Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №340/4021/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо

Дата: 07 вересня 2026 р.

Справа: №340/4021/25

Суддя: Ясенова Т.І.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 340/4021/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року (суддя Притула К.М.) в адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення завданої шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 стягнення завданої шкоди у розмірі 377 258, 83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до акту службового розслідування від 12.05.2025 установлено, що старший солдат ОСОБА_1 вибув на лікування 25.12.2025 до КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради», але на лікування не прибув і не повернувся на військову службу.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що суд першої інстанції не надав належної оцінки преюдиційним обставинам та фактично ототожнив сам факт нез`явлення на службу з доведеною винною протиправною поведінкою. Відсутність установленої вини виключає можливість покладення матеріальної відповідальності. Згідно зі статтями 3, 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», вина особи є обов`язковою умовою для притягнення до матеріальної відповідальності. У даній справі: відсутній обвинувальний вирок суду; кримінальне провадження закрито без встановлення вини; службове розслідування є внутрішнім актом командування і не може підміняти судове встановлення вини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідності до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 № 263, солдат ОСОБА_1 призначений старшим розвідником-радіотелефоністом 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 1-го розвідувального роти розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.7).

У відповідності до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2023 № 270, Відповідач прибув до району виконання бойових завдань із 22.09.2023, що підтверджується Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2023 № 270 (а.с.8).

Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2023 № 367 відповідач вважається такими, що вибув у лікувальний заклад КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» м. Кропивницький з 25.12.2023 (а.с.9).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 № 117 старшому солдату ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , припинено виплату грошового забезпечення з 24.02.2024 у зв`язку із перебуванням на лікуванні в лікарняному закладі понад 4 місяці із дня вибуття з військової частини НОМЕР_1 (а.с.10)

У відповідності до листа КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» від 23.04.2025 № 1669/0218/15, що старший солдат ОСОБА_1 стаціонарне лікування в КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» не проходив. ОСОБА_1 звертався на амбулаторний прийом в поліклінічне відділення КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» до лікаря-невропатолога 25.12.2023, 08.01.2024, 30.01.2024; до лікаря уролога 08.01.2024, 25.01.2024, що підтверджується листом від 23.04.2025 № 1669/0218/15.

Згідно Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2025 № 2208, призначено проведення службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_1 за фактом неповернення після лікування останнім до розташування підрозділу (а.с.12).

Відповідно до Акту службового розслідування від 12.05.2025, який затверджено Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2025 № 1534, установлено наступне: що старший солдат ОСОБА_1 , колишній старший розвідник-радіотелефоніст 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 1 -го розвідувального роти розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вибув на лікування 25.12.2023 до КНП «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради», однак на стаціонарне лікування не прибув та не повернувся до проходження військової служби у встановленому порядку. Він відсутній на службі без поважних причин та без дозволу командирів, що підтверджується Актом службового розслідування від 14.05.2025 і витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2025 № 1534 (а.с.13-17).

У ході службового розслідування було виявлено факт переплати грошового забезпечення та премії старшому солдату ОСОБА_1 за період з 25.12.2023 по 24.04.2024 на загальну суму 377 258,83 грн, що підтверджується: Актом службового розслідування від 14.05.2025; Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2025 № 1534; Довідкою-розрахунком переплати грошового забезпечення та премії від 06.05.2025 № 1776/6/1120 (а.с.18-20)

Відповідно до зазначених документів, встановлено, що загальна сума збитків, завданих державі в особі військової частини НОМЕР_1 , складає 377 258,83 грн.

З метою досудового врегулювання та добровільного відшкодування зазначеної суми, на адресу відповідача було направлено письмову Вимогу. Факт направлення підтверджується квитанцією відділення зв`язку «Укрпошта». Станом на сьогодні відповіді від відповідача не отримано, і добровільне відшкодування завданих державі збитків у особі військової частини НОМЕР_1 не здійснено (а.с.21-27).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV).

Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до частиною першою та другої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 у справі №180/1735/16-ц виклав висновок, що під час застосування правил ст. 1215 ЦК України як винятку із ст. 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Повертаючись до обставин справи, слід зазначити, що у відповідності до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2023 № 263, солдат ОСОБА_1 призначений старшим розвідником-радіотелефоністом 3-го розвідувального відділення 1-го розвідувального взводу 1-го розвідувального роти розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.7).

Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 377 258,83 грн.

Проте, колегія суддів зазначає, що доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини видав наказ про притягнення відповідача, як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 377 258,83 грн. При цьому, правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України.

Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, – якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності – шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби – якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).

У спірних правовідносинах таких випадків не установлено.

Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову вже був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом «Про результати службового розслідування» та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.

Щодо шкоди про стягнення якої позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з 25.12.2023 по 24.04.2024 коли відповідач фактично був відсутній на службі (у лікувальному закладі) і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися.

Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця.

Так, позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби з 25.12.2023 по 24.04.2024 і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив.

У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з`ясовував поважність причин не явки його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати грошове забезпечення. Також, у цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача.

Отже, несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (у лікувальному закладі) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача.

Крім того, позивач в позовній заяві стверджує, що до заподіяння шкоди у виді надлишкових виплат грошових коштів призвело самовільне залишення військової частини або місця служби, тобто позиція відповідача фактично зводиться до того, що таке діяння містить ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, проте апелянт не надав суду обвинувальний вирок щодо відповідача, який би доводив вину останнього у такому правопорушенні.

Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`язок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті.

Водночас за змістом пункту першого частини першої статті 1215 ЦК України грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, не підлягають поверненню за умови, що їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків та добросовісність набувача презюмуються, а обов`язок доведення протилежного покладається на особу, яка заявляє вимогу про повернення таких коштів.

Матеріали справи не містять доказів наявності рахункової помилки під час нарахування та виплати відповідачу грошового забезпечення за спірний період.

Також колегія суддів вважає, що сам по собі факт самовільного залишення військової частини не є безумовним доказом недобросовісності набувача у розумінні статті 1215 ЦК України.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

При цьому виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на незаконне отримання спірних коштів, впливав на процес їх нарахування чи приховував відомості, які стали підставою для здійснення виплат. Натомість із матеріалів справи вбачається, що виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача спірних коштів ані як безпідставно набутого майна в розумінні статей 1212, 1215 ЦК України, ані як шкоди, завданої державі в порядку Закону №160-ІХ.

Також колегія суддів враховує, що відповідач на момент звернення до суду не був звільнений з військової служби та продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 12 Закону №160-IX щодо можливості судового стягнення шкоди.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення задоволення позову дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення завданої шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя І.Ю. Добродняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua