Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №520/25949/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

08 вересня 2026 року №520/25949/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/25949/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у неприведенні грошового забезпечення ОСОБА_1 з 22.05.2020 по 23.11.2020 у відповідність первинній редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 22.05.2020 по 23.11.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/25949/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії всіх наявних у нього доказів, що стосуються предмету спору, а також докази про проходження позивачем військової служби, про алгоритм обчислення грошового забезпечення позивача за усіма розрахунковими елементами за період з 22.05.2020 по 23.11.2020 та довідку про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення помісячно за цей період; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладеними у позові твердженнями, у спірний період відповідач обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тоді як після скасування у судовому порядку у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 відновила дію первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на відміну від Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», застереження про застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містить. На адвокатський запит відповідач листом повідомив про відсутність підстав для перерахунку.

28 серпня 2026 року на виконання ухвали суду від 21 серпня 2026 року відповідач подав клопотання про долучення доказів, до якого додав витяги з наказів командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.05.2020 № 105 та від 23.11.2020 № 244 і довідку про виплату грошового забезпечення позивача від 22.08.2026 № 26/1/6143.

04 вересня 2026 року, в межах встановленого судом строку, до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що особовий склад Військової частини НОМЕР_2 виконує завдання з протидії збройній агресії Російської Федерації, у зв`язку з чим просив продовжити встановлений судом строк на подання відзиву та врахувати відзив як поданий у межах строку; що статус учасника бойових дій не звільняє позивача від сплати судового збору за пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки спір не пов`язаний із порушенням прав позивача саме як учасника бойових дій, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17; що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів щодо проходження публічної служби, яка є спеціальною нормою і виключає застосування положень Кодексу законів про працю України, оскільки позивач проходив публічну службу, а не працював за трудовим договором; що про порушення своїх прав він повинен був знати з дати отримання грошового забезпечення за відповідний період, а висновки Верховного Суду про звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком не застосовуються з огляду на зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, чинні з 19 липня 2022 року, у зв`язку з чим просив врахувати відзив як заяву про застосування строку звернення до суду і відмовити в позові на підставі частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України; що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, чим і керувалося командування військової частини при встановленні окладів позивачу; що судове рішення у спралягаєсоби на участь у процесі прийняття рішення; 10) своє

но, тобто протягом розумного строку.ого ешo????ю 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґруx?? NewВідповіді на відзив до суду не надходило.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.05.2020 № 105 позивача, зарахованого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 22.05.2020 № 98-РС для проходження військової служби за контрактом строком на 6 місяців, призначеного на посаду водія-заряджаючого 2 реактивного артилерійського взводу 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, з 22 травня 2020 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, встановлено посадовий оклад за посадою 2820 гривень на місяць, а також установлено виплату надбавки за проходження військової служби в розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років і премії за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 166 відсотків посадового окладу з 22 травня 2020 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2020 № 244 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01.10.2020 № 189-РС з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, з 22 листопада 2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; цим же наказом установлено виплату надбавки за проходження військової служби та премії з 1 по 22 листопада 2020 року. Календарна вислуга років позивача станом на 22 листопада 2020 року становить 00 років 06 місяців 28 днів.

Згідно з довідкою-розрахунком нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача від 07.08.2026 № 26/1/5742, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , у період з травня по листопад 2020 року посадовий оклад позивача обчислено за 5 тарифним розрядом із застосуванням тарифного коефіцієнта 1,60 у розмірі 2820,00 грн, а оклад за військовим званням - із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,3 у розмірі 530,00 грн, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1762 грн; з посадового окладу та окладу за військовим званням обчислювались надбавка за проходження військової служби, премія та індексація; за травень і листопад 2020 року оклади нараховано пропорційно дням служби. Загальна сума нарахованого грошового забезпечення за травень 2020 року склала 3362,98 грн, за червень 2020 року - 10425,21 грн, за липень - жовтень 2020 року - по 10434,99 грн щомісяця, за листопад 2020 року - 8000,15 грн (посадовий оклад 2162,00 грн, оклад за військовим званням 406,33 грн).

У довідці про виплату грошового забезпечення позивача від 22.08.2026 № 26/1/6143, виданій Військовою частиною НОМЕР_2 на виконання ухвали суду від 21 серпня 2026 року, наведено ті самі показники за травень - жовтень 2020 року, а за листопад 2020 року - посадовий оклад 2068,00 грн, оклад за військовим званням 388,67 грн і загальну суму нарахувань 7652,33 грн.

На адвокатський запит від 30.07.2026 стосовно перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 22.05.2020 по 23.11.2020 виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, Військова частина НОМЕР_2 листом від 07.08.2026 № 26/1/5743 повідомила, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 викладено в редакції, за якою оклади визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт; що згідно з абзацом другим пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття відповідного акта; що інших рішень Уряду щодо зміни розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, після 2018 року не приймалося; що грошове забезпечення виплачувалось у межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, а тому підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 22.05.2020 по 23.11.2020 немає.

Стверджуючи, що грошове забезпечення у спірний період мало обчислюватися з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Стосовно клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву суд зазначає, що ухвалою суду від 21 серпня 2026 року відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву, а відзив надійшов до суду 04 вересня 2026 року, тобто в межах цього строку, у зв`язку з чим відзив прийнято судом до розгляду, а клопотання про продовження строку на його подання не потребує вирішення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток № 1); схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток № 14).

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Отже, за змістом Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили 29.01.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Суд зазначає, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік не містить.

Отже, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі № 913/204/18, від 10.03.2020 по справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

З огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Отже, з 29.01.2020 року, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).

Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі № 240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі № 200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі № 200/3757/20-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Постанова № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Отже, вказаний пункт 4 Постанови № 704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.

При цьому, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 у подібних правовідносинах звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).

Суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, набрала чинності 20 травня 2023 року. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відтак до спірного періоду 2020 року ця постанова не застосовується.

Довід відповідача та зміст листа від 07.08.2026 № 26/1/5743 про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 з огляду на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, не поновило дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, висновків суду не спростовує: підставою для застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є не сам факт скасування зазначеного пункту, а невідповідність пункту 4 Постанови № 704 в редакції постанови № 103 акту вищої юридичної сили - Закону № 294-IX, що за правилом ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує суд застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а висновків суду також не спростовує, оскільки у ній сформульовано висновок про незастосування мінімальної заробітної плати (чи її частини) для розрахунку окладів, а не про застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, після 01.01.2020.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби з 22.05.2020 по 22.11.2020 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла з 29.01.2020 року, а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Також Постановою № 704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Відтак, перерахунку також підлягають надбавки, доплати, винагороди та премії, а також інші додаткові види грошового забезпечення та разові виплати, при обчисленні яких використовується посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Разом із цим, в межах даної справи суд надає оцінку правомірності застосування відповідачем п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» при обчисленні грошового забезпечення позивача, проте визначення розмірів (сум) посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням є виключною компетенцією відповідача, а конкретні суми перерахунку визначаються ним на стадії виконання рішення за даними обліку.

Розбіжність між довідкою-розрахунком від 07.08.2026 № 26/1/5742 та довідкою від 22.08.2026 № 26/1/6143 у сумах нарахувань за листопад 2020 року зумовлена кількістю днів служби, за яку обчислено оклади за цей місяць: у довідці-розрахунку від 07.08.2026 № 26/1/5742 посадовий оклад за листопад 2020 року становить 2162,00 грн, а оклад за військовим званням - 406,33 грн, що відповідає 23 дням служби; у довідці від 22.08.2026 № 26/1/6143 - відповідно 2068,00 грн і 388,67 грн, що відповідає 22 дням служби. Оскільки за наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2020 № 244 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22 листопада 2020 року, а надбавку та премію установлено до виплати з 1 по 22 листопада 2020 року, даним обліку за листопад 2020 року відповідає довідка від 22.08.2026 № 26/1/6143. За травень - жовтень 2020 року обидві довідки містять тотожні показники.

Розбіжність у розмірі премії за особистий внесок у загальні результати служби, встановленої наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2020 № 244, між копією витягу з цього наказу, поданою позивачем (123 відсотки посадового окладу), та копією, поданою відповідачем (166 відсотків посадового окладу), усувається змістом довідок відповідача: премія за червень - жовтень 2020 року становить 4681,20 грн при посадовому окладі 2820,00 грн, за листопад 2020 року - 3588,92 грн при посадовому окладі 2162,00 грн за довідкою-розрахунком від 07.08.2026 № 26/1/5742 та 3432,88 грн при посадовому окладі 2068,00 грн за довідкою від 22.08.2026 № 26/1/6143, тобто в усіх випадках 166 відсотків посадового окладу, як це й установлено наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.05.2020 № 105.

Наведені розбіжності, а також зазначення у довідці-розрахунку від 07.08.2026 № 26/1/5742 ідентифікаційного номера, який не збігається з реєстраційним номером облікової картки платника податків позивача, на вирішення спору по суті не впливають, оскільки обидві довідки видані Військовою частиною НОМЕР_2 на ім`я позивача, узгоджуються між собою та з витягами з наказів від 22.05.2020 № 105 і від 23.11.2020 № 244 і однаково підтверджують обставину, яка входить до предмета доказування у цій справі: оклади позивача у спірний період обчислено виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1762 грн, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Цю ж обставину відповідач підтвердив у відзиві на позовну заяву.

Стосовно періоду, за який заявлено вимоги, суд зазначає, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2020 № 244 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22 листопада 2020 року, надбавку та премію установлено до виплати з 1 по 22 листопада 2020 року, а за довідкою від 22.08.2026 № 26/1/6143 оклади за листопад 2020 року нараховано за 22 дні служби. Отже, 23 листопада 2020 року є датою видання наказу про виключення зі списків, а не днем проходження позивачем військової служби, за який нараховується грошове забезпечення, тому в частині вимог за 23 листопада 2020 року позов задоволенню не підлягає.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з наступних підстав.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 справа № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа № 815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».

Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов`язок його виконання.

Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу. У цьому контексті, право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту. Тому у суду відсутні наразі підстави зобов`язувати відповідача здійснити виплату компенсації, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними.

Стосовно доводу відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В порядку статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX, мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19 липня 2022 року.

Право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20, від 12 травня 2022 року у справі № 280/9017/20, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21, від 28 липня 2022 року у справі № 300/6805/21, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Суд враховує, що спірним питанням у справі є нарахування та виплата належного позивачу грошового забезпечення за період з 22.05.2020 по 22.11.2020, тобто за відносинами, які виникли до 19 липня 2022 року. Відтак довід відповідача про незастосовність висновків Верховного Суду про звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком з огляду на зміни до статті 233 КЗпП України, чинні з 19 липня 2022 року, є безпідставним.

Безпідставним є й довід відповідача про те, що положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню, оскільки позивач проходив публічну службу, а не працював за трудовим договором. Предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу належного грошового забезпечення, тобто спір пов`язаний з недотриманням законодавства про оплату праці, а положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, як зазначено вище, порядку звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, у справах про стягнення належних їм сум не врегульовують.

Крім того, суд зазначає, що листом від 07.08.2026 № 26/1/5743 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, і що підстав для перерахунку немає; довідку-розрахунок нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з відображенням його складових видано позивачу того ж дня. Позовну заяву подано до суду 20 серпня 2026 року.

Доказів наявності у позивача достовірної інформації про нараховані йому суми грошового забезпечення, його складові, за спірний період, до серпня 2026 року, відповідач суду не надав, лише послався на те, що грошове забезпечення позивач отримував щомісячно.

Отже, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом, а підстав для застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, немає.

Довід відзиву про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору як учасника бойових дій за пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не стосується обставин цієї справи, оскільки позивач про звільнення від сплати судового збору з цієї підстави не заявляв, а питання сплати судового збору не є предметом спору.

Довід, наведений у листі Військової частини НОМЕР_2 від 07.08.2026 № 26/1/5743, про виплату грошового забезпечення в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, з посиланням на статтю 51 Бюджетного кодексу України, суд відхиляє.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог позивача частково.

Доказів сплати судового збору матеріали справи не містять, клопотання про звільнення від його сплати позивач не заявляв, тому розподіл судового збору відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не проводиться.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у неприведенні грошового забезпечення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 22.05.2020 по 22.11.2020 у відповідність первинній редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 22.05.2020 по 22.11.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар