Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №766/8243/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/8243/25

Номер провадження: 22-ц/819/1197/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л.А.,

суддів: Воронцова Л.П.,

Радченко С.В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Харченка Дмитра Миколайовича на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шестакової Я.В., повний текст рішення складено 25 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ТОВ «Мілоан» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 27 липня 2024 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 6105665. Зазначений договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі та доступний через сайт та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядку (технології) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації позичальника.

Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Мілоан» надає ОСОБА_1 кредит у сумі 10 000,00 грн, а останній зобов`язується повернути кошти та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.

Оскільки станом на день пред`явлення позову до суду відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 6105665 від 27 липня 2024 року, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 32 668,00 грн, з яких: 9 400,00 грн.– заборгованість за тілом кредиту; 17 318,00 грн – заборгованість за відсотками; 950,00 грн – заборгованість по комісії за видачу кредиту; 5000,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2026 року позовні вимог ТОВ «Мілоан» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мілоан» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року в сумі 31 518,00 грн, з яких: 9 400,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 118,00 грн – заборгованість по відсотках; 5 000,00 грн – заборгованість по штрафним санкціям.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Мілоан» 2 356,43 грн в рахунок сплаченого при зверненні в суд судового збору та 3500,00 грн в рахунок відшкодування витрат на надання правничої допомоги.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

21 липня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Харченко Д.М. подав на рішення суду апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити за необгрунтованістю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник ОСОБА_1 – адвокат Харченко Д.М. посилався на наступні обставини.

Так, апелянт звертає увагу суду на те, що обставини справи, які встановлені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 15 липня 2020 року по справі № 199/3051/14, на яку посилався суд першої інстанції при ухваленні рішення, не є релевантними обставинам у даній справі. Крім того, перелік документів, про який зазначає Верховний Суд у своїй постанові, стосується досудового врегулювання спору між банком та позичальником і добровільного списання кредитором штрафних санкцій, пені та відсотків за користування кредитом.

Також апелянтом зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини та докази на їх підтвердження, що ОСОБА_2 (дружина відповідача) проходить військову службу в Службі безпеки України з 21 жовтня 2022 року по теперішній час (довідка № 47 від 12 лютого 2026 року). 22 жовтня 2025 року ОСОБА_2 отримала статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням (серія НОМЕР_1 ).

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Служби безпеки України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Таким чином, на думку апелянта, на момент розгляду даної справи суд повинен був застосувати приписи частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якої, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Мілоан» - адвокат Ушакевич М.П., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення суду, просить скаргу злишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зокрема, представником ТОВ «Мілоан» зазначено, що твердження ОСОБА_1 щодо незаконного нарахування відсотків та комісії не повинні братися судом до уваги, як безпідставні.

Так, при укладенні договору про споживчий кредит №6105665 від 27 липня 2024 року (п.5 договору) ОСОБА_1 (позичальник), зокрема, підтвердив, що умови Договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану. Крім того, пунктом 6.3. Договору, приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погоджувався з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком платежів) Договору в цілому та, зокрема, підтверджував, що він та/або його дружина/чоловік не є військовослужбовцями, яким відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не нараховуються.

Таким чином, на думку представника позивача, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» на укладення вищевказаного кредитного договору, у відповідача існував обов`язок повідомити про існування таких обставин, як його належність до сім`ї військовослужбовця, з власної ініціативи. Більш того, позивач припускає, що ОСОБА_1 однозначно розумів істотність вказаних обставин, оскільки навмисно не повідомив їх позивачу, що можна трактувати як умисне замовчування обставин, що не відповідали дійсності під час укладення кредитного договору в частинах свідчення сторони договору (позичальника), що він не приховує обставин, які мають істотне значення для цього договору.

Крім того, представник позивача звертає увагу суду на те, що надана відповідачем довідка про проходження військової служби сама по собі не підтверджує безпосередню участь військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації чи участь у бойових діях. Крім того, відповідачем не надано передбаченого переліку документів, визначеного правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14, зокрема документів, які б підтверджували статус особи, що має право на відповідні пільги, та факт її безпосередньої участі у бойових діях або заходах із забезпечення оборони держави.

За таких обставин представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки звільнення відповідача у даному випадку від нарахованих процентів, пені та інших платежів не підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у справі за позовом з ціною менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без проведення судового засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, умови кредитного договору, які дають право ТОВ «Мілоан», як кредитодавцю, звернутися до суду із позовом про повернення грошових коштів та нарахованих відсотків, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд відмовив в частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1 150,00 грн, вважаючи умову договору, на підставі якої нараховану таку суму, нікчемною. Здійснюючи розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача, суд посилався на наданий позивачем розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що 11 серпня 2024 року, 26 серпня 2024 року, 12 вересня 2024 року та 01 жовтня 2024 року відповідачем було сплачено грошові кошти в сумі 200,00 грн, які неправомірно спрямовано позивачем в рахунок погашення заборгованості по комісії, внаслідок чого вони підлягають зарахуванню в рахунок часткового погашення заборгованості за відсотками (17318,00 – 200 = 17118,00 грн). Таким чином, за розрахунком суду першої інстанції, заборгованість за основною сумою боргу за Договором про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року складає 31 518,00 грн, з яких: 9 400,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 118,00 грн – заборгованість по відсотках; 5 000,00 грн – заборгованість по штрафним санкціям.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 27 липня 2024 року між АТ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 6105665.

Додатково 27 липня 2024 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту № 6105665. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма).

Згідно п.п. 1.2-1.4. Кредитного договору, загальний розмір кредиту становить 10 000,00 (десять тисяч) гривень та надається строком на 345 днів з 27 липня 2024 року по 07 липня 2025 року включно.

У відповідності до п. 1.5 Кредитного договору, загальні витрати за кредитом складають 39 748,00 грн. Денна процентна ставка складає 1,15%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 11417,45 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 49 748,00 грн.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору № 6105665 від 27 липня 2024 року, відповідач підтвердив, що умови договору йому зрозумілі та підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_2 .

На підтвердження факту отримання позичальником кредитних коштів позивачем надано квитанцію № 2494980995 від 27 липня 2024 року про перерахування на картковий рахунок НОМЕР_3 грошових коштів в сумі 10 000,00 грн, призначення платежу «кошти згідно договору 6105665».

Згідно розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року станом на 17 лютого 2025 року у відповідача обліковується заборгованість в загальному розмірі 32 668,00 грн, з яких: 9 400,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 318,00 грн – заборгованість по відсотках; 950,00 грн – заборгованість по комісії за видачу кредиту; 5 000,00 грн – заборгованість по штрафним санкціям.

21 березня 2025 року ТОВ «Мілоан» за вих. № 69-1/2025 направлено на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості, яку залишено без задоволення.

В матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, з якої вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладений договір № 6105665 від 27 липня 2024 року, ідентифікований ТОВ «Мілоан» та надано одноразовий ідентифікатор 262961 від 27 липня 2024 року, на номер телефону, на який був відправлений ідентифікатор ( НОМЕР_4 ).

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 здійснювалися часткові платежі в рахунок погашення заборгованості. Зокрема, 11 серпня 2024 року позичальником сплачено грошові кошти в сумі 2 150,00 грн, 26 серпня 2024 року – 2 350,00 грн, 12 вересня 2024 року – 2 630,00 грн, 01 жовтня 2024 року – 2 266,00 грн, а всього 8274,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у Договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами Договору та про наявність волі відповідача для укладення Договору про надання фінансових послуг в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу Договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і Пароля особистого кабінету Кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем Договору про надання фінансових послуг в електронній формі та підписання Договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за встановлених у даній справі обставин, а також часткової сплати ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року, має місце визнання відповідачем факту отримання ним кредитних коштів від позивача. Під час розгляду справи відповідач також не заперечував факту отримання кредитних коштів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом (за тілом кредиту), що складає 9 400, 00 грн, відповідно до Договору № 6105665 є такими, що підлягають задоволенню.

Так, вказану заборгованість відповідач має у зв`язку із неповерненням обумовленої суми у встановлений Договором строк.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 17 118,00 грн та заборгованості по штрафним санкціям у розмірі 5 000,00 грн. Нарахування зазначених сум передбачене укладеними між сторонами умовами договору.

Таким чином, враховуючи те, що позичальник (відповідач) не виконав умови Договору та не повернув у встановлений строк отримані кошти, продовжує ними користуватися, то з урахуванням умов договору про споживчий кредит з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами в розмірі 17 118,00 грн, яка розрахована з урахуванням безпідставного списання коштів в рахунок погашення комісії за видачу кредиту у розмірі 200,00 грн, та заборгованість по штрафним санкціям у розмірі 5 000,00 грн, умови нарахування яких передбачені умовами Договору про споживчий кредит.

Колегією суддів встановлено, що за обставинами даної справи відсотки нараховані в межах погодженого строку кредитування та за передбаченою договором відсотковою ставкою.

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання Договору про надання споживчого кредиту свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було надано жодних доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за Договорам про споживчий кредит № 6105665 від 27 липня 2024 року в сумі 31 518,00 грн. з яких: 9 400,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 118,00 грн – заборгованість по відсотках; 5 000,00 грн – заборгованість по штрафним санкціям.

Як вбачається з апеляційної скарги, представник відповідача просить апеляційний суд переглянути рішення суду виключно з питання правомірності нарахування процентів штрафних санкцій за користування кредитом у зв`язку з посиланням відповідача на наявність у його дружини статусу військовослужбовця та поширення на нього гарантій, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проте, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач звільнений від сплати відсотків за користування кредитом та від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту, з огляду на таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Відповідно до частини шостої статті2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Так, статтями 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Водночас перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає стаття 14 Закону № 2011-XII.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

1. Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України.

2. Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за формами 5 або 6 Інструкції та довідка за формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

Таким чином, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи, мають право на пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII.

Отже, в даному випадку відповідач мав повідомити кредитора, що він має дружину військовослужбовця та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , яка з 21 жовтня 2022 року проходить військову службу у Службі безпеки України, що підтверджується довідкою №47 від 12 лютого 2026 року, яка була надана відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції (а.с.76).

До апеляційної скарги представником відповідача також додано копію службового посвідчення ОСОБА_2 та копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_2 22 жовтня 2025 року.

Разом з тим, надані відповідачем документи не підтверджують наявність у її дружини ані статусу призваної (мобілізованої) на військову службу (оскільки вона проходить таку військову службу у Службі безпеки України), ані статусу особи, яка брала або бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (відсутня відповідна довідка форми 6, яка передбачена Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124), а тому не надають йому пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що відповідач у відповідності до положень пункту 15 статті 14 Закону № 2011-XII та порядку, визначеному листом Національного банку України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620, надавав/надсилав кредитору перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Натомість, відповідно до змісту укладеного кредитного договору відповідач підтверджував, що він та/або його дружина/чоловік не є військовослужбовцями, яким відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не нараховуються.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір з ТОВ «Мілоан» 27 липня 2024 року, тобто ще до того, як дружина відповідача отримавла статус учасника бойових дій, а належних доказів на підтвердження того, що у період нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами дружина відповідача брала безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації матеріали справи не містять.

Оскільки борг по процентам за користування кредитними коштами стягнуто судом за період з 27 липня 2024 року по 17 лютого 2025 року, тобто до набуття дружиною відповідача статусу учасника бойових дій, підстави для застосування пільги відсутні.

Колегія суддів також враховує, що звільнення від нарахування процентів є спеціальною пільгою, яка має виключний характер, а тому її застосування потребує належного доведення наявності усіх передбачених законом підстав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, про недоведеність відповідачем, у порушення вимог статтей 12, 77-81 ЦПК України, підстав для застосування відносно нього пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, а відповідачем не було долучено жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на спростування оскаржуваного рішення, тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача понесених відповідачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Харченка Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Л. А. Приходько

Судді: Л. П. Воронцова

С. В. Радченко