Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №583/120/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/120/26

Номер провадження 22-ц/816/2528/26

Категорія - 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., у присутності:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Кудіна О.М. (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , адвоката Кудіна Олександра Михайловича,

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року, постановлене у місті Охтирка, у складі судді Ярошенко Т.О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання неукладеним договору купівлі-продажу житлової квартири, скасування державної реєстрації правочину,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог заяви і рішення суду першої інстанції

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (з урахуванням заяви від 12 травня 2026 року про залишення позовної заяви в частині вимоги щодо ОСОБА_3 у зв`язку із його смертю) ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., про визнання неукладеним договору купівлі-продажу квартири та скасування правочину.

Позов мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 07 серпня 1998 року позивачка є покупцем квартири АДРЕСА_1 , при цьому від її імені договір був підписаний ОСОБА_2 на підставі довіреності.

Позивачка стверджувала, що підпис у графі «Покупець» не належить ні їй, ні ОСОБА_2 , договору купівлі-продажу вона не укладала, згоди на його укладення не надавала, а сам договір є сфальсифікованим. Зазначала, що про існування цього договору та порушення свого права дізналася лише після отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки раніше не мала можливості ознайомитися з його змістом. Посилаючись на відсутність її волевиявлення на укладення правочину, вважала договір неукладеним та просила визнати його таким, а також скасувати державну реєстрацію права власності, проведену на його підставі.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона не підписувала спірний договір купівлі-продажу квартири або що цей договір є сфальсифікованим.

Суд зазначив, що клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не було реалізовано через відсутність оригіналу договору, при цьому судом були вжиті заходи щодо його витребування, однак нотаріальним архівом відповідних документів не надано.

Також суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивачки щодо використання відповідачами її психічного стану чи введення її в оману під час укладення договору.

Врахувавши, що спірний договір є нотаріально посвідченим, укладеним відповідно до вимог закону, а порушення прав позивачки не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору неукладеним та, як наслідок, для скасування державної реєстрації права власності. Водночас суд зазначив, що підстав для застосування позовної давності не вбачає.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачка ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Кудіна О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні у справі докази, порушив норми процесуального права, зокрема статті 76–81, 263 ЦПК України, та безпідставно застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що позивачка жодного нотаріально посвідченого договору не укладала, згоди на його укладення не надавала, а спірний договір є сфальсифікованим. Вказує, що про порушення своїх прав вона тривалий час не знала, оскільки не мала ні копії, ні оригіналу договору купівлі-продажу, а відповідачі, скориставшись її психічним станом, ввели її в оману з метою позбавлення житла. Також зазначає, що після ухвалення рішення суду першої інстанції було віднайдено оригінал спірного договору, що дає можливість провести судову почеркознавчу експертизу, у зв`язку з чим висновок суду про неможливість призначення такої експертизи є помилковим. Апелянт повідомляє про намір заявити в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники право на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

07 серпня 1998 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований у реєстрі за № 793. Від імені покупця ОСОБА_1 договір підписано її представником ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 02 травня 1998 року, посвідченої державним нотаріусом Охтирської державної нотаріальної контори за реєстровим № 314. (а.с. 6)

30 жовтня 2023 року державним реєстратором Виконавчого комітету Охтирської міської ради Ткаченком Дмитром Олександровичем прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (індексний номер 69969917), на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на зазначену квартиру. Підставою для державної реєстрації визначено договір купівлі-продажу від 07 серпня 1998 року, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 793. (а.с. 7)

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 1999 року у справі № 2-603/03 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири у задоволенні позову відмовлено. Під час розгляду цієї справи судом досліджувався договір купівлі-продажу квартири від 07 серпня 1998 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також обставини його укладення. (а.с. 55-57)

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається, спір виник щодо договору купівлі-продажу квартири, за яким позивачка є покупцем, однак стверджує, що підпис у договорі не належить ні їй, ні особі, яка діяла від її імені за довіреністю, у зв`язку з чим вважає цей договір неукладеним.

При цьому у позовній заяві предметом оспорювання визначено договір купівлі-продажу квартири від 07 серпня 1993 року серії ААМ № 700724, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 793. Разом із тим матеріали справи свідчать, що договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідчений тим самим нотаріусом за тим самим реєстровим номером, датований 07 серпня 1998 року, а не 1993 роком.

За змістом статті 264 ЦПК України при вирішенні цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.

З огляду на тотожність інших реквізитів спірного договору (сторін, предмета договору, серії, реєстрового номера та нотаріуса, який його посвідчив) апеляційний суд доходить висновку, що зазначення у позовній заяві 1993 року замість 1998 року є очевидною опискою, яка не впливає на визначення предмета спору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами відсутності її волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу, а також не підтвердила обставин, на які посилалася як на підставу визнання цього договору неукладеним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, а також оскаржуваному рішенню суду першої інстанції апеляційний суд керується таким.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на наведене, спірні правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу спірної квартири врегульовані Цивільним кодексом Української РСР в редакції 1963 року (далі за текстом – ЦК УРСР).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21) зазначено, що: «оскільки оспорюваний ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири було вчинено у 2003 році, то спір про визнання його недійсним з підстав недодержання нотаріальної форми його укладення має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення договору від 20 березня 2003 року). У статті 44 ЦК УРСР встановлено, що повинні укладатися у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (частина перша статті 45 ЦК УРСР). Відповідно до статті 47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Згідно з першим абзацом пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними» (зі змінами) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах; міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. За змістом вказаного роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди: - які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання (будинку або його частини - статті 425, 426 ЦК УРСР), застави (жилого будинку - стаття 184 ЦК УРСР), купівлі-продажу (жилих будинків - стаття 227 ЦК УРСР), в тому числі при придбанні на біржових торгах; - міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини (стаття 242, частина третя статті 244 ЦК УРСР); - дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб (частина перша статті 244 ЦК УРСР). Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР). Отже, за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. Тому законодавство чинне на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не передбачало обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа, крім жилих будинків (стаття 227 ЦК УРСР)».

За приписами статті 62 ЦК УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що

грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє

представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо). Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Із матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 1998 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 29,1 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрований у реєстрі за № 793. Від імені покупця ОСОБА_1 договір підписано її представником ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 02 травня 1998 року, посвідченої державним нотаріусом Охтирської державної нотаріальної контори за реєстровим № 314.

Позивачка стверджувала, що підпис у графі «Покупець» не належить ні їй, ні ОСОБА_2 , договору купівлі-продажу вона не укладала, згоди на його укладення не надавала, а сам договір є сфальсифікованим.

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23 зазначено, що належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).

У цій справі, 21 квітня 2026 року представником позивачки подане клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання, чи виконаний підпис в оригіналі договору купівлі-продажу квартири (що розташована за адресою АДРЕСА_2 ) від 07 серпня 1993 року, серії ААМ №700724 між продавцем ОСОБА_3 та покупцем

ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за №793, громадянкою ОСОБА_1 , чи іншою особою?

Водночас, як встановлено судом, під час надання пояснень у судовому засіданні суду першої інстанції позивачка висловила думку, що проведення почеркознавчої експертизи є недоцільним, оскільки вона абсолютно впевнена, що не підписувала документи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що хоча висновок експертизи у справі про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Незважаючи на те, що у цій справі вирішується позов про визнання договору неукладеним і скасування державної реєстрації правочину, колегія суддів вважає зазначений підхід до оцінки доказів застосовним і у цій справі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 1999 року у справі № 2-603/03 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними у задоволенні позову відмовлено.

Із змісту зазначеного рішення вбачається, що під час його розгляду судом були безпосередньо досліджені обставини укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який є предметом спору у цій справі, та допитані свідки, які брали участь в укладенні й виконанні цього правочину.

Так, свідок ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_1 запропонувала їй обміняти належну їй квартиру в м. Суми на квартиру в м. Охтирка. За її словами, після огляду квартири в м. Охтирка сторони домовилися про обмін із доплатою, яку ОСОБА_1 отримала у сумі 1 500 грн. При цьому ОСОБА_1 особисто звернулася до агентства нерухомості для оформлення договорів, брала участь у їх укладенні та не висловлювала заперечень щодо переходу права власності на квартиру в м. Охтирка.

Свідок ОСОБА_6 підтвердив, що після досягнення домовленості між сторонами квартира в м. Охтирка була придбана на ім`я ОСОБА_1 , яка надала відповідне доручення ОСОБА_2 на її придбання, а після оформлення договорів він разом із дружиною передав ОСОБА_1 обумовлену доплату.

Свідок ОСОБА_2 пояснив, що діяв від імені ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої нею для придбання квартири в м. Охтирка, відповідно до якої підписав договір купівлі-продажу спірної квартири та здійснив необхідні дії щодо оформлення правочину.

Допитані судом свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 також підтвердили, що ОСОБА_1 фактично переселилася до придбаної квартири в м. Охтирка, організувала перевезення свого майна та особисто брала участь у вирішенні питань, пов`язаних із переїздом і придбанням житла.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17).

Отже, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 1999 року підтверджує, що ще у 1999 році судом були досліджені обставини укладення спірного договору купівлі-продажу, надання ОСОБА_1 повноважень ОСОБА_2 на його укладення, а також подальше виконання сторонами цього правочину. Наведені обставини апеляційний суд враховує при оцінці доводів позивачки про відсутність її волевиявлення на укладення договору, зіставляючи їх з іншими доказами, наявними у матеріалах цієї справи.

Відповідно до статті 63 ЦК УРСР угода, укладена від імені другої особи особою, неуповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень,

створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка з 26 жовтня 1999 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто у спірній квартирі.

Також, із витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що 26 жовтня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 проведена державна реєстрація права власності на квартиру загальною площею 48,4 кв.м., житловою площею 29,1 кв.м. Підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності став договір купівлі-продажу, серія та номер: 793, виданий 07.08.1998, видавник Ковальчук С.П. приватний нотаріус Охтирського міського нотаріального округу.

Відповідна поведінка позивачки свідчить про наявність її волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири та схвалення дій відповідача ОСОБА_2 щодо її представництва у правочині, який ОСОБА_1 просить суд визнати неукладеним.

Крім того, із пояснень самої ОСОБА_1 , викладених у рішенні Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 вересня 1999 року, вбачається, що вона визнавала факт видачі довіреності ОСОБА_2 для придбання квартири у м. Охтирка, підтверджувала отримання після оформлення правочину документів на квартиру та пояснювала, що хоча фактично проживала у м. Суми, мала намір проживати у придбаній квартирі після смерті матері. Такі пояснення узгоджуються з подальшою реєстрацією позивачки у спірній квартирі та свідчать про її подальше схвалення правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами відсутності її волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка особисто не укладала спірного договору купівлі-продажу, не надавала згоди на його укладення, а договір є сфальсифікованим, спростовуються наведеними вище висновками апеляційного суду. Як встановлено матеріалами справи, від імені позивачки договір укладено представником на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували підроблення договору чи відсутність волевиявлення позивачки на його укладення, матеріали справи не містять.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно не призначив судову почеркознавчу експертизу, також не спростовує правильності його висновків. Як встановлено апеляційним судом, ініціювавши призначення такої експертизи, позивачка у подальшому фактично відмовилася від її проведення, вказавши у судовому засіданні, що абсолютно впевнена у тому, що не підписувала спірний договір. За таких обставин відсутність експертного висновку є наслідком процесуальної поведінки самої позивачки і не може свідчити про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі скористалися психічним станом позивачки, ввели її в оману та позбавили іншого житла, також не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі. Сам по собі факт встановлення позивачці інвалідності не свідчить про відсутність її волевиявлення під час укладення спірного договору у 1998 році чи про недійсність або неукладеність такого договору.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та ґрунтуються переважно на власному тлумаченні позивачкою обставин справи. Проте наведені у скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин, не містять посилань на належні й допустимі докази, які б свідчили про помилковість його висновків, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Також, враховуючи, що заявлена позивачкою вимога про скасування державної реєстрації правочину із зазначенням індексного номера 69969917 від 30 жовтня 2023 року (які фактично є реквізитами рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру) є похідною від вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири неукладеним, а відсутність волевиявлення позивачки на придбання спірної квартири та надання ОСОБА_2 повноважень на укладення цього договору не доведено, така позовна вимога також задоволенню не підлягає.

Проте, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми матеріального права, які не підлягають застосуванню, оскільки суд першої інстанції помилково послався на норми Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, дія якого не поширюється на спірні правовідносини.

Хоча це не перешкодило суду першої інстанції дійти правильних висновків по суті спору, неправильне застосування норм матеріального права є самостійною підставою для зміни рішення суду першої інстанції, яке не може вважатися законним.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною другою та частиною четвертою статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Як встановлено апеляційним судом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами відсутності її волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири та не підтверджено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково застосував норми Цивільного кодексу України, хоча спірні правовідносини виникли у 1998 році та підлягають врегулюванню нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. Таке неправильне застосування норм матеріального права відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Інших підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції або ухвалення нового рішення колегією суддів не встановлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову по суті спору.

За таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

На підставі статті 141 ЦПК України, враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково у зв`язку зі зміною мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, без зміни результату вирішення спору, а позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ групи, судові витрати у цій справі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Кудіним Олександром Михайловичем, задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена «08» вересня 2026 року.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

А.П. Сидоренко