Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №346/2182/26 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2182/26

Провадження № 2/346/2315/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю секретаря судових засідань - Гжибовського А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

29 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 03.04.2023р. в сумі 24150 доларів США та 17300 євро, що на день подання позовної заяви еквівалентно 1959980,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 03.04.2023 року він позичив відповідачу грошові кошти в сумі 24150,00 доларів США та 17300,00 євро, про що свідчить складена розписка, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 кошти в повному обсязі до 01.05.2023 року. Однак, відповідач ні до визначеного у розписці терміну ні до моменту звернення з позовом до суду, грошові кошти не повернув. Позивач неодноразово звертався до боржника з проханням сплатити борг. ОСОБА_2 обіцяв виплатити кошти, але фактично жодних дій щодо виконання свого зобов?язання не вчиняє. Позивач вважає, що відповідач не наміру повертати заборгованість, а тому просив захистити його майнові права шляхом стягнення суми боргу.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання з викликом сторін. Роз`яснено відповідачу право подати письмовий відзив разом з доказами, що обґрунтовують доводи заперечень.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Ухвалою від 03.06.2026р. підготовче провадження у справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 15.07.2026р. вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 265,7 кв.м., який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

В судове засідання позивач та представник позивача ОСОБА_3 не з`явилися. 04.09.2026р. представник позивача подала до суду письмове клопотання, в якому просила розглянути справу за її та ОСОБА_1 відсутності. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі. Також просила стягнути з відповідача судові витрати на сплату судового збору в сумі 16640,00 грн. та на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання, які були призначені на 07.07.2026р. та 04.09.2026р. не з`явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності до суду не подавав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою його місця проживання. Однак, поштове відправлення з викликом було повернуто до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній» (а.с.23, 28).

Відповідно до ч.7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч.4, 10 ст. 130 ЦПК України, у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Абзацом 2 ч.1 ст. 131 ЦПК України визначено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

Таким чином, аналіз вищевказаних процесуальних норм свідчить про те, що ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи по якій він є стороною, з огляду на володіння судом інформації про зареєстровану адресу його проживання та відсутності від нього повідомлень про зміну даної адреси.

Виходячи з наведеного, відповідно до ст. 223, 280 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності відповідача і ухвалює заочне рішення проти чого представник позивача в поданому до суду клопотанні не заперечувала.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає повному задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03.04.2023 року ОСОБА_2 власноручно написав та підписав розписку про те, що він взяв кошти в ОСОБА_1 в сумі 24150,00 доларів США та 17300,00 євро і зобов?язався повернути їх до 01 травня 2023р.

Отже, судом встановлено, що між сторонами наявні правовідносини за договором позики.

У зазначений в розписках строк, а саме 01.05.2023 року відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти в сумі 24150,00 доларів США та 17300,00 євро не повернув позивачу, про що вказує наявність оригіналу розписки позичальника (відповідача) у позивача.

Згідно з ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст.1046-1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17.

У ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №201/11388/17, провадження № 61-12383св19, зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до ст.525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Аналізуючи долучений позивачем до матеріалів справи оригінал розписки, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним доказом.

Сторони дотримались письмової форми договору.

Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів відповідачу на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.

Доказів належного виконання зобов`язань по поверненню взятих в борг грошових коштів у визначений в розписці строк відповідач суду не надав.

Отже , встановлено, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі та в строк, які визначений договором (згідно з розпискою).

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами, що відповідає вимогам ч.1 ст.526,ч.1 ст.627 ЦК України. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16, від 09 листопада 2021 року в справі №320/5115/17 та інших справах).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 року у справі №500/5194/16 зазначила, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 24150,00 доларів США та 17300,00 євро.

Щодо судових витрат.

Відповідно до положень ст.. 133, ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16640,00 грн., які були сплачені ОСОБА_1 згідно квитанції № 0085910057 від 28.04.2026р.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу необхідно зазначити таке.

Відповідно до ч.1. п.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.1,2 ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги №28-04/26 від 28.04.2026р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Юркевич Х.М., копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги №28-04/26 від 28.04.2026р., якою погоджено розмір гонорару адвоката в сумі 20000,00 грн., акт прийому передачі наданих послуг та квитанцію про оплату послуг адвоката на суму 20000,00 грн. згідно договору №28-04/26 від 28.04.2026р.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження№ 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики. Обсяг і характер доказового матеріалу у справі не потребували значного часу та зусиль для його опрацювання.

За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені в даній справі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 533, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, ст.. 3,11,12, 13, 81, 141, 206, 263-265, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики від 03.04.2023р. в сумі 24150 (двадцять чотири тисячі сто п?ятдесят) доларів США та 17300 (сімнадцять тисяч триста) євро.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в сум 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.09.2026р.

Суддя: Третьякова І. В.