Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №746/26/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 746/26/26

Головуючий у першій інстанції – Фетісова Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1940/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Мамонової О.Є.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області Фетісової Н.В. від 02.07.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

12.01.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 у розмірі 49 200,00 грн, а також судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Позовна заява вмотивована тим, що 24.06.2020 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі Договір № 2563820 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надані кредитні кошти в розмірі 15 000,00 грн. Позичальник зобов`язався повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання, передбачені договором. Первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав належним чином та надав відповідачу кредитні кошти в обумовленому розмірі. Водночас, відповідач узяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у встановлені договором строки кредитні кошти не повернув та проценти за користування кредитом не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість. Також, позивач посилався на те, що 26.02.2021 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути заборгованість у загальному розмірі 49 200,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 000,00 грн та заборгованості за процентами в розмірі 34 200,00 грн, а також понесені судові витрати.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області своїм рішенням від 02.07.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 у розмірі 23 550,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 840,00 грн, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів належними і допустимими доказами підтверджений, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги. Суд установив, що кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, а факт перерахування 24.06.2020 кредитних коштів у сумі 15 000,00 грн підтверджується, зокрема, відомостями АТ КБ «Приватбанк» про зарахування коштів на картковий рахунок відповідача. Водночас суд дійшов висновку про безпідставність нарахування процентів поза межами погодженого сторонами строку кредитування. Зі змісту договору суд установив, що строк кредитування становив 30 календарних днів, тобто до 23.07.2020, тоді як наданий позивачем розрахунок містив нарахування процентів за 120 днів. При цьому належних доказів укладення додаткових угод про продовження строку кредитування матеріали справи не містили. Із огляду на це, суд визнав обґрунтованими до стягнення 15 000,00 грн основного боргу та 8 550,00 грн процентів, нарахованих у межах строку кредитування за стандартною процентною ставкою 1,90 % на день, а всього – 23 550,00 грн. Доводи відповідача про звільнення його як військовослужбовця від сплати процентів за кредитом суд уважав їх необґрунтованими. Витрати на професійну правничу допомогу суд визначив пропорційно до розміру задоволених вимог та стягнув 3 840,00 грн.

27.07.2026 від представника ОСОБА_1 , адвоката Тисячник Р.Р., до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга, у якій апелянт просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у позові.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами укладення відповідачем кредитного договору, фактичного отримання ним кредитних коштів та набуття позивачем права вимоги за спірним зобов`язанням.

Апелянт зазначає, що:

- відповідач є учасником бойових дій та військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації 24.02.2022, а тому відповідно до пункту 15 частини першої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) проценти за користування кредитом та штрафні санкції не підлягають нарахуванню;

- позивач не довів перехід до нього права вимоги за кредитним договором, оскільки не надав належних доказів включення заборгованості ОСОБА_1 до реєстру боржників, права вимоги за якими відступалися за договором від 26.02.2021;

- кредитний договір не укладав, а матеріали справи не містять об`єктивних доказів належності відповідачу номера телефону, на який було надіслано одноразовий ідентифікатор, а також доказів отримання ним такого ідентифікатора та проходження ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця;

- у договорі замість підпису директора первісного кредитора використане факсиміле за відсутності окремої письмової згоди сторін на його використання;

- не доведений факт перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 15 000,00 грн, оскільки надані позивачем документи не містять відомостей про їх зарахування саме від первісного кредитора, а належної банківської виписки чи іншого первинного розрахункового документа матеріали справи не містять;

- безпідставно нараховані проценти після закінчення строку кредитування, який відповідно до договору становив 30 календарних днів, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо припинення після спливу строку кредитування права кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом;

- заперечує проти стягнення 3 840,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, уважаючи їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи, її малозначності та шаблонному характеру позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд установив, що 24.06.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір № 2563820 про надання споживчого кредиту та підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М963950 (а.с. 9-11).

У розділі 10 договору зазначені персональні дані позичальника (адреса місця реєстрації, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорта, засоби зв`язку).

На підтвердження факту укладення договору судом ураховано довідку про ідентифікацію позичальника, згідно з якою акцепт умов договору ОСОБА_1 здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора, який 24.06.2020 о 19:39:09 був направлений на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником при оформленні.

Відповідно до пункту 1.3 Договору № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 сума кредиту (загальний розмір) складає: 15 000,00 грн. Тип кредиту – кредит.

Строк кредиту – 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (пункт 1.4 Договору).

Згідно з пунктом 1.5 Договору тип процентної ставки – фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання споживачем умов Договору та становить:

1.5.1. Знижена процентна ставка 1,43 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору (без пролонгації), якщо у цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за днем закінчення такого строку.

1.5.2. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту, застосовується: у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в пункті 1.5.1. цього Договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пунктів 4.1-4.6 цього Договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення такого прострочення, що застосовується відповідно до абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за зниженою ставкою – 521,55 % річних; за стандартною ставкою – 695,40 % річних (підпункти 1.7.1, 1.7.2 пункту 1.7 Договору).

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору, відповідно до підпунктів 1.8.1, 1.8.2 пункту 1.8 Договору, складає: за зниженою ставкою – 21 412,50 грн; за стандартною ставкою – 23 550,00 грн.

Відповідно до розділу 4 Договору, який регулює порядок пролонгації строку кредиту, сторонами погоджено можливість продовження строку користування кредитом. Так, за змістом пункту 4.1 строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 4.1 Договору, за умови досягнення сторонами відповідної домовленості, визначеними пунктами 4.2-4.5 Договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору споживач, у разі якщо заборгованість за кредитом становить не менше 400 грн (включно), має право ініціювати продовження строку користування кредитом відповідно до пункту 4.3 Договору.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, при цьому товариство має право надати відповідь на таку пропозицію протягом 24 годин з моменту вчинення зазначених дій споживачем.

Згідно з пунктом 4.4 Договору товариство має право, але не зобов`язане, протягом встановленого строку акцептувати пропозицію споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення текстового повідомлення на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, зазначені споживачем в особистому кабінеті.

Відповідно до пункту 4.5 Договору в разі акцепту товариством пропозиції споживача новий строк кредиту обчислюється з дня, наступного за днем вчинення споживачем дій, визначених п. 4.3 Договору, а нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті. Крім того, протягом нового строку кредитування проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою, а інформація, розміщена в особистому кабінеті, визнається сторонами належною письмовою формою правочину відповідно до статті 207 ЦК України (пункт 4.6 Договору).

Згідно порядку, визначеного пунктом 2.1 Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно відомостей, наданих ТОВ Фінансова компанія «WayForPay», що має право на надання платіжних послуг, вих. № 6514-ВП від 16.12.2025, грошові кошти в розмірі 15 000 грн 24.06.2020 зараховані на банківську картку № НОМЕР_3 , код авторизації – ukrnow, номер транзакції – НОМЕР_4 (а.с. 16).

Зазначена обставина також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк», за змістом якого на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_5 та 24.06.2020 зараховано кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн (а.с. 90).

Право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор), за умовами якого первісний кредитор передав новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками, у тому числі й за кредитним договором № 2563820 від 24.06.2020, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021 (а.с. 29-32, 33).

На підтвердження виконання умов та факту відступлення права вимоги позивачеві за вказаним Договором відступлення прав вимоги матеріали справи містять копію Акта приймання-передачі реєстру боржників від 26.02.2021 до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021 та копію платіжної інструкції № 25759 від 26.02.2021 про плату за відступлення права вимоги (а.с. 34, 35).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 49 200,00 грн, із яких: заборгованість за основним боргом – 15 000,00 грн, заборгованість за відсотками – 34 200,00 грн.

Установивши факт порушення відповідачем умов кредитного договору, суд першої інстанції визнав доведеними вимоги про стягнення основної суми кредиту в розмірі 15 000,00 грн, дійшовши до висновку, що проценти можуть бути нараховані лише за строк користування кредитом, погоджений сторонами, тобто за 30 днів, у зв`язку з чим визначив загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у сумі 23 550,00 грн. Суд не знайшов правових підстав для застосування до спірних правовідносин передбаченої Законом № 2011-XII пільги щодо не нарахування процентів за користування кредитом військовослужбовцям, оскільки вони нараховані не під час призову відповідача на військову службу по мобілізації.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За визначенням пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Установлено, що Договір № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 містить усі істотні умови, характерні для договорів такого виду, зокрема визначено суму кредиту, дату його надання, строк користування кредитними коштами, розмір процентної ставки та інші умови кредитування.

У розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» зазначеного договору містяться відомості про його підписання позичальником шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором М963950 від 24.06.2020 о 19:39:09.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_5 та 24.06.2020 зараховано кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн.

Тому доводи скаржника про відсутність у матеріалах справи належних доказів укладення кредитного договору та видачі (перерахування) позичальнику кредитних коштів є безпідставними і не беруться до уваги апеляційним судом. Як власник карткового рахунку, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до нього, ОСОБА_1 об`єктивно мав можливість довести те, що перераховані на його рахунок кошти в сумі 15 000 грн не є кредитними, надавши документальне підтвердження щодо інших підстав їх набуття, проте зазначеного не здійснив.

Таким чином, скаржник, стверджуючи про недоведеність перерахування первісним кредитором кредитних коштів, застосовує концепцію «негативного доказу» (постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів таких тверджень ОСОБА_1 не надано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами підтверджено як факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» Договору № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», так і факт перерахування обумовлених кредитним договором грошових коштів.

Не погоджується апеляційний суд і з доводами відповідача щодо відсутності доказів переходу прав вимоги від первісного кредитора до позивача.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Із матеріалів справи слідує, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за Договором про надання споживчого кредиту № 2563820 від 24.06.2020, а саме копії: Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з первісним кредитором – ТОВ «Авентус Україна»; витягу з реєстру боржників, який є Додатком № 1 до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021; акта приймання-передачі Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021; платіжного доручення № 25759 від 26.02.2021 про оплату позивачем ТОВ «Авентус Україна» 1 633 761,43 грн за відступлення прав вимоги згідно Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021.

Наведені докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення договору відступлення права вимоги, передачі первісним кредитором відповідних прав новому кредиторові та включення вимоги до боржника за Договором про надання споживчого кредиту № 2563820 від 24.06.2020 до реєстру боржників. При цьому згода боржника на заміну кредитора у спірному зобов`язанні відповідно до частини першої статті 516 ЦК України не вимагалася.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за спірним кредитним договором є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з чим у цій частині також не приймаються апеляційним судом до уваги.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з пунктом 1.4 Договору № 2563820 про надання споживчого кредиту від 24.06.2020 строк кредиту становить 30 днів, а дата його повернення визначається графіком платежів, що є невід`ємною частиною договору. При цьому договором передбачена можливість продовження строку кредитування за умови вчинення позичальником визначених договором дій та акцепту відповідної пропозиції кредитодавцем.

Як убачається з матеріалів справи, позичальник платежів на виконання умов договору не здійснював, а тому доказів продовження строку кредитування в установленому договором порядку матеріали справи не містять.

Водночас відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, а також у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 300/438/18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цього права та інтереси кредитора у разі прострочення виконання грошового зобов`язання забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості, стягнув проценти за користування кредитом лише за погоджений сторонами 30-денний строк кредитування та виключив із суми заборгованості проценти, нараховані після його закінчення, апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, які фактично узгоджуються з висновками суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування процентів за користування кредитом у зв`язку з проходженням відповідачем військової служби апеляційний суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції, не взявши до уваги заперечення відповідача в цій частині, виходив із того, що період, за який позивачем заявлено до стягнення проценти за користування кредитом, припадає на період між призовами ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам законодавства.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спірні проценти за користування кредитом у розмірі 8 550,00 грн нараховані за період із 24.06.2020 по 23.07.2020, тобто в межах погодженого сторонами тридцятиденного строку кредитування.

Водночас відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що він є ветераном війни – учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 17.07.2018. Крім того, згідно з записами у військовому квитку серії НОМЕР_7 , він був призваний на військову службу під час мобілізації 24.02.2022 та проходить службу в Збройних Силах України. Тому відповідно до пункту 15 частини першої статті 14 Закону № 2011-XII нарахування відсотків, комісій та будь-яких штрафних санкцій є незаконним.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

За змістом наведеного положення законодавець розмежував момент виникнення відповідного права для різних категорій осіб. Так, для військовослужбовців передбачено дію відповідної гарантії з початку і до закінчення особливого періоду, тоді як для резервістів та військовозобов`язаних – з моменту їх призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду.

Поняття «особливий період» визначене статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 звернула увагу на те, що особливий період не пов`язується виключно з фактичним проведенням мобілізації та не припиняється автоматично із закінченням строку, визначеного для виконання заходів конкретної мобілізації. Закінчення особливого періоду законодавством пов`язується із припиненням відповідних передбачених законом обставин, а не лише із завершенням окремого етапу мобілізаційних заходів.

Аналогічний підхід щодо початку особливого періоду висловлено Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 521/12726/16-ц, у якій зазначено, що особливий період в Україні розпочався з 18.03.2014 – з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Отже, сам по собі факт існування особливого періоду в Україні на момент укладення кредитного договору не є достатньою підставою для висновку про звільнення відповідача від обов`язку сплати процентів за користування кредитом у спірний період.

Визначальним у цій справі є те, що положення пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII щодо не нарахування процентів за користування кредитом для резервістів та військовозобов`язаних пов`язує виникнення відповідної гарантії саме з моментом призову такої особи на військову службу під час мобілізації.

Із копії військового квитка серії НОМЕР_7 убачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в періоди з 26.06.2019 по 12.04.2020 та з 24.02.2022 по 02.02.2025, які не співпадають із моментом укладення кредитного договору та періодом нарахування процентів – із 24.06.2020 по 23.07.2020.

Тому передбачена пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII пільга про звільнення від нарахування процентів за користування кредитом не може поширюватися на ОСОБА_1 у період часу з 24.06.2020 по 23.07.2020.

Посилання відповідача на його подальший призов на військову службу під час мобілізації 24.02.2022 не змінює наведеного висновку, оскільки закон пов`язує виникнення відповідної гарантії для військовозобов`язаного саме з моментом призову під час мобілізації.

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на статус ветерана війни – учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 17.07.2018, є необґрунтованими, із огляду на таке.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону № 2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз статті 14 Закону № 2011-XII дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього закону, та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, пункт 15 статті 14 Закону № 2011-XII є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Подібний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц.

Відтак нарахування позивачем процентів за користування кредитом за період із 24.06.2020 по 23.07.2020 не суперечить вимогам пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За правилами частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як установлено судом першої інстанції, позивач заявляв до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, але, з огляду на часткове задоволення позову (48%), суд визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, у розмірі 3 840,00 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Такий розподіл відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.

При цьому колегія суддів ураховує, що відповідач, заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 840,00 грн, формально посилається на малозначність та шаблонність справи, а також на неспівмірність заявлених витрат із її складністю.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У пункті 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19 указано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Отже, самі по собі твердження апелянта без належного обґрунтування не свідчать про неспівмірність визначеної судом суми та не спростовують правильності здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат.

Доводів та доказів, які б свідчили про те, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, часу, необхідному для її виконання, чи значенню справи для сторін, апеляційна скарга не містить. При цьому саме на сторону, яка порушує питання про зменшення витрат на правничу допомогу, законом покладено обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 840,00 грн, оскільки такий розмір визначено з урахуванням результату розгляду справи та пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідає вимогам статей 137, 141 ЦПК України та є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що рішення районного суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.07.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.Є. Мамонова

О.А. Луговець