Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №372/4582/25 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/4582/25

Провадження 2-231/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.,

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

представників позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представників відповідачки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника третьої особи ОСОБА_60,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи - ОСОБА_7 , Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним (фіктивним), встановлення факту проживання однією сім`єю,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка 11.08.2025 року звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати шлюб зареєстрований 19 травня 2022 року у Голосіївському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 482, між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що 09.03.2024 року змінив своє прізвище на « ОСОБА_9 », та громадянкою російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсним (фіктивним), а також просить встановити факт спільного проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 09 березня 2024 року змінив своє прізвище на « ОСОБА_9 », однією сім`єю з ОСОБА_10 , яка 02 листопада 2024 року змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 », однією сім`єю з червня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що перебувала у близьких особистих стосунках із ОСОБА_11 , які почались у червні 2023 року й надалі набули характеру сімейних відносин. З моменту початку стосунків вони фактично проживали однією сім`єю: ОСОБА_9 переїхав до помешкання Позивачки, разом вони вели спільне господарство, планували спільне майбутнє, народження дитини, виховували дітей Позивачки від попереднього шлюбу, яких ОСОБА_12 сприймав як рідних і мав намір усиновити. У січні 2024 року Позивачка завагітніла, що ще більше закріпило їх як подружжя у соціальному та побутовому вимірах.

Попри це, виявилось, що офіційно ОСОБА_13 перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою російської федерації ОСОБА_14 , який був укладений у травні 2022 року. Із його розповідей випливало, що його знайомство з ОСОБА_14 відбулося у 2021 році в контексті занять із цигуну, які вона викладала. Спочатку їхні стосунки носили характер взаємної поваги та співпраці: ОСОБА_12 як дизайнер допомагав оформлювати методичні матеріали ОСОБА_15 , а вона вважала його здібною та корисною людиною. Втім, ці контакти тривалий час не виходили за межі побутового спілкування та співпраці.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну становище ОСОБА_6 в Україні суттєво ускладнилося через відсутність законних підстав для подальшого перебування в країні. У цей час ОСОБА_13 приєднався до сил оборони: спочатку до ТРО, а згодом до НОМЕР_1 окремої механізованої бригади, у складі якої воював до своєї загибелі.

У складних обставинах, пов`язаних із ризиком видворення, ОСОБА_15 звернулася до ОСОБА_12 з проханням про допомогу. Їх спільне рішення про укладення шлюбу, як повідомляв ОСОБА_12 , не було обумовлено бажанням створити сім`ю. Його мета забезпечити ОСОБА_15 тимчасову законну підставу перебування в Україні. Такий «обмін допомогами» включав, зі слів ОСОБА_9 , обіцянку фінансової підтримки з боку ОСОБА_15 для його військового підрозділу, яку мав забезпечити її партнер громадянин на ім`я ОСОБА_16 , співвласник однієї з українських торгових мереж. У результаті цього обговорення, 19 травня 2022 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_15 було зареєстровано фіктивний шлюб.

Невдовзі у вересні 2022 року ОСОБА_13 зблизився з Позивачкою, з якою спочатку мав волонтерсько-військове спілкування, а згодом особисті відносини, що швидко переросли у планування спільного життя. ОСОБА_12 розповів Позивачці про формальний характер свого шлюбу ОСОБА_15 та запевнив, що після отримання ОСОБА_15 громадянства іншої держави вони розлучаться. Цей крок він розглядав як завершення тимчасового зобов`язання, виконаного з гуманних міркувань. У неї були подані документи на румунське громадянство. Він сказав, що коли вона отримає румунське громадянство, то одразу вони мають розлучитись. Також він зазначив, що між ними дружні стосунки. Зі свого боку ОСОБА_17 через свого партнера ОСОБА_16 допомогла з оплатою дороговартісного лікування в клініці "Оберіг" пораненого побратима ОСОБА_18 . Таким чином ОСОБА_12 вважав, що відбувся взаєморозрахунок між ним і ОСОБА_19 .

Позивачка і ОСОБА_13 з червня 2023 року почали проживати разом, діти Позивачки сприйняли ОСОБА_12 як батька. Пара мала спільні плани на майбутнє, включно з укладенням шлюбу, усиновленням дітей Позивачки та народженням спільної дитини. З цією метою вони розпочали програму БКЗ у клініці імені Гришенка в Києві, де було збережено біоматеріал ОСОБА_12 . У лютому 2024 року Позивач дізналася про те що вона є вагітною. Також було ініційовано питання про позбавлення батьківських прав щодо молодших дітей Позивача відносно їх біологічного батька, що вже багато років самоусунувся від їх виховання.

Відповідач весь цей час проживала окремо, ймовірно за місцем її реєстрації, спілкування ОСОБА_12 з нею зводилося виключно до питань припинення формального шлюбу, яке затягувалося через затягування питань з отриманням Відповідачкою громадянства.

У березні 2024 року, коли за попередньою домовленістю ОСОБА_15 мала надати згоду на розлучення, вона повідомила, що документи для оформлення громадянства не готові. На той час Позивач вже була вагітна і ОСОБА_20 про це була повідомлена. У травні 2024 року ОСОБА_15 не лише відмовила у розлученні, а й почала апелювати до обсягів наданої допомоги як до підстави для збереження шлюбу доти доки це буде їй потрібно. 3 листування випливає, що ОСОБА_15 трактувала шлюб як юридичний інструмент для свого захисту, а бажання ОСОБА_12 створити іншу сім`ю як менш вагомий інтерес. Поведінка ОСОБА_15 свідчила про її небажання припинити формальний зв`язок із загиблим, попри відсутність між ними будь-яких шлюбних чи особистих стосунків, що прямо випливає зі змісту їх переписок.

Збережені скріншоти листування між "подружжям" засобами месенджерів, а також листування між загиблим та Позивачем свідчать, що шлюб було зареєстровано без взаємного наміру створити сім`ю, спільно проживати, вести господарство, народжувати й виховувати дітей, входити в родину один одного. Усі ці риси були притаманні відносинам Позивачки й ОСОБА_9 , і відсутні у його зв`язку з ОСОБА_15 .

Після загибелі ОСОБА_21 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_17 не виявила жодних дій, притаманних особі, яка втратила близьку людину. В день смерті публікувала пости присвячені полегшенню від довгоочікуваної подорожі. Вона не брала участі у прощанні, не була присутня на кремації, і єдиним її проханням було надання документа, необхідного їй для подовження посвідки на проживання. Поведінка ОСОБА_15 після смерті ОСОБА_12 ще раз підтверджує, що її зацікавлення у цьому шлюбі було виключно інструментальним.

Водночас Позивачка продовжує піклуватися про спільну дитину з ОСОБА_11 . 02 листопада 2024 року нею змінено прізвище на " ОСОБА_9 ". Донька ОСОБА_22 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 .

17.10.2025 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі, по справі призначено підготовче судове засідання.

11.11.2025 року винесено ухвалу про задоволення клопотання позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

14.11.2025 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці відповідачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

10.12.2025 року винесено ухвалу про задоволення клопотання позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

10.12.2025 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

16.01.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці відповідачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

16.01.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

21.01.2026 року винесено ухвалу суду, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

12.02.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці відповідачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

12.02.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

24.02.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

24.03.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

31.03.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

04.05.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

17.06.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

19.06.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці позивачки про участь свідків у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з приміщення іншого суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

29.06.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

07.08.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представника позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

12.08.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці відповідачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

17.08.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання позивачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

17.08.2026 року винесено ухвалу про задоволення клопотання представниці відповідачки про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення розміщеного за посиланням «vkz.court.gov.ua».

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала повністю, будучи допитаною в якості свідка, показала, що із ОСОБА_12 вона познайомилась на сайті знайомств, вона допомагала йому та його побратимам як волонтер, потім вони почали спілкуватись на особисті теми, ОСОБА_12 повідомив, що востаннє був у шлюбі до епідемії корона вірусу, у червні 2023 року вони особисто зустрілись, між ними розпочалися романтичні стосунки, вони стали відноситись один до одного як чоловік і жінка. Він розповів їй про те, що формально перебуває у фіктивному шлюбі із відповідачкою, з якою спілкувався до війни, у них були спільні інтереси, тому коли у неї як громадянки рф виникла проблема із проживанням в Україні він зареєстрував з нею шлюб. Також він пояснив, що відповідачка у стосунках із іншим одруженим чоловіком, а надалі він розлучиться, щоб зареєструвати офіційний шлюб із нею. Вона любила ОСОБА_12 і довіряла йому, тому вони продовжували вести спільний побут, фактично проживали однією сім`єю, виховували її дітей, планували спільних дітей та спільне майбутнє. Вона періодично їздила до ОСОБА_12 , а він періодично приїздив на лікування, реабілітацію та відпустки. Спочатку ОСОБА_12 мав орендовану квартиру у ОСОБА_23 , а потім повністю переїхав в її будинок в с.Горенка, перевіз свої речі. Там він активно приймав участь у ремонті та дообладнанні їхнього спільного місця проживання, у вихованні та догляді за її неповнолітніми дітьми, які сприймали його як батька. Він планував усиновити її дітей, тому вона розпочала процедури позбавлення батьківських прав їхнього біологічного батька, який ніякої часті у житті дітей не брав. Також він супроводжував її як цивільний чоловік на похорон її сина за кордон. Під час відпустки вони разом відпочивали на ОСОБА_24 озерах, він водив дітей до садочка, школи та лікарів, вигулював собаку, спілкувався із сусідами, у дворі повісив два прапори своїх підрозділів. Відповідачка натомість продовжувала проживати у Козині , де ОСОБА_12 не проживав. Реалізуючи спільну мету вони разом із ОСОБА_12 лікувались у клініці репродуктивної медицини, планували штучне запліднення, ОСОБА_12 добровільно та особисто здавав для цього біоматеріал, радів її вагітності, яка сталася природньо. Їхня спільна дочка ОСОБА_26 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 вже після смерті ОСОБА_12 , який загинув під час виконання бойових завдань ІНФОРМАЦІЯ_6 . Також надалі вона згідно рішення суду отримала можливість та вдруге завагітніла за допомогою його біоматеріалу, тому невдовзі має народити другу спільну із ОСОБА_12 дитину. Вона організовувала поховання, прощальні церемонії та подальші заходи щодо вшанування пам`яті ОСОБА_12 . Натомість відповідачка участі в жодних таких заходах не брала, на відміну від неї із родичами та друзями ОСОБА_12 навіть не знайома. Про фіктивність шлюбу із відповідачкою їй неодноразово говорив особисто ОСОБА_12 , він у телефонній переписці неодноразово звертався до відповідачки із вимогами про розірвання шлюбу, але вона відмовляла, посилаючись на те, що шлюб їй потрібен для проживання в Україні та оформлення документів для громадянства Румунії, а це їй важливіше бажання ОСОБА_12 одружитись із вагітною нею. Навіть пропонувала значну суму коштів для відкладення питання про розірвання шлюбу. ОСОБА_12 пояснював їй, що не може занадто наполягати на негайному розлученні, оскільки відповідачка тоді припинить істотну фінансову допомогу тяжкопораненому побратиму, яку надавав інший чоловік, з яким відповідачка була у стосунках. Вона вважає важливим виконати волю ОСОБА_12 , юридично оформити шлюбні стосунки з ним, щоб забезпечити права та інтереси спільних дітей, для цього потрібно визнати шлюб із відповідачкою фіктивним, оскільки він таким і був з моменту реєстрації, саме так до цього шлюбу відносився ОСОБА_12 та всі його родичі й друзі, а відповідачка не турбувалась за нього за життя та не вшановує його пам`ять після загибелі.

Представники позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримали повністю, посилаючись на аналогічні обставини, а також на доведеність позовних вимог поданими суду доказами та протирічливість і необґрунтованість заперечень відповідачки. Позов пред`явлений з метою визначення походження доньки і майбутньої дитини ОСОБА_12 , можливості використання його біоматеріалу для запліднення позивачки, впорядкування сімейних стосунків та подальшого вирішення питання щодо одноразової грошової допомоги, тобто спір є комплексним.

Відповідачка до суду не з`являлась, причин неявки не повідомляла, особистих заяв, клопотань чи заперечень не представила.

Представниці відповідачки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечили повністю, посилаючись на презумпцію дійсності зареєстрованого шлюбу, який укладений загиблим добровільно та задовго до появи у його житті позивачки. Наполягали на дійсності шлюбу, його укладення за спільним рішенням подружжя для формалізації тривалих стосунків, заснованих на коханні. Вони проживали спільно у будинку в Козині , а квартиру у ОСОБА_23 використовував як студію, оскільки був творчою людиною. ОСОБА_12 із відповідачкою познайомились у 2017 році, у них були спільні життєві інтереси. Шлюб було укладено дійсно для збереження права відповідачки на проживання в Україні, але за ініціативою самого ОСОБА_12 , який таким чином хотів убезпечити свою кохану. Відповідачка допомагала ОСОБА_12 та його побратимам як дружина, вони спілкувались телефоном. Потім у червні 2023 року у ОСОБА_12 з`явилась коханка - позивачка, тому відносини у них погіршились, але вони продовжували спілкуватись. До відповідачки в будинок він не приїжджав, оскільки проходив військову службу, виконував бойові завдання на різних ділянках фронту. Від одноразової грошової допомоги після загибелі ОСОБА_12 відповідачка відмовилась на користь його матері. Аргументи, доводи і докази позивачки вважали непереконливими, протирічливими, неналежними і необґрунтованими. Скріншоти переписки у менеджерах вважали сумнівними, оскільки позивачка мала можливість змінити їх зміст, не довела автентичність та авторів. Права позивачки вважали непорушеними, оскільки шлюб було зареєстровано раніше виникнення стосунків ОСОБА_12 з позивачкою. Позов суперечить законодавчій забороні двошлюбності.

Представник третьої особи ОСОБА_7 ОСОБА_27 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на те, що ОСОБА_12 розповідав матері, що шлюб із відповідачкою було укладено щоб допомогти останній із документами на проживання в Україні як громадянці рф, бо та після початку війни боялась виходити на вулицю. Із відповідачкою мати ОСОБА_12 ніколи не знайомилась і не спілкувалась. Цей шлюб він сам назвав фіктивним. Пізніше матері він розповів про знайомство із позивачкою, познайомив з нею та її дітьми, називав позивачку дружиною, у них були добрі стосунки, а вже після загибелі народилась спільна донька. ОСОБА_12 матері розповідав по телефону про вагітність позивачки, казав, що щасливий від цього, бо у попередніх шлюбах дітей не було. Мати вважає, що із відповідачкою ОСОБА_12 не мав сім`ї, а справжня сім`я у нього була саме із позивачкою. Позивачка організовувала похорон та заходи щодо вшанування пам`яті.

Представник третьої особи Голосіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, поклався на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні показала, що знайома із ОСОБА_12 з 2010 року, була його дружиною до 2020 року, розлучились через алкоголь, але надалі підтримували добрі відносини. Зі слів ОСОБА_12 у 2022 році дізналась про шлюб із відповідачкою, він пояснив це необхідністю допомоги своїй знайомій росіянці, казав що у них не було стосунків, бо тоді у 2022 році у неї та ОСОБА_12 певний час були близькі інтимні стосунки. У 2023 році ОСОБА_12 їй розповів про знайомство із позивачкою, про плани створити з нею сім`ю, усиновити дітей позивачки та народити спільних дітей, говорив, що щасливий із позивачкою. Пізніше розповів про вагітність. Вважає, що у ОСОБА_12 із відповідачкою не було сім`ї, бо він коли перебував у стосунках, завжди спілкувався із родиною, друзями, облаштовував побут і спільне помешкання, але він про проживання у Козині ніколи їй не розповідав. Вона знала, що після розлучення із нею він переїхав у орендовану квартиру в ОСОБА_23 ближче до роботи. ОСОБА_12 розповідав, що із відповідачкою він займався цигуном, та допомагала його підрозділу. Жалівся, що через те, що відповідачка не дає розлучитись він не може одружитись із позивачкою. ОСОБА_29 позивачка організовувала похорони та інші пам`ятні заходи.

Свідок ОСОБА_30 показала, що познайомилась із ОСОБА_12 у 2015 року як фотограф і волонтер. У 2021 році за рекомендацією ОСОБА_12 їй подзвонила відповідачка, вони домовились про фотосесію у її будинку в Козині , а у 2022 році також робили фотосесію на прогулянці. З особистих спостережень ОСОБА_12 у будинку відповідачки не проживав, його речей вона там не бачила, відповідачка проживала сама. Пізніше ОСОБА_12 їй розповідав, що перебуває в процесі розлучення із відповідачкою, хотів допомогти, а вийшло незручно. Від когось із спільних друзів вона дізналась про фіктивність шлюбу. Також влітку 2024 року ОСОБА_12 розповідав про знайомство із позивачкою, про сімейні плани із нею, говорив, що раптово став багатодітним батьком, ділився хвилюваннями щодо налагодження стосунків із дітьми позивачки, казав, що звертався з цього приводу до психолога. ОСОБА_12 з позивачкою домовились із нею про спільну фотосесію пологів.

Свідок ОСОБА_31 показав, що з 2019 року був другом і співробітником ОСОБА_12 , який ОСОБА_12 у 2022 році жив у ОСОБА_23 та пішов у ТРО, а потім до ЗСУ. Вони продовжували спілкуватись і зустрічатись, він із співробітниками допомагали підрозділу. Після початку війни ОСОБА_12 розповів, що має намір одружитись, бо так треба, хоча про майбутню дружину ніколи не говорив. Один раз він підвозив ОСОБА_12 у Козин , але до кого і чому не знав. Також одного разу просив передати відповідачці кошти для придбання приладу нічного бачення. Казав, що у відповідачки є інший чоловік. Влітку 2023 року ОСОБА_12 розповів, що познайомився із позивачкою, у тої є свої діти, він був щасливий і переїжджає до неї у Горенку . Надалі розповідав, що планує одружуватись із позивачкою, тому він думав, що із відповідачкою вже розлучився. Також розповідав, що у них із позивачкою буде дитина, він буде усиновлювати її дітей, планує сімейне майбутнє. На прохання ОСОБА_12 він допомагав купувати товари для будинку у Горенці , де той проживав.

Свідок ОСОБА_34 показав, що є братом позивачки, яка у 2023 році розповіла про відносини із військовим. Коли знадобилась його допомога після ДТП він познайомився із ОСОБА_12 особисто. У червні 2023 року ОСОБА_12 став проживати із позивачкою як сім`я. Він проживав неподалік у Горенці , тому бачив їхній спільний побут, коли ОСОБА_12 приїжджав зі служби, регулярне спілкування телефоном. ОСОБА_12 проживав у його колишній кімнаті, де він бачив його речі. ОСОБА_12 займався всіма чоловічими домашніми справами, ремонтами, піклувався про собаку, займався вихованням дітей, возив сім`ю на відпочинок до Світязя . Одного разу хвилюючись за сестру і знаючи про попередні шлюби ОСОБА_12 , він ініціював розмову, під час якою ОСОБА_12 запевнив його у серйозності намірів створити сім`ю та обіцяв не ображати дітей. Про будинок позивачки у ОСОБА_36 завжди говорив як про свій дім. Коли позивачка була вагітна і помер її син, ОСОБА_12 допомагав і підтримував, брав довідку з сільради для військової частини про спільне проживання, щоб поїхати на похорон. Також вони домовились позбавити біологічного батька дітей батьківських прав для усиновлення ОСОБА_12 . Діти до ОСОБА_12 добре відносились, син позивачки називав ОСОБА_12 батьком. Після загибелі ОСОБА_12 позивачка змінила своє і дітей призвіще на ОСОБА_9 , бо вони сприймали його саме батьком. Шлюб із відповідачкою ОСОБА_12 називав фіктивним, казав, що на відміну від позивачки ніколи не називав відповідачку дружиною, реєстрацією шлюбу хотів допомогти їй як громадянці рф із легалізацією в Україні, неодноразово просив її прискорити розірвання шлюбу, але та відмовляла. Також він розповідав, що знайомий відповідачки ОСОБА_16 надає значну допомогу його побратиму і підрозділу.

Свідок ОСОБА_37 показав, що з дитинства дружив із ОСОБА_12 , у 2022 році той розповів, що вчергове одружився, але цей шлюб фіктивний, бо треба було допомогти людині. ОСОБА_12 розповідав, що ця жінка проживає під ОСОБА_38 з якимось чоловіком, у неї російське громадянство. За два тижні до загибелі ОСОБА_12 жалівся, що не розлучився, бо вона лише обяціє. Він ніколи не бачив відповідачку і не знайомий із нею, хоча був знайомий зі всіма жінками ОСОБА_12 , загалом той був одружений 5 разів. ОСОБА_12 двічі йому називав цей шлюб фіктивним у їхніх розмовах. Про позивачку ОСОБА_12 розповів влітку 2023 року, розповідав про неї з дітьми як про свою родину. Позивачка народила ОСОБА_12 дитину, у них були нормальні сімейні стосунки, але одружитись вони не встигли.

Свідок ОСОБА_39 показала, що є сестрою ОСОБА_12 , у них були довірливі стосунки. У ОСОБА_12 було п`ять дружин. Про одруження із відповідачкою вона дізналась від матері, якій ОСОБА_12 розповів, що у неї російський паспорт, проблеми з документами, вона боялась виходити з дому, тому він хотів допомогти. Вона із відповідачкою не знайома і не спілкувалась ніколи. Пізніше брат розповів матері, що знайшов позивачку, у неї є діти, прислав фото, проводив з нею багато часу. Вона із позивачкою спочатку познайомилась телефоном, а потім у травні 2024 року позивачка приїхала до них у Кривий Ріг. Влітку 2024 року ОСОБА_12 з дітьми позивачки гостював у їхнього брата. ОСОБА_12 з позивачкою планували одружитись, купили для весілля вишиванки, але були проблеми з документами. ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_12 загинув. Вони із позивачкою організовували похорони, поминки, виконували останню волю загиблого. Позивачку їхня родина сприймає як дружину ОСОБА_12 , у них добрі стосунки. ОСОБА_12 проживав у позивачки, у них було спільне господарство, він займався ремонтами. Їй відомо, що ОСОБА_12 писав заповіт на позивачку. З колишньою дружиною ОСОБА_40 їздив у відпустку у 2020 році, наприкінці 2022 року він телефоном їй казав, що вказав ОСОБА_41 як контактну особу у підрозділі. Призвіще ОСОБА_12 змінив через розбіжності поглядів на війну із батьком.

Свідок ОСОБА_42 показав, що був побратимом і командиром ОСОБА_12 , він бачив розвиток відносин між ОСОБА_12 і позивачкою, вони планували спільне сімейне життя, одружитись і народити дитину. Про відповідачку ОСОБА_12 розповідав, що вона громадянка рф, їй потрібно перебувати в Україні, вона матеріально допомагала лікуватись пораненому побратиму, тому вони одружились. З відповідачкою він не знайомий, вона не була на прощанні. Із позивачкою постійно спілкуються. ОСОБА_12 узгоджував із ним як командиром регулярні поїздки до позивачки, розповідав про них як про свою сім`ю, показував фото із дітьми, купував матеріали для ремонту будинку, залишив телефон позивачки на випадок своєї загибелі. Про загибель ОСОБА_12 він повідомив позивачку, а та повідомила родичів. Особисте розпорядження ОСОБА_12 на писав. Особисті речі ОСОБА_12 після загибелі вони віддали позивачці, бо він у неї проживав.

Свідок ОСОБА_43 показала, що є донькою позивачки, яка познайомила її із ОСОБА_12 у травні-червні 2023 року, коли у них почалися стосунки, він часто бував у них вдома, зокрема, півтора місяці після операції, потім перевіз свої речі і став жити постійно коли приїжджав зі служби. Він купував продукти, у них був спільний побут, у жовтні була спільна відпустка. Мама із ОСОБА_12 планували одружитись, вони обоє їй це говорили. Також обидва їй розповідали про фіктивний шлюб ОСОБА_12 для громадянства знайомої, яка оплачувала лікування пораненого побратима. Також розповіли, що відповідачка просила почекати ще півроку, щоб отримати посвідку на проживання в Румунії. ОСОБА_12 допомагав у похоронах її брата. В червні 2024 року мама завагітніла, але вони не змогли одружитись через офіційний шлюб ОСОБА_12 та відмову відповідачки від розлучення. Також почали позбавлення батьківських прав біологічного батька її братів і сестри. ОСОБА_12 вважав їх своїми дітьми, водив у садочок, вони називали його татом. Він жив у їхньому будинку у Горенці як у себе вдома, купував продукти, одяг, зробив безперебійне живлення. Їй він віддав свою машину. Після загибелі ОСОБА_12 мама організувала похорон, прощання, кремацію та ритуал у Греції. Мама постійно вшановує пам`ять ОСОБА_12 , зробила мурал у Києві. Відповідачка нічим не допомагала у похованні. Вони із мамою підтримують стосунки із родиною ОСОБА_12 . Мама змінила призвіще на ОСОБА_9 вже після загибелі, а хотіла при одруженні. Відповідачка після загибелі ОСОБА_12 перестала допомагати його побратиму. Вони з розумінням ставились до пояснень ОСОБА_12 щодо причин затримки із розірванням шлюбу через необхідність допомоги пораненому. Мама жила із ОСОБА_12 як сім`я.

Вислухавши позивачку, представників сторін та третьої особи, свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

19 травня 2022 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.15).

Характер відносин ОСОБА_8 та ОСОБА_6 підтверджується скріншотами переписки, скріншотами соцмережі, фотознімками (т.1 а.с.31-32, 39, 67-68, 124-125, 172, 175-176, ), показами свідків. Суд оцінює такі відносини як такі, що не мають правового змісту сімейних.

ОСОБА_6 є громадянкою рф, мала посвідку на тимчасове проживання в Україні від 06.01.2021 року, має посвідку на постійне проживання в Україні від 22.11.2023 року (т.1 а.с.126-131).

З червня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_45 та ОСОБА_46 спільно проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом сусідів від 24.07.2025 року, довідкою селищної ради від 07.08.2025 року, фотознімками, скріншотами переписки, банківських витрат, довідкою банку тощо (т.1 а.с.30, 33-38, 40-41, 43-46, 69-93, ), показами свідків.

12 грудня 2023 року ОСОБА_8 уклав договір з ТОВ «Клініка репродуктивної медицини імені академіка В.І.Грищенка», здав на кріоконсервацію і зберігання власний біоматеріал, написав нотаріально посвідчену заяву, якою надав згоду ОСОБА_10 на використання такого матеріалу для допоміжних репродуктивних технологій, в тому числі штучного запліднення, надав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив її представляти свої інтереси як пацієнта відповідних процедур, при цьому у нотаріально посвідченій заяві він зазначив, що проживає із ОСОБА_10 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується договором, заявою, довіреністю, нотаріально посвідченою заявою (т.1 а.с.18-20, 26-28).

09 березня 2024 року ОСОБА_8 змінив призвіще на ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені (т.1 а.с.16).

26 липня 2024 року ОСОБА_47 заповідав все своє майно ОСОБА_10 , що підтверджується заповітом, витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі (т.1 а.с.21-22).

ОСОБА_47 був військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням (т.1 а.с.17), показами свідків.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_48 загинув під час бойових дій, що підтверджується свідоцтвом про смерть, сповіщенням (т.1 а.с.25, 42), показами свідків.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_49 , батьком якої є ОСОБА_48 , а матір`ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, рішенням суду про встановлення факту батьківства (т.1 а.с.24, 206-215).

16 жовтня 2024 року ОСОБА_50 як громадянка рф відмовилась від грошової допомоги внаслідок загибелі ОСОБА_51 на користь його матері ОСОБА_7 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою (т.1 а.с.132).

02 листопада 2024 року ОСОБА_10 змінила призвіще на ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені (т.1 а.с.23).

21 травня 2025 року мати загиблого ОСОБА_52 . ОСОБА_7 нотаріально посвідченою заявою дала згоду на посмертне використання його біоматеріалу для запліднення ОСОБА_1 , з яким остання вже має спільну доньку і проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою (т.1 а.с.29).

З 09 серпня 2017 року по 15 грудня 2020 року ОСОБА_8 перебував у шлюбі із ОСОБА_28 , що підтверджується свідоцтвами про шлюб та про розірвання шлюбу (т.1 а.с.173-174).

При наданні правової оцінки спірним правовідносинам суд приймає до уваги таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статей 4, 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України суд здійснює захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу у спосіб, передбачений законом, а за визначених законом умов - в інший ефективний спосіб, який не суперечить закону та відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення та наслідкам такого порушення.

У цій справі заявлені позивачкою вимоги є взаємопов`язаними. Позивачка просить визнати недійсним у зв`язку з фіктивністю шлюб, зареєстрований 19 травня 2022 року між ОСОБА_8 , який надалі змінив прізвище на ОСОБА_9 , та ОСОБА_6 , а також встановити факт проживання ОСОБА_53 та ОСОБА_54 однією сім`єю з червня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені вимоги мають для позивачки не абстрактне, а конкретне юридичне значення, пов`язане, зокрема, із правовим статусом її та спільної із загиблим дитини, походженням дітей, реалізацією репродуктивних прав, спадковими та соціальними наслідками смерті військовослужбовця.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Частина перша статті 81 ЦПК України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину лише тому, що про неї стверджує сторона. Така обставина має бути доведена таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш переконливим, ніж протилежний висновок.

Таким чином, у цій справі суд не виходить із презумпції фіктивності шлюбу та не покладає на ОСОБА_6 обов`язку довести його дійсність.

Суд погоджується із правовою позицією відповідачки про те, що саме позивачка повинна довести передбачені статтею 40 СК України обставини, які є підставою для визнання шлюбу недійсним.

Водночас, якщо сторона відповідачки як підставу заперечень посилається на конкретні позитивні факти - багаторічні сімейні стосунки з ОСОБА_8 ще з 2017 року, спільне проживання у Козині, ведення подружнього життя, реєстрацію шлюбу як продовження вже існуючої сім`ї, - відповідно до статті 81 ЦПК України саме ця сторона має надати докази на підтвердження таких тверджень.

Суд при цьому не вправі самостійно шукати або створювати докази на користь будь-якої сторони та замінювати відсутню доказову базу припущеннями.

Неявку ОСОБА_6 особисто до суду суд також не розцінює ані як визнання позову, ані як доказ фіктивності шлюбу. Її процесуальні права реалізовували професійні представники, які заперечували проти позову, ставили під сумнів докази позивачки та наводили власну версію фактичних обставин.

Такий підхід узгоджується з принципом рівності сторін як складовою права на справедливий судовий розгляд, сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні у справі «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін передбачає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу, включно з доказами, за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом.

У цій справі суд застосовує зазначений стандарт саме в аспекті забезпечення сторонам рівних процесуальних можливостей, а не як підставу для покладення на одну зі сторін додаткового тягаря доказування чи надання переваги доказам іншої сторони.

Судом сторонам були забезпечені рівні можливості для реалізації передбачених ЦПК України процесуальних прав: подавати докази, брати участь у їх дослідженні, надавати пояснення та заперечення, ставити питання свідкам, заявляти клопотання, оспорювати належність, допустимість і достовірність доказів іншої сторони та наводити власні аргументи щодо обставин, які входять до предмета доказування.

Водночас забезпечення судом рівних процесуальних можливостей не означає обов`язку сторін скористатися ними однаковою мірою та не покладає на суд обов`язку компенсувати недостатню процесуальну активність однієї зі сторін.

Тому суд ураховує процесуальну поведінку сторін не як самостійний доказ існування чи відсутності спірних матеріально-правових обставин, а виключно при оцінці того, яким чином кожна зі сторін реалізувала надані їй рівні процесуальні можливості для доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зокрема, неявка ОСОБА_6 особисто у судові засідання не розцінюється судом ані як визнання позову, ані як доказ фіктивності шлюбу. Відповідачка реалізовувала свої процесуальні права через професійних представників, які брали участь у розгляді справи, заперечували проти позову, ставили питання свідкам, оспорювали подані позивачкою докази та наводили власні аргументи на підтвердження реальності шлюбу.

Разом із тим, відповідно до засад змагальності та диспозитивності, визначивши підставою своїх заперечень конкретну версію фактичних обставин, зокрема існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 тривалих сімейних відносин ще до державної реєстрації шлюбу, сторона відповідачки мала процесуальну можливість подати докази на підтвердження таких обставин.

Відсутність достатнього доказового підтвердження окремих тверджень сторони не є процесуальною санкцією за її поведінку та не означає автоматичного доведення протилежної версії іншої сторони. Це є лише результатом оцінки судом відповідно до статті 89 ЦПК України тієї сукупності доказів, яку сторони, користуючись рівними процесуальними можливостями, подали на підтвердження своїх конкуруючих правових та фактичних позицій.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 виходив із того, що «шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю». При вирішенні питання про фіктивність шлюбу підлягають встановленню всі обставини справи, зокрема відносини сторін до укладення шлюбу, його тривалість, спільне або роздільне проживання та причини такого проживання, ведення спільного господарства, набуття спільного майна та інші обставини, які свідчать про наявність або відсутність наміру створити сім`ю.

Саме тому суд у цій справі перевіряє не лише намір ОСОБА_8 , а спрямованість волі обох учасників шлюбу станом на 19 травня 2022 року.

Суд погоджується із доводами представників відповідачки про те, що саме по собі подальше погіршення відносин, окреме проживання, намір розірвати шлюб або виникнення у 2023 році сімейних відносин ОСОБА_8 з іншою жінкою не означають автоматично, що шлюб був фіктивним з моменту реєстрації, адже саме по собі окреме проживання подружжя не є достатньою підставою для висновку про фіктивність шлюбу.

Отже, подальша поведінка може враховуватись лише настільки, наскільки вона дозволяє встановити первісну спрямованість волі учасників шлюбу або перевірити, чи виникли між ними в подальшому реальні сімейні відносини.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц (провадження № 61-33645св18) зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними та, як правило, пояснюються й обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб. При встановленні фіктивності шлюбу намір визначається з огляду на обставини неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо.

Разом із тим наявність у одного або обох учасників шлюбу додаткового правового, міграційного, майнового чи іншого мотиву не означає автоматичної фіктивності шлюбу, якщо поряд із таким мотивом існував справжній намір створити сім`ю.

Представники відповідачки в суді визнавали, що одним із мотивів державної реєстрації шлюбу було збереження права ОСОБА_6 на проживання в Україні, проте пояснювали це тим, що ОСОБА_8 таким чином бажав захистити кохану жінку і шлюб був результатом тривалих сімейних відносин. Відтак, сам факт існування документально-міграційного інтересу не є спірним у повному розумінні. Однак суд із врахуванням цього оцінює інше: чи був цей мотив додатковим до реального сімейного наміру, чи саме він становив зміст та мету укладення шлюбу.

Судом установлено, що ОСОБА_6 є громадянкою російської федерації, мала посвідку на тимчасове проживання в Україні від 06 січня 2021 року, а 22 листопада 2023 року отримала посвідку на постійне проживання, представниками відповідачки визнано, що отримання права на постійне проживання було наслідком саме реєстрацію шлюбу із ОСОБА_8 .

Представники відповідачки стверджували, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 познайомилися ще у 2017 році, мали спільні життєві інтереси, тривалий час перебували у близьких відносинах та спільно проживали у будинку ОСОБА_6 у Козині . Суд не виключає самої можливості їхнього знайомства або особистого спілкування у більш ранній період. Однак об`єктивна хронологія справи потребує співвіднесення такого твердження з іншими доказами.

Суд враховує, що з 09 серпня 2017 року до 15 грудня 2020 року ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_28 , що не виключає будь-яких інших особистих відносин, однак це об`єктивно послаблює твердження про вже сформований з 2017 року стабільний сімейний союз з відповідачкою, якщо таке твердження не підкріплено іншими переконливими доказами, тобто породжує обґрунтовані сумніви у доводах відповідачки.

За таких умов суд приймає до уваги показання самої ОСОБА_28 , яка була дружиною ОСОБА_12 до 2020 року та після розірвання шлюбу підтримувала з ним близькі відносини. Вона в судовому засіданні показала, що про шлюб із ОСОБА_6 дізналася від ОСОБА_12 у 2022 році, причому він пояснював його необхідністю допомогти знайомій громадянці російської федерації, повідомляв про відсутність між ними сімейних відносин, а сама ОСОБА_28 засвідчила, що у 2022 році між нею та ОСОБА_12 певний час існували близькі інтимні відносини. Наявність таких відносин також не є самодостатнім доказом фіктивності шлюбу, однак у сукупності з іншими доказами вона не підтримує версію про сформований стабільний подружній союз ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у цей самий період.

Оцінюючи показання свідків, суд розмежовує факти, які вони сприймали особисто, та відомості, які їм повідомляв сам ОСОБА_8 .

Суд не надає юридичній оцінці свідками шлюбу як «фіктивного» самостійної доказової сили, оскільки питання правової кваліфікації шлюбу належить до компетенції суду. Водночас істотне доказове значення має зміст повідомлень самого ОСОБА_8 , які він у різний час та різним особам давав щодо причин свого одруження.

Так, ОСОБА_28 показала, що вже у 2022 році ОСОБА_12 пояснював укладення шлюбу бажанням допомогти знайомій громадянці російської федерації.

Свідок ОСОБА_37 , який дружив із ОСОБА_12 з дитинства, показав, що ОСОБА_12 ще у 2022 році повідомляв йому про одруження, але називав цей шлюб фіктивним та пояснював необхідністю допомогти іншій людині. Приблизно за два тижні до загибелі ОСОБА_12 знову скаржився цьому свідку, що відповідачка не погоджується завершити шлюбні відносини.

Свідок ОСОБА_31 , який був другом і співробітником ОСОБА_12 з 2019 року, показав, що після початку війни ОСОБА_12 повідомив про намір одружитися, оскільки «так треба», при цьому про майбутню дружину як про сімейну партнерку свідку раніше не розповідав. Свідок також показав, що у 2022 році ОСОБА_12 проживав у ОСОБА_23 .

Мати загиблого також повідомила через свого представника, що ОСОБА_12 пояснював їй одруження необхідністю допомогти ОСОБА_15 з документами, при цьому сама мати з ОСОБА_6 ніколи не знайомилася та не спілкувалася.

Сестра ОСОБА_55 показала, що про шлюб із ОСОБА_15 також дізналася через матір, якій ОСОБА_12 пояснив, що відповідачка має російський паспорт, проблеми з документами, тому він вирішив допомогти. Свідок ніколи не була знайома з відповідачкою.

Таким чином, не юридичні висновки цих свідків про «фіктивність», а сталість і повторюваність власних пояснень ОСОБА_12 різним особам, частина яких була зроблена ще у 2022 році, близько до моменту державної реєстрації шлюбу, має доказове значення. Узгодженість таких повідомлень із іншими доказами підвищує їх переконливість.

Окремо суд оцінює показання свідка ОСОБА_56 у частині її безпосередніх спостережень. Свідок повідомила, що у 2021 році за рекомендацією ОСОБА_12 проводила фотосесію ОСОБА_6 у її будинку в Козині , у 2022 році також проводила фотосесію на прогулянці. За її особистими спостереженнями, ознак проживання ОСОБА_12 у будинку ОСОБА_15 вона не бачила, особистих речей ОСОБА_12 там не було, а відповідачка проживала сама. Ці показання самі по собі не виключають можливості особистих, дружніх чи інтимних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Водночас вони не підтверджують версію відповідачки про існування до шлюбу сформованого спільного домогосподарства у будинку в Козині.

В той же час, з показань свідків та інших матеріалів убачається, що ОСОБА_6 та пов`язані з нею особи допомагали ОСОБА_12 , його військовому підрозділу та тяжкопораненому побратиму. Суд не знецінює зазначені обставини. Така поведінка свідчить про існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 певного особистого зв`язку, взаємної допомоги і небайдужості. Проте матеріальна допомога військовослужбовцю чи його підрозділу за своєю природою не є специфічною ознакою саме шлюбу або подружнього союзу. В умовах війни така допомога може бути зумовлена дружніми, волонтерськими, професійними або іншими особистими зв`язками. Тому суд оцінює її разом із доказами спільного проживання, спільного побуту, інтеграції у родини один одного, взаємного позиціонування як подружжя та спільного планування сімейного майбутнього.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, у тому числі текстові, мультимедійні повідомлення та інші дані.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що повідомлення, відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронними доказами, які підлягають оцінці судом за внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері як доказ у справі лише у тому випадку, якщо воно дає можливість встановити авторів цього листування та його зміст. Висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. При цьому подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Представники відповідачки у цій справі прямо ставили під сумнів скріншоти, посилаючись на технічну можливість зміни їх змісту та недостатність підтвердження авторства. Однак, на підтвердження сумнівності таких скріншотів вони не подали жодного оказу, не навели жодного конкретного аргументу, не повіджлмили відомостей про те, що подібні зміни вносились позивачкою або іншою особою у дійсний зміст переписок тощо. Сумніви у достовірності доказів ґрунтувались лише на припущенні через професію позивачки, що не може бути єдиним і достатнім для визнання доказів недостовірними чи недопустимими. У зв`язку з цим суд не виходить із того, що автентичність усіх скріншотів є безспірною лише через їх подання позивачкою. Разом із тим сама по собі теоретична можливість редагування електронного повідомлення не є доказом того, що конкретне повідомлення було змінено. Суд оцінює електронне листування з урахуванням можливості ідентифікувати учасників комунікації, логічної та часової послідовності повідомлень, їх змістовної взаємопов`язаності, узгодженості з документами та показаннями свідків, а також із поведінкою учасників правовідносин. Тому електронні повідомлення не мають наперед установленої сили і не є єдиною підставою висновку суду, однак можуть використовуватися як один з елементів загальної доказової картини.

Особливе значення має не саме вживання учасниками листування словосполучення «фіктивний шлюб» чи іншої правової термінології, оскільки юридичну кваліфікацію здійснює суд, а зміст розмов щодо того, для чого шлюб був потрібний, як його учасники розуміли його функцію та за яких умов планували його припинити.

Суд не надає визначального значення фактам відсутності ОСОБА_6 на похованні, кремації чи інших меморіальних заходах. Спосіб переживання втрати є індивідуальним, а сама по собі відсутність на похованні не є надійним критерієм існування або відсутності шлюбу. Крім того, 16 жовтня 2024 року ОСОБА_6 нотаріально відмовилася від належної їй у зв`язку із загибеллю ОСОБА_51 грошової допомоги на користь його матері. Тому післясмертну поведінку сторін суд використовує лише як додатковий контекст і не покладає її в основу висновку про первісну фіктивність шлюбу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд не вважає будь-який із наведених фактів самодостатнім доказом фіктивності шлюбу. Ні громадянство ОСОБА_6 , ні наявність у неї документально-міграційного інтересу, ні окреме проживання сторін, ні матеріальна допомога військовому підрозділу, ні подальші відносини ОСОБА_12 з позивачкою, ні бажання розлучитися, ні поведінка відповідачки після смерті чоловіка, взяті окремо, не доводять фіктивності шлюбу станом на 19 травня 2022 року. Висновок суду ґрунтується на взаємозв`язку всієї доказової сукупності.

Сторона відповідачки посилається на особисті стосунки, спільні інтереси, надання допомоги ОСОБА_12 та його військовому оточенню, добровільність укладення шлюбу, а також стверджує про багаторічний сімейний союз.

Однак, під час судового розгляду твердження про сформоване ще з 2017 року спільне сімейне життя не отримало співмірного незалежного об`єктивного підтвердження, воно не повною мірою узгоджується з установленою хронологією попереднього шлюбу ОСОБА_12 , показаннями його колишньої дружини, показаннями особи, яка безпосередньо відвідувала житло відповідачки, та характером пояснень, які ОСОБА_12 давав різним особам уже у 2022 році.

Особливо вагомим є те, що однакове за змістом пояснення причин одруження ОСОБА_12 надавав різним особам, які належали до різних сфер його особистого життя: матері, сестрі, колишній дружині, друзям, співробітнику, побратимам. При цьому частина таких повідомлень датована саме 2022 роком, тобто періодом, максимально наближеним до моменту державної реєстрації шлюбу. Ці показання узгоджуються між собою щодо істотної для цього спору обставини - ОСОБА_12 не характеризував реєстрацію шлюбу як оформлення вже створеної сім`ї, а пояснював її необхідністю допомогти відповідачці з її правовим становищем. Саме сторона відповідачки також визнає документально-міграційний компонент реєстрації шлюбу, однак надає йому інше пояснення - допомогу коханій жінці.

Отже, про наданні правової оцінки протилежним твердженням сторін суду слід визначити, яка з двох версій є більш переконливою.

Застосовуючи стандарт більшої переконливості, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), та оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності і взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини роблять більш переконливим висновок про реєстрацію 19 травня 2022 року шлюбу без дійсної спрямованості волі його учасників на створення сім`ї, ніж протилежний висновок про те, що державна реєстрація шлюбу була оформленням уже існуючих на той час багаторічних сімейних відносин.

При цьому суд ураховує сталу судову практику у справах про фіктивний шлюб і вважає, що доказова сукупність є достатньою саме для встановлення відсутності сімейного наміру в обох учасників реєстрації.

Щодо ОСОБА_8 це підтверджується його власними послідовними поясненнями різним особам, відсутністю ознак інтеграції ОСОБА_6 у його родину, фактичним проживанням у іншому місці та характером подальшого ставлення до зареєстрованого шлюбу.

Щодо ОСОБА_6 доказове значення мають зміст її комунікації стосовно необхідності збереження шлюбу для документальних цілей, відсутність переконливого підтвердження сформованого спільного домогосподарства, її окреме проживання та загальна сукупність доказів, яка свідчить, що шлюб використовувався як юридичний інструмент, а не як форма організації спільного сімейного життя.

Суд при цьому не робить висновку про відсутність між сторонами будь-якої прихильності, дружби чи особистого зв`язку. Наявність таких відносин не виключає фіктивності шлюбу, якщо при його реєстрації сторони не мали наміру набувати і реалізовувати права та обов`язки подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 40 СК України шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи відпали обставини, що засвідчували небажання створити сім`ю.

Отже, навіть за встановлення первісної відсутності сімейного наміру суд повинен перевірити, чи не виникла між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 реальна сім`я в подальшому. На думку суду, подані докази такої трансформації не підтверджують.

Сторона відповідачки посилається на спілкування, допомогу ОСОБА_12 та військовому підрозділу, наявність інтимної та особистої прихильності, однак у матеріалах справи немає співмірних доказів подальшого формування спільного домогосподарства, ведення спільного побуту, спільного бюджету, постійної інтеграції у родини один одного чи спільного планування подружнього життя.

Надані відповідачкою в якості доказу дійсності шлюбу лише дві спільні фотографії суд вважає непереконливими для об`єктивного і однозначного висновку про таку обставину, оскільки характер зображень не вказує саме на сімейні стосунки, а лише підтверджують факт знайомства, що сторонами не оспорюється. Однак таких доказів, на думку суду, недостатньо для висновку суду про підтвердження правової позиції відповідачки належними і допустимими доказами. Інших письмових доказів не представлено, жодного свідка на підтвердження версії відповідачки не допитано, а вона сама від явки до суду ухилилась.

Натомість, на противагу такій позиції, сторона позивачки надала значну кількість переконливих доказів, забезпечила можливість допиту значної кількості свідків, які надали взаєузгоджені і послідовні показання, сама позивачка особисто надала суду вичерпні і переконливі показання, чим спростовано твердження відповідачки про дійсність шлюбу і доведено протилежне твердження позову.

З урахуванням викладеного суд не встановив обставин, які б свідчили, що первісний дефект сімейного наміру був у подальшому усунений фактичним створенням сім`ї між учасниками зареєстрованого шлюбу.

Суд відхиляє доводи відповідачки про невідповідність позовних вимог закону, оскільки смерть ОСОБА_51 не перешкоджає вирішенню питання про недійсність шлюбу, що прямо передбачено статтею 43 СК України.

З огляду на викладене вимога про визнання шлюбу, зареєстрованого 19 травня 2022 року, недійсним у зв`язку з його фіктивністю є обґрунтованою.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права і обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Верховний Суд у постанові від 18 червня 2024 року у справі № 308/16170/22 (провадження № 61-751св24) зазначив, що під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, та сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто з них через особливості роботи чи служби змушений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання, зокрема у зв`язку з несенням військової служби.

Застосовуючи зазначений підхід до встановлених у цій справі обставин, при наданні оцінки доводам представників відповідачки суд враховує, що проходження ОСОБА_57 військової служби об`єктивно виключало можливість його безперервного фізичного перебування за місцем проживання сім`ї. Тому сама по собі його періодична чи тривала відсутність у будинку в с. Горенка не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність спільного проживання з ОСОБА_1 .

Визначальним для суду є те, що досліджені докази характеризують будинок у с. Горенка не як місце епізодичних відвідувань ОСОБА_57 позивачки, а як центр їхнього усталеного сімейного життя: у цьому будинку знаходилися його особисті речі, він повертався туди у вільний від служби час, брав участь у ремонті та облаштуванні житла, придбанні необхідних для нього речей, веденні спільного господарства, піклувався про дітей позивачки та брав участь у забезпеченні їхніх повсякденних потреб.

Такі обставини узгоджуються і з показаннями осіб, які безпосередньо спостерігали сімейне життя позивачки та ОСОБА_51 , а також із показаннями його товаришів по службі щодо того, що сам ОСОБА_47 сприймав позивачку та її дітей як свою сім`ю, а поїздки до будинку в с. Горенка - як повернення до сім`ї.

Отже, специфіка проходження ОСОБА_57 військової служби пояснює періоди його фізичної відсутності, однак не спростовує встановленої іншими доказами сталості сімейного зв`язку, спільності побуту та існування між ним і позивачкою взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Самих романтичних відносин, фотографій, спільного дозвілля або окремих грошових переказів для цього недостатньо, оскільки суду відповідна сторона має довести наявність саме сталої моделі сімейного життя, а не окремих його зовнішніх проявів. У цій справі доказова сукупність щодо відносин ОСОБА_51 та ОСОБА_10 істотно виходить за межі фотографій, листування або показань заінтересованих осіб.

Визначальне доказове значення суд надає документам, створеним самим ОСОБА_8 за його життя, які покладає в основу судового рішення.

12 грудня 2023 року він уклав договір із клінікою репродуктивної медицини, передав на кріоконсервацію власний біологічний матеріал, надав ОСОБА_10 нотаріально посвідчену згоду на використання цього матеріалу для допоміжних репродуктивних технологій та довіреність на представництво його інтересів як пацієнта. При цьому у нотаріально посвідченій заяві сам ОСОБА_8 прямо зазначив, що проживає з ОСОБА_10 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Цей письмовий доказ має істотну доказову вагу, оскільки він походить безпосередньо від самого ОСОБА_8 , його створено 12 грудня 2023 року, тобто безпосередньо всередині спірного періоду, документ виник до його смерті і задовго до початку цього судового спору, а тому його зміст не був сформований для потреб майбутнього доказування. Крім того, твердження про проживання однією сім`єю міститься не в побутовому листуванні, а в нотаріально оформленому юридично значущому документі. Важливим є те, що висловлена у заяві прижиттєва воля загиблого узгоджується із його конкретними діями, спрямованими на реалізацію спільного із позивачкою репродуктивного плану. Тому суд оцінює цей документ як один із найбільш вагомих прижиттєвих доказів того, як сам ОСОБА_47 усвідомлював та юридично визначав характер своїх відносин із позивачкою.

У матеріалах справи також наявні акт сусідів від 24 липня 2025 року, довідка органу місцевого самоврядування від 07 серпня 2025 року, банківські документи, фотознімки, листування та інші матеріали, які сторона позивачки подала на підтвердження проживання за адресою в селі Горенка, спільного бюджету та ведення спільного господарства. Суд оцінює ці документи не ізольовано, а у співвідношенні з показаннями осіб, які безпосередньо спостерігали побут сім`ї.

Так, свідок ОСОБА_34 є братом позивачки, тому суд враховує цей родинний зв`язок при визначенні доказової ваги його показань. Разом із тим сам по собі родинний зв`язок не є підставою для автоматичного відхилення показань свідка. Значна частина повідомлених ним обставин ґрунтується на особистому систематичному спостереженні. Свідок проживав неподалік у Горенці , бачив ОСОБА_12 у будинку позивачки, його особисті речі, участь у ремонтах, домашніх роботах, догляді за собакою, вихованні дітей та сімейному відпочинку. Він повідомив, що ОСОБА_12 називав будинок у Горенці своїм домом, а також особисто говорив із ним про серйозність намірів щодо позивачки та дітей. Ці показання узгоджуються з іншими незалежними джерелами.

Свідок ОСОБА_31 , друг і співробітник ОСОБА_12 , повідомив, що влітку 2023 року ОСОБА_12 розповів про позивачку, її дітей, своє щастя у цих відносинах та намір переїхати до неї у Горенку . Надалі ОСОБА_12 говорив про плани одружитися, усиновити дітей позивачки і створити з нею сімейне майбутнє. На прохання ОСОБА_12 свідок допомагав купувати товари для будинку у Горенці, де той проживав. Ці показання мають додаткову вагу через відсутність родинного зв`язку свідка з позивачкою та наявність у нього власного досвіду взаємодії з ОСОБА_12 щодо облаштування спільного житла.

Також суд вважає істотними показання безпосереднього командира ОСОБА_51 - ОСОБА_58 , який бачив розвиток відносин ОСОБА_12 та позивачки, знав про їхні плани створити сім`ю та народити дитину. ОСОБА_12 узгоджував із командуванням регулярні поїздки до позивачки, говорив про неї та її дітей як про свою сім`ю, показував фотографії, купував матеріали для ремонту будинку, а на випадок своєї загибелі залишив саме контакт позивачки. Після загибелі ОСОБА_12 саме позивачці командування повідомило про смерть і передало особисті речі, оскільки було відомо, що він проживав у неї. Ці показання мають особливе значення для оцінки доводу про те, що військова служба нібито виключала можливість фактичного спільного проживання. Навпаки, вони свідчать, що в організації приватного життя самого ОСОБА_51 саме помешкання позивачки було місцем, до якого він повертався зі служби як до сім`ї. Військова служба пояснює періоди його фізичної відсутності, але сама по собі не заперечує існування постійного центру сімейного життя.

Свідок ОСОБА_43 повідомила, що ОСОБА_12 перевіз до будинку свої речі, постійно проживав там у періоди перебування поза службою, купував продукти, одяг, облаштував безперебійне живлення, займався дітьми, водив їх до садка та інших закладів, а діти називали його батьком. Свідок також підтвердила спільні плани її матері та ОСОБА_12 щодо одруження та усиновлення дітей. Суд враховує близький родинний зв`язок цієї свідки з позивачкою, але її показання співпадають у ключових фактах із показаннями незалежних свідків та письмовими доказами, а тому не оцінюються ізольовано.

Свідок ОСОБА_39 , сестра ОСОБА_12 , показала, що позивачка була представлена родині, у травні 2024 року приїжджала до них у Кривий Ріг, улітку 2024 року ОСОБА_12 разом із дітьми позивачки гостював у брата. За її показаннями, ОСОБА_12 та позивачка придбали вишиванки для весілля, планували одружитися, а родина сприймала позивачку як його дружину. Після загибелі ОСОБА_12 саме позивачка разом із родиною організовувала поховання та інші заходи. Таким чином, на відміну від відносин із ОСОБА_6 , щодо яких близькі члени родини ОСОБА_12 повідомляли, що з відповідачкою фактично не були знайомі, позивачка та її діти були реально інтегровані в сімейне оточення ОСОБА_12 .

Доводи позову про спільний репродуктивний план підтверджується не лише поясненнями позивачки, а договором із клінікою, передачею ОСОБА_12 біоматеріалу, його нотаріальною згодою на використання матеріалу позивачкою та довіреністю. ІНФОРМАЦІЯ_4 , уже після загибелі ОСОБА_12 , народилась ОСОБА_49 , батьківство ОСОБА_51 встановлене у передбаченому законом порядку. Сам по собі факт народження дитини не доводить спільного побуту та не може використовуватись як ретроспективний доказ фіктивності іншого шлюбу у травні 2022 року. Проте у сукупності з прижиттєвими документами репродуктивної клініки він підтверджує реалізацію спільного сімейного плану ОСОБА_12 та позивачки.

26 липня 2024 року ОСОБА_47 заповів усе своє майно ОСОБА_10 . Суд зважає на те, що заповіт може бути складено на користь будь-якої особи і сам по собі не є доказом проживання однією сім`єю. Однак у поєднанні з нотаріальною заявою від 12 грудня 2023 року, репродуктивними документами, доказами спільного побуту та показаннями свідків цей документ є додатковим підтвердженням сталості та розвитку сімейного і майнового зв`язку між ОСОБА_12 і позивачкою.

Суд погоджується із доводами відповідачки про те, що перебування чоловіка або жінки у чинному зареєстрованому шлюбі загалом виключає можливість одночасного встановлення проживання цієї особи однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу з іншою особою, оскільки це випливає з практики щодо застосування статей 3 та 74 СК України.

Проте фактичні та правові обставини саме цього спору є відмінними і нерелевантними до згаданих відповідачкою правових позицій, оскільки у межах одного спору суд не залишає зареєстрований шлюб чинним, а визнає його недійсним у зв`язку з фіктивністю.

Відповідно до статті 44 СК України у випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

За частиною першою статті 45 СК України шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення в осіб, між якими він був зареєстрований, прав і обов`язків подружжя, а також прав і обов`язків, встановлених для подружжя іншими законами.

Таким чином, правовим наслідком рішення про недійсність є не припинення шлюбу на майбутнє, як при його розірванні, а визнання його недійсним від 19 травня 2022 року. Отже, після встановлення судом фіктивності шлюбу він не може одночасно використовуватися як юридична перешкода для оцінки фактичних сімейних відносин ОСОБА_12 з іншою особою, які виникли у подальшому. Протилежне тлумачення призвело б до надання недійсному шлюбу юридичних наслідків подружжя, виникнення яких прямо заперечує стаття 45 СК України.

Такий висновок не означає визнання судом допустимості одночасного існування двох подружніх союзів. Послідовність правової оцінки є іншою: спочатку суд встановлює, що шлюб від 19 травня 2022 року був недійсним з моменту його державної реєстрації, після чого оцінює, чи існували фактичні сімейні відносини між ОСОБА_12 і позивачкою у період з червня 2023 року.

Наведений підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо автономного поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції. У § 30 рішення від 27 жовтня 1994 року у справі «Kroon and Others v. the Netherlands» (заява № 18535/91) ЄСПЛ зазначив, що поняття «сімейне життя» не обмежується відносинами, заснованими на шлюбі, та може охоплювати інші фактичні сімейні зв`язки осіб, які проживають разом поза шлюбом. При цьому, хоча спільне проживання, як правило, може бути необхідною ознакою таких відносин, інші фактори також можуть свідчити про достатню сталість відносин для виникнення фактичних сімейних зв`язків.

Суд використовує цей підхід лише як додатковий орієнтир для розуміння фактичного змісту сімейних відносин, тоді як безпосередньою правовою підставою вирішення заявленої вимоги є Сімейний кодекс України.

Суд звертає увагу, що докази сімейного життя ОСОБА_51 і ОСОБА_10 походять із різних та значною мірою незалежних джерел. Сам ОСОБА_47 у нотаріально посвідченому документі у грудні 2023 року прямо визначив їхні відносини як проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Його волевиявлення підтверджується документами репродуктивної клініки та фактичною реалізацією спільного репродуктивного плану. Спільне проживання і побут підтверджуються актами, банківськими документами та іншими письмовими доказами. Їх підтверджують особи, які безпосередньо спостерігали сімейне життя в Горенці. Про сімейний характер відносин ОСОБА_12 повідомляв друзям, співробітникам, командиру та членам власної родини. Командування військової частини сприймало позивачку як основний сімейний контакт ОСОБА_12 , їй повідомило про його загибель та передало особисті речі. Позивачка та її діти були інтегровані у родину ОСОБА_12 , а сам ОСОБА_12 фактично виконував щодо дітей позивачки функції, притаманні батькові, та планував їх усиновлення. 26 липня 2024 року він склав заповіт на користь позивачки. У вересні 2024 року народилась їх спільна дитина.

Таким чином, зазначені докази не просто кількісно накопичуються, а взаємно та перехресно підтверджують одні й ті самі юридично значущі обставини, походячи від самого ОСОБА_12 , офіційних документів, незалежних свідків, військового командування та членів обох родин.

За стандартом більшої переконливості висновок про існування між ОСОБА_57 та ОСОБА_10 з червня 2023 року сталого сімейного союзу є значно більш переконливим, ніж протилежний висновок.

Суд також ураховує практику ЄСПЛ щодо вимог до мотивування судового рішення. Європейський суд з прав людини у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року (заява № 18390/91, §§ 29-30) та «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] від 21 січня 1999 року (заява № 30544/96, § 26) виходив із того, що стаття 6 § 1 Конвенції зобов`язує суди належним чином мотивувати свої рішення, однак не вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторони. Водночас довід, який є чітко сформульованим, релевантним для вирішення спору та у разі його обґрунтованості може мати вирішальне значення для результату справи, потребує належної оцінки судом.

Саме тому суд окремо надав оцінку основним аргументам сторони відповідачки щодо п`ятирічних відносин, проживання у Козині, чинної посвідки на проживання, матеріальної допомоги військовому підрозділу, військової служби як причини окремого проживання, електронних доказів та поведінки сторін після смерті ОСОБА_12 . Відхилення таких доводів ґрунтується не на їх ігноруванні, а на зіставленні з усією сукупністю встановлених обставин.

Отже, дотримуючись засад змагальності та диспозитивності, не перекладаючи на відповідачку первинний обов`язок доказування підстав позову, суд оцінив належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При оцінці першої позовної вимоги суд установив, що висновок про відсутність у ОСОБА_6 та ОСОБА_8 станом на 19 травня 2022 року дійсного взаємного наміру створити сім`ю та набути прав і обов`язків подружжя є більш переконливим, ніж протилежний висновок про державну реєстрацію вже сформованого багаторічного сімейного союзу. Подальшого виникнення між ними реальної сім`ї, що відповідно до частини третьої статті 40 СК України могло б виключити визнання шлюбу недійсним, доказами не встановлено. Тому шлюб, зареєстрований 19 травня 2022 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , підлягає визнанню недійсним у зв`язку з його фіктивністю.

З огляду на статті 44, 45 СК України цей шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації та не створює прав і обов`язків подружжя, що усуває юридичну перешкоду для оцінки фактичних сімейних відносин ОСОБА_51 і ОСОБА_10 .

Щодо другої позовної вимоги суд установив, що з червня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 відносини між ОСОБА_57 та ОСОБА_10 мали ознаки сталого сімейного союзу: спільне місце проживання та центр сімейного життя у селі ОСОБА_59 , спільний побут і господарство, взаємну турботу, участь ОСОБА_12 у вихованні дітей позивачки, спільне планування майбутнього, намір укласти шлюб та усиновити дітей, реалізацію спільного репродуктивного плану, взаємну майнову та особисту довіру.

Проходження ОСОБА_57 військової служби та пов`язані з нею періоди фізичної відсутності за місцем проживання не спростовують такого висновку, оскільки з усієї доказової сукупності встановлено, що саме домогосподарство позивачки було постійним центром його сімейного життя, до якого він повертався зі служби та яке сам визначав як власний дім і сім`ю.

За таких обставин позовні вимоги про визнання шлюбу недійсним у зв`язку з його фіктивністю та про встановлення факту проживання ОСОБА_51 і ОСОБА_10 однією сім`єю з червня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджуються сукупністю належних і допустимих доказів, а також ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

У § 145 рішення Великої палати ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні наявність засобу юридичного захисту, який забезпечує реалізацію суті прав і свобод, гарантованих Конвенцією, та дозволяє компетентному національному органу розглянути по суті відповідну скаргу на порушення Конвенції і надати належний захист. При цьому держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу виконання цього обов`язку, а за певних обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися сукупністю засобів юридичного захисту, передбачених національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права або інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Таким чином, обраний позивачкою спосіб захисту законних прав та інтересів суд вважає правомірним та ефективним, який зможе забезпечити реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

Розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, відповідач переконливо і аргументовано не спростував доводів позову, вирішуючи спір на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 19, 124 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 193, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 202 Цивільного кодексу України, ст.ст. 40, 41, 42, 43, 45, 74 Сімейного кодексу України, ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати шлюб зареєстрований 19 травня 2022 року у Голосіївському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 482, між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що 09.03.2024 року змінив своє прізвище на « ОСОБА_9 », та громадянкою російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсним (фіктивним).

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 09 березня 2024 року змінив своє прізвище на « ОСОБА_9 », однією сім`єю з ОСОБА_10 , яка 02 листопада 2024 року змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 », однією сім`єю з червня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко