Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №592/10903/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/10903/26

Номер провадження 22-ц/816/2849/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 липня 2026 року в складі судді Шияновської Т.В., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 30 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

25.062026 ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 23.12.2021 між АТ «Укрсиббанк» і відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 98501033000, на підставі якого останній на умовах строковості, зворотності, платності отримав у кредит 300000 грн, за що зобов`язався сплачувати проценти. 25.04.2023 між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №242, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників АТ «Укрсиббанк», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на дату відступлення права вимоги у нього утворилася заборгованість у розмірі 363949 грн 94 коп., з яких: 294949 грн 94 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 69000 грн - заборгованість за комісією.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі: надало відповідачу грошові кошти в обсязі та в строк, визначений умовами кредитного договору. Звертає увагу, що відповідачу при укладенні кредитних договорів було надано право ознайомитися з правилами споживчого кредитування АТ «Укрсиббанк» з посиланням на те, де можна їх знайти, що свідчить про поінформованість позичальника зі сторони банку про умови договорів.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки виписці по рахунку та розрахунку заборгованості, як належним та допустимим доказам укладення та виконання кредитного договору. У матеріалах справи наявна банківська виписка за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000.

Посилається на висновок Вищого господарського суду України, наведений у постанові від 06.04.2017 у справі №905/2009/15, висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 30.08.2019 у справі №353/614/15-ц, де зазначено, що банківські виписки є належними доказами на підтвердження видачі кредиту.

Крім того, до позовної заяви було додано виписки з карткового рахунку за договором від 23.12.2021 №98501033000, в яких відображено всі нарахування, погашення та списання відповідно до умов кредитування. Зазначає, що кінець банківської виписки закінчується списанням боргу, у зв`язку з тим, що АТ «Укрсиббанк» було укладено договір факторингу від 25.04.2023 №242 та право вимоги за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000 вже перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». АТ «Укрсиббанк» так закінчує свої нарахування в системі.

Зазначає, що на підтвердження наявності в ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до відповідача за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000 суду було надано копію договору факторингу №242 від 25.04.2023, копію витягу з реєстру боржників, копію акту приймання-передачі права вимоги до договору факторингу, копію акту-взаємозаліку, копію платіжної інструкції про оплату купівельної ціни до даного договору факторингу, які є належними доказами відступлення права вимоги до відповідача. На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» умов договору до позовної заяви було долучено платіжне доручення від 24.04.2023 №71102, яке підтверджує оплату суми фінансування за договором.

Крім того, зазначає, що витяг з реєстру боржників є підтвердженням факту відступлення права вимоги за кредитним договором та несе радше інформативний характер. На всіх документах відображені всі підписи та печатки сторін укладання договору факторингу, отже позивачем було надано належні докази на підтвердження заборгованості відповідача, долучені до матеріалів справи виписки з руху коштів по рахунку є належними доказами, що підтверджують суму заборгованості.

Звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту погашення ним заборгованості, хоча він не позбавлений можливості надати суду платіжну інструкцію чи інший платіжний документ, який би підтверджував здійснення платежів.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», відповідач ОСОБА_1 не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 10, 41-44). Про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.12.2021 між ОСОБА_1 і АТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку №98501033000, відповідно до умов якого відповідачу надано 300000 грн строком на 60 місяців з датою повернення кредиту 23.12.2026 (договір зберігається в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

Згідно з п. 3.3, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.11 договору кредит надається в безготівковій формі в сумі 299500 грн шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку, до якого випускається платіжна карта, та в сумі 500 грн на оплату страхового платежу.

Позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтентних платежів відповідно до графіка платежів, що викладений у додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 23.12.2026.

Розмір ануїтетного платежу становить 11900 грн. Розмір першого ануїтетного платежу може відрізнятися від розміру наступних платежів, розмір останнього ануїтетного платежу може відрізнятися від розміру попередніх платежів.

Ануїтетний платіж повинен сплачуватися щомісячно до 23 числа включно кожного місяця.

Процентна ставка за договором встановлюється в розмірі 0,00001% річних. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка 7,0001% річних.

Позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього договору та додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Вказаний договір підписаний відповідачем.

У заявці на отримання грошових коштів у кредит від 23.12.2021 відповідач надав свої персональні дані (заявка зберігається в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

Крім того, ОСОБА_1 були підписані графік платежів і паспорт споживчого кредиту (графік платежів і паспорт споживчого кредиту зберігаються в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

З виписки за кредитним договором №98501033000 вбачається, що 23.12.2021 на рахунку ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт у сумі 299500 грн, 500 грн та з цієї дати вбачається рух коштів по рахунку (виписка зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

25.04.2023 між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» був укладений договір факторингу №242, відповідно до якого АТ «Укрсиббанк» передало, а ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 363949 грн 94 коп. (договір факторингу зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» та витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 25.04.2023 №242 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000 станом на 25.04.2023 складає 363949 грн 94 коп., з яких: 294949 грн 94 коп. - сума заборгованості за кредитом, 69000 грн - сума заборгованості за комісіями (розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

08.06.2026 ОСОБА_1 була направлена досудова вимога щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000 у сумі 363949 грн 94 коп. (досудова вимога зберігається в електронному вигляді в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Укрсиббанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, зроблено висновок, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20 зроблено висновок, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

За змістом частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів.

Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру надав суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 23.12.2021 по 25.04.2023.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до абз. 1 п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів на рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 23.12.2021 №98501033000.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної в розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Щодо вимог товариства про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту від 23.12.2021 №98501033000 є споживчим, що підтверджено в пунктах 3.3, 4.4.1 договору.

Позивачем надана досудова вимога від 08.06.2026, адресована ОСОБА_1 , з якої вбачається, що товариство повідомляло останнього про відступлення права вимоги та про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором від 23.12.2021 №98501033000 у сумі 363949 грн 94 коп. Доказів того, що вказану вимогу дійсно було направлено відповідачу та що він її отримав, товариство суду не надало.

Таку вимогу товариство обґрунтовувало ст. 526, 530 ЦК України.

У постанові від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати в суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» у редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10.06.2017, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц зазначила, що, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

З аналізу частини 3 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що за умови затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, законодавець надав право кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

У тому випадку, якщо умовами договору про споживчий кредит передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, останній зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, строку, протягом якого вони мають бути здійснені та усунути такі порушення у визначений кредитодавцем строк, з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами даного конкретного кредитного договору не передбачено право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач отримав направлену йому вимогу про дострокове погашення кредиту.

Тобто в даній справі відсутні правові підстави для дострокового стягнення споживчого кредиту за договором про надання споживчого кредиту від 23.12.2021 №98501033000.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.10.2025 у справі №539/402/24, відповідно до якого право кредитодавця вимагати дострокового повернення споживчого кредиту виникає за умови затримання споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, якщо таке право прямо передбачене договором про споживчий кредит. Правила кредитування, які не підписані позичальником, не є складовою кредитного договору та не можуть встановлювати додаткові права кредитора. За відсутності в договорі права на дострокове повернення кредиту, кредитор може вимагати стягнення лише простроченої заборгованості.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (абз. 1 ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитодавець не набув право на дострокове повернення споживчого кредиту в повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, але з позичальника на користь товариства підлягає стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення останнього до суду з цим позовом.

Колегія суддів звертає увагу, що в постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №159/2146/15-ц зазначено наступне: «колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови в задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої в суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

У постанові Верховного Суду від 22.10.2025 у справі №539/402/24 зазначено наступне: «Суд апеляційної інстанції встановив, що кредитодавець не набув право на дострокове повернення споживчого кредиту у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, однак з позичальника на користь банку підлягала стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення банку до суду з цим позовом».

Тобто у даному випадку необхідно стягнути заборгованість у сумі, яка виникла на час звернення банку до суду з цим позовом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до графіку платежів, таблиці обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором за період з 23.12.2021 по 23.06.2026 (день звернення з позовом до суду) на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 повинен був сплатити 270000 грн на погашення заборгованості за кредитом (тіла кредиту).

Таким чином станом на 23.06.2026 відповідач мав заборгованість за тілом кредиту в сумі 270000 грн, тому саме цю суму необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення комісії.

Відповідно до п. 3.11 договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 23.12.2021 №98501033000 позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього договору та додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з графіком платежів відповідач зобов`язаний щомісячно сплачувати 6900 грн комісії за управління кредитом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 3.11 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

З огляду на викладене, кредитор не мав законних підстав для нарахування зазначеної комісії, а тому в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду необхідно скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь товариства 270000 грн заборгованості за тілом кредиту за договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 23.12.2021 №98501033000.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам (74%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 3231 грн 88 коп. (4367 грн 40 коп. х 74%) судового збору, сплачено при зверненні до суду першої інстанції, 4847 грн 81 коп. (6551 грн 10 коп. х 74%) судового збору, сплачено при зверненні до апеляційного суду (а. с. 7, 30 зв., 31), а всього 8079 грн 69 коп.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 – 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.

Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (74%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 2220 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 270000 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 23 грудня 2021 року №98501033000, 10299 грн 69 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик