Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №520/17253/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 р. Справа № 520/17253/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Мельников Р.В.) від 28.07.2026 по справі № 520/17253/26

за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74216738 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 адміністративний позов Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74216738 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, розглянувши надані боржником документи, державний виконавець дійшов до висновку, що на теперішній час рішення суду боржником не виконано в повному обсязі, а саме кошти стягувачу не виплачені. За невиконання рішення суду у повному обсязі без поважних причин 11.06.2026 на боржника накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. та зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Державним виконавцем вжито дії щодо примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/2913/23 від 13.02.2024, відповідно до чинного законодавства.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечив та просив відмовити. Вказав, що 15.12.2023 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області звернулося до розпорядника бюджетних коштів із листом № 51.06-376/ССО щодо збільшення кошторисних призначень за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" для забезпечення виплати належних стягувачу коштів. Отже, твердження апелянта про повну бездіяльність територіального управління не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ршенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі № 520/2913/23 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” від 28 лютого 2022 року № 168 в розмірі 30 000,00 грн. на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.

21.02.2024 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою О.В. відкрито виконавче провадження за постановою ВП № 74216738, винесеної при примусовому виконанні Виконавчого листа № 520/2913/23 від 13.02.2024, виданого Харківським окружним адміністративним судом. Пунктом 2 цієї постанови вказано, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

04.03.2024 року Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області листом за вих. № 51.06-263 повідомило головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданову О.В., що з метою забезпечення надходження коштів для оплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, здійснило розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику додаткової винагороди на період дії воєнного стану та письмово звернулося до розпорядника коштів (другого рівня) з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 в сумі – 318 260,37 грн. Крім того, в цьому листі Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області зазначило, що після надходження відповідних бюджетних асигнувань таку додаткову винагороду буде виплачено ОСОБА_1 .

11.06.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ждановою О.В. винесено постанову ВП № 74216738 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника - Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Позивач, вважаючи відповідну постанову протиправною, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи постанову від 11.06.2026 у виконавчому провадженні № 74216738, фактично ототожнив невиконання судового рішення з невиконанням без поважних причин, що не відповідає змісту статей 63, 75 Закону № 1404-VIII. Суд зазначив, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 цього Закону віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з п.п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гарантії щодо обов`язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби. Норми Закону України «Про виконавче провадження» спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом. Це означає, що у кожному конкретному випадку суди мають надати оцінку діям державного виконавця щодо застосування до боржника заходів впливу, виходячи із оцінки наявності або відсутності обставин, які об`єктивно перешкоджали або унеможливлювали виконання ним судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Як встановлено судовим розглядом, 21.02.2024 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою О.В. відкрито виконавче провадження за постановою ВП № 74216738, винесеної при примусовому виконанні Виконавчого листа № 520/2913/23 від 13.02.2024, виданого Харківським окружним адміністративним судом. Пунктом 2 цієї постанови вказано, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

04.03.2024 року Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області листом за вих. № 51.06-263 повідомило головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданову О.В., що з метою забезпечення надходження коштів для оплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, здійснило розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику додаткової винагороди на період дії воєнного стану та письмово звернулося до розпорядника коштів (другого рівня) з проханням виділити додаткові кошторисні призначення за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» по КЕКВ 2800 в сумі – 318 260,37 грн. Крім того, в цьому листі Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області зазначило, що після надходження відповідних бюджетних асигнувань таку додаткову винагороду буде виплачено ОСОБА_1 .

Також зазначено, що з метою забезпечення надходження коштів для оплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області 15.12.2023 за № 51.06-376/ССО письмово звернулося до розпорядника бюджетних коштів нижчого (другого) рівня - Голови Служби судової охорони з проханням збільшити кошторисні призначення по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки". До листа відповідач додав копію листа від 15.12.2023 № 51.06-376/ССО ; копію розрахунку потреби в коштах на виплату додаткової винагороди на 1 арк.; витяг з наказу від 12.01.2024 № 16./а.с. 45-46/

Також, позивачем надано державному виконавцю копію наказу Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області № 16 від 12.01.2024, згідно якого призначено нарахувати та виплатити (після надходження коштів) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року ОСОБА_1 у сумі 318260,37 грн. (триста вісімнадцять тисяч двісті шістдесят гривень 37 копійок).

11.06.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ждановою О.В. винесено постанову ВП № 74216738 про накладення штрафу, відповідно до якої за невиконання рішення суду в повному обсязі, накласти на боржника - Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.

Отже, колегією суддів встановлено, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області після набрання рішенням суду законної сили вчинило всі дії, які залежали від нього та були передбачені чинним законодавством для його виконання, а саме: видало наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, здійснило її нарахування, визначило належну до виплати суму, неодноразово звернулося до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, необхідних для фактичної виплати нарахованих коштів, та повідомило державного виконавця про вжиті заходи і об`єктивні причини неможливості здійснення виплати.

При цьому фактичне виконання рішення суду в частині виплати нарахованої додаткової винагороди залежить від надходження відповідних бюджетних призначень, розпорядником яких позивач не є та впливати на виділення яких не має законодавчо визначених повноважень. Відсутність бюджетного фінансування за умови вчинення боржником усіх необхідних організаційних та правових дій свідчить про існування поважних причин невиконання рішення суду у відповідній частині.

За змістом статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладення штрафу можливе виключно у разі невиконання рішення без поважних причин. Отже, обов`язковою умовою застосування такого заходу відповідальності є встановлення виконавцем наявності вини боржника та відсутності об`єктивних перешкод для виконання рішення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області не ухилялося від виконання судового рішення, а навпаки вжило всіх залежних від нього заходів, передбачених законом, а невиконання рішення у частині виплати коштів зумовлено відсутністю бюджетного фінансування, що не перебуває у сфері його повноважень та контролю, підстави для застосування до позивача штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», були відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жданової О.В. ВП № 74216738 від 11.06.2026 про накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 грн. прийнята без достатніх правових підстав, без належної оцінки наявності поважних причин невиконання судового рішення та з порушенням вимог статей 63 і 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 по справі № 520/17253/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко

Повний текст постанови складений 08.09.2026 року