Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №363/3082/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Справа № 363/3082/26

№ 33/824/3850/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Зеленчука М.М.

розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Артем'євої Ганни Олегівни на постанову судді Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №655981, 03 травня 2026 року о 10 год. 45 хв., по вул. Свято-Покровській в м. Вишгороді, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Лексус, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координації рухів), від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеофіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Не погоджуючись з такою постановою судді, захисник ОСОБА_1 - адвокат Артем'єва Г.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року та провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що постанова суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що у даній справі протоколом про адміністративне правопорушення зазначено, що подія мала місце «у місті Вишгород по вул. Свято-Покровській». Разом з тим, із долученого до матеріалів справи відеозапису беззаперечно встановлено, що вже на початку відеофіксації працівник поліції повідомляє про те, що «зупинка транспортного засобу відбулася на блокпості у селі Нові Петрівці». Таким чином, матеріали містять взаємовиключні відомості щодо місця події.

Проте, замість надання оцінки зазначеним суперечностям, суд першої інстанції фактично самостійно встановив нові фактичні обставини справи, зазначивши, що автомобіль був зупинений безпосередньо на ділянці вул. Свято-Покровська на території м. Вишгорода біля повороту на вул. Шолуденка. При цьому, суд не навів жодного доказу, який би підтверджував саме такі висновки.

За таких обставин, вважає, що висновки суду щодо місця вчинення адміністративного правопорушення не грунтуються на доказах, отриманих у встановленому законом порядку, а тому не можуть бути покладені в основу постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним та допустимим доказом неповний відеозапис, який не підтверджує законність проведення процедури огляду. Відеозапис не містить жодного підтвердження: законності зупинки транспортного засобу; фактичних обставин, які стали підставою для виникнення підозри щодо перебування водія у стані сп'яніння; поведінки водія безпосередньо після зупинки; дотримання поліцейськими процедури, визначеної ст. 266 КУпАП та Інструкцією № 1452/735.

Також вказує, що суд безпідставно визнав допустимими доказами Акт огляду на стан сп'яніння та направлення на медичний огляд, не врахувавши, що порядок їх складання не підтверджений жодним належним доказом.

Посилається, на ст. 62 Конституції України, якою визначено, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не грунтуватися на припущеннях.

В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Артем'єва Г.О. не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Приймаючи постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи про адміністративне правопорушення містять достатньо фактичних даних, які свідчать про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме у відмові особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, до суду був наданий протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 655981, 03 травня 2026 року о 10 год. 45 хв., по вул. Свято-Покровській в м. Вишгороді, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Лексус, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координації рухів), від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився під відеофіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

До протоколу було долучено: акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, CD диск із відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, тягне за собою адміністративну відповідальність.

Виходячи з вказаних норм законодавства, сама по собі відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння є складом адміністративного правопорушення та тягне за собою адміністративну відповідальність передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103.

Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, вищезазначених Інструкції і Порядку, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я. З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Судом апеляційної інстанції досліджено відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, з якого вбачається, що у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, однак він відмовився, після чого йому було запропоновано пройти огляд на огляд сп'яніння у медичному закладі, на що водій також відмовився.

Як наслідок, обов`язок, встановлений п. 2.5 Правил дорожнього руху, ОСОБА_2 не виконала.

Факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи містять взаємовиключні відомості щодо місця події, апеляційний суд відхиляє. Оскільки вони не спростовують факту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , факт виявлення ознак алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим останньому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, та факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним та допустимим доказом неповний відеозапис, який не підтверджує законність проведення процедури огляду, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року). Однак вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази, тому завдання ЄСПЛ полягає, з-поміж іншого, в тому, щоб установити, чи було провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, справедливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (mutatis mutandis рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія А № 140, сторінка 29, пункт 46).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Враховуючи, що суд оцінює докази у їх сукупності, на відеозаписі з нагрудної камери зафіксовано всі події, які необхідні для з`ясування та встановлення дійсних обставин справи, апеляційний суд вважає, що порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху ОСОБА_1 підтверджений належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд зауважує, що з відеозапису вбачається, що водій ОСОБА_1 не заперечував факту керування транспортним засобом, виявлених ознак сп'яніння, відмовився від проходження огляду, заперечень щодо обставин викладених у протоколі не висловив.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки вони спростовуються доказами, які містяться в матеріалах даної справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, зазначено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів і викладених обставин в них, по справі не вбачається.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Таким чином, суд першої інстанції, проаналізувавши усі докази у справі, правильно встановив фактичні обставини правопорушення, визнавши доведеним невиконання водієм п.2.5 ПДР України, отже дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова судді Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Артем'євої Ганни Олегівни - залишити без задоволення.

Постанову судді Вишгородського районного суду Київської області від 25 червня 2026 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду В.В. Саліхов