Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №589/433/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/433/25

Номер провадження 22-ц/816/2535/26

Категорія - 42

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 січня 2026 року ухваленого під головуванням судді Лєвша С.Л, в цивільній справі № 589/433/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

В січні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №5675458 від 11.11.2023 в розмірі 62151,85 грн, з яких 16340,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 43911,85 грн – заборгованість за відсотками, 1900,00 грн – заборгованість за комісією.

В обґрунтування позову посилалося на те, що 11.11.2023 ТОВ «Мілоан» та відповідач уклали договір про споживчий кредит №5675458. Відповідач підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора. 26.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір №104-МЛ про відступлення права вимоги. Згідно умов даного договору позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит №5675458 у розмірі 62151,85 грн.

Вказувало, що відповідачкою не виконано належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15.01.2026 позовні вимоги товариства були задоволені, стягнуто ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Договором про споживчий кредит №5675458 від 11.11.2023 в розмірі 62151,85 та судові витрати.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідач погодився на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язався їх сплатити. Позивач довів право вимоги до відповідачки в зв`язку з укладенням договору факторингу з первісним кредитором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 , вважає, що рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15.01.2026 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права. Вказала, що позивачем не надано жодних підтверджень укладення договору кредитування, позивачем не доведено сам факт надання кредитних коштів, надані розрахунки заборгованості не можуть слугувати доказом оскільки не відповідають вимогам закону, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність, відсутні первинні документи які фіксували б факт здійснення господарських операцій. Наголошує, що сума відсотків є не співмірною з сумою боргу та перевищує в декілька разів, що є порушенням справедливого балансу у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, наголосила, що відсоткова ставка визначена позивачем в розмірі 3,50% є незаконною в розумінні ЗУ «Про споживче кредитування».

Вважає, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, оскільки не довело своє право за договором відступлення права вимоги.

Посилаючись на норми Закону, практику Верховного Суду, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 08.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Позиція апеляційного суду

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 11.11.2023 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №5675458. Відповідачка підписала договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора (а.с.6-12).

Згідно умов пунктів 1.2 – 1.5 договору сума кредиту склала 19000,00 грн, кредит надається загальним строком на 105 днів з 11.11.2023 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів: пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 26.11.2023; поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 24.02.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).

Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 26.11.2023 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 24.02.2024 (останнього дня строку кредитування).

Згідно підпункту договору 1.5.1, комісія за надання кредиту: 1900.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 4275.00 грн, які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 59850.00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (підпункти 1.5.2.-1.5.3. договору).

Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,2.3 цього Договору.

Як узгоджено сторонами у пункті 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .

Умови та порядок пролонгації строку кредитування погоджені сторонами у пункту 2.3 договору.

Порядок укладення договору визначений умовами розділу 6 договору.

Факт ідентифікації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» підтверджується довідкою про ідентифікацію б/н від 14.10.2024 (матеріали електронної справи).

Факт перерахування відповідачці кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням №114955615 від 11.11.2023 про зарахування переказу у сумі 19000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 (матеріали електронної справи).

Відповідачка здійснювала користування кредитними коштами та оплату по кредиту щодо пролонгації договору кредитування, що стверджується меморіальними ордерами:

- №116786572 від 03.12.2023, відповідно до якого: отримувач ТОВ «Мілоан», сума 3800 грн, призначення платежу: пролонгація кредитного договору 5675458 на 7 днів; Договір №5675458; позичальник: ОСОБА_1 , транзакція: 3800 грн.;

- №116196865 від 26.11.2023, відповідно до яких отримувач ТОВ «Мілоан», сума 3800 грн, призначення платежу: пролонгація кредитного договору 5675458 на 7 днів; Договір №5675458; позичальник: ОСОБА_1 , транзакція: 3800 грн. (а.с.57,59)

ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» уклали Додаткову угоду №116786572 від 03 грудня 2023 року до Договору про споживчий кредит №5675458 від 11.11.2023. Оновлений графік платежів за умови здійснення позичальником 03.12.2023 платежу відповідно до п.2.3 Договору про пролонгацію строків на 7 днів. Сума платежу 3800 грн, що включає: - погашення суми кредиту: 1330 грн, оплата процентів за користування кредитом 1330 грн, сплата комісії за управління та обслуговування кредиту 1140 грн. Додаткова угода підписана між сторонами 03 грудня 2023 року одноразовим ідентифікатором позичальника - 5493. (а.с.58)

26.11.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено Додаткову угоду №116196865 від 26 листопада 2023 року до Договору про споживчий кредит №5675458 від 11.11.2023. Оновлений графік платежів за умови здійснення позичальником 26.11.2023 платежу відповідно до п.2.3 Договору про пролонгацію строків на 7 днів. Сума платежу 3800 грн, що включає: - погашення суми кредиту: 1330 грн, оплата процентів за користування кредитом 1330 грн, сплата комісії за управління та обслуговування кредиту 1140 грн. Додаткова угода підписана між сторонами 26 листопада 2023 року одноразовим ідентифікатором позичальника - 1149. (а.с.60).

26.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір №104-МЛ про відступлення права вимоги (матеріали електронної справи).

Згідно пункту 1.1 договору №104-МЛ про відступлення права вимоги, вказано, що на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).

Відповідно до Витягу Реєстру Боржників до договору про відступлення права вимоги №104-МЛ від ТОВ «Мілоан» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за договором №5675458 на загальну суму у розмірі 62151,85 грн (матеріали електронної справи).

Реєстр боржників переданий позивачу за Актом приймання-передачі реєстру боржників від 28.03.2023, складеним на виконання вимог пункту 8.3 договору відступлення прав вимоги.

Відповідно до акту прийому –передачі Реєстру Боржників від 26.03.2024 до Договору відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 новий кредитор прийняв Реєстр боржників кредитора на загальну суму 54040383,45 та відповідно до квитанції сплатив 2222047,80 за договором відступлення права вимоги від 26.03.2024 (матеріали електронної справи).

Дані докази доводять, що позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит №5675458 у розмірі 62151,85 грн, з яких 16340,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 43911,85 грн сума заборгованості за відсотками, 1900,00 грн сума заборгованості за комісією.

Застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо укладення договору

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Надаючи правову оцінку кредитному договору колегія суддів враховує, що він містить електронний підпис відповідачки одноразовим ідентифікатором 647667. ТОВ «Мілоан» надіслало відповідачці одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору у вигляді смс на зазначений нею номер телефону, який остання використала для підписання відповіді про прийняття пропозиції товариства щодо укладення кредитного договору № 5675458 від 11.11.2023 року, що зафіксовано в ІТС товариства та надано довідку про надану інформацію від відповідачки та довідку по генерацію одноразового ідентифікатора для відповідачки. Даний електронний підпис (647667) прирівнюється до власноручного підпису позичальника та повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю ОСОБА_1 на укладання договору на погоджених умовах.

Своїм підписом на договорі ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісій, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до положень статей 3, 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 207 та 639 ЦК України, такий спосіб укладення правочину за своїми правовими наслідками повністю прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Введення одноразового ідентифікатора є належним і беззаперечним аналогом власноручного підпису, що підтверджує волевиявлення особи на набуття цивільних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність факту укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Договору позики № 5675458 (на умовах повернення в кінці строку позики) від 11.11.2023 року підписаний відповідачкою електронним підписом, наявність якого, разом з електронним підписом первісного кредитора, підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, та те, що позичальник всі умови договору цілком зрозуміла та своїм підписом письмово це підтвердив. При цьому, скріплюючи договори електронним підписом, сторони договорів діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

З приводу фактичного отримання кредитних коштів

Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідачки, щодо недоведеності позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», у зв`язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.

Кошти кредиту надавалися позичальнику безготівково на рахунок з використанням картки № НОМЕР_1 .

Факт перерахування грошових коштів у розмірі 19000,00 грн за договором №5675458 від 11.11.2023, саме на картку відповідачки підтверджується платіжним дорученням №114955615 від 11.11.2023 де зазначено призначення платежу : кошти згідно договору № 5675458.

Оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Таким чином, позивачем надані суду належні та допустимі докази отримання таких коштів відповідачкою за кредитним договором.

Доказів протилежного суду надано не було.

Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером їй не належить.

Відповідачка, зазначаючи про відсутність доказів про отримання нею кредиту, не надала жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не зверталась до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала відомостей щодо неналежності їй банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

ОСОБА_1 не надала виписки з особового рахунку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування обставин отримання 11.11.2023 кредиту в сумі 19000,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Окрім того, відповідно до пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання/ перерахування відповідачці кредитних коштів на суму 19000,00 грн не викликає сумніву, а тому позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо відсоткової ставки.

Закон України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (п. п. 6 п. 5 Розділу І Закону N 3498-IX) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (п. п. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498-IX).

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5 %, з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1 %. Відповідачка отримала грошові кошти за вказаним договором 11.11.2023 року, тобто до набрання чинності Законом № 3498-IX.

Виходячи з викладеного, проценти за договором про надання грошових коштів у позику № 5675458 від 11.11.2023 року, слід розраховувати за даним розрахунком:

з 12.11.2023 по 23.12.2023 розмір відсотків розраховується за відсотковою ставкою, визначеною у кредитному договорі: пільговий період по 1,50% на день та поточний період по 3,50 % на день від залишку кредиту;

із 24.12.2023 по 04.01.2024 включно – за вказаним законом відсотки повинні бути застосовані в розмірі 2,5 %, що в розрахунку від суми заборгованості на вказаний день становить 408,50 грн. (16340,00 сума боргу по кредиту * 2,5 %).

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивачем з 05.01.2024 та до закінчення строку договору (09.03.2024) зменшено відсотки за кредитом відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування» в розмірі – 2,3% від суми заборгованості, що становить по 375,82 грн ( 16340,00*2,3%).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне перерахувати відсоткову ставку відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» саме на період з 24.12.2023 по 04.01.2024 з нарахуванням відсоткової ставки по відношенню до тіла кредиту в розмірі 2,5 %. Тобто за вказані 12 днів сума відсотків повинна становити 408,50 грн замість нарахованих позивачем – 571,90 грн.

Решта розрахунків позивача, які проаналізовані судом першої інстанції, апеляційний суд вважає обґрунтованими та такими що підтверджуються договором та матеріалами справи.

Отже, при здійсненні перерахунку, з врахування відсоткової ставки відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за відсотками становить – 41951,05 грн.

Щодо комісії

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 1900,00 грн по договору № 5675458 від 11.11.2023 було визначено як плату за надання кредиту.

Водночас в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії 1900,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для стягнення з відповідачки ОСОБА_1 комісії в розмірі 1900,00 грн за видачу кредиту відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість у загальному розмірі 58291,05 грн, з яких: 16340,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 41951,05 грн. - заборгованість за відсотками.

Щодо застосування норм ЗУ «Про захист прав споживачів»

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Разом з тим, ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», здійснила часткове погашення кредиту, тобто виконала умови договору, що не спростовується відповідачкою, а тому апеляційний суд вважає доводи скаржника про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» безпідставними, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо доводів апелянта про правомірність переходу права вимоги за договором факторингу, колегія суддів апеляційного суду вказує наступне.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №104-МЛ.

Колегія суддів зауважує, що позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до позовної заяви додало копію витягу з реєстру боржників від 09.01.2025, яка засвідчена належним чином, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатив ТОВ «Мілоан» суму фінансування за відступлене право вимоги згідно з договором відступлення права вимоги від №104-МЛ від 26.03.2024 в розмірі 2222047,80 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 406 від 26.03.2024.

Отже, відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 жовтня 2023 року в справі №905/306/17, від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012 вказано, що «Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є: належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, докази на підтвердження оплати за договором».

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами укладеними із первісним кредитором ТОВ «Мілоан».

Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, а договір факторингу ОСОБА_1 не оспорювався, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 07.04.2021 у справі №752/6423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 03.07.2019 у справі №342/180/17… колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривень за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 62151,85 гривень.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 58291,05 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 93,80 % (58291,05/ 52151,85 х 100).

Оскільки позов задоволено на 93,80 %, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 2272,21 грн (2422,40 х 93,80%).

Скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 гривень.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 6,20%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідачки витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 225,28 гривень (3633,60 х 6,20%).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15.01.2026 необхідно змінити.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15.01.2026 змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції.

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Кредит- Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236 суму заборгованості за Договором про споживчий кредит №5675458 від 11.11.2023 в розмірі 58291 гривні 05 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236 судовий збір в розмірі 2272 гривні 21 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 225 грн 28 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик