировини у вигляді прутків в разі їх перепродажу.

Отже, дія абзацу 3 пункту 199.6. статті 199 Податкового кодексу України та дія пункту 198.5 статті 198 ПК України не поширювалася на постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки.

Якщо товари в первісному вигляді починають використовуватися у неоподатковуваних операціях, то діє правило пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, але це не стосується операцій, які підпадають під дію абзацу 3 пункту 199.6 статті 199 Податкового кодексу України.

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду в постанові від 07.07.2021 у справі № 540/726/19, де касаційний суд вказав, що: «металосировина, у зв`язку із придбанням якої сплачені позивачем суми ПДВ відносились до податкового кредиту, була повністю залучена до виробничого процесу з виготовлення продукції з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності; технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту, який позивач відповідно до пункту 23 Підрозділу II Перехідних положень ПК України мав право поставляти та поставляв без нарахування ПДВ; реалізовуваний позивачем металобрухт не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях; зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у підпункті «б» пункту 198.5 статті 198 ПК України товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту».

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області України №0159270703 від 25 березня 2025 року щодо завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Такт» (код ЄДРПОУ 21858879) від`ємного значення на суму 276 600,00 грн. та штрафних санкцій на суму 69 149,89 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Щодо рішення суду в частині стягнення витрати на правову допомогу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Так, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021 у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

У цій постанові Верховний Суд указував, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

Позивач просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 10500 гривень.

Суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають у розмірі 7000 гривень.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження понесених витрат, позивачем до суду першої інстанції було подано документи в підтвердження понесених витрат, а саме:

- копію угоди (договору) про надання професійної правничої допомоги в судовій справі від 08 квітня 2025 року;

- копію довіреності б/н від 04 жовтня 2024 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №1763 від 13 листопада 2007 року на ім`я Бичков Володимир Вячеславович;

- копію посвідчення адвоката України №1438 від 19.11.2007 року;

- копію акту приймання-передачі послуг №б/н від 08 травня 2025 року до договору про надання професійної правничої допомоги №22/06 від 22.06.2023 року на суму 10500,00 грн.;

Як слідує з наданих позивачем документів, витрати на професійну правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в розмірі 10500,00 грн.

Як зазначалось, вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку, суду дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру. При цьому, законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов`язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не обов`язковим для підтвердження понесених судових витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2021 у справі № 910/7586/19 щодо вирішення питання стягнення витрат на правничу допомогу у склад якої включено витрати на участь адвоката у судовому засіданні, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 також зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Таким чином, керуючись принципами справедливості, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відшкодуванню підлягають 7000 грн.

Щодо заяви позивача про стягнення з витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач зазначає, що розрахунок судових витрат, які поніс позивач у зв`язку із розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції включає витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження понесених витрат, позивачем до суду було подано документи в підтвердження понесених витрат.

Від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що заявлені витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню. Заявлені витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та не співмірними із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання цих послуг, обсягом цих послуг та значенням справи для сторони.

Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Вирішуючи питання щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, дана справа є типовою, тому розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягає зменшенню.

Отже, сума підтверджених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, згідно вищевказаним доказам та виходячи з співмірності цих витрат - 2000 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача в частині стягнення з витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року в адміністративній справі залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Такт» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати пов`язані з правничою допомогою в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя І.Ю. Добродняк

суддя О.В. Головко