Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №757/13153/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/13153/25 головуючий у суді І інстанції Соколов О.М.

провадження № 22-ц/824/12667/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Смирновим Андрієм Ігоровичем на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 2 190,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 06 листопада 2024 року на обліку Державної казначейської служби України перебуває виконавчий лист Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/7377/21 про відшкодування шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 761 597,80 грн., що підтверджується у відповіді Державної казначейської служби України на адвокатський запит. Отже строк виконання закінчився 06 лютого 2025 року, що є кінцевою датою тримісячного строку виконання. Станом на момент подання позову, перерахування коштів здійснено не було, чим порушено строк перерахування коштів та виконання судового рішення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві та вказує, що висновок суду про те, що спірні правовідносини є виключно бюджетними та не підпадають під регулювання цивільного законодавства, суперечить правовій природі спірного зобов`язання та усталеній судовій практиці Верховного Суду. Суд першої інстанції помилково ототожнив порядок виконання судового рішення з природою самого зобов`язання. Та обставина, що виконання рішення здійснюється органами Казначейства у порядку, визначеному бюджетним законодавством та Порядком № 845, не змінює цивільно-правового характеру обов`язку держави сплатити присуджені кошти та не звільняє казначейську службу від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України, вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року у справі № 495/7377/21 рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди».

Додаткове рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 травня 2023 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертиз у розмірі 2 347,80 грн. та 2 250.00 грн., а всього 4 597,80 грн., та витрати на надання правової допомоги у розмірі 7 000,00 грн».

На виконання рішення суду у справі № 495/7377/21 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області 26 серпня 2024 року видано виконавчий лист про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 .

На адресу Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області адвокатом Смирновим А.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , було направлено заяву на виконання рішення суду у справі № 495/7377/21 та оригінал виконавчого листа.

Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області листом від 23 жовтня 2024 року № 16-08-08/13376 направило до Казначейства пакет документів у справі № 495/7377/21.

З 06 листопада 2024 року виконавчий лист у справі № 495/7377/21 обліковується на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що казначейство у справі № 495/7377/21 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

За нормами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

За нормами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З аналізу даних норм права слід дійти висновку, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 та від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 за аналогічних правовідносин про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання та інфляційних втрат за невиконання рішення суду про стягнення на користь позивачки з державного бюджету грошових коштів на відшкодування шкоди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі № 910/479/21.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, висновки суду першої інстанції про те, що Казначейство у справі № 495/7377/21 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України є не законними та не обґрунтованими.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення 3% річних за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певний її органи (орган).

Тобто, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39; № у ЄДРСР 112516535).

Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються.

Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).

На наведене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми 3% річних у розмірі 2 190,90 грн., яка зазначена ним в позовній заяві.

Вимоги апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимог про стягнення інфляційних втрат та їх суму резолютивна частина позовної заяви не містить (а.с.8).

За приписами ч. 6. ст. 357 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання відповідача на Порядок № 845 та те, що він не передбачає строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування трьох відсотків річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення, не заслуговують на увагу, оскільки це встановлено нормами чинного законодавства, при цьому, норми закону мають вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що Порядком № 845 встановлено, що відшкодування за виконавчими документами відбувається залежно від наявності коштів, передбачених в державному бюджеті для таких цілей та те, що Державним бюджетом України не передбачено відповідних асигнувань для виплати інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з наступного.

ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» у рішенні від 08 листопада 2005 року, справі «Бакалов проти України» у рішенні від 30 листопада 2004 року та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.17 у справі №3-77гс17, у постановах КГС у складі ВС від 27 березня 2018 року справах №925/246/17, №925/974/17, а також у постанові ВП ВС від 10 квітня 2018 року у справі №12-46гс18.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 453,44 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Смирновим Андрієм Ігоровичем задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

ПозовОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 три проценти річних у розмірі 2 190,90 (дві тисячі сто дев`яносто) гривень 90 копійок за простроченим грошовим зобов`язанням та судовий збір у розмірі 2 664,64 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 64 копійки.

В іншій частині вимог апеляційної скарги відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.