Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №585/1126/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/1126/26

Номер провадження 22-ц/816/2418/26

Категорія - 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка була подана її представником – адвокатом Єременко Кариною Віталіївною,

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2026 року, ухвалене у м. Ромни, у складі судді Машини І.М.,

в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ТОВ «ФК «Позика» звернулося до суду з даним позовом, який обґрунтовує тим, що 14.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17522103 в електронній формі, відповідно до умов якого товариство надало відповідачці грошові кошти у сумі 7800 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором.

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/01, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 17522103 від 14.09.2021.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 17522103 від 14.09.2021 у розмірі 28 860 грн., судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_2 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 17522103 від 14.09.2021 року у розмірі 28860 (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят) грн., сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 4000,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачкою в електронній формі було укладено кредитний договір, який підписано одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а кредитні кошти були фактично перераховані відповідачці, що підтверджується наявними у справі доказами. Надалі право вимоги за цим договором на підставі договору факторингу перейшло до позивача. Суд дійшов висновку, що відповідачка взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконала, а нарахування процентів здійснено в межах строку дії кредитного договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у заявленому позивачем розмірі, яка підлягає стягненню. Крім того, суд стягнув із відповідачки судовий збір та, врахувавши критерії співмірності, розумності й складність справи, частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 4 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Єременко К.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду змінити в частині розміру стягнутої заборгованості та судових витрат.

Апелянтка погоджується з рішенням суду в частині стягнення тіла кредиту в сумі 7 800 грн, однак заперечує проти стягнення процентів у сумі 21 060 грн, вважаючи їх надмірними, неспівмірними та такими, що не відповідають принципам добросовісності, розумності й справедливості. У зв`язку з цим просить зменшити розмір процентів до 7 020 грн (виходячи зі ставки 1 % на день за 90 днів користування кредитом), а загальний розмір заборгованості - до 14 820 грн.

Крім того, апелянтка вказує на недоведеність факту належності їй платіжної картки та фактичного отримання кредитних коштів, а також на недоведеність належного електронного підписання кредитного договору. На її думку, суд першої інстанції безпідставно визнав лист платіжної установи достатнім доказом перерахування коштів та неправомірно переклав тягар доказування на відповідачку.

Також апелянтка оскаржує рішення в частині судових витрат, зазначаючи про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та наявність суперечності між мотивувальною і резолютивною частинами рішення щодо їх розміру, у зв`язку з чим просить зменшити такі витрати до 1 000 грн або відмовити у їх стягненні повністю, а судовий збір перерозподілити пропорційно до задоволених позовних вимог.

31 липня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Єременко К.В. подала до апеляційного суду додаткові пояснення у справі, в яких, крім іншого, заявила клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), посилаючись на те, що у зазначеній справі вирішується питання щодо можливості суду в межах спору про стягнення кредитної заборгованості оцінювати справедливість умов кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення стороною договору відповідних позовних вимог.

Подання додаткових пояснень до апеляційної скарги після закінчення встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження, якими фактично доповнюються та розширюються наведені в апеляційній скарзі підстави апеляційного оскарження, нормами ЦПК України не передбачено, а тому такі додаткові пояснення в цій частині залишаються судом без розгляду.

Водночас викладене у зазначеному документі клопотання про зупинення провадження у справі є окремим процесуальним клопотанням, яке підлягає вирішенню судом незалежно від залишення без розгляду додаткових пояснень до апеляційної скарги. Мотиви вирішення цього клопотання наведені судом нижче.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заперечило проти її задоволення та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що кредитний договір № 17522103 від 14 вересня 2021 року укладений відповідачкою в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, що підтверджується даними інформаційної системи та довідкою про ідентифікацію клієнта. Вказав, що договір містить персональні дані відповідачки та відомості про використаний нею номер телефону й електронну адресу, а його укладення відповідає вимогам законодавства про електронну комерцію.

Позивач також зазначив, що первісним кредитором виконано обов`язок щодо надання кредитних коштів у розмірі 7 800 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23 жовтня 2025 року про їх перерахування на банківський рахунок відповідачки.

Щодо розміру заборгованості позивач вказав, що нарахування процентів здійснено відповідно до умов кредитного договору за період з 14 вересня до 13 грудня 2021 року, а загальна заборгованість становить 28 860 грн, з яких 7 800 грн - тіло кредиту та 21 060 грн - проценти.

Позивач вважав заявлені апеляційною скаргою доводи необґрунтованими та просив залишити оскаржуване рішення без змін, а також стягнути з відповідачки 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

14.09.2021 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 17522103 про надання фінансового кредиту.

За умовами договору ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 7800 грн; строк кредитування з 14.09.2021 по 04.10.2021 (пільговий період), процентна ставка - 3 %, з 05.10.2021 по 13.12.2021 (стандартний період), процентна ставка - 3 %; видача кредиту проводиться шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 810395 (а.с. 7-12).

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025, ОСОБА_1 ідентифікована 14.09.2021 в інформаційно-телекомунікаційній системі, унікальний код підпис НОМЕР_3 , дата та час підписання 14.09.2021, номер картки НОМЕР_4 (а.с. 13).

З листа ТОВ «УПР» від 23.10.2025 № 3152_251023163854 вбачається, що 14.09.2021 о 02:26:24 успішно перераховано кошти в сумі 7800 грн на карту № НОМЕР_4 , номер транзакції НОМЕР_5 (а.с. 14).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 17522103 від 14.09.2021, станом на 01.09.2025 заборгованість відповідача становить 28 860 грн., з яких: 7800 грн. – тіло кредиту; 21 060 грн. – нараховані відсотки (а.с. 15).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/01, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 17522103 від 14.09.2021 (а.с. 17-23).

Відповідно до витягу із Додатку № 1 до Договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на заборгованість за кредитним договором № 17522103 від 14.09.2021 на загальну суму 28 860 грн, з яких: 7800 грн. – тіло кредиту; 21 060 грн. – нараховані відсотки (а.с.23).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною, а електронний правочин може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що розмір і порядок одержання процентів визначаються договором, а відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 17522103.

Відповідно до умов цього договору кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредит у розмірі 7 800 грн шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені нею в Особистому кабінеті, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили порядок нарахування процентів: протягом пільгового періоду, визначеного договором з 14 вересня по 04 жовтня 2021 року, застосовується процентна ставка 3 % за день, а протягом стандартного періоду з 05 жовтня по 13 грудня 2021 року - також 3 % за день. Пунктом 4.2 договору прямо встановлено обов`язок позичальниці повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти до 13 грудня 2021 року.

Отже, строк виконання позичальницею кредитного зобов`язання до 13 грудня 2021 року випливає саме з пункту 4.2 договору та погодженого сторонами графіка кредитування. Пункт 1.2 договору регулює строк дії пропозиції кредитодавця укласти договір, а не строк кредитування.

Оскаржуючи рішення, ОСОБА_1 , зокрема, посилається на недоведеність належного укладення нею електронного договору, належності їй платіжної картки, на яку перераховані кошти, та фактичного отримання кредиту. Вважає недостатнім для цього лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та зазначає про неправомірне покладення судом першої інстанції на неї обов`язку спростовувати відповідні обставини.

Колегія суддів не погоджується із цими доводами.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цій справі позивачем подано сукупність взаємопов`язаних доказів, які підтверджують як укладення договору, так і виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту.

З довідки ТОВ «ФК «ІРБІС» про ідентифікацію клієнта від 01 вересня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 14 вересня 2021 року було ідентифіковано в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця; акцепт договору здійснено електронним підписом одноразовим ідентифікатором 810395; у довідці також зазначено номер мобільного телефону та маску платіжної картки НОМЕР_4 .

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 23 жовтня 2025 року № 3152_251023163854 14 вересня 2021 року о 02:26:24 на платіжну картку з тією ж маскою НОМЕР_4 успішно перераховано 7 800 грн, номер транзакції в системі iPay.ua — 108307930.

Зазначені докази узгоджуються між собою щодо особи позичальниці, способу укладення договору, одноразового ідентифікатора, платіжної картки, визначеної для одержання кредиту, суми кредиту та факту її перерахування. Збіг маски картки, зазначеної при ідентифікації позичальниці, із маскою картки, на яку платіжною установою фактично проведено переказ, у сукупності з іншими матеріалами справи є достатнім для висновку про виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредитних коштів.

Той факт, що зазначений лист не є банківською випискою з рахунку ОСОБА_1 , сам по собі не робить його неналежним чи недопустимим доказом. Він містить конкретні відомості про дату, суму, платіжну картку та номер успішної транзакції і підлягає оцінці не відокремлено, а разом з іншими доказами.

Колегія суддів виходить із того, що заперечення позичальника щодо фактичного неодержання грошових коштів є самостійним засобом заперечення проти вимоги кредитора та підлягає доведенню особою, яка на нього посилається. У цій справі позивач надав належні та взаємоузгоджені докази укладення договору і перерахування кредитних коштів, тоді як відповідачка не надала доказів того, що грошові кошти не були нею одержані, були одержані у меншому розмірі або що відповідні дії вчинялися іншою особою без її волевиявлення.

Не спростовує цього висновку й посилання апелянтки на те, що позивач у суді першої інстанції просив витребувати від банку додаткову інформацію щодо карткового рахунку. Подання стороною клопотання про одержання додаткових доказів не означає визнання нею недостатності вже поданих доказів та не позбавляє суд можливості оцінити наявну доказову сукупність відповідно до статті 89 ЦПК України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про укладення ОСОБА_1 спірного кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 7 800 грн є правильним, а доводи апеляційної скарги у цій частині його не спростовують.

Щодо розміру процентів колегія суддів виходить із такого.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися по 234 грн за день, що становить 3 % від суми кредиту 7 800 грн. Загальна сума нарахованих процентів становить 21 060 грн, тобто відповідає 90 денним нарахуванням. Після 13 грудня 2021 року проценти за користування кредитом до складу заявленої позивачем заборгованості не нараховувалися. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість складалася із 7 800 грн основного боргу та 21 060 грн процентів; штрафи, пеня та комісія до заявленої суми не включені.

Таке нарахування відповідає змісту кредитного договору та додатку до нього, у якому сторонами визначено загальну вартість кредиту - 28 860 грн, із яких 7 800 грн становить сума кредиту, а 21 060 грн - проценти.

Отже, твердження про нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування матеріалами справи не підтверджується. Водночас колегія суддів звертає увагу, що в поданому позивачем відзиві на апеляційну скаргу помилково відтворено пункт 4.2 договору із зазначенням дати 16 листопада 2021 року. Оригінальний текст кредитного договору містить іншу дату — 13 грудня 2021 року, яка узгоджується з графіком кредитування та фактично здійсненим розрахунком.

Основним доводом апеляційної скарги в цій частині є те, що 21 060 грн процентів у 2,7 раза перевищують суму отриманого кредиту, а ставка 3 % на день є, на думку апелянтки, несправедливою та непропорційною. Як справедливий орієнтир вона пропонує застосувати ставку 1 % на день та зменшити проценти до 7 020 грн. При цьому апелянтка прямо зазначає, що не наполягає на зворотному застосуванні змін до Закону України «Про споживче кредитування», якими обмежено максимальну денну процентну ставку.

Ці доводи колегія суддів відхиляє.

Договір укладено 14 вересня 2021 року, а всі проценти, заявлені до стягнення, нараховані у 2021 році в межах погодженого строку кредитування. Законодавчі зміни щодо максимальної денної процентної ставки, запроваджені Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, не регулювали спірні правовідносини на час укладення та виконання договору і не можуть використовуватися для фактичної зміни вже погодженого сторонами розміру плати за користування кредитом.

Посилання на встановлений пізніше розмір максимальної денної процентної ставки як на «орієнтир справедливості» також не створює самостійної правової підстави для заміни погодженої сторонами ставки 3 % на ставку 1 %. Такий підхід фактично надає пізнішій нормі закону впливу на права та обов`язки, які виникли і були визначені умовами договору до набрання нею чинності.

Саме по собі співвідношення розміру процентів із сумою кредиту також не є достатньою підставою для їх зменшення. При оцінці відповідного доводу істотними є не лише абсолютні суми, а й строк користування кредитом, погоджена денна ставка, порядок її застосування, те, чи були відповідні платежі належним чином доведені до відома споживача, та правова природа нарахованої суми.

У цьому випадку ставка 3 % на день прямо зазначена у договорі; строк її застосування визначений графіком; сукупна вартість кредиту та загальна сума процентів визначені у додатку до договору; проценти нараховані лише в межах строку кредитування; штрафів, пені, комісій чи процентів, нарахованих після його закінчення, до позову не включено. Тому заявлені 21 060 грн за своєю правовою природою є погодженою сторонами платою за правомірне користування кредитними коштами протягом строку кредитування, а не заходом відповідальності за прострочення.

Доказів того, що умова про процентну ставку була прихованою, сформульованою неоднозначно або що фактичний розрахунок не відповідає погодженим умовам договору, матеріали справи не містять.

За таких обставин саме лише посилання на загальні засади справедливості, добросовісності та розумності не дає суду підстав довільно замінити визначену договором ставку іншою ставкою, запропонованою однією зі сторін уже після виникнення спору.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 21 060 грн процентів є правильним, а наведені апелянткою обставини не дають підстав для їх зменшення до 7 020 грн.

Матеріалами справи також підтверджено перехід до ТОВ «ФК «Позика» права вимоги до ОСОБА_1

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01. Відповідно до витягу з додатка № 1 до цього договору ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги за кредитним договором № 17522103 на загальну суму 28 860 грн, із яких 7 800 грн — основний борг та 21 060 грн — проценти.

Виконання фактором обов`язку щодо фінансування підтверджується платіжною інструкцією № 6054383 від 02 вересня 2025 року про перерахування ТОВ «ФК «Позика» на користь ТОВ «ФК «ІРБІС» 3 490 472,17 грн із призначенням платежу «Оплата суми фінансування згідно з Договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року».

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу. Отже, ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимагати від ОСОБА_1 виконання зобов`язань за спірним кредитним договором у визначеному на момент відступлення обсязі.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 133, 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір таких витрат визначається на підставі договору про надання правничої допомоги та доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті стороною. Розмір витрат має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності та бути співмірним зі складністю справи, обсягом і характером виконаної адвокатом роботи, ціною позову та значенням справи для сторони.

Апелянтка звертає увагу на те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції в цій частині містить неточності. Зокрема, суд послався на договір про надання правничої допомоги від 29 грудня 2023 року, додаткову угоду № 2, акт, рахунок та платіжну інструкцію на суму 10 500 грн, тоді як позивачем у цій справі на підтвердження заявлених 5 500 грн витрат зазначено інші документи: договір про надання правової допомоги № 39493634 від 02 січня 2026 року, додаткову угоду № 17522103, детальний опис робіт та акт від 16 лютого 2026 року. Крім того, в мотивувальній частині місцевий суд зазначив про зменшення витрат до 3 000 грн, тоді як у резолютивній частині стягнув 4 000 грн.

Разом із тим ці недоліки викладення мотивів судового рішення самі по собі не свідчать про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу та не спростовують правильності визначеного у резолютивній частині результату.

Із наданої додаткової угоди № 17522103 від 16 лютого 2026 року до договору про надання правової допомоги № 39493634 від 02 січня 2026 року вбачається, що предметом правничої допомоги було представництво та захист інтересів ТОВ «ФК «Позика» саме у спорі про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , а оплата послуг визначається відповідно до акта наданих послуг.

За детальним описом до складу виконаних робіт увійшли консультація, правовий аналіз обставин спору, підготовка позовної заяви та формування додатків. Заявлений позивачем розмір таких витрат становив 5 500 грн.

Ураховуючи характер спору, його невисоку складність, ціну позову 28 860 грн, обсяг досліджуваних кредитних документів, необхідність перевірки електронного способу укладення договору, розрахунку заборгованості та переходу права вимоги, колегія суддів вважає, що визначені у резолютивній частині рішення 4 000 грн не є явно надмірними та відповідають критеріям необхідності, розумності й співмірності.

Та обставина, що справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін і адвокат не брав участі у судовому засіданні, не є підставою для зменшення витрат до 1 000 грн або відмови в їх відшкодуванні, оскільки надана правнича допомога полягала насамперед у підготовці справи та процесуальних документів.

Таким чином, попри наведені неточності мотивувальної частини рішення місцевого суду, визначений ним у резолютивній частині розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - 4 000 грн - є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його зменшення.

Колегія суддів також не вбачає підстав для зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 552/672/23.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду. Отже, зупинення провадження з цієї підстави є правом суду, реалізація якого залежить, зокрема, від ступеня подібності правовідносин та значення правового питання, що вирішується в іншій справі.

Із наданих відповідачкою пояснень убачається, що підставою для відповідного клопотання є передача справи № 552/672/23 на розгляд Об`єднаної палати для вирішення питання щодо можливості оцінки судом справедливості умов кредитного договору та зміни розміру нарахованих процентів без пред`явлення відповідної самостійної вимоги.

Водночас встановлені у цій справі фактичні обставини дають можливість вирішити спір незалежно від результату касаційного перегляду зазначеної справи. У справі, що розглядається, проценти нараховані виключно в межах чітко визначеного сторонами 90-денного строку кредитування, за прямо погодженою ставкою, а після закінчення цього строку проценти, штрафи, пеня чи інші платежі до складу заявленої заборгованості не включалися.

Наявні у справі докази є достатніми для встановлення змісту кредитного договору, періоду користування кредитом, порядку нарахування процентів та розміру заборгованості, а тому об`єктивних перешкод для апеляційного перегляду справи до завершення розгляду справи № 552/672/23 колегія суддів не встановила.

За таких обставин клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

У сукупності встановлені обставини свідчать, що ТОВ «ФК «ІРБІС» належним чином надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 7 800 грн, відповідачка прийняті на себе зобов`язання з повернення кредиту та сплати передбачених договором процентів не виконала, заборгованість у розмірі 28 860 грн не погасила, а право вимоги в установленому порядку перейшло до ТОВ «ФК «Позика». Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення цієї заборгованості та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

Враховуючи наведені висновки апеляційного суду, апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, залишається за відповідачем.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Єременко Карини Віталіївни,залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2026 року– без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов