Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №734/464/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/464/26

Головуючий у першій інстанції – Іванюк Т. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1849/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 10.08.2023 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено Договір № 101601111, за умовами якого Кредитодавець зобов`язався на строк 105 днів з 10.08.2023 надати Відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5 000,00грн, а відповідач зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом до 23.11.2023 та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Позивач вказував, що позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви, проте станом на день подання позову строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повернув, проценти за користування коштами не сплатив.

За доводами позову, 30.10.2025 укладено договір № 30-10/2025/Т, за умовами якого ТОВ "Мілоан" відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101601111, тому ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 101601111.

Як зазначав позивач, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №101601111 від 10.08.2023, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 20 950,00грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 5 000,00грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15 000,00грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00грн; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн; заборгованість за комісіями – 950,00грн; інфляційні збитки – 0,00грн; нараховані 3% річних – 0,00грн.

У позові ТОВ «Факторинг Партнерс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором № 101601111 від 10.08.2023 у розмірі 20 950,00грн. а також судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

Заочним рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.04.2026 позов ТОВ «Факторинг Партнерс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором № 101601111 від 10.08.2023 у розмірі 20 950,00грн, судовий збір у розмірі 2662,40грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00грн.

Враховуючи положення ст. 512, 525, 526, 536, 1046-1048 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 09.06.2026 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд зачного рішення від 10.04.2026 у справі за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З. Я. в порядку ч. 4 ст. 287 ЦПК України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області по справі за позовом ТОВ «Фактринг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не грунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому і не підлягають задоволенню, а іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не надав.

Вказує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Відповідно до положень ст. 77, 81 ЦПК України доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір.

Посилаючись на положення указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Закону України № 2120-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану”, заявник зазначає, що законом передбачено, що на час дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування споживач не буде нести відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, а у разі допущення прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Як стверджує заявник, договір був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності, зокрема при укладенні кредитного договору фінансова компанія не надала повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладання договору, не провела розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. У договорі відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, відсутнє зазначення сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом.

Вважає, що вказана в п. 1.5 договору комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника, тому переказ коштів та приймання готівки, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Крім того, посилається, що плата за відкриття пакету послуг та плата за обслуговування кредитної заборгованості не можуть бути покладені на позивача, оскільки ці послуги фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги є несправедливими в розумінні норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обгрунтування зазначених доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19 (провадження 61-22778св19).

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчук Я. Я. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.04.2026 – без змін. В обґрунтування посилається, що відповідач підписавши кредитний договір, погодився на його умови та був обізнаний про зміст, суть, об`єм взятих на себе грошових зобов`язань та наслідки невиконання умов кредитних Договорів. При цьому волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи відповідача, який свідомо уклав договір на зазначених в ньому умовах та на час його укладення не заявлялось додаткових вимог щодо його умов та/або відмови від кредитного Договору протягом 14 календарних днів з дня подання письмового повідомлення про таку відмову на підставі п. 5 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що між первісним кредитором та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. За доводами відзиву, у розрахунках заборгованості (розрахунки і первісних кредиторів, і факторів) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15. Також зазначає, що з розрахунків заборгованостей вбачається період нарахування процентів за відсотковою ставкою відповідно до п. 1.5.2 Договору, проте, в подальшому нарахування процентів було продовжено на підставі п. 1.6 та п. 2.3.1.2 Договору, тобто відбулася пролонгація на стандартних умовах, оскільки сплат від позичальника не надходило. Як вказує заявник, підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема, й щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору. Позивач мав можливість не вступати у кредитні відносини із товариством, якщо дійсно вважав певні умови договору несправедливими. Натомість, позивач погодився, зі своєї сторони, на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень, сплачуючи частково кошти за укладеним договором, визнаючи його умови, в тому числі і щодо пролонгації строку кредитування.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 10.08.2023 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено Договір про поживчий кредит № 101601111 (а.с. 10-15).

Згідно п. 1.1. Договору № 101601111 від 10.08.2023 Кредитодавець зобов`язався на строк 105 днів з 10.08.2023 надати Відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5 000 гривень, а Відповідач зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом до 23.11.2023 та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору № 101601111 проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1500,00грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.5.3. проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 13500,00грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів відповідачу безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок.

Відповідно до п. 6.1. Договору № 101601111 цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті Відповідача, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.

Кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Судом також встановлено, що 30.10.2025 укладено договір № 30-10/2025/Т, за умовами якого ТОВ "Мілоан" відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101601111 (а.с. 22-27).

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №101601111 від 10.08.2023 становить 20 950,00грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) – 5 000,00грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 15 000,00грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) – 0,00грн; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн; заборгованість за комісіями – 950,00грн; інфляційні збитки – 0,00грн; нараховані 3% річних -0,00грн (а.с. 19-20, 21).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 512, 525, 526, 536, 1046-1048 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.08.2023 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101601111 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачем шляхом використання одноразового пароля, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

Апеляційний суд враховує, що оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом розмір і тип процентної ставки, а також одноразової комісії.

Факт перерахування коштів відповідачу підтверджується довідкою АТКБ «ПриватБанк» від 08.01.2026 (а.с. 16), довідкою про переказ суми кредиту Liqpay (а.с. 17).

Крім того, апеляційний суд враховує, що довідка, надана АТ КБ «ПриватБанк», про перерахування суми кредиту містить номер договору кредиту, номер карткового рахунку, який відповідач вказував при реєстрації, а також вказано, що кошти були перераховані на підставі договору № 4071 від 11.03.2020 про надання послуг з переказу грошових коштів/приймання платежів.

Свої зобов`язання за укладеним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 20 950,00грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту – 5 000,00грн, заборгованості по процентах – 15 000,00грн, заборгованості за комісією – 950,00грн.

Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачем. ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору про споживчий кредит № 101601111 від 10.08.2023.

Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на спростування наявності у нього заборгованості та доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості наданий позивачем, та відсутність заборгованості або або не отримання грошових коштів.

Враховуючи викладене, відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, в тому числі щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем заяви на отримання кредиту та Договору про споживчий кредит, відповідає вимогам ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №2-2035/11 викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі №761/1543/20, від 23.02.2022, у постанові від 19.01.2022 року у справі №639/86/17, у постанові від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Факторинг Партнерс» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про споживчий кредит до ОСОБА_1 , а саме:

- договір факторингу № 30-10/2025/Т від 30.10.2025, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» (а.с. 22-27);

- акт приймання-передачі Реєстру боржників для друку до Договору факторингу № 30-10/2025/Т від 30.10.2025 (а.с. 32);

- платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 0570690000 від 31.10.2025, за якою ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило ТОВ «Мілоан» плату за відступлення права вимоги згідно з Договором факторингу № 30-10/2025/Т від 30.10.2025 (а.с. 33);

- витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу № 30-10/2025/Т від 30.10.2025 (а.с. 61);

- акт приймання передачі Реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу № 30-10/2025/Т від 30.10.2025 (а.с. 62).

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору до ні до первісного кредитора, ні до його правонаступника.

Отже, ТОВ «Факторинг Партнерс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту.

Так, матеріалами справи встановлено та не спростовано відповідачем, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором від 10.08.2023, виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договорами. ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за вказаним кредитним договором.

В матеріалах справи на підтвердження наявності кредитної заборгованості відповідача, окрім розрахунків заборгованості, міститься довідка АТ КБ «Приват Банк» про перерахування на рахунок відповідача, який був ним вказаний у заяві та кредитному договорі, коштів у сумі 5 000,00грн (а.с. 16).

А п. 2.1 Договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково з використанням картки 414962*42.

Вказаний картковий рахунок відповідачем також був зазначений у заявці на отримання кредиту від 10.08.2023 (а.с. 18).

Відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Тому доводи скарги про відсутність в матеріалах справи доказів наявності заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Не є обґрунтованими доводи скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції строку нарахування відсотків, враховуючи що кредитором нараховувались відсотки за користування кредитними коштами за період з 10.08.2023 по 23.11.2023, в межах строку кредитування відповідно до умов укладеного Договору, а відсотки за ст. 625 ЦК України кредитором не нараховувались.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення судом першої інстанції одноразової комісії у розмірі 950,00грн всупереч положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки п. 1.5.1 Договору про споживчий кредит від 10.08.2023 передбачено, що комісія за надання кредиту: 950,00грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. За умовами договору «Комісія за надання кредиту» - це одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту).

Також апеляційний суд враховує, що 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже,Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосуванняст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Тому суд першої інстанції дійшов правльного висновку про стягнення з відповідача одноразової комісії за надання кредиту, яка передбачена умовами укладеного між сторонами договору про споживчий кредит.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Крім того, апеляційний суд враховує, що Товариство є не банківською (фінансовою) установою, та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за № 481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не була сплачена не первісному кредитору, ні його правонаступнику.

Також апеляційнтй суд враховує, що ТОВ «Факторинг Партнерс» після укладення договору факторингу додаткові нарахування за кредитним договором не здійснювало, а тому посилання заявника на введення на території України воєнного стану та на положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України як на підставу звільненні від сплати відсотків не заслуговують на увагу, оскільки зазначені положення стосуються нарахування штрафних санкцій у порядку ст. 625 ЦК України, а не щодо нарахування договірних відсотків за користування кредитом. Позивачем вимоги про стягнення штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України не заявлялись.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступника, а тому такий розрахунок береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем в частині заборгованості за тілом кредиту та частково нарахованими відсотками.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08.09.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

О. П. Супрун