Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №160/6978/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/6978/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року (суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейними обставинами; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейними обставинами

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позивачем були дотримані усі передбачені законом умови для реалізації права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, натомість суд першої інстанції звів зміст спірних правовідносин виключно до питання наявності або відсутності доказів позбавлення матері дітей батьківських прав чи інших аналогічних обставин, залишивши поза увагою необхідність комплексної оцінки усіх доказів у їх сукупності та встановлення фактичної участі кожного з батьків у вихованні дітей. Такий підхід не відповідає змісту спірної норми закону та не забезпечує належного захисту прав і законних інтересів дітей. Звертає увагу, що рішенням суду у справі № 177/1280/18 місце проживання обох дітей після розірвання шлюбу визначено разом із батьком - ОСОБА_1 . Зазначене судове рішення набрало законної сили, є чинним, не скасованим та не зміненим у встановленому законом порядку. Додатковим підтвердженням фактичного утримання дітей саме позивачем є судовий наказ від 24 лютого 2025 року у справі № 214/621/25, яким з матері дітей на користь позивача стягнуто аліменти на утримання обох дітей.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У грудні 2025 року (що вбачається з відповіді військової частини від 20.12.2025 за № НОМЕР_2 ) позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки має дітей до 18 років, яких виховує самостійно.

За результатом розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 листом від 20.12.2025 за № 25616 повідомила ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби, оскільки до рапорту не подано один з документів, визначених у пп. 14 п. 5 додатку 19 до Положення № 1153/2008.

Незгода з такими діями відповідача стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацами 5-10 підпункту 3 частини 12 цієї статті визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що закон не встановлює право військовослужбовця на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі судового рішення про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з батьком. Єдиним належним судовим рішенням, на підставі якого особа може бути звільнена з військової служби, є встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Наявність такого рішення, як і наявність інших обставин, з якими закон пов`язує право військовослужбовця на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, позивачем не надано.

Крім того, зі змісту судових рішень у справі № 177/1280/18 вбачається, що матір дітей не відмовляється від їх виховання, ба більше, доводила перед судом, що діти, проживаючи з нею, забезпечені належними побутовими умовами та доглядом. Крім того, як зазначає сам апелянт, колишня дружина до тепер приймає участь в утриманні дітей шляхом сплати аліментів за наказом від 24 лютого 2025 року у справі № 214/621/25.

Враховуючи сукупність встановлених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач правомірно відмовив у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за наведених у рапорті підстав.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року в адміністративній справі № 160/6978/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 08 вересня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 08 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко

суддя Т.І. Ясенова