Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №520/24801/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

08 вересня 2026 року №520/24801/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/24801/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.08.2025 року по 29.04.2026 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України ЄДРПОУ НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 08.08.2025 року по 29.04.2026 рік, у сумі 236690 грн 05 коп.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року задоволено клопотання позивача, визнано поважними причини пропущення строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/24801/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії всіх наявних в нього доказів, що стосуються предмету спору, а додатково - контррозрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, копії наказів про призначення позивача на посаду, про переміщення по службі, про звільнення з військової служби та про виключення зі списків особового складу військової частини, копії документів про загальну суму, структуру та розміри складових елементів грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення та за два повних календарних місяці, що передують даті звільнення, копії документів про загальну суму, структуру та розміри виплат, проведених на користь позивача у зв`язку зі звільненням, із зазначенням дат їх фактичного перерахування, довідку про середньоденний заробіток позивача та довідку про розмір грошового забезпечення за два повних відпрацьованих календарних місяця до дати звільнення. Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 28.01.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, 08.08.2025 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу, проте станом на день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив грошове забезпечення, обчислене із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році, і лише 29.04.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 520/21516/25 виплатив 33087,30 грн. Посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 08.08.2025 по 29.04.2026, який позивач обчислив у розмірі 236690,05 грн виходячи з середньоденного заробітку 893,17 грн (27241,91 грн х 2 : 61) та 265 календарних днів затримки.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, сформований у системі «Електронний суд» 29.08.2026, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач зазначив, що підставою для виплати відшкодування за частиною першою статті 117 КЗпП України є нарахування належних працівникові при звільненні сум, відсутність спору щодо їх розміру та невиплата нарахованих сум у день звільнення, а за частиною другою цієї статті - незгода працівника з нарахованими сумами, яка повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або до суду відразу після виплати цих сум; при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум спір щодо їх розміру був відсутній, а тому підстави для застосування статті 117 КЗпП України відсутні (посилається на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20). Водночас відповідач зазначив, що у разі необхідності визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку її розмір може бути зменшений судом з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності за критеріями, встановленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які, за висновком Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, застосовуються і до редакції статті 117 КЗпП України, чинної з 19.07.2022, і, враховуючи розмір простроченої заборгованості, вважає, що позивач не набув права на відшкодування. На виконання ухвали суду від 14.08.2026 відповідач надав копії наказів про призначення позивача на посади та про виключення зі списків особового складу, довідки про доходи позивача за червень-липень 2025 року, розрахунковий лист за серпень 2025 року, довідки банку про зарахування коштів, наказ і відомість про виконання рішення суду у справі № 520/21516/25 та платіжну інструкцію; контррозрахунку середнього заробітку та довідки про середньоденний заробіток позивача відповідач не надав.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 з 28.01.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Указу Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2023 № 4702 та військовим квитком серії НОМЕР_4 . Позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_5 ). Наказами командира Військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 03.02.2023 № 39, від 06.05.2023 № 146, від 07.06.2023 № 178, від 10.10.2023 № 306, від 01.04.2024 № 83, від 01.08.2024 № 199, від 26.09.2024 № 251, від 26.12.2024 № 340 та від 28.05.2025 № 157 позивач призначався на посади, останньою з яких з 28.05.2025 була посада старшого водія (автобуса (мікроавтобуса) 1-го комендантського відділення комендантського взводу роти комендантської служби та охорони батальйону забезпечення з посадовим окладом 3000,00 грн за 7 тарифним розрядом.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 08.08.2025 № 230 сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 04.08.2025 № 96 о/с у запас Збройних Сил України, з 08 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Цим же наказом визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 08 серпня 2025 року в розмірі 690 відсотків посадового окладу, грошову компенсацію за невикористані 23 календарних дні щорічної основної відпустки за 2024 рік і 18 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік та одноразову грошову допомогу за 38 повних календарних місяців служби в розмірі 152 відсотків місячного грошового забезпечення.

За довідками Військової частини НОМЕР_2 про доходи від 17.08.2026 № 1687 та № 1688 позивачу нараховано грошове забезпечення за червень 2025 року у розмірі 27656,76 грн та за липень 2025 року у розмірі 27712,50 грн, а всього за два місяці - 55369,26 грн. Зазначена у довідці від 17.08.2026 № 1687 загальна сума доходу позивача за цей період 60207,97 грн, крім нарахованого грошового забезпечення (посадовий оклад 6023,23 грн, оклад за військовим званням 1480,00 грн, надбавка за вислугу років 1875,81 грн, надбавка за особливості проходження служби 4689,51 грн та премія 41300,71 грн, а разом 55369,26 грн), включає відображену в окремій графі «Додаткові виплати» суму 4838,71 грн. За довідками АТ КБ «ПриватБанк» про виконання реєстрів зарахування коштів на рахунки одержувачів на картковий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_2 перераховано: 15.06.2025 - 27241,91 грн, 28.06.2025 - 4766,13 грн, 18.07.2025 - 27296,81 грн, 14.08.2025 - 141504,58 грн та 28.08.2025 - 1000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 520/21516/25 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.06.2025 по 08.08.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 18.06.2025 по 08.08.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

На виконання цього судового рішення наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 23.04.2026 № 2019 наказано здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 08.08.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 в сумі 39637,58 грн. За відомістю Військової частини НОМЕР_2 від 24.04.2026 № 177 позивачу нараховано перерахунок грошового забезпечення у розмірі 33591,17 грн, утримано податок з доходів фізичних осіб 6046,41 грн та військовий збір 503,87 грн, сума до перерахування на картковий рахунок з урахуванням компенсації податку - 33087,30 грн. Платіжною інструкцією від 28.04.2026 № 9999, виконаною 29.04.2026, Військова частина НОМЕР_2 перерахувала позивачу 33087,30 грн з призначенням платежу «Виплата перерах. ГЗ кол. в/сл ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) зг. ріш. Харківського окружного адмін. суду по справі № 520/21516/25 від 25.11.2025р., відом. № 177 від 24.04.26р., нак. № 2019 від 23.04.26р.».

29.05.2026 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2025 по 29.04.2026 у сумі 236690,05 грн. Ухвалою суду від 01.06.2026 у справі № 520/14077/26 провадження відкрито; ухвалою від 29.07.2026 позов залишено без руху з наданням строку два дні з дня вручення ухвали для подання доказів сплати судового збору у розмірі 1893,52 грн; ухвалою від 10.08.2026 вимоги ухвали від 29.07.2026 визнано невиконаними, позов залишено без розгляду. 11.08.2026 позивач звернувся до суду з цим позовом, сплативши судовий збір у розмірі 1893,52 грн.

Стосовно строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20 установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21.

Отже, строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з публічної служби охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, а підстави для застосування у спірних правовідносинах строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, відсутні.

Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.

Аналогічного підходу до обчислення строку звернення з позовами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні дійшов Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21, від 11.12.2025 у справі № 380/5525/25, від 17.04.2026 у справі № 620/10222/24.

Спір про виплату звільненому військовослужбовцю середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з правовідносин щодо звільнення з публічної служби, а тому строк звернення до суду з таким позовом становить один місяць. Оскільки обов`язок роботодавця щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, про порушення свого права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку позивач дізнався у день проведення з ним фактичного розрахунку - 29.04.2026, коли йому було виплачено 33087,30 грн без нарахування середнього заробітку за час затримки. Перебіг місячного строку звернення до суду розпочався 30.04.2026 (частина перша статті 120 КАС України) і закінчувався 30.05.2026 (частина третя статті 120 КАС України), а оскільки цей день припадав на суботу - у перший після нього робочий день 01.06.2026 (частина шоста статті 120 КАС України). У межах цього строку, 29.05.2026, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за той самий період і в тій самій сумі (справа № 520/14077/26), провадження у справі було відкрито 01.06.2026, а 10.08.2026 позов залишено без розгляду у зв`язку з несплатою судового збору. З цим позовом позивач звернувся 11.08.2026, тобто наступного дня після залишення першого позову без розгляду, усунувши недолік, який став підставою для залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року суд визнав поважними причини пропущення строку звернення до суду та поновив позивачу цей строк. Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Реалізація права на звернення до суду в межах строку звернення залежить від самого позивача, і в цій справі позивач таке право у місячний строк реалізував: перше звернення до суду відбулося в межах місячного строку, а період з 29.05.2026 по 10.08.2026 зумовлений розглядом справи № 520/14077/26, після завершення якого позивач невідкладно звернувся до суду повторно. Відповідач у відзиві про пропуск позивачем строку звернення до суду не заявляв. За таких обставин суд не вбачає підстав вважати викладений в ухвалі від 14 серпня 2026 року висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду передчасним, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду за частиною четвертою статті 123 КАС України відсутні, і справа підлягає вирішенню по суті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносин, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовця та відповідальністю за таку затримку, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 08.08.2025, а тому саме в цей день відповідач зобов`язаний був провести з ним повний розрахунок. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 520/21516/25 спір між позивачем і відповідачем про розмір грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 08.08.2025 вирішено на користь позивача: встановлено, що грошове забезпечення за цей період належало позивачу в розмірі, обчисленому із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025, і відповідач зобов`язаний його нарахувати та виплатити. Нараховану на виконання цього рішення суму 33591,17 грн (33087,30 грн до виплати з урахуванням утримань та компенсації податку) відповідач виплатив позивачу лише 29.04.2026. Отже, належні звільненому позивачу суми у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, у повному обсязі виплачені не були, а фактичний розрахунок з позивачем проведено 29.04.2026.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум спір щодо їх розміру був відсутній, а тому підстави для застосування статті 117 КЗпП України відсутні. Саме наявність між сторонами спору про розмір належного позивачу при звільненні грошового забезпечення підтверджена судовим рішенням у справі № 520/21516/25, яким цей спір вирішено на користь позивача. За такої обставини застосуванню підлягає частина друга статті 117 КЗпП України, за якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Наведені відповідачем постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, як їх зміст викладено у відзиві, стосуються ситуації, коли спір про розмір належних при звільненні сум не виникав, і до спірних правовідносин, у яких такий спір вирішено судом на користь працівника, не застосовуються. Ухвалення судового рішення про стягнення належних при звільненні сум не припиняє обов`язку роботодавця провести повний розрахунок, а тому виплата 29.04.2026 суми, визначеної судовим рішенням, є фактичним розрахунком у розумінні статті 117 КЗпП України, до дня якого триває відповідальність роботодавця.

Водночас суд зауважує, що у позовній заяві позивач перелічує й інші виплати, які, на його думку, не були проведені при звільненні (грошове забезпечення з 20.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму, індексація, грошові компенсації за невикористані відпустки з урахуванням додаткової винагороди, додаткова винагорода за постановою Кабінету Міністрів України № 168, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань). Доказів того, що такі суми були нараховані позивачу або визнані належними йому судовим рішенням і не виплачені, матеріали справи не містять; предметом цього спору правомірність їх нарахування або ненарахування не є, а рішенням у справі № 520/21516/25 спір вирішено лише щодо грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 08.08.2025. Тому при вирішенні питання про відшкодування за статтею 117 КЗпП України суд виходить із суми, визначеної цим судовим рішенням.

Період затримки розрахунку тривав з 09.08.2025 (наступного дня після звільнення) по 29.04.2026 (день фактичного розрахунку) і становить 264 календарних дні. Поряд із тим, редакція ст.117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то з урахуванням частини першої статті 117 КЗпП України, до якої відсилає частина друга цієї статті, відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців. Даний строк обчислюється від дати фактичного розрахунку за шість місяців затримки в зворотному відліку. Відтак періодом, за який підлягає виплаті середній заробіток, є період з 30.10.2025 по 29.04.2026, що становить 182 календарних дні. У задоволенні позовних вимог за період з 08.08.2025 по 29.10.2025 належить відмовити.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку, а згідно з підпунктом «б» пункту 4 цього Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Двома останніми повними календарними місяцями служби позивача перед звільненням є червень і липень 2025 року, за які, за довідками Військової частини НОМЕР_2 про доходи від 17.08.2026 № 1687 та № 1688, позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 55369,26 грн. Сума 4838,71 грн, на яку зазначена у довідці від 17.08.2026 № 1687 загальна сума доходу позивача за червень і липень 2025 року (60207,97 грн) перевищує суму нарахованого за ці місяці грошового забезпечення (55369,26 грн), відображена у цій довідці в окремій графі «Додаткові виплати», нарахована одноразово і не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення у розумінні пункту 2 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ, а тому відповідно до підпункту «б» пункту 4 наведеного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховується. Середньоденний заробіток позивача становить 907,69 грн (55369,26 грн : 61 календарний день). Наведений у позові розрахунок середньоденного заробітку 893,17 грн суд не приймає, оскільки позивач обчислив його не з нарахованого грошового забезпечення, а з сум, зарахованих на картковий рахунок після утримання податків і зборів. Контррозрахунку та довідки про середньоденний заробіток позивача відповідач, незважаючи на вимогу ухвали суду від 14.08.2026, не надав. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.10.2025 по 29.04.2026 становить 165199,58 грн (907,69 грн х 182 дні).

Вирішуючи заявлене відповідачем питання про зменшення розміру відшкодування, суд враховує, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку посилається відповідач, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця; виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості та те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум. Верховний Суд у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, яку відповідач цитує у відзиві, зазначив, що з обмеженням з 19 липня 2022 року шестимісячним строком часу, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, такі критерії, як розмір простроченої заборгованості, причини тривалості невиплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника та співмірність цих втрат із заявленими до стягнення сумами, фактично не скасовані та не змінені, і за обставин такої справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, проте ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись при здійсненні такої оцінки критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин; розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведені критерії, суд враховує, що основну частину належних позивачу при звільненні сум відповідач виплатив у серпні 2025 року (14.08.2025 - 141504,58 грн та 28.08.2025 - 1000,00 грн), тобто із затримкою відповідно на шість і на двадцять днів після дня виключення позивача зі списків особового складу військової частини, тоді як 33087,30 грн виплачено лише 29.04.2026, тобто із затримкою, що перевищує шість місяців. Ураховуючи, що затримка виплати основної частини належних позивачу при звільненні сум була нетривалою і не є співмірною із затримкою виплати 33087,30 грн, суд виходить із того, що простроченою у розумінні наведених критеріїв співмірності є саме ця сума, яка становить 18,84 відсотка від загальної суми виплат, проведених на користь позивача у зв`язку зі звільненням (33087,30 грн : 175591,88 грн). Тривалість затримки зумовлена спором про розмір грошового забезпечення, який вирішено судовим рішенням від 25.11.2025, після чого відповідач нарахував і виплатив належну суму. Заявлена позивачем до стягнення сума 236690,05 грн перевищує розмір простроченої заборгованості більш як у сім разів, а середній заробіток за шість місяців затримки - майже у п`ять разів; будь-яких обставин, які б свідчили про майнові втрати позивача, співмірні з такими сумами, позивач не наводив. Ураховуючи розмір простроченої заборгованості та її частку у загальній сумі належних позивачу при звільненні виплат, період затримки і причини його тривалості, поведінку сторін у спірних правовідносинах, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за необхідне визначити розмір відшкодування пропорційно до частки простроченої суми у загальній сумі виплат при звільненні, а саме у розмірі 31123,60 грн (165199,58 грн х 18,84 відсотка). Такий розмір відшкодування є співмірним з розміром простроченої заборгованості та компенсує позивачу майнові втрати, яких він міг зазнати внаслідок затримки розрахунку.

Оскільки відповідач за час затримки розрахунку середній заробіток позивачу не нарахував і не виплатив ані на день фактичного розрахунку 29.04.2026, ані після цього, така бездіяльність відповідача є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково - шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.10.2025 по 29.04.2026 у розмірі 31123,60 грн. В іншій частині позовних вимог належить відмовити.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд встановив, що за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 1893,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк» від 11.08.2026 (код документа 8424-0592-6700-5988), у якій платником зазначено ОСОБА_2 , а фактичним платником - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), і призначення платежу містить вказівку на сплату судового збору від ОСОБА_1 . Отже, судовий збір сплачено за позивача і від його імені, а тому ці витрати є судовими витратами позивача; зазначення у розділі позовної заяви, складеному за статтею 160 КАС України, про те, що позивач не поніс витрат на сплату судового збору, спростовується доданою до позову платіжною інструкцією та викладеним у прохальній частині позову проханням стягнути сплачений судовий збір. Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги майнового характеру у розмірі 236690,05 грн задоволено на суму 31123,60 грн, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 248,99 грн.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-78, 90, 94-99, 122-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.10.2025 по 29.04.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.10.2025 по 29.04.2026 у розмірі 31123 (тридцять одна тисяча сто двадцять три) гривні 60 копійок з утриманням належних податків та зборів.

В іншій частині позовних вимогу задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 248 (двісті сорок вісім) гривень 99 копійок.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар