Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №749/256/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/256/26

Головуючий у першій інстанції – Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1684/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Стельмаха А.П., Супруна О.П.,

секретар судового засідання Хілик М.О.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2026 року (суддя – Кравчук М.В., місце ухвалення – м. Сновськ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі – ТОВ «Бізнес Позика») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором №120651-КС-003 про надання кредиту від 13.06.2025 у розмірі 114298,00 грн, з яких: 37800,00 грн – борг по тілу кредиту, 53298,00 грн – борг по процентах, 0,00 грн – борг по штрафах, 20000,00 грн – борг по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 3200,00 грн – борг за комісією, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товарства, було укладено вказаний кредитний договір, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. За умовами даного договору товариство повинно було надати позичальнику грошові кошти в сумі 40000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник повинен був повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Позивач виконав взяті зобов`язання, перерахувавши відповідачу на вказану ним в особистому кабінеті банківську картку обумовлену суму кредитних коштів, тоді як позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином та своєчасно не виконав, здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 18200,00 грн. У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язання станом на 15.02.2025 у нього утворилась вищевказана заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №120651-КС-003 про надання кредиту від 13.06.2025 у розмірі 94298,00 грн, а також судовий збір у сумі 2196,48 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим відмовити у стягненні необґрунтованих процентів та комісій або визначити їх розмір після належної перевірки судом, врахувати здійснені відповідачем платежі у розмірі 16400,00 грн та надані докази звернення до кредитора щодо застосування гарантій для сімей військовослужбовців.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та без належної оцінки всіх доказів.

Апелянт вказує, що вона не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 40000,00 грн, які були необхідні для потреб сім`ї, зокрема лікування та реабілітації її чоловіка, який проходив військову службу. Після отримання кредиту не було здійснено платежі на загальну суму 16400,00 грн.

Скаржник зазначає, що 28.07.2025 вона зверталася до позивача із заявою щодо застосування гарантій для сімей військовослужбовців та проведення перерахунку заборгованості, припинення нарахування додаткових платежів і врегулювання питання шляхом реструктуризації, додавала документи, що підтверджують статус її чоловіка як військовослужбовця та підтверджують їхні сімейні відносини.

Відповідач акцентує увагу, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаному її зверненню до кредитора від 28.07.2025 та доданим до нього документам, не встановив: чи отримав позивач зазначене звернення; чи надав відповідь на нього; чи були враховані обставини проходження військової служби її чоловіком; чи підлягають застосуванню передбачені законом гарантії для членів сімей військовослужбовців.

Крім того, апелянт зазначає, що суд належним чином не перевірив правильності розрахунку заборгованості та фактично прийняв розрахунок позивача без детального аналізу порядку нарахування процентів, комісій та зарахування здійснених позичальником платежів.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить за умови доведення відповідачем факту проходження її чоловіком військової служби протягом всього строку дії кредитного договору, а також визнання таких доказів достатніми та допустимими для прийняття на стадії апеляційного розгляду, апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з відповідача відсотків.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що відповідач не доводить причин неможливості попереднього подання долучених до апеляційної скарги документів, що об`єктивно не залежали б від неї.

Позивач вказує, що із наданих відповідачем документів неможливо стверджувати про факт проходження її чоловіком військової служби протягом всього строку дії кредитного договору, що впливає на період, протягом якого відповідачу не підлягали б нарахуванню відсотки за користування кредитними коштами.

Акцентує увагу, що умовами договору передбачена комісія за видачу кредиту, право на стягнення якої передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

Стверджує, що відповідач повинна виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та повернути не лише тіло кредиту, а й сплатити проценти за ним та комісію.

Сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету (ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України), але своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неприбуття не повідомили, заяв про відкладення слухання справи не подали.

Неявка належним чином сповіщених про дату, час та місце розгляду справи учасників не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

За неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

13 червня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №120651-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (а.с. 29)

13 червня 2025 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти Договір №120651-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9932 (а.с. 40).

13 червня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено Договір №120651-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9932 (а.с. 19-28).

За умовами даного договору товариство надає позичальнику в кредит грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за його користування та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (п. 2.1); загальний розмір кредиту 40000,00 грн (п. 2.1, 2.7), який надається шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок позичальника з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 (п. 3.2.6, розділ 12); строк, на який надається кредит, 24 тижні (п. 2.3); стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,0% фіксована (п. 2.4); комісія за надання кредиту 8000,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту (п. 2.5); строк дії договору до 28.11.2025 (п. 2.8), що є датою повернення кредиту (п. 2.14); денна процентна ставка 0,87% (п. 2.12); дата видачі кредиту 13.06.2025 (п. 2.13); сторонами погоджено Графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка (п. 4.2.2); у разі не повернення будь якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань позичальника (п. 4.2.4).

Аналогічна за змістом інформація щодо порядку кредитування та умов повернення кредиту наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 13.06.2025 (а.с. 16-18).

Крім того, у візуальній формі послідовності дій Клієнта – ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика» щодо укладення електронного Договору про надання кредиту №120651-КС-003 від 13.06.2025 в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com зазначено, що відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_2 ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону, було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор – UA – 9932. Відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови. Далі відповідач надіслав позивачу акцепт та підписав Договір одноразовим ідентифікатором - UA – 9932. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн доступу. Зазначена візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів (а.с. 50).

Анкета клієнта містить ідентифікуючі дані позичальника ОСОБА_1 , зокрема і ті що вона самостійно вказувала під час проведеної відеоверифікації, та інформацію стосовно суми бажаного кредиту та банківського рахунку для перерахування коштів (а.с. 51).

У адресованій ТОВ «Бізнес Позика» довідці ТОВ «ПрофітГід» підтвердило, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, товариством 13.06.2025 було здійснено успішний переказ коштів у сумі 40000,00 грн на номер платіжної картки отримувача № НОМЕР_1 (призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору №120651-КС-003 від 13.06.2025) (а.с. 52).

За наданою АТ «Універсал Банк» інформацією від 05.04.2026 із випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 13.06.2025 зараховано кошти в сумі 40000,00 грн (а.с. 112-129).

ТОВ «Бізнес Позика» згідно правоустановлюючих документів зареєстроване й належать до фінансових установ з правом надання фінансових послуг, що підтверджується копією Свідоцтва серії ФК №880 від 06.04.2017р., виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке було чинним на час укладення між сторонами кредитного договору й видачі кредиту (а.с. 71).

Згідно доданих до позовної заяви розрахунку та довідки, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Бізнес Позика» станом на 16 лютого 2026 року складає 114298,00 грн, з яких: борг за тілом кредиту – 37800,00 грн, борг за відсотками – 53298,00 грн, борг за комісією – 3200,00 грн, борг за штрафними санкціями -20000,00 грн (а.с. 12-14, 15).

28.07.2025 ОСОБА_1 повідомила ТОВ «Бізнес Позика», що вона є дружиною мобілізованого військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_2 та просила кредитодавця припинити нараховувати їй пеню, штрафні санкції та відсотки, що нараховуються під час дії воєнного стану, списати нараховані та сплачені відсотки, штрафи, пеню, нараховані з моменту вступу в силу відповідної редакції закону (18.05.2024) на сплату діючого кредитного договору, долучивши копії: свідоцтва про шлюб, військового квитка/довідки з військової частини, паспорта, РНОКПП (а.с. 132-135, 163).

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який з 13.06.2022 був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований до ВЧ НОМЕР_4 , в подальшому до ВЧ НОМЕР_5 , ВЧ НОМЕР_6 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб, військового квитка серії НОМЕР_7 від 12.10.2022, витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 13.06.2022, довідкою ВЧ НОМЕР_5 від 19.08.2025 (а.с. 167 зворот, 170-172).

У направленнях начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_5 від 25.08.2025 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.10.2025 зазначено, що військовослужбовець ВЧ НОМЕР_5 старший солдат ОСОБА_2 направляється на стаціонарне лікування.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення з відповідачем електронного кредитного договору, отримання кредитних коштів відповідачем та порушення ним своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість.

Водночас суд виснував, що борг у розмірі 20000,00 грн, який у розрахунку заборгованості зазначений як відсотки за ст. 625 ЦК України, а в довідці про стан заборгованості – як борг по штрафах, стягненню з відповідача не підлягає в силу п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд констатував, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а саме у розмірі 94298,00 грн, з яких: тіло кредиту – 37800,00 грн, відсотки за користування кредитом – 53298,00 грн, комісія – 3200,00 грн.

Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено договір №120651-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора UA-9932.

Укладення між сторонами електронного кредитного договору узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, а саме відсутності перерахування на її банківський картковий рахунок кредитних коштів, а також спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, зокрема й шляхом надання інших своїх контрозрахунків.

Доказів повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за видачу кредиту ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, кошти в установлений строк не повернула.

Водночас слушними є доводи апелянта про ненадання судом першої інстанції правової оцінки її зверненню до кредитодавця від 28.07.2025 з доданими документами щодо статусу її чоловіка військовослужбовця.

Так, у доданих до відзиву на позовну заяву документах міститься заява ОСОБА_1 від 28.07.2025 до ТОВ «Бізнес Позика», у якій відповідач повідомляє, що вона є дружиною мобілізованого військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_2 та просить кредитодавця припинити нараховувати їй пеню, штрафні санкції та відсотки під час дії воєнного стану, списати нараховані та сплачені відсотки, штрафи, пеню, нараховані з моменту вступу в силу відповідної редакції закону (18.05.2024) на сплату діючого кредитного договору, долучивши копії свідоцтва про шлюб, військового квитка/довідки з військової частини, паспорта, РНОКПП (а.с. 132-135).

Однак ці доводи відповідача місцевий суд залишив поза увагою, не надавши їм ніякої оцінки в рішенні, чим допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Разом з тим, у ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Як вбачається з наявних у справі копій свідоцтва про шлюб, військового квитка серії НОМЕР_7 від 12.10.2022, витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 13.06.2022, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який із 13.06.2022 був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований до ВЧ НОМЕР_4 , надалі - до ВЧ НОМЕР_5 , ВЧ НОМЕР_6 (а.с. 132-133).

Крім того, ОСОБА_1 апеляційному суду додатково надано копію довідки командира ВЧ НОМЕР_5 від 19.08.2025, згідно якої солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_5 (а.с. 170), а також копії направлень начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_5 від 25.08.2025 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.10.2025, у яких зазначено, що військовослужбовець ВЧ НОМЕР_5 старший солдат ОСОБА_2 направляється на стаціонарне лікування.

Отже, із зазначених доказів, які відповідають критеріям, належності, допустимості та достовірності, слідує, що відповідач має право на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Заперечення позивача, що відповідач не довів причин неможливості попереднього подання долучених до апеляційної скарги документів, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №369/7772/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відтак, оскільки основні документи (копії свідоцтва про шлюб, військового квитка), які підтверджують статус відповідача як дружини ОСОБА_2 , прийнятого на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, були надані суду першої інстанції разом із відзивом на позов, ці документи позичальник також подавала кредитодавцю разом із зверненням від 28.07.2025, які залишилися без реагування, а додатково надані відповідачем документи лише уточнюють подальше перебування її чоловіка на військовій службі в лавах ЗСУ, що має істотне значення для правильного вирішення справи, тому прийняття апеляційним судом зазначених нових доказів відповідатиме як приписам ч. 3 ст. 367 ЦПК України, так і завданню та основним засадам цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).

Тому, зважаючи, що кредитний договір був укладений між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 13.06.2025 та діяв до 28.11.2025, тобто в період перебування відповідача на військовій службі за призовом під час мобілізації в особливий період, то в силу вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом та штрафні санкції за невиконання зобов`язання ОСОБА_1 , як дружині військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_2 , не повинні нараховуватися, а в разі їх нарахування – такі відсотки підлягають списанню (анулюванню) кредитором.

Таким чином, неповно з`ясувавши обставини справи щодо права відповідача на пільгу у вигляді звільнення від нарахування та сплати процентів, як то передбачено приписами ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд першої інстанції не застосував дану норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи та незаконного стягнення з відповідача зайвих сум заборгованості по процентах за користування кредитом.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом залишок боргу відповідача за відсотками за користування кредитом становить 53298,00, які включені до загальної суми кредитної заборгованості та стягнуті судом.

Крім того, із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем у рахунок сплати за кредитним договором було внесено 18200,00 грн, які кредитором зараховано на погашення: тіла кредиту – 2200,00 грн, відсотків – 11200,00 грн, комісії – 4800,00 грн.

Отже, із пред`явленої позивачем до стягнення з відповідача загальної суми заборгованості за кредитним договором підлягають вирахуванню проценти за користування кредитом у розмірі 53298,00 грн, а вже відраховані відсотки в сумі 11200,00 грн у силу вимог ст. 534 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» слід зарахувати відповідачу в рахунок погашення заборгованості за простроченим кредитом.

За таких обставин, ОСОБА_1 за кредитним договором має перед ТОВ «Бізнес Позика» обов`язок лише по поверненню тіла кредиту та комісії.

Водночас помилковими є твердження апелянта щодо безпідставності стягнення з неї судом першої інстанції комісії, правова природа якої не з`ясована.

Як вбачається з п. 1.6, 2.5 кредитного договору, сторонами погоджено комісію за видачу кредиту в сумі 8000,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

Право ж кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка є складовою частиною загальних витрат за споживчим кредитом, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції з 10 червня 2017 року), Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 (Правила про споживчий кредит), і з такою умовою договору позичальник погодився, що також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що ані положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані інших нормативних актів, не пердбачено звільнення позичальника від сплати комісії за надання кредиту.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем та стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту, яка є складовою частиною кредитної заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Підсумовуючи викладене, після проведеного апеляційним судом перерахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №120651-КС-003 від 13.06.2025, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «Бізнес Позика», становить 29800,00 грн, з яких: 26600,00 грн – борг за тілом кредиту (37800,00 грн (залишок боргу) – 11200,00 грн (переплачені проценти), 3200,00 грн – борг за комісією.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність зміни судового рішення з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 21.05.2026 –зміні, шляхом зменшення визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» загальної заборгованості за кредитним договором та судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (на 95,27%), а позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» фактично задовольняються на меншу суму – 29800,00 грн, що становить 26,07% від ціни позову.

Тому стягнуті з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному зменшенню з 2196,48 грн до 694,09 грн (2662,40 грн х 26,07%), а за апеляційний перегляд справи з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у сумі 3804,70 грн (3993,60 грн х 95,27%).

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 1, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2026 року – змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованості за договором про надання кредиту №120651-КС-003 від 13.06.2025 із 94298,00 грн до 29800,00 грн, та суму судового збору з 2196,48 грн до 694,09 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 3804,70 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді А.П. Стельмах

О.П. Супрун