Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №522/19359/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4530/26

Справа № 522/19359/25

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

учасники справи: позивач – Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Борисевича Даніїла Володимировича

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Косіциної В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому із посилання як на правове обґрунтування своїх вимог на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332, ст. 1166, 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача надміру виплачену допомогу у розмірі 10000,00 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні як отримувач допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням у складі сім?ї чоловіка гр. ОСОБА_2 .

08.04.2022 ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 було взято на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 та видано довідки від 08.04.2022 № 5105-5001251366, № 5105-5001251242.

Згідно із заявою від 08.04.2022 та наданих документів, призначено допомогу на проживання з 01.03.2022 по 30.04.2023 у розмірі 5000,00 грн щомісячно відповідачу та її чоловіку ОСОБА_2 відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 (далі - Порядок № 332).

Відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 № 324-IX, з 01.05.2023 управлінням було проведено перерахунок суми виплати допомоги у зв?язку з отриманням інформації з Міністерства юстиції України про смерть чоловіка (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з абз. 5 п. 9 Порядку № 332 уповноважена особа зобов?язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв?язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису) орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг.

Якщо у отримувачів, яким призначено допомогу, відбулися зміни, які впливають на право на отримання допомоги, розмір допомоги перераховується з місяця, що настає за місцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженої особи або згідно з інформацією, наданою компетентним органом, та/або за результатами проведеної додаткової перевірки рекомендацій, наданих Мінфіном, відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат». Таку заяву уповноважена особа має право надіслати з використанням поштового або електронного зв?язку органу соціального захисту населення, уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг.

Проте, оскільки відповідач про смерть чоловіка не повідомила, їй було надміру нараховані кошти допомоги в розмірі 18000,00 грн за період з 01.11.2022 по 30.04.2023.

Згідно з абз. 1 п. 29 Порядку № 332 (в редакції чинній на момент виникнення спірних питань), у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

Спеціалістами управління були надіслані ОСОБА_3 рекомендовані листи від 07.04.2023 (вих. № 18-04-08/739) та від 11.12.2023 (вих. № 18-04-08/3526) про необхідність повернення надміру виплачених коштів в розмірі 18000,00 грн, які повернулись у зв?язку із закінченням терміну зберігання.

Після доробки програмного забезпечення в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери (ЄІССС) було автоматично на центральному рівні створено рішення про переплату в сумі 18000,00 грн. Тому кошти призначеної допомоги за період з 01.11.2023 по 29.02.2024 відповідачу не перераховані, оскільки в ЄІССС по особовому рахунку відповідачу автоматично було здійснено відрахування частини надміру сплачених коштів у розмірі 8000,00 грн.

Таким чином, залишок надміру сплачених коштів, які підлягають поверненню складає 10000,00 грн (а.с. 1-6).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 в особі свого представника Борисевича Д.В. просила відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що позивачем 12.04.2022 на підставі письмових заяв фізичних осіб, які мали на це право, прийнято рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання (копія рішення додана до матеріалів справи). Строк дії цього рішення (відповідно до його змісту) з 01.03.2022 по 31.05.2022, інших рішень про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі до матеріалів не надано.

Відтак, за даними матеріалів судової справи виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі здійснювалось саме згідно цього рішення, в свою чергу, смерть чоловіка відповідачки сталась 12.10.2022 (згідно даних позивача наведених у позовній заяві з посиланням на свідоцтво про смерть НОМЕР_2 ). Тобто смерть чоловіка відповідачки відбулася поза межами дії рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 12.04.2022 року. Отже, поновлення виплати (після спливу строку дії рішення позивача від 12.04.2022) відбулося без будь-яких активних, а тим більше умисних протиправних дій відповідачки. А відтак, продовження виплат здійснювалась об`єктивно у повному контролі позивача, зокрема, доступу до всіх реєстрів.

Вказує, що повернення отриманої допомоги можливо у випадках, коли саме особа навмисно подала або не подала недостовірні відомості, тобто в діях зазначеної особи має бути наявний прямий умисел, а саме намір ввести в оману орган державної влади, проте матеріали справи не містять ані доказів такого умислу, ані навіть обґрунтовного посилання на нього.

Доказів фактичного надсилання позивачем вимоги про повернення надмірно нарахованих коштів відповідачці до суду не надано. Просив суд не пов`язувати додані до матеріалів справи листи позивача на ім`я відповідачки від 11.12.2023 року реєстраційний номер № 3526/18-04-07 та від 14.03.2024 р. реєстраційний номер № 7625/12-03 із доданим до матеріалів справи сканом конверту із відміткою про неотримання з огляду на відсутність описів вкладення, які б підтверджували направлення саме цих листів саме цим конвертом. (а.с. 52-54)

У відповіді на відзив позивач зазначає, що твердження відповідачки про призначення допомоги лише на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 відповідно до доданого до позовної заяви рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання, є хибним, оскільки нарахування та виплата грошової допомоги ОСОБА_1 після 31.05.2022 проводилось вже автоматично уніфікованою системою програмно-технологічних комплексів (АСОПД/КОМТЕХ).

Акцентував увагу суду, що період отримання допомоги на проживання, під час якого надміру нараховані кошти, склав з 01.03.2022 року по 30.04.2023 року, як зазначено у позовній заяві Департаменту, що підтверджується скріншотами з програмного забезпечення уніфікованої системи програмно-технологічних комплексів (АСОПД/КОМТЕХ). Тому саме на період отримання допомоги на проживання ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 30.04.2023, як внутрішньо переміщеній особі, припадає факт смерті її чоловіка ОСОБА_2 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними верифікації Мінфіну із зазначенням серії та номеру свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (наявне в матеріалах справи).

Відповідно до п. 24 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних питань), у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

Надмірна сплата державної соціальної допомоги відбулась з вини ОСОБА_1 у зв`язку із ненаданням нею відповідної інформації, а саме приховуванням інформації про смерть чоловіка ОСОБА_2 , тобто внаслідок недобросовісної поведінки набувача, а тому відсутні передбачені п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України підстави для відмови у поверненні безпідставно набутої допомоги.

Вказує, що про визнання недобросовісності своєї поведінки свідчить і заява ОСОБА_1 від 01.03.2024 на адресу Управління щодо причин припинення їй виплат, на яку Управлінням було надано відповідь від 14.03.2024 № 7625/18-03 (копія відповіді Управління від 14.03.2024 № 7625/18-03 наявна в матеріалах справи). Тобто, відповідач вже знала про смерть чоловіка, але продовжувала отримувати надмірну сплачену допомогу, не повідомляючи про цей факт Управління, що свідчить саме про наявність умислу з її боку та порушення вимог п. 9 Постанови № 332, згідно з яким уповноважена особа зобов`язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв`язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису) орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг. (а.с. 55-57)

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року позовну заяву Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надміру виплачену допомогу у розмірі 10000 гривень.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради суму сплаченого судового збору у розмірі 3028 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника Борисевича Д.В. просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що рішення суду обґрунтовано лише висновком про те, що ОСОБА_1 повинна була вжити заходів задля того, аби припинити таку виплату, при цьому в судовому рішенні відсутня і навіть не згадується правова норма, яка б зобов`язувала відповідача це зробити.

Щодо добросовісності вказує, що ОСОБА_1 перебуває у постійному стресі, бо пройшло небагато часу, як вона вимушено втратила можливість проживати в рідному домі на Донеччині, отримала додатковий стрес, так як втратила чоловіка, який був опорою у зруйнованому війною житті, і за таких обставин, чи вірним залишається висновок суду про недобросовісність ОСОБА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про факти дій ОСОБА_1 , направлених на отримання без належних на те підстав виплат, частина якої належить померлій особі, також відсутні докази умисних та/або недобросовісних дій ОСОБА_1 , направлених на отримання без належних на те підстав виплат, частина якої належить померлій особі.

Вказує, що у запереченнях на відповідь на відзив відповідачем уже було акцентовано увагу на тому, що у позивача були відсутні правові підстави для звернення до суду з відповідним позовом до відповідача.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц, вказує, що гроші, як засіб до існування не підлягають поверненню.

Суд першої інстанції, проігнорувавши норми нормативно-правових актів, які самостійно навів у судовому рішенні та які безпосередньо регулюють спірні правовідносини, а також не врахувавши принцип незворотності дії закону в часі, фактично переклав на відповідача негативні наслідки фактичної бездіяльності позивача. (а.с. 71-76)

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що твердження про те, що відсутні умисні, протиправні дії з боку відповідача, є хибним, оскільки ОСОБА_1 знала та усвідомлювала, що допомогу на проживання отримувала не тільки на себе, а й на свого чоловіка.

Стосовно посилання представника на статтю 1215 ЦК України, то зазначає, що законодавцем передбачені два винятки щодо повернення коштів: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Викладені обставини справи свідчать, що надмірна сплата державної соціальної допомоги відбулась з вини ОСОБА_1 у зв`язку із ненаданням нею відповідної інформації, а саме приховуванням інформації про смерть чоловіка ОСОБА_2 , тобто внаслідок недобросовісної поведінки набувача, а тому відсутні передбачені п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України підстави для відмови у поверненні безпідставно набутої допомоги.

Про визнання недобросовісності своєї поведінки свідчить і заява ОСОБА_1 від 01.03.2024 року на адресу Управління щодо причин припинення їй виплат, на яку Управлінням було надано відповідь від 14.03.2024 № 7625/18-03 (копія відповіді Управління від 14.03.2024 № 7625/18-03 наявна в матеріалах справи), тобто відповідач вже знала про смерть чоловіка, але продовжувала отримувати надмірну сплачену допомогу, не повідомляючи про цей факт Управління, що свідчить саме про наявність умислу з її боку. (а.с. 88-92)

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення надміру виплаченої допомоги у розмірі 10000 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до уповноваженого на те органу із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (а.с. 15-16)

Також, 08 квітня 2022 року чоловік ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до уповноваженого на те органу із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечується у відзиві на позовну заяву. (а.с. 17-18)

08 квітня 2022 року уповноважена особа сім`ї – ОСОБА_1 звернулася до уповноваженого органу із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, зокрема, їй та члену сім`ї ОСОБА_2 . (а.с. 14)

ОСОБА_2 – особа з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №397238, та відповідною відміткою в заяві. (а.с. 12)

Рішенням про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 14.02.2022 року прийнято виплачувати ОСОБА_4 допомогу ВПО у розмірі 2000,00 гривень та ОСОБА_2 допомогу ВПО у розмірі 3000,00 гривень у період з 01.03.2022 по 31.05.2022. (а.с. 13)

Згідно з витягу з інтегрованої інформаційної системи ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також не заперечується у відзиві. (а.с. 20)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Порядок № 332 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачав обов`язку уповноважених осіб повідомляти про зміни, які впливають на визначення права на отримання допомоги, а відтак ОСОБА_1 не була зобов`язана повідомляти уповноважений орган про смерть свого чоловіка. Водночас суд зазначив, що ОСОБА_1 , звертаючись до уповноваженого органу із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам як на себе, так і на члена своєї сім`ї – ОСОБА_2 , була обізнана про призначення такої допомоги та про автоматичне продовження строку її виплати. Суд також виходив з того, що після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 не повідомила уповноважений орган про цю обставину та не вжила заходів для припинення виплати допомоги, у тому числі тієї її частини, яка була призначена ОСОБА_2 . За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи факт автоматичного продовження виплати допомоги та отримуючи відповідні кошти, діяла недобросовісно, оскільки не вжила заходів для припинення їх нарахування після смерті чоловіка.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Право на отримання допомоги на проживання мають внутрішньо переміщені особи відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 (далі - Порядок № 332).

Згідно з положень ч. 3 Порядку № 332, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 “Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з позовом, посилався на п. 9 Порядку № 332, відповідно до якого уповноважена особа зобов`язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв`язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги") орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг.

На момент звернення ОСОБА_1 за призначенням допомоги діяла редакція Порядку № 332 від 27.03.2022 року. Пункт 9 цього Порядку регламентував порядок формування Мінцифри списку внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, та передачі відповідної інформації державному підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики». При цьому зазначена редакція Порядку № 332 не містила положень, які б покладали на особу, яка отримує допомогу, обов`язок повідомляти уповноважений орган про зміни обставин, що впливають на право на її отримання.

Так само на момент смерті ОСОБА_2 12.10.2022 року чинна редакція Порядку № 332 не передбачала для отримувача допомоги обов`язку повідомляти уповноважений орган про смерть члена сім`ї чи інші зміни, які впливають на право на отримання допомоги. Відповідні положення пункту 9 Порядку № 332 регулювали механізм формування списків та централізованого нарахування допомоги, а не встановлювали обов`язок отримувача щодо повідомлення про зміну обставин.

Більше того, як убачається з доводів позивача, безпідставне нарахування коштів ОСОБА_1 тривало до 30.04.2023 року. Проте, навіть станом на цю дату Порядок № 332 у редакції від 01.01.2023 року не містив обов`язку отримувача допомоги повідомляти уповноважений орган про зміни, які впливають на визначення права на її отримання.

Обов`язок повідомляти про відповідні зміни був передбачений пунктом 9 Порядку № 332 лише після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2023 року № 789.

Отже, відповідне нормативне регулювання було запроваджено вже після виникнення спірних правовідносин, після періоду, за який позивач заявляє вимогу про повернення коштів, та після прийняття 07.04.2023 року рішення про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплачених коштів, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Разом з тим, сама по собі відсутність у Порядку № 332 прямо визначеного обов`язку повідомляти уповноважений орган про смерть члена сім`ї не свідчить про наявність у ОСОБА_1 правових підстав для отримання та збереження коштів, які були призначені ОСОБА_2 та виплачувалися після його смерті.

Встановлення такого обов`язку нормативним актом не є необхідною та єдиною умовою для оцінки поведінки набувача коштів на предмет її добросовісності. При вирішенні питання про застосування статті 1215 ЦК України суд має оцінювати фактичні обставини отримання коштів та поведінку особи після того, як їй стало відомо про відсутність правових підстав для їх отримання.

У цій справі ОСОБА_1 особисто зверталася із заявою про призначення допомоги як на себе, так і на свого чоловіка ОСОБА_2 , а отже, достовірно знала, що відповідна частина допомоги була призначена саме йому. Після смерті ОСОБА_2 12.10.2022 року відповідачці було відомо про припинення обставин, з якими було пов`язане право на отримання ним допомоги. Незважаючи на це, вона не повідомила уповноважений орган про зазначену обставину та продовжила отримувати кошти, у складі яких була частина допомоги, призначена померлому.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції обґрунтовано виключно припущенням про обов`язок ОСОБА_1 вжити заходів для припинення виплати допомоги, тоді як жодною нормою законодавства такого обов`язку на неї не покладено, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Як правильно встановив суд, Порядок № 332 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дійсно не передбачав прямого обов`язку уповноваженої особи повідомляти орган, який здійснює виплату допомоги, про смерть члена сім`ї. Водночас відсутність такого спеціального обов`язку не означає наявності у відповідачки права отримувати кошти, які після смерті ОСОБА_2 виплачувалися за відсутності правової підстави.

У цій справі визначальним є не факт невиконання ОСОБА_1 спеціального обов`язку щодо повідомлення уповноваженого органу, а встановлена судом обізнаність відповідачки про обставини призначення допомоги, її склад та автоматичне продовження виплат, а також про смерть ОСОБА_2 .

Тобто відповідачка знала про обставини, що можуть вплинути на отримання щомісячної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та не повідомила позивача про них, що є зловживанням з її боку.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку поведінці відповідачки з точки зору її добросовісності як набувача коштів.

При цьому, колегія суддів дає системний аналіз законодавству, що підлягає застосуванню до виниклих спірних правовідносин та на яке посилаються сторони, у розрізі того, що правила ст. 1215 ЦК України щодо безпідставно набутих коштів, які не підлягають поверненню, мають застосовуватися в даному випадку лише щодо самого отримувача вищезазначеної допомоги – померлого ОСОБА_2 .

Натомість, виплачені кошти за умови смерті самого отримувача трансформувалися для інших осіб, які фактично їх отримали, мають іншу правову природу, оскільки такі особи отримали їх без відповідної правової підстави, яка відпала у зв`язку зі смертю отримувача державної допомоги.

Отже, в такому випадку застосуванню підлягають саме положення ст. 1212 ЦК України.

Посилання скаржника на складні життєві обставини та переживання у зв`язку із втратою чоловіка також не спростовують встановленого судом факту отримання відповідачкою коштів після смерті ОСОБА_2 та її обізнаності щодо призначення відповідної частини допомоги саме йому. Зазначені обставини, безумовно, характеризують життєву ситуацію відповідачки, однак самі по собі не підтверджують відсутності у неї розуміння факту отримання коштів, які були призначені іншій особі, та не свідчать про наявність правових підстав для їх збереження.

Тому не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність доказів умисних дій ОСОБА_1 , спрямованих на отримання коштів без належних правових підстав. Для вирішення питання про повернення безпідставно отриманих коштів визначальним є встановлення факту їх отримання за відсутності правової підстави та добросовісності або недобросовісності набувача. При цьому недобросовісна поведінка може полягати не лише в активних діях, спрямованих на незаконне отримання коштів, а й у свідомому збереженні коштів за обставин, коли особі відомо про відсутність підстав для їх отримання.

Апеляційний суд погоджується з посиланням суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19, в якій зазначено, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала.

У постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 760/8817/21 вказано, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Таким чином, відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 активних дій для первісного призначення чи перерахування спірної частини допомоги не виключає можливості встановлення її недобросовісності з огляду на подальшу поведінку після смерті ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача правових підстав для звернення до суду також є необґрунтованими, оскільки звернення до суду здійснено з метою захисту майнових інтересів держави та стягнення коштів, які, за встановленими судом обставинами, були виплачені після припинення права ОСОБА_2 на їх отримання.

Не може бути прийняте до уваги і посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц як на безумовну підставу для неповернення спірних коштів. Положення статті 1215 ЦК України встановлюють загальне правило щодо неповернення безпідставно набутих сум, призначених як засіб до існування, однак передбачають виняток у разі недобросовісності набувача.

Отже, застосування зазначеної норми безпосередньо залежить від встановлення відповідних обставин у кожній конкретній справі.

Крім того, щодо застосування вимог ст. 1215 ЦК України, то колегія суддів вважає таке помилковим.

Щодо посилання на принцип незворотності дії закону в часі колегія суддів вказує, що підставою для стягнення коштів суд визначив не застосування до відповідачки положень Порядку № 332 у редакції, яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин, а положення статей 1212, 1215 ЦК України та встановлені фактичні обставини отримання коштів після смерті ОСОБА_2 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції встановлених обставин та не містять переконливих аргументів, які б спростовували висновок про відсутність правових підстав для отримання спірної частини допомоги та недобросовісність відповідачки як її набувача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Борисевича Даніїла Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 08 вересня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко