Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №440/11445/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 р. Справа № 440/11445/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026, по справі № 440/11445/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом , в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 11.04.2025, з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року - 2102 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року - 2270 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року - розмірі 2481 грн, за період 01.01.2023 по - 31.12.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн, за період з 01.01.2024 по - 11.04.2025, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року та 01 січня 2025 року в розмірі 3028 грн та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позовні вимоги задоволено частково.

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції у наведеній частині, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначив, що положення пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, зміненій Постановою КМУ № 481, якими встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн., не можуть застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки вони звужують зміст та обсяг державних соціальних гарантій, визначених законом, та фактично нівелюють правове значення прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник звертає увагу, що після скасування рішенням суду пункту 6 Постанови №103 автоматично не відбулось поновлення попередньої редакції пункту4 Постанови №704, у зв`язку з чим посадовий оклад розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Крім того, апелянт також вказав на пропущення позивачем строку звернення до суду.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судовим розглядом, що ОСОБА_1 з 01.07.2019 по 11.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , перебуваючи на грошовому утриманні у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Сухопутніх військ Збройних Сил України від 11.04.2025 №103 ОСОБА_2 з 11.04.2025 виключено із списків особового складу, всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення знятий з 12.04.2025.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 №205/514 у відповідь на запит повідомлено, що за час служби його посадовий оклад та оклад за військовим званням визначався з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 згідно з редакцією п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018.

Протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби - з 01.01.2020 по 11.04.2025, відповідачі обчислювали розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові види грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 29.01.2020 до 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 1 січня 2018 року), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення (зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, індексації грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення тощо), розмір яких залежав від розміру посадового окладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону України № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29.01.2020 редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відмовлено.

Колегія суддів зазначає, що скасоване судове рішення не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його ухвалення, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Отже, положення пункту 4 Постанови КМ України №481, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 є чинними з 20.03.2023 року та підлягають застосуванню під час вирішення спору, що розглядається в межах цієї справи.

Таким чином, до визначення розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Отже, оцінюючи правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023, колегія суддів доходить висновку, що розраховуючи розмір грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями), виходячи з базового розміру 1762 гривні, як встановлено п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023), відповідач діяв правомірно.

Щодо доводів апелянта про те, що звернення до суду здійснено позивачем із пропущенням строків у даній категорії справ, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Адміністративний позов до суду подано 19.08.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.

Колегія суддів враховує, що до 18.07.2022 положення статті 233 КЗпП України не обмежували строком звернення право особи на звернення із заявою про вирішення трудового спору.

Водночас, згідно з частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24 звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до 19.05.2023, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

Колегія суддів зазначає, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19.08.2025, а про нараховані та виплачені спірні суми грошового забезпечення, їх складові, дізнався після того, як отримав отримав лист Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 №205/514.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів про доведення позивачеві інформації про розмір грошового забезпечення за спірний період, які б свідчили, що про порушення свого права позивач дізнався до 25.07.2025, тобто до отримання листа Військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2025 №205/514 в якому наведені розгорнуті дані щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2020 по 19.05.2023.

Відповідачем не надано до суду доказів ознайомлення позивача з розміром та порядком розрахунку його грошового забезпечення.

Враховуючи те, що у розпорядженні позивача до 25.07.2025 були відсутні відомості про порядок нарахування і виплату грошового забезпечення, а з адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся до суду 19.08.2025, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цими позовними вимогами.

З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (в тому числі щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 - 2102,00 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 440/11445/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов