Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №592/12550/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Суми

Справа №592/12550/25

Номер провадження 22-ц/816/1947/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності – представника позивача – адвоката Кірілової Ю.В., представника відповідача – адвоката Маківського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Маківського Олексія Вікторовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2026 року, ухвалене в м. Суми у складі судді Костенка В.Г., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

04 серпня 2025 року ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Кірілової Ю.В. звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди,мотивуючи вимоги тим, що 19 травня 2025 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу стільниці з мармуру вартістю 44753 грн, за яким позивач частково сплатив 31326 грн. Товар був виготовлений та встановлений за місцем проживання позивача, однак у подальшому виявлено істотні недоліки (тріщини, порожнини, дефекти заповнення, невідповідність геометричних розмірів та інші пошкодження), що підтверджено оглядом лабораторії та висновком про необхідність заміни виробу.

Позивач звернувся до відповідача з письмовою претензією про заміну товару неналежної якості та демонтаж/монтаж за рахунок продавця, однак відповідач вимогу не виконав, у зв`язку з чим позивач просить захистити його права як споживача.

Зважаючи на зазначені обставини, позивач просив судзобов`язати відповідача здійснити за власний рахунок демонтаж, встановленої раніше стільниці з мармуру (за основним договором від 19 травня 2025 року) в квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 та встановити нову стільницю з мармуру аналогічної моделі та належної якості в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 в строк, що не перевищує 14 днів з дня набрання рішенням законної сили, а також стягнути з відповідача на його користь 5000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено та зобов`язано відповідача замінити позивачу стільницю з мармуру, встановлену у будинку по АДРЕСА_2 , неналежної якості на стільницю з мармуру належної якості згідно рахунку на оплату № 7 від 19 травня 2025 року; стягнуто з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн. Також стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Не погоджуючись з цим рішенням суду, представник відповідача звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що відповідач не брав участі у розгляді справи, оскільки перебуває за кордоном. Не погоджуючись з рішенням суду, зазначає, що в ньому зазначено про єдиний документ під назвою «Контроль якості виконаних будівельних робіт», яким позивач обґрунтовує свою позицію щодо недоліків товару. Стверджує, що всі недоліки є видуманими та нічим не підтверджуються, а зазначений документ не може нести жодної доказової сили, оскільки у матеріалах справи відсутня інформація щодо повноважень та кваліфікації особи, яка його підготувала. Відповідача на огляд не запрошували, фото не підтверджують наявність дефектів. Позивач сам обирав матеріал, брав участь у монтажі та не заявляв претензій після встановлення.

24 квітня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без зміни. Вказує на те, що недоліки товару підтверджуються фотознімками, на яких видно тріщини, відшарування матеріалу та невідповідність геометричних розмірів, а також показаннями свідка ОСОБА_3 , який підтвердив наявність дефектів одразу після встановлення.

Доводи апелянта щодо неналежності висновку лабораторії є безпідставними, оскільки ТОВ «Головна випробувальна лабораторія в будівництві» має відповідні повноваження, а дослідження проведено за ДСТУ EN 1469:2019 із дотриманням чинних стандартів. Висновком цієї установи також зафіксовано дефекти, які підлягають усуненню або заміні.

Факт відсутності претензій спростовується письмовою претензією від 11 липня 2025 року, у якій позивач вимагав заміни стільниці через істотні недоліки. Крім того, оплата товару в повному обсязі не здійснена, оскільки позивач відмовився приймати товар неналежної якості та наполягав на його заміні, що є спробами досудового врегулювання спору.

Позивач товар не прийняв, про що свідчить відсутність актів приймання-передачі, а також несплата повної вартості, що вказує на наявність недоліків ще до встановлення стільниці.

Таким чином, надані докази підтверджують наявність істотних недоліків товару, що є підставою для його заміни.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечувала проти її задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що між відповідачем, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та позивачем ОСОБА_2 укладений договір на продаж стільниці з мармуру вартістю 44753 грн.

На підтвердження факту укладення договору відповідачем видано позивачу рахунок на оплату №7 від 19 травня 2025 року на зазначену суму (а.с. 7).

20 травня 2025 року платіжною інструкцією №54 позивач сплатив відповідачу за товар згідно рахунку №7 від 19 травня 2025 кошти у сумі 31326 грн 00 коп. (а.с. 8).

Стільницю з мармуру було встановлено за місцем проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно контрою виконання будівельних робіт здійсненого працівником лабораторії ТОВ «Головна випробувальна лабораторія в будівництва» 25 листопада 2025 року проведено огляд стільниці з мармуру в АДРЕСА_2 . Геометричні розмірі становлять 2520*630 мм. При огляді стільниці виявлені наступні дефекти, які в подальшому негативно вплинули на експлуатацію:

- локальні тріщини та порожнини в стільниці не заповнені матеріалом;

- численні налаштування полімерного матеріалу від основи, котрими виконувалися заповнення порожнин в мармурі;

- невідповідність геометричних розмірів та не перпендикулярність кутів прорізу під умивальник (менше на 2-5 мм);

- недостатнє заповнення полімерним матеріалом стику між умивальником та стільницею.

Висновок: дефекти та пошкодження виявлені при огляді підлягають виправленню чи зміні виробу в цілому. Контроль якості проводилися згідно ДСТУ ЕN 1469:2019; вироби з природного каменю; облицювальні плити. Вимоги (ЕN 1469:2015, IDT) (а.с. 39).

11 липня 2025 року представником позивача направлено поштою відповідачу лист-претензію з проханням замінити стільницю з мармуру на іншу належної якості, демонтаж та монтаж стільниці здійснити за власний рахунок у строк не більше 14 днів (а.с. 10).

Згідно трекінгу вручення листа, відправлення з листом-претензією вручено одержувачу, тобто відповідачу, 15 липня 2025 року (а.с. 12).

Позивачем також надано суду фотознімки (а.с. 9).

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», позивач як споживач зазнав порушення прав на належну якість проданого товару, стільниця з мармуру. У зв`язку з порушенням прав він має право на захист, зокрема у спосіб заявлений у позові, тобто на заміну товару належної якості. При цьому витрати по транспортуванню товару покладаються на відповідача як продавця.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв`язку з порушенням прав споживача позивач зазнає моральних страждань, обмежений у праві на використання товару належної якості, вимушений терпіти незручності, хвилюватися від такого ставлення до себе, вимушений вживати додаткових зусиль для захисту своїх прав та організації свого життя.

З урахуванням характеру та тривалості порушення, обсягу страждань позивача, а також принципів розумності і справедливості суд визначив розмір моральної шкоди у сумі 5000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Згідно зі статтею 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Статтею 700 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.

Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути товар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключено характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

Статтею 708 ЦК України визначено, у разі придбання ним товару неналежної якості протягом гарантійного та інших строків, визначених обов`язковими для сторін правилами чи договором, при виявленні недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару за своїм вибором вимагати від продавця або виробника заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком різниці в ціні.

Між сторонами склалися відносини, які підпадають під сферу регулювання спеціального Закон України «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

За нормами ч. 1 ст. 8 Закону у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов`язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п`ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті).

Згідно зі статтею 15 Закону споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв`язку.

Згідно зі статтею 21 Закону крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків (підпункт 1 частини сьомої статті 15 Закону).

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 22 Закон України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За пп. 12, 15 ч. 1 ст. 1 Закону істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

а) він взагалі не може бути усунутий;

б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором;

недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 559/388/17, від 14 січня 2021 року у справі № 755/11237/17, від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16, від 26 лютого 2025 року у справі № 619/3972/21 (провадження № 61-5655св24).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2012 року у справі № 23/236 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц (провадження № 14-84цс18), обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) закон покладає саме на замовника.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Принцип змагальності та такий його елемент, як рівність сторін, передбачає необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Верховний Суд притримується послідовної позиції про необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Під час апеляційного розгляду справи за клопотанням представника позивача було призначено товарознавчу судову експертизу.

Згідно висновку експерта № 911 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи від 18 серпня 2026 року визначено, що наданий на дослідження виріб – стільниця з природного каменю мармуру, встановлена в будинку за адресою: м. Суми, вул. Виноградна, буд. 20, на зовнішній поверхні має такі неявні дефекти (які є видимими на відстані до 1 метра):

дефекти зовнішнього виду (не впливають негативно на експлуатаційні властивості виробу, впливають на естетичні властивості виробу):

- тріщини в кількості 4 штуки (2 штуки прямолінійні, довжиною по 15 мм, та 2 штуки фігурні, довжиною по 80 мм),

- порожнина (прямолінійна дрібна пустота) довжиною 15 мм, які є заповненими спеціальними полімерними мастиками під колір каменю.

технологічні дефекти (не впливають негативно на експлуатаційні властивості виробу, впливають на естетичні властивості виробу):

- погано зашпакльовані 2 тріщини довжиною по 80 мм (матеріал заповнення нещільно прилягає та є видимим над поверхнею стільниці);

- підрізка прорізу під умивальник зроблена з відхиленням у геометрії (проявляється у нерівномірному нависанні кутів стільниці над умивальником, через що у двох діаметрально протилежних кутах є видимим матеріал заповнення між стільницею та умивальником).

Причини виникнення виявлених дефектів:

дефекти зовнішнього виду: це природні властивості, притаманні мармуру (вважаються типовими для каменю, а не дефектами, та не можуть бути причиною для визнання матеріалу браком);

технологічні дефекти: це виробничі дефекти, які виникли під час обробки.

Відповідно до ДСТУ ЕN 1469:2019 (ЕN 1469:2015, IDТ) «Вироби з природного каменю. Облицювальні плити. Вимоги» :

- згідно з п. 4.2.3.2: виявлені дефекти зовнішнього виду є природними властивостями, притаманними мармуру, вважаються типовими для каменю, а не дефектами, та не можуть бути причиною для визнання матеріалу браком, вони в цілому характерні для даного виду каменю і не впливають негативно на експлуатаційні властивості виробу. Відповідно до п.12, п.15 ст.1 та ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначені дефекти не є недоліком чи істотним недоліком;

- технологічний дефект (погано зашпакльовані 2 тріщини довжиною по 80 мм) є невідповідністю вимогам п. 4.1.8.1, п. 4.1.8.2 ДСТУ ЕN 1469:2019 (ЕN 1469:2015, ГОТ) «Вироби з природного каменю. Облицювальні плити. Вимоги». Відповідно до п.12, п.15 ст.1 та ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначений дефект є недоліком (тобто, не є істотним недоліком);

перевірити технологічний дефект (підрізка прорізу під умивальник, зроблена з відхиленням у геометрії) на відповідність умовам договору та вимогам п.4.1.5 ДСТУ ЕN 1469:2019 (ЕN 1469:2015, ГОТ) «Вироби з природного каменю. Облицювальні плити. Вимоги» (тобто, на відповідність кутів плити узгодженій геометрії, або на відповідність визначеній формі за допомогою відповідного шаблона) не видається за можливе, так як Договір на виготовлення стільниці з мармуру в письмовій формі не укладався. Відповідно до п.12, п.15 ст.1 та ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначений дефект є недоліком (тобто, не є істотним недоліком).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивач зазнав порушення прав як споживач у зв`язку з продажем товару неналежної якості та відмовою у заміні товару на товар належної якості.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі наданих позивачем доказів, зокрема листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОЛОВНА ВИПРОБУВАЛЬНА ЛАБОРАТОРІЯ В БУДІВНИЦТВІ» (а.с. 39). Проте вказаний документ не є висновком експертизи, а тому не може бути прийнятий судом як належний доказ.

Натомість за результатами проведеної судової товарознавчої експертизи від 18 серпня 2026 року наявність істотного дефекту продукції не встановлено.

За таких обставин позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність істотного дефекту стільниці, за наявності якого вимога споживача про його заміну підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції вище зазначеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача замінити позивачу стільницю з мармуру неналежної якості на стільницю з мармуру належної якості.

Оскільки відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовну.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

У пункті 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати», судам роз`яснено, що оскільки стаття5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У частині шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги слід компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Маківського Олексія Вікторовича задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні вимог ОСОБА_2 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди відмовити.

Компенсувати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 2906 грн 88 коп. судового збору за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 08 вересня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

Д. В. Сізов