Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №490/10207/25 — Миколаївський апеляційний суд

08.09.26

22-ц/812/1532/26

Справа № 490/10207/25 Головуюча у 1-й інстанції Лузан Л. В.

Провадження № 22ц/812/1532/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

8 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Царюк Л. М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу

за апеляційною скаргою

Акціонерного товариства (АТ) «Сенс Банк»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Лузан Л. В. у місті Миколаєві о 11 год 09 хв зі складанням повного рішення, у справі

за позовом

АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

2 грудня 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 98 915 грн 94 коп. заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову банк зазначив, що 20 липня 2021 року позичальником ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг у Акціонерному товаристві (АТ) «Альфа Банк», правонаступником якого є позивач АТ «Сенс Банк», акцептована оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту, на підставі якої відкрито рахунок та отримано кредитні кошти в розмірі 35 000 грн для власних потреб і окремо 3 990 грн задля оплати страхового платежу, з виплатою на користь кредитора за користування кредитними коштами процентів, комісією та строком кредитування протягом 60 місяців.

Між тим, в порушення умов договору кредитування, позичальником у визначені строки не у повному обсязі погашена сума кредиту та проценти за користування кредитом, внаслідок чого банк просив достроково стягнути з позичальника суму заборгованості за кредитом в загальному розмірі 98 915 грн 94 коп.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 8 грудня 2025 року позовну заяву АТ «Сенс Банк» передано за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 8 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

29 січня 2026 року позивачем направлено заяву про розгляд справи без його участі.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 , діючи через свою представницю Вуїв О. В., визнав позов частково, а саме у розмірі 17 683 грн 54 коп. заборгованості за тілом кредиту та вважав нараховану заборгованість за комісією завищеною, що нарахована йому в порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування», внаслідок чого просив про зменшення суми комісії до розміру 935 грн 76 коп., з огляду на відсутність у договорі умов про сплату комісії за щомісячне розрахунково-касове обслуговування. Також просив про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу до 1 500 грн, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат та їх співмірністю зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено частково, ухвалено про стягнення на його користь з позичальника ОСОБА_1 37 243 грн 32 коп. кредитної заборгованості, яка складається з: 17 683 грн 54 коп. заборгованості за тілом кредиту та 19 559 грн 78 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з наявності підстав для часткового задоволення вимог щодо стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитом строк виконання зобов`язань за яким вже настав, а також відсутності підстав для стягнення комісії за обслуговування кредиту виходячи з нікчемності таких умов договору.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, просив його скасувати, ухваливши нове, про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд помилково вважав можливим стягнення лише прострочених платежів, а не усієї суми кредиту, зокрема строк виконання зобов`язань за яким ще не настав, з огляду на направлення кредитором у передбаченому порядку вимоги про усунення порушень та її отримання відповідачем, внаслідок чого у позивача, як кредитора, є право вимагати дострокового повернення заборгованості за кредитом.

Посилався на наявність права вимагати дострокового повернення кредитної заборгованості також з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо права обрання певного способу захисту порушеного права.

Вказав, що судом неправильно застосовано норми Закону України «Про споживче кредитування» щодо права банку нараховувати комісію, оскільки такий платіж встановлений договором та не суперечить чинному законодавству. Посилався на відповідну судову практику та необхідність стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8 364 грн 82 коп.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, діючи через свою представницю Вуїв О.В., вважав постановлене рішення місцевого суду законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін, зазначивши про відсутність підстав для дострокового стягнення заборгованості за тілом кредиту, з огляду на надання позивачем доказів направлення досудової вимоги, які не були надані місцевому суду, та для стягнення щомісячної комісії за обслуговування кредиту з огляду на нікчемність таких умов договору.

Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 7 та 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено що, 20 липня 2021 року, після ознайомлення з умовами кредитування, позичальником ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг в АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є позивач АТ «Сенс Банк», акцептувано оферту 501340829 на укладення угоди про надання споживчого кредиту у розмірі 38 990 грн, яка складається з: 35 000 грн кредитних коштів для власних потреб та 3 990 грн коштів на оплату страхового платежу, зі сплатою 21,99% річних за фіксованою процентною ставкою та комісії за обслуговування (управління) кредиту у розмірі 2,4 % від суми кредиту на строк 60 місяців до 20 липня 2026 року, на підставі якої відкрито рахунок, яку того ж дня акцептовано банком зі складенням відповідного графіку платежів (а.с.62, 63-72).

Відповідно до меморіального ордеру № 411357292 від 20 липня 2021 року банком на виконання умов договору перераховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 у АТ «СЕНС БАНК», який є правонаступником АТ «Альфа-Банк», суму кредиту в розмірі 38 990 грн (а.с.73).

В подальшому, у зв`язку з неповним та неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором кредитором направлено позичальнику вимогу з проханням погасити достроково загальну суму заборгованості 95 537 грн 47 коп., яка виникла станом на 24 березня 2025 року (а.с.61).

Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

За змістом статей 641-642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, яка має містити істотні умови договору, внаслідок чого відповідь особи, який адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною та безумовною.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1046, 1049 ЦК України визначається, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як слідує з наданої банківської виписки на ім`я відповідача ОСОБА_2 по рахунку № НОМЕР_1 , призначеного для повернення заборгованості (а.с.13-58) та розрахунком заборгованості (а.с.74), позичальник перестав виконувати свої зобов`язання з погашення кредиту, починаючи з січня 2022 року, внаслідок чого за цим рахунком розрахована заборгованість станом на 28 травня 2025 року на загальну суму в розмірі 98 915 грн 94 коп., яка складається з: 36 311 грн 20 коп. тіла кредиту, 26 110 грн 10 коп. процентів за користування кредитом, що нараховані до 28 травня 2025 року, та 36 494 грн 64 коп. комісії. Ця загальна сума нарахована з врахуванням проведених відповідачем погашень та виходячи з узгодженої процентної ставки у розмірі 21,99% річних, із припиненням їх нарахування з травня 2025 року, та щомісячного нарахування комісії у розмірі 935 грн 76 коп., а також з огляду на вимогу кредитора дострокове повернути кредит, нарахований станом на 24 березня 2025 року.

В той же час, заперечуючи проти дострокового повернення кредиту, позичальник визнав лише суми платежів, строк виконання яких він пропустив, посилаючись на не надання кредитором до суду належного доказу про направлення на його адресу кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України визначається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

При тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц).

Тому, враховуючи неналежне виконання зобов`язань за договором в період строку кредитування та неповну сплату позичальником платежів за отриманим кредитом, банк на адресу відповідача направив письмову вимогу, у який вимагав від позичальника погасити усю суму кредиту станом на 24 березня 2025 року (а.с.61) в розмірі 95 537 грн 47 коп.

При тому підтвердження поштового відправлення вимоги на адресу позичальника банк до суду першої інстанції не надав та приєднав такий доказ до апеляційної скарги, зі змісту якої вбачається, що вимога на адресу відповідача направлена вже після рішення суду першої інстанції, а саме 12 червня 2026 року (а.с.144-148), з огляду на що, твердження представника позивача про помилковість висновків суду за цими обставинами колегія суддів вважає неспроможними.

В той же час ці доводи представника позивача та висновки суду за обставинами направлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання у спорі, що виник між сторонами у справі, не мають правового значення, з огляду на положення частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якими визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Між тим, з тексту оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту та акцепту пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501340829 від 20 липня 2021 року вбачається, що умови стосовно права кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення споживчого кредиту відсутні.

Тобто у цьому разі направлення чи не направлення кредитором вимоги, як зміна строку виконання зобов`язань відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, значення не має, оскільки вимога, що направляється кредитором позичальнику за споживчим кредитом, вимагає його дострокового повернення виключно за наявністю таких умов у договорі споживчого кредитування відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведеного та не переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, строк виконання зобов`язань з повернення яких настав станом на 28 травня 2025 року відповідно у розмірах 17 683 грн 54 коп. та 19 559 грн 78 коп., але помилився щодо підстави такого висновку, оскільки надання доказів направлення вимоги про дострокове погашення за відсутністю таких умов в укладеному договорі споживчого кредитування не мають правового значення.

Самі суми, що стягнути судом за кредитом та процентами, строк виконання за якими настав, банком не оспорюються та відповідають наданому ним розрахунку, а тому підстави для їх зменшення відсутні.

Також не можна погодитися з доводами апеляційної скарги в частині наявності підстав для стягнення платежів з комісії виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчим кредитуванням визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за таким споживчим кредитом відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

В той же час частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатне надання позичальнику кредитором частини послуг, після укладення договору про споживчий кредит. А саме кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Тобто положеннями Закону України «Про споживче кредитування» одночасно передбачено дві умови надання послуг споживачу банківських послуг платно та безоплатно, в тому числі за які може або ні стягнута комісія, зокрема та відповідно до: статті 11 цього Закону - безкоштовне надання кредитором споживачу інформації стосовно кредиту та заборгованості за нею, та за статтею 8 цього ж Закону – узгодження сторонами щомісячне нарахування кредитором та щомісячну сплату споживачем плати за обслуговування кредитної заборгованості. Внаслідок чого такі права та обов`язки сторін за кредитним договором вимагають чіткого та ретельного викладення через погоджені ними умови укладеного договору, оскільки частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» презюмується, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Зокрема, коли умовами договорів не відрізняється право споживача на щомісячне отримання від кредитора безкоштовних послуг та його обов`язок зі сплати за такі отримані послуги щомісячної комісії.

Відповідно до висновків про застосування норм права, викладених Об`єднаною Палатою КЦС в складі Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2023 року під час розгляду справи №204/224/21, зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, сторони, зазначивши у пункті 1(б) акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту умову про те, що комісія за споживчим кредитуванням нараховується за обслуговування (управління) кредиту, не вказали, за отримання яких саме послуг, що виходять за межі безоплатних послуг, визначених у частині 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», споживач зобов`язався оплачувати банку комісію.

За наведеного та з урахуванням відсутності у кредитному договорі переліку додаткових та супутніх банківських послуг, які надаються банком понад перелік послуг, що є для споживача безкоштовними, та відповідно вимагають від споживача щомісячної сплати за обслуговування кредитної заборгованості, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про нікчемність умов визначення такої плати за умовами укладеного сторонами договору, внаслідок чого заборгованість за надання таких послуг є такою, що не підлягає стягненню.

Отже, рішення суду першої інстанції з вирішення пред`явлених позовних вимог винесено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Не вбачає колегія суддів і підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, у стягненні якої судом першої інстанції відмовлено відповідно до положень статті 137 ЦПК України, з огляду на надання до позову лише договору про надання послуг №1006 від 28 січня 2025 року з адвокатським об`єднанням «Смарт Лекс», без подачі актів виконаних робіт на час подачі позовної заяви до суду, обсягу виконаних робіт, подачу позову та участь у справі адвоката, яким не підтверджено отримання повноважень від адвокатського об`єднання «Смарт Лекс» за раніше укладеним об`єднанням договором безпосередньо з банком та відповідно у цій справі (а.с.79-85, 11, 76).

Інші доводи поданої апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків.

На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

Л. М. Царюк