Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №520/19342/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р. № 520/19342/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1) Визнати протиправними дії Командира Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови солдату ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, викладені у листі-відповіді № 225/11/444 від 15.06.2026 року.

2) Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім?ї другого ступеня споріднення).

3) Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Його рідний дядько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи безстроково та, відповідно до висновку лікарської комісії від 06.03.2026, потребує постійного стороннього догляду. Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби, однак командир військової частини відмовив, посилаючись на те, що рідний дядько не належить до другого ступеня споріднення.

IІ. Виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду можливе лише за наявності визначеної законом сукупності умов, у тому числі необхідності здійснювати догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення.

ОСОБА_2 є рідним дядьком позивача, а тому така особа не є членом сім`ї другого ступеня споріднення позивача.

Відповідач послався на положення Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України щодо визначення ступенів споріднення, а також зазначив, що положення статті 3 Сімейного кодексу України щодо поняття сім`ї не змінюють об`єктивного ступеня кровного споріднення між особами.

Відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.07.2026 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

З 12 березня 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Рідний дядько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи безстроково та відповідно до висновку лікарської комісії закладу охорони здоров`я за формою № 080-4/0 від 06 березня 2026 року потребує постійного стороннього догляду.

Листом від 15 червня 2026 року № 225/11/444 командир військової частини НОМЕР_1 відмовив позивачу у звільненні з військової служби. Зазначено, що ОСОБА_2 є рідним дядьком позивача та відповідно не належить до другого ступеня споріднення.

Позивач, вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Правові підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частина дванадцята статті 26 цього Закону встановлює перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець під час дії воєнного стану може бути звільнений з військової служби.

Зокрема, відповідною нормою передбачено необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду у встановленому законом порядку.

Таким чином, для виникнення права на звільнення за цією підставою необхідна наявність сукупності юридично значимих обставин, серед яких обов`язковою є належність особи, за якою необхідно здійснювати постійний догляд, до членів сім`ї другого ступеня споріднення.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що факт інвалідності ОСОБА_2 та його потреба у постійному сторонньому догляді належним чином підтверджені матеріалами справи.

Проте зазначені обставини самі по собі не усувають необхідності дотримання іншої, самостійної умови, прямо встановленої законодавцем, - належності особи, за якою здійснюється догляд, до другого ступеня споріднення.

Відповідно до частини першої статті 1265 Цивільного кодексу України ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця; народження самого спадкодавця до цього числа не входить.

Хоча зазначена норма міститься у книзі шостій Цивільного кодексу України та безпосередньо регулює спадкові правовідносини, закріплений нею спосіб обчислення ступеня кровного споріднення відображає об`єктивний критерій визначення такого споріднення.

Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України спадкування за законом у другу чергу право на мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно зі ст 1263 Цивільного кодексу України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки

ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_3 , який є батьком позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (рідний дядько та племінник) є родичами третього ступеня споріднення.

Цей юридичний факт не змінюється у зв`язку зі спільним проживанням, веденням спільного побуту або фактичним здійсненням догляду.

Щодо доводів позивача, що позивач та його дядько складають окрему єдину сім`ю в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки; сім`я також може створюватися на підставі кровного споріднення та на інших підставах, не заборонених законом.

Разом із тим поняття «сім`я» та поняття «ступінь споріднення» не є тотожними.

Факт того, що дві особи можуть бути членами однієї сім`ї у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, не перетворює родича третього ступеня споріднення на родича другого ступеня.

Більше того, частина четверта статті 2 Сімейного кодексу України прямо передбачає, що Сімейний кодекс не регулює сімейні відносини між, зокрема, тіткою, дядьком та племінницею, племінником за походженням. Це додатково свідчить про необхідність розмежування загального поняття сім`ї та спеціально визначеного законом ступеня споріднення.

Отже, фактичне спільне проживання позивача та ОСОБА_2 , спільний побут, взаємні прав та обов`язки і фактичне здійснення догляду, не змінює кровного ступеня споріднення між ними.

Таким чином, посилання відповідача на невідповідність позивача вимозі щодо ступеня споріднення є обгрунтованими.

Суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що для реалізації права на звільнення за сімейними обставинами необхідно встановити передбачену законом сукупність умов. Суд також зазначив, що поняття «відсутність» інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення охоплює не лише фізичну відсутність таких осіб, а й їх об`єктивну нездатність фактично здійснювати догляд, зокрема у зв`язку з проходженням військової служби.

У справі № 380/16966/24 спір стосувався догляду за батьком - тобто особою, яка належала до категорії осіб, прямо охоплених відповідною нормою Закону № 2232-XII. Саме після встановлення належного ступеня споріднення Верховний Суд оцінював питання про відсутність інших осіб, які реально могли здійснювати догляд.

У цій же справі первинна умова застосування норми - належність ОСОБА_2 до другого ступеня споріднення щодо позивача - відсутня.

Тому висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «відсутність» не можуть бути використані для розширення визначеного законом кола осіб, за якими може здійснюватися догляд як підстава для звільнення з військової служби.

Разом з тим, відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, а правосуддя здійснюється на засадах законності та в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідач довів правомірність відмови саме в тій частині, яка є визначальною для вирішення спору: особа, за якою позивач має намір здійснювати постійний догляд, не є членом сім`ї другого ступеня споріднення у розумінні пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Обставини щодо інвалідності, потреби в постійному догляді та відсутності інших родичів першого і другого ступенів споріднення не можуть компенсувати відсутність визначеної законом умови щодо ступеня споріднення.

Суд також враховує, що пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено подання військовослужбовцем рапорту та документів, які підтверджують підстави звільнення. Чинна редакція Положення є актуальною станом на час вирішення спору.

Отже, командир військової частини, розглядаючи рапорт позивача, був зобов`язаний перевірити відповідність наведених у рапорті обставин установленим законом підставам звільнення.

Так, установивши, що особа, за якою позивач має намір здійснювати постійний догляд, є його рідним дядьком, командир військової частини обґрунтовано дійшов висновку про відсутність передбаченої законом підстави для звільнення.

Отже, оскаржувана відмова військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2026 року № 225/11/444 відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийнята в межах повноважень та на підставі спеціального законодавства, що регулює проходження та звільнення з військової служби.

Так, вимоги про визнати протиправними дії Командира Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови солдату ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, викладені у листі-відповіді № 225/11/444 від 15.06.2026 року та зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім?ї другого ступеня споріднення) є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що оскільки вимоги про визнати протиправними дії Командира Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови солдату ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, викладені у листі-відповіді № 225/11/444 від 15.06.2026 року та зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (у зв?язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім?ї другого ступеня споріднення) задоволенню не підлягають, то і вимога про зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік не підлягає задоволенню як взаємопов`язана.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.09.2026.

Суддя О.В. Пасечнік