Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №592/6360/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/6360/26 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/1098/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 94

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого судді ОСОБА_3 , суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_10 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 8 червня 2026 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Керч АР Крим, мешканця АДРЕСА_1

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України,-

встановив:

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 8 червня 2026 року ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України, і йому призначено покарання: за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч. 3 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 60 (шістдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки, з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1-3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 визначено покарання у виді 3 (трьох) років пробаційного нагляду. На підставі п.п. 1-3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України на ОСОБА_8 покладено такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_8 , 12 березня 2026 року близько 19:30 год, в м. Суми по вул. Севастопольська, 48, діючи в умовах воєнного стану, умисно, повторно, з корисливих мотивів, відкрито заволодів належним ОСОБА_11 майном: сумочкою «барсеткою», в якій знаходились грошові кошти в сумі 1 000 грн, ID картка на ОСОБА_11 , банківська картка АТ КБ «ПриватБанку» на ім`я ОСОБА_11 , банківська картка АТ КБ «ПриватБанку» на ім`я ОСОБА_12 , зв`язка ключів, робоча перепустка та інші особисті речі. Після чого з викраденим чужим майном із місця скоєння злочину зник.

В цей же день, близько 20:00 год, у приміщенні продуктового магазину ФОП « ОСОБА_13 » в АДРЕСА_2 ОСОБА_8 розрахувався за придбані товари грошовими коштами в сумі 2 425 грн з банківської картки АТ КБ «ПриватБанку» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_12 , заподіявши потерпілій матеріального збитку на загальну суму 3 425 грн, іншим майном розпорядився на власний розсуд,

Окрім цього, ОСОБА_8 , 12 березня 2026 року близько 19:30 год в м. Суми по вул. Севастопольська, 48, після відкритого викрадення чоловічої сумочки «барсетки» з речами та грошима, знайшов у ній 2 банківські картки та паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_11 , із зазначеним у ньому реєстраційним номером облікової карти платника податків № НОМЕР_2 . Усвідомлюючи, що банківські картки належать сторонній особі, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, маючи на меті подальше їх використання у власних злочинних корисливих цілях, викрав 2 банківські картки банку АТ КБ «ПриватБанку», які є офіційним документом: №5168745187785016, емітовану на ім`я потерпілого ОСОБА_11 та № НОМЕР_1 , емітовану на ім`я потерпілої ОСОБА_12 , а також заволодів важливим особистим документом - паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданим 11 вересня 2024 року органом 5930 на ім`я ОСОБА_11 , із зазначеним у ньому реєстраційним номером облікової карти платника податків № НОМЕР_2 .

У апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_10 просить скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 357 КК України у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду; за ч. 3 ст. 357 КК України у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду; за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, безпідставно застосував положення ст. 69 КК України та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки при призначенні ОСОБА_8 покарання, в достатній мірі не врахував, що він, маючи не зняту та не погашену судимість, повторно вчинив корисливий злочин, в умовах воєнного стану, що збільшує суспільну небезпеку дій обвинуваченого; безпідставно визнав обставинами, що пом`якшують покарання – активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданої шкоди, оскільки обвинувачений визнав свою провину під тиском беззаперечних доказів. Висновки суду про здійснення ОСОБА_8 догляду за ОСОБА_14 вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити на таких підставах.

Перш за все, апеляційний суд звертає увагу, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема, обвинувачений не заперечував щодо такого розгляду провадження і повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, погодившись із фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті, та правовою кваліфікацією його діяння.

А тому висновки суду щодо фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувалися в апеляційній скарзі, відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.

Перевіряючи доводи прокурора щодо безпідставного застосування ст. 69 КК України та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, відповідати ступеню тяжкості вчиненого, конкретним обставинам кримінального правопорушення, даним про особу винного, а також установленим обставинам, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Дотримання принципу індивідуалізації покарання вимагає врахування не лише формальної категорії кримінального правопорушення та меж санкції відповідної норми, а й фактичного ступеня суспільної небезпечності конкретного діяння.

Водночас призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, не може ґрунтуватися лише на переліку сприятливих для обвинуваченого відомостей. Суд повинен установити, що кілька обставин, які пом`якшують покарання, у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення покарання навіть у мінімальній межі санкції було б явно неспівмірним.

Санкцією ч. 4 ст. 186 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Суд першої інстанції, пославшись на щире каяття ОСОБА_8 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, позитивну характеристику, здійснення догляду за особою похилого віку та позицію потерпілих, застосував ст. 69 КК України і перейшов до іншого, більш м`якого виду основного покарання – пробаційного нагляду строком на три роки.

Апеляційний суд погоджується з тим, що конкретні обставини вчиненого, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин та посткримінальна поведінка обвинуваченого дають підстави для застосування положень ст. 69 КК України, однак не погоджується з висновком про можливість призначення йому покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Так, грабіж не супроводжувався застосуванням до потерпілого насильства або погрозою його застосування. Заволодіння сумочкою відбулося шляхом ривка, матеріальна шкода в загальному розмірі становила 3425 грн., викрадені речі та документи повернуті, а заподіяна майнова шкода відшкодована повністю. Потерпілі претензій до обвинуваченого не мають і на призначенні йому суворого покарання не наполягали. ОСОБА_8 визнав свою вину, не заперечував фактичних обставин обвинувачення та висловив критичне ставлення до вчиненого.

Апеляційний суд також ураховує, що умови воєнного стану хоча й утворюють передбачену ч. 4 ст. 186 КК України кваліфікуючу ознаку, однак фактично не були використані обвинуваченим для вчинення кримінального правопорушення, не полегшили заволодіння майном, а вчинене діяння не було пов`язане з бойовими діями, евакуацією населення, відсутністю належного контролю за майном або іншими обставинами, безпосередньо зумовленими воєнним станом.

Отже, спосіб вчинення кримінального правопорушення, невеликий розмір заподіяної шкоди, відсутність насильства, фактичне усунення наслідків вчиненого у сукупності зі щирим каяттям та добровільним повним відшкодуванням шкоди істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та дають підстави для призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.

Разом із тим апеляційний суд не знаходить достатніх підстав для визнання активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення обставиною, яка пом`якшує покарання, оскільки саме по собі визнання вини та видача викраденого після прибуття працівників поліції не є достатніми для визнання активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Водночас невизнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання, не перешкоджає застосуванню ст. 69 КК України, оскільки встановлені судом щире каяття і добровільне відшкодування заподіяної шкоди у сукупності з конкретними обставинами вчиненого істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення.

Водночас, незважаючи на наявність підстав для застосування ст. 69 КК України, призначення ОСОБА_8 пробаційного нагляду не відповідає тяжкості вчиненого та даним про його особу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протиправна поведінка ОСОБА_8 не обмежилася заволодінням сумочкою потерпілого. Після скоєння грабежу він скористався викраденою банківською карткою та оплатив нею товари на суму 2425 грн, що свідчить про послідовний і цілеспрямований характер його дій.

Крім того, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення повторно. Він раніше засуджувався за умисні насильницькі та корисливі злочини, зокрема умисне вбивство з корисливих мотивів, розбій, незаконне заволодіння транспортним засобом і крадіжку до п`ятнадцяти років позбавлення волі, а у 2020 році він засуджений за умисне кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.

Отже, вчинення нового умисного корисливого кримінального правопорушення після застосування до ОСОБА_8 раніше заходів кримінально-правового впливу свідчить, що його схильність до протиправної поведінки не була подолана.

За таких обставин застосування пробаційного нагляду є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а досягнення мети покарання можливе лише за умови реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Не мають вирішального значення і наведені судом першої інстанції відомості про те, що обвинувачений не перебуває на обліку в лікарів психіатра та нарколога, не порушував умов запобіжного заходу та перебуває на військовому обліку, оскільки такі обставини відображають звичайний стан і належну процесуальну поведінку особи, однак самі по собі не свідчать про можливість її виправлення шляхом застосування найменш суворого виду покарання.

Відомості про здійснення ОСОБА_8 догляду за особою похилого віку та його позитивну характеристику апеляційний суд ураховує як позитивні дані про особу. Проте вони не переважають характеру вчиненого, його повторності та попередньої кримінальної поведінки обвинуваченого і тому не можуть бути достатньою підставою для призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Позиція потерпілих щодо відсутності претензій та недоцільності суворого покарання також підлягає врахуванню, але не є визначальною. Кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення, а покарання має забезпечувати не лише відновлення інтересів потерпілих, а й виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, установлені пом`якшуючі обставини та конкретні особливості діяння дають підстави для істотного зниження передбаченого санкцією строку позбавлення волі, проте не свідчать про можливість досягнення мети покарання без ізоляції ОСОБА_8 від суспільства.

Тому апеляційний суд вважає необхідним із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначити ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Таке покарання, з одного боку, є істотно нижчим від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, і належним чином ураховує невеликий розмір шкоди, ненасильницький спосіб заволодіння майном, повне відшкодування збитків, позицію потерпілих та позитивні відомості про особу обвинуваченого. З іншого боку, його реальне відбування відповідає повторному характеру злочину та потребі запобігти новій протиправній поведінці.

Саме покарання у виді позбавлення волі на строк три роки є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо покарання за ч. 1 ст. 357 та ч. 3 ст. 357 КК України апеляційний суд виходить із такого.

Санкціями як ч. 1, так і ч. 3 ст. 357 КК України передбачено, зокрема, покарання у виді штрафу в розмірі до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 357 КК України штраф у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідає межам санкції цієї норми.

Натомість за ч. 3 ст. 357 КК України суд призначив штраф у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1020 грн, тоді як максимальний розмір штрафу, передбачений санкцією цієї норми, становить п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, призначаючи покарання за ч. 3 ст. 357 КК України, суд вийшов за верхню межу санкції та застосував закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню. Така помилка підлягає виправленню шляхом призначення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 357 КК України покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Таким чином, вирок суду першої інстанції слід скасувати в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 з ухваленням нового вироку в цій частині.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 і 420 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 8 червня 2026 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання:

- за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;

- за ч. 3 ст.357 КК України - у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;

- за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, - у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю кримінальних правопорушень, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з моменту його фактичного затримання.

У відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі в період з 12 березня 2026 року по 13 березня 2026 року включно.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5