Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №364/623/26 — Київський апеляційний суд

справа № 364/623/26 головуючий у суді І інстанції Моргун Г.Л.

провадження № 22-ц/824/15303/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 21 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Моргун Г.Л. в смт. Володарка, Київської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 75% від офіційного грошового забезпечення та отриманих доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 квітня 2019 року сторони у справі зареєстрували шлюб. Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю. Відповідач 11 червня 2026 року повідомив позивача, що отримав постанову в виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про арешт його коштів та заблоковані банківські картки і що він не має можливості надалі перераховувати кошти на утримання сина, оскільки має відповідати за свої боргові зобов`язання. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, таким чином ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати свою дитину.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 21 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 червня 2026 року, до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме стягнути аліменти у розмірі 75% від офіційного грошового забезпечення та отриманих доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені нею у позовній заяві та вказує, що відповідач визнанням позову та його вимог фактично погодив суму до стягнення у розмірі 75% від доходу не зрозуміло з яких обставин суд першої інстанції на свій розсуд вирішив її зменшити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вказує, що оскільки відсоткова сума з його доходів, яку він відраховував в якості коштів на утримання сина - ОСОБА_3 , для закриття його базових потреб, до подачі цієї заяви - не є меншою, ніж в позовних вимогах, враховуючи свої батьківські обов`язки перед сином та ситуації, яка склалася, його щоденні потреби він погоджуюся з доводами, аргументами та вимогами позивача у даній позовній заяві, це дійсно створила особливі умови щодо визначення суми аліментів, заперечень до вимог не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 27 квітня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Дарницьким районним у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 578.

Після реєстрації позивачка стала носити прізвище « ОСОБА_5 » (а.с. 24).

У подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Володарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було зроблено актовий запис № 63 (а.с. 21).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції врахував загальний підхід до визначення розміру аліментів на утримання однієї дитини у частці від заробітку (доходу) платника аліментів та відсутність підстав для визначення їх в іншому розмірі, враховав вік дитини, обов`язок обох батьків щодо її утримання, відсутність встановлених судом обставин, які б свідчили про необхідність визначення аліментів в іншому розмірі, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Тлумачення положень ст. 180 СК України свідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Приписами ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В ч. 1 ст. 183 СК України вказано, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За правилами ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач проходить службу в Збройних силах України, має стабільний дохід. Враховуючи вимоги ст. 182 СК України та те, що предметом даного судового спору є стягнення аліментів на утримання однієї малолітньої дитини, стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача відповідатиме вимогам закону щодо визначення розміру аліментів як необхідного та достатнього для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

З урахуванням обставин даної справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів в розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно.

Доводи апеляційної скарги в частині визнання позову відповідачем є безпідставними.

Так, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнання відповідачем позову про стягнення аліментів на одну дитину в розмірі 75 % заробітку суперечить закону та порушує права відповідача, незалежно від того визнає він позов чи ні.

У відповідності до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Наявність відкритого виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення коштів з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» в сукупності з вимогами позивача про стягнення аліментів давали суду першої інстанції підстави до визначення розміру аліментів в частці від заробітку, яка складає .

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції постановлено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Володарського районного суду Київської області від 21 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.