Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №357/2157/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13018/2026

Справа № 357/2157/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Ярмоли О.Я. в м. Біла Церква у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В лютому 2026 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» заборгованість за кредитним договором № С-600-013336-22-980 у розмірі 28891,95 грн., в тому числі заборгованість за основним боргом 9997,09 грн., заборгованість за відсотками 18894,86 грн., за комісіями 0 грн., суму сплаченого судового збору та 6000 грн. витрат на правову допомогу.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № С-600-013336-22-980, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

16 грудня 2025 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора з АТ «Ідея Банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов`язанні досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов`язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов`язанні. Кредитор належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, заборгованість за кредитним договором складає 28891,95 грн., з яких заборгованість за основним боргом 9997,09 грн., заборгованість за відсотками 18894,86 грн., за комісіями 0 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2026 року в позові відмовлено.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено процедуру оцінки доказів, а саме ст. 89 ЦПК України.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, згідно яких суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Наводив зміст ст. 629, 509, 525, 1054, 610, 615, 634 ЦК України, зазначав, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписка по рахунку не містять достатньої деталізації нарахувань, не відображають щомісячного розрахунку процентів та не підтверджують належними доказами розмір заявленої до стягнення заборгованості у сумі 28891,95 грн., крім того, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів перерахування відповідачу кредитних коштів.

Пояснював, що публічний договір - договір про банківське обслуговування фізичних осіб, що якого приєднався відповідач, є загальнодоступним і наявним за цим посиланням https://www.ideabank.ua/uk.

Зазначене вище знаходить своє відображення у положеннях Угоди про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування С-600-0113336-22-980, а саме в п. 3.2, відповідно до якого укладанням цієї угоди клієнт акцептує Публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО та Публічну пропозицію укладення договору про використання аналога власноручного підпису та підпису печатки АТ «Ідея Банк» (оферта), які розміщені на сайті банку www.ideabank.ua.

Наводив зміст ч. 1 ст. 207 ЦК України, вказував, що вищезгадана угода містить всі істотні умови кредитного договору, в тому числі стосовно строку, відсоткової ставки та суми відкриття кредитної лінії (п. 2.1, 2.2, 2.3).

Наголошував, що предметом укладеного між сторонами договору є не надання одноразового споживчого кредиту шляхом перерахування визначеної суми коштів на рахунок позичальника, а відкриття відновлювальної кредитної лінії із встановленням кредитного ліміту та поточному рахунку відповідача.

Таким чином, належне виконання банком своїх зобов`язань за договором полягало у відкритті кредитної лінії та встановленні відповідного кредитного ліміту, що надавало відповідачу можливість користуватися кредитними коштами в погоджених межах, що підтверджується положеннями п. 2.2 угоди.

При цьому номер рахунку, зазначений у кредитному договорі, відповідає номеру рахунку, відображеному у наданих позивачем виписках, що підтверджує належність спірних операцій саме до кредитної лінії, відкритої на підставі укладеного між сторонами договору (п. 1 угоди).

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що надана позивачем виписка по рахунку містить відомості про рух коштів та здійснення видаткових операцій за рахунком, до якого встановлено кредитний ліміт. Вказані операції свідчать про фактичне користування відповідачем кредитною лінією та реалізацію ним права на використання кредитних коштів у межах встановленого ліміту.

Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Однак при дослідженні матеріалів справи судом першої інстанції було залишено поза увагою, що наявна у справі виписка є первинним бухгалтерським документом.

Виписка фіксує момент відкриття рахунку та початок руху коштів, що свідчить про реальність договірних відносин. У виписці зазначено номер рахунку НОМЕР_1 та IBAN НОМЕР_2 , які також зазначені в угоді, що підписана особисто відповідачем.

Вказував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо, і аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Таким чином, здійснивши оплати з метою виконання умов договору, відповідач (позичальник) вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

При цьому відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування факту існування заборгованості, недійсності кредитного договору чи відсутності правових підстав для переходу права вимоги до позивача.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» у позові про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у позовній заяві та наданих до неї документах.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 лютого 2022 року АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали в письмовій формі угоду про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування № C-600-013336-22-980 (а. с. 10 - 13).

Згідно п. 2 угоди, банк надає клієнту кредит на споживчі цілі у вигляді відновлюваної кредитної лінії до рахунку та здійснює платежі клієнта з рахунку за рахунок кредиту на суму, що перевищує залишок власних коштів клієнта на рахунку, на умовах повернення, строковості та платності.

Згідно п. 2.1, 2.2 угоди, розмір кредитної лінії у дату укладання угоди становить 5000 грн. та може бути змінений в межах максимального розміру за ініціативою банку або клієнта з дотриманням вимог ДКБОФО. Максимальний розмір кредитної лінії становить 200000 грн. зі строком дії 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації.

Положеннями п. 2.3 угоди передбачено, що процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 58,8 % річних (4,9 % в місяць) - по операціях видачі готівки, 34,8 % річних (2,9 % в місяць) - по торгових операціях, згідно тарифів банку.

Внесення змін до угоди здійснюється шляхом укладання додаткових договорів до неї (п. 16 угоди).

07 лютого 2022 року ОСОБА_1 також власноручно підписав паспорт споживчого кредиту продукту «O.CARD ID» до Угоди № C-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року, в якому визначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, розмір орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором (а. с. 14 - 15).

16 грудня 2025 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс»» укладено договір факторингу № 1.

Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1 (Лот № 3) від 16 грудня 2025 року ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс»» на виконання договору факторингу № 1 прийняло право вимоги в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № C-600-013336-22-980 від 07.02.2022 на суму 28 891,95 грн.

АТ «Ідея-Банк» складено довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 16 грудня 2025 року, згідно якої заборгованість за основним боргом становить 9997,09 грн., за нарахованими та несплаченими відсотками 18894,86 грн., за нарахованими та несплаченими комісіями 0 грн., загальна заборгованість 28891,95 грн. (а. с. 21).

Також згідно виписки з рахунку, сформованої АТ «Ідея-Банк» по рахунку НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 за період з 07 лютого 2022 року по 16 грудня 2025 року, 07 лютого 2022 року здійснено переказ з рахунку НОМЕР_3 в розмірі 2900 грн. на картку НОМЕР_4 ; наявні відомості про надання траншів на рахунок НОМЕР_5 згідно додаткової угоди № С-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року до кредитного договору С-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року: 08 лютого 2022 року в розмірі 14,50 грн. та у розмірі 2900 грн., 09 лютого 2022 року в розмірі 392,09 грн. та у розмірі 500 грн., 10 лютого 2022 року у розмірі 350,87 грн., 500 грн., 174 грн., 62 грн., 14 лютого 2022 року у розмірі 100 грн., 18 лютого 2022 року в розмірі 62 грн., 10 березня 2022 року в розмірі 8 грн., 29 квітня 2022 року в розмірі 506,04 грн. та 1,54 грн., 02 травня 2022 року в розмірі 90 грн., 21 червня 2022 року в розмірі 100 грн. та 200 грн., 23 червня 2022 року в розмірі 4000 грн., 28 червня 2022 року в розмірі 300 грн., 25 липня 2022 року в розмірі 1000 грн. та 5 грн., 26 липня 2022 року в розмірі 16,50 грн. та 3300 грн., 29 липня 2022 року в розмірі 80 грн. та 1 грн. (а. с. 17 - 20).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Вирішуючи даний позов, суд першої інстанції мав стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

Так, судом першої інстанції досліджено докази, надані позивачем на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору на умовах, зазначених у позові, та видачі кредитних коштів, зокрема розрахунок заборгованості за договором, копію угоди про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та страхування С-600-013336-22-980, виписку по рахунку та зроблено обґрунтований висновок, не спростований доводами апеляційної скарги, що ці докази не підтверджують розміру заявленої до стягнення з відповідача суми заборгованості 28 891,95 грн., з огляду на таке.

Суд першої інстанції вірно встановив, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості містить лише підсумкові суми заборгованості за основним боргом та заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками, однак, детального нарахування платежів, починаючи з 07 лютого 2022 року за кожен щомісячний платіж у межах строку кредитування, а також після закінчення строку кредитування з вказівкою на передбачений у договорі розмір процентів, розрахунок не відображає.

Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою розрахунку заборгованості і додатково зауважує, що даний доказ не містить також відомостей щодо періоду утворення заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення, а наведені у розрахунку суми основного боргу 9997,09 грн. та заборгованості за відсотками 18894,86 грн. не мають взаємозв`язку із сумами, які зазначені у виписці по рахунку, згідно якої сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку дорівнює 19728,54 грн. а суми вхідного та вихідного залишку взагалі відсутні.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано доказів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача коштів саме за договором № С-600-013336-22-980, оскільки у виписці по рахунку у призначенні платежу значиться надання траншу згідно додаткової угоди № C-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року до кредитного договору № C-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року, проте матеріали справи вказаної додаткової угоди не містять.

Враховуючи наведене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що номер рахунку, зазначений у кредитному договорі, відповідає номеру рахунку, відображеному у наданих позивачем виписках, що підтверджує належність спірних операцій саме до кредитної лінії, відкритої на підставі укладеного між сторонами договору (п. 1 угоди), що належне виконання банком своїх зобов`язань за договором полягало у відкритті кредитної лінії та встановленні відповідного кредитного ліміту, і що надана позивачем виписка по рахунку містить відомості про рух коштів та здійснення видаткових операцій за рахунком, до якого встановлено кредитний ліміт, які свідчать про фактичне користування відповідачем кредитною лінією та реалізацію ним права на використання кредитних коштів у межах встановленого ліміту.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що доказів у розумінні ст. 76 - 80 ЦПК України про те, що заявлена до стягнення в розмірі 28 891,95 грн. сума заборгованість є правомірно нарахованою, позивачем до суду не надано, в зв`язку з чим відмовив у позові з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Посилання позивача у апеляційній скарзі, що укладена сторонами угода містить всі істотні умови кредитного договору, в тому числі стосовно строку, відсоткової ставки та суми відкриття кредитної лінії (п. 2.1, 2.2, 2.3), за відсутності належних та допустимих доказів щодо наявності заборгованості та її розміру не є самі по собі підставою для задоволення позову та відхиляються апеляційним судом.

Оцінюючи посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, згідно яких «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)», апеляційний суд враховує, що у справі, яка переглядається, із умов кредитного договору в сукупності з випискою по рахунку, яка взагалі не містить відомостей щодо користування кредитними коштами саме на підставі цього договору, а не додаткових угод до нього, які в матеріалах справи відсутні, підстав для нарахування будь-якої заборгованості не доведено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить.

Доводи апеляційної скарги, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, якими би підтверджувалося отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором С-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року.

За відсутності в матеріалах справи таких доказів, які би підтверджували наявність заборгованості та її розмір за договором С-600-013336-22-980 від 07 лютого 2022 року, апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що здійснивши оплати з метою виконання умов договору, відповідач (позичальник) вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання ОСОБА_1 заперечень проти заявлених вимог, не свідчить сама по собі про визнання відповідачем обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими, а доводи апеляційної скарги, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування факту існування заборгованості, недійсності кредитного договору чи відсутності правових підстав для переходу права вимоги до позивача, не ґрунтуються на вимогах ст. 12, 13 ЦПК України та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд враховує, що значна частина апеляційної скарги містить цитування норм матеріального права, а саме ст. 629, 509, 525, 1054, 610, 615, 634, 207 ЦК України, проте аргументів щодо того, яким чином, на думку позивача, судом першої інстанції було неправильно застосовано зазначені норми матеріального права, апеляційна скарга не містить.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.