Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №485/2417/25 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 07 вересня 2026 р.

Справа: №485/2417/25

Суддя: Яворська Ж. М.

08.09.26

22-ц/812/1910/26

Справа №485/2417/25

Провадження № 22-ц/812/1910/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів»

на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Бодровою О.П., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Європейська агенція з поверненням боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з поверненням боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 8298257 в розмірі 32 296,00 грн, з яких: 8 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6916 грн - сума заборгованості за відсотками; 16 000 грн - неустойка; 1 380,00 грн - комісія за надання кредиту; за кредитним договором № 8179711 в розмірі 12 780 грн, з яких: 3 000 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 3 780 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 6 000 грн - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі 45 076 грн, а також судові витрати.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 липня 2025 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволено.

Зупинено провадження у вказаній справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зобов`язано відповідача ОСОБА_1 повідомити суд про припинення обставин, які послугували зупиненню провадження у справі.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за призивом під час мобілізації починаючи з 27 лютого 2023 року по теперішній час, про що свідчить лист командира ОСОБА_2 .

Враховуючи предмет спору, який, на переконання суду, має важливе значення для учасників справи, відсутність у відповідача можливості висловлення своєї правової позиції з наданням доказів у справі, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції ТОВ «ФК «ЄАПБ» подали на неї апеляційну скаргою.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказували, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою та постановлена з суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просили про її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Снігурівського районного суду Миколаївської області.

Так, вказували, що суд першої інстанції фактично ототожнив сам факт проходження відповідачем військової служби з наявністю об`єктивної неможливості участі у справі, не надавши належної оцінки доказам, які цю неможливість спростовують.

Разом із тим суд не надав належної оцінки листа військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, який був витребуваний самим судом для підтвердження наявності у відповідача статусу військовослужбовця.

Вказують, що судом першої інстанції фактично застосовано лише окремі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 12 листопада 2025 у справі №754/947/22, залишивши поза увагою правову позицію, яка має визначальне значення для вирішення цього питання.

Крім того, суд першої інстанції відповідно до статті 89 ЦПК України зобов`язаний надати оцінку кожному доказу. Однак мотивувальна частина ухвали не містить жодної оцінки таким відомостям із листа військової частини.

На думку заявника фактично зазначені докази були повністю проігноровані. Саме тому висновок суду про наявність підстав для обов`язкового зупинення провадження є передчасним та необґрунтованим. Також внаслідок постановленої ухвали про зупинення провадження у справі розгляд справи фактично відкладено на невизначений строк, який може тривати роками.

Такий підхід не відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 2 ЦПК України щодо забезпечення своєчасного судового розгляду. Оскільки відповідач має можливість брати участь у судових засіданнях, відсутні правові підстави для фактичного блокування доступу позивача до правосуддя.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

У відповідності до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

У зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, – військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

За нинішньої редакції пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан";

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду судом першої інстанції, відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням ним у складі Збройних Сил України, на підтвердження чого надав копію довідки №91 від 29 квітня 2025 року, відповідно до якої він призваний на військову службу з 27 лютого 2023 року( а.с.96,97).

Відповідно до відповіді на запит суду першої інстанції командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодший сержант ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за призовом під час мобілізації починаючи з 27 лютого 2023 року по теперішний час ( а.с.171).

Конструкція пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі ЗСУ ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Таким чином, враховуючи на введення на території України воєнного стану та перебування відповідача у складі Збройних Силу України, у суду першої інстанції були наявні достатні підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що зупинення провадження у справі є формальним та призведе до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, оскільки зміст пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, який не обумовлюється строками розгляду справи.

Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала у справі є законною та обґрунтованою, і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, постановленої з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення, ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 липня 2026 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua