Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №200/8494/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року справа №200/8494/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 200/8494/25 (головуючий суддя у І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії з 01.09.2014;

- зобов`язати відповідача поновити з 01.09.2014 нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась з 01.09.2014.

В обґрунтування позову зазначила, що є пенсіонером з 2002 року, а з 01.09.2014 їй протиправно припинено виплату пенсії, рішення про припинення виплати пенсії не приймалося, через що таку виплату припинено у спосіб, що не відповідає статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про протиправність та незаконність припинення выдповыдачем виплати їй пенсії.

Позивач вважає, що невиплата пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, що, окрема, включає, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 28.05.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити з 28.05.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась з 28.05.2025.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять тисяч) гривень 20 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначив, що згідно з переліком населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р місто Хрестівка є окупованим Російською Федерацією. Враховуючи те, що Хрестівська територіальна громада знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з Переліком населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р., то діяльність органів державної влади, в тому числі і органів Пенсійного фонду України була припинена.

Нарахування пенсії позивачці уповноваженим органом Пенсійного фонду України здійснювалась по серпень 2014 року, розмір пенсії - 2500,12 грн та була призупинена у зв`язку з неможливістю функціонування органів державної влади України на окупованих територіях та фактичною втратою зв`язку з позивачкою. Особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мали право на продовження пенсійних виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою внутрішньо переміщеної особи.

ГУ ПФУ в Донецькій області зауважує, що із заявами про взяття на облік та поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України ОСОБА_1 не зверталася, підстави для нарахування та виплати пенсії з 01.09.2014 відсутні.

Оскільки ОСОБА_1 виплату пенсії припинено до 01.08.2022 скаржник вважає, що відсутні підстави для поновлення виплати пенсії відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період воєнного стану».

Підводячи підсумок ГУ ПФУ в Донецькій області зауважило, що позивач у встановленому чинним законодавством порядку з належною заявою до органів Пенсійного фонду України не зверталась, питання відновлення виплати пенсії не вирішувалось. Для відновлення пенсійних виплат позивачу необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, із заявою про взяття на облік з зазначенням інформації про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 06.07.2026.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пенсійного посвідчення, виданого Управлінням Пенсійного фонду України в м. Кіровське Донецької області 15.11.2002, є пенсіонером, посвідчення видано довічно.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у відповідь на звернення позивача від 01.08.2025 листом від 14.08.2025 № 31106-30224/Ш02/8-0500/25 повідомив, що позивач як отримувач пенсії на обліку у Головному управлінні не перебуває. Згідно із зазначеним у листі перевіркою архіву електронних особових справ встановлено, що позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Кіровське (м. Хрестівка) Донецької області, як отримувач пенсії в разі втрати годувальника, нарахування пенсії позивачу здійснено по серпень 2014 року. Хрестівська територіальна громада перебуває на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження згідно з Переліком населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р. За змістом листа особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мали право на продовження пенсійних виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою внутрішньо переміщеної особи. Позивач за продовженням виплат не зверталась, відтак в жовтні 2014 року пенсійна справа була закрита з причин «вибув в інший район». Для відновлення пенсійних виплат позивачу необхідно звернутись до органу Пенсійного фонду із заявою про взяття на облік із зазначенням інформації про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ.

Будь-які документи, які б свідчили про прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати пенсії позивачу з вересня 2014 року в матеріалах справи відсутні.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Перелік підстав для припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» про припинення виплати пенсій відповідним органом пенсійного фонду має прийматися відповідне рішення із визначенням в ньому підстав припинення виплати пенсії, передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV або «в інших випадків, що визначені законом».

Як вірно зазначає суд першої інстанції, на час припинення виплати пенсії позивачу ані Законом № 1058-IV, ані будь-яким іншим законом не передбачалось її припинення з підстав: 1) припинення діяльності органів державної влади, в тому числі і органів Пенсійного фонду України згідно з Переліком населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, через окупацію певних територій України; 2) непереміщення пенсіонера в певні населені пункти та неподання заяви про взяття на облік.

До того ж, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1058-р прийнято 07.11.2014, тобто, пізніше за припинення виплати позивачу пенсії з 01.09.2014.

Висновок про те, що відсутність довідки про взяття особи на облік як такої, що переміщується з тимчасово окупованої території України, не є підставою для невиплати соціальних виплат, сформовано в тому числі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 по справі № 243/3505/16-ц.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі Закон №1207-VІІ) тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація РФ територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Відповідно до положень пунктів 6 та 7 частини першої статті 1-1 Закону № 1207-VІІ окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг та тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Відповідно до частин другої та третьої статті 4 Закону № 1207-VІІ правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України.

За частиною першою статті 5 Закону № 1207-VІІ Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

До основного напряму захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях відноситься захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини (пункт 1 частина друга статті 5 Закону № 1207-VІІ).

Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення (частина п`ята статті 5 Закону № 1207-VІІ).

Згідно частин першої та другої статті 7 Закону № 1207-VІІ для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 18 Закону № 1207-VІІ громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Отже, відповідач з 01.09.2014 не нараховував та не виплачував пенсію позивачу, чим порушив право на її отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування і виплати пенсії позивачу з 28.05.2025 (у межах шестимісячного строку звернення до суду, оскільки в іншій частині позовні вимоги залишені без розгляду).

Зважаючи на протиправність дій відповідача, порушене право позивача підлягає відновленню, відтак колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог щодо зобов`язання відповідача поновити з 28.05.2025 нарахування та виплату пенсії, а також виплатити заборгованість, яка утворилася з 28.05.2025.

Суд не приймає до уваги доводи апелянта про можливість поновлення пенсії за певних умов, що визначені діючим законодавством на теперішній час, оскільки такі посилання можуть бути доречними у випадку встановлення правомірності припинення виплати, в той час як у цій справі йдеться про неправомірність припинення позивачу пенсійних виплат, а тому, встановлення судом протиправності такого припинення є безумовною підставою для зобов`язання поновити такі виплати від дня припинення.

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі доводи апеляційної скарги, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частиною п`ятою статті 328 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 200/8494/25 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 200/8494/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 08 вересня 2026 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко