Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №950/1432/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/1432/26

Номер провадження 2-а/950/30/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. м.Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє представник Скрипка Артем Володимирович, до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації,

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить тимчасово обмежити громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у праві керування транспортними засобами під час мобілізації на строк до виконання або відкликання вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 квітня 2026 року № 2/1075, а рішення в цій частині допустити до негайного виконання.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , має чинне право керування транспортними засобами, проте не прибув за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів його обліковується як особа, що порушує правила військового обліку. Застосування адміністративного затримання та доставлення відповідача органами поліції не виявилося можливим. Після цього йому у встановленому законом порядку направлено вимогу про виконання обов`язку, яку відповідач добровільно не виконав, що, на думку позивача, створює підстави для звернення до суду за спеціальною процедурою, передбаченою статтею 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повноваження ОСОБА_2 на представництво інтересів позивача підтверджені довіреністю від 01 вересня 2025 року, виданою начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Правовий статус та повноваження особи, яка видала довіреність, підтверджуються долученим витягом з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 березня 2022 року № 199. Суд не встановив підстав ставити під сумнів належність цього представництва.

Надані суду матеріали не містять доказів виконання вимоги, документів про поважні причини неприбуття, а також доказів існування обставин, які відповідно до частини дев`ятої статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України унеможливлюють застосування тимчасового обмеження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Стаття 65 Конституції України прямо встановлює: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України». За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії таких обмежень. Оспорюваний захід не є адміністративним стягненням і не має карального характеру. Він є спеціальним, визначеним законом, тимчасовим заходом забезпечення виконання мобілізаційного обов`язку, межі, строк та підстави якого детально встановлено законом.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частина друга цієї статті вимагає від суду перевірити, чи діяв суб`єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, чи є його дії обґрунтованими, пропорційними та вчиненими з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Саме за цими критеріями суд перевіряє доведеність позову.

Статтями 72, 73, 74, 75, 76, 77 і 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює обставини, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи; докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми у своїй сукупності. Кожна сторона доводить ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням після всебічного, повного та об`єктивного їх дослідження. У цій категорії справ саме на позивача покладено обов`язок довести кожну зі спеціальних передумов, перелічених у частині восьмій статті 283-2 цього Кодексу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та надалі продовжено загальну мобілізацію. Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяли особливий період і мобілізація, а тому до них підлягають застосуванню спеціальні приписи Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частина перша статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені в повістці, зокрема для визначення призначення на особливий період та направлення для проходження медичного огляду. Частина третя цієї статті окремо передбачає: «У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк». У разі неприбуття особа повинна не пізніше трьох діб повідомити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про причини неявки та надалі прибути в строк, який не перевищує семи календарних днів. Вичерпний перелік поважних причин неприбуття визначено тією ж нормою: перешкода стихійного характеру, хвороба, воєнні дії та їх наслідки, інші обставини, що позбавили можливості особисто прибути, або смерть близького родича. Відповідач не подав жодного документа на підтвердження таких причин.

Витяг з облікових даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 підтверджує його персональні дані, перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , активний стан обліку та наявність службової відмітки про право керування транспортними засобами. Цей витяг також містить відомості про те, що причиною внесення даних є неприбуття вчасно за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відомості про порушення чинні з 31 березня 2026 року, а до органів поліції сформовано електронне звернення № E5021618.

Повісткою № 6766339, оформленою на ім`я відповідача, його викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 26 березня 2026 року о 09 годині 00 хвилин для проходження медичного огляду. З опису вкладення, поштової накладної та відомостей відстеження вбачається, що повістку направлено рекомендованим поштовим відправленням № 0505574521054 на адресу: АДРЕСА_1 . Відправлення повернуто 20 березня 2026 року після закінчення встановленого строку зберігання. Неприбуття відповідача у визначений час також підтверджене обліковими даними реєстру.

Суд бере до уваги, що пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначає належні способи підтвердження оповіщення за повісткою. Водночас для вирішення саме цього спору вирішальним є не лише первинна повістка, а послідовне вжиття позивачем усіх заходів, безпосередньо встановлених статтею 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Первинна повістка та відомості реєстру в сукупності підтверджують факт невиконання відповідачем обов`язку та підстави для звернення до поліції. Належність вручення наступної вимоги про виконання обов`язку суд оцінює окремо за спеціальними правилами частини третьої статті 27 цього Закону.

Листом відділення поліції № 3 Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області № 59827-2026 від 03 квітня 2026 року повідомлено, що за результатами проведених заходів установити місцезнаходження ОСОБА_1 та здійснити його адміністративне затримання і доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 не виявилося можливим, оскільки за адресою в селі Василівка він не проживає, а його місцезнаходження невідоме. На документі міститься відмітка про його надходження до ІНФОРМАЦІЯ_1 15 квітня 2026 року. Цей документ є офіційною письмовою відповіддю компетентного органу, безпосередньо підтверджує неможливість застосування передбаченого законом первинного заходу та відповідає вимозі пункту 2 частини восьмої статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина перша статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, установлених частинами першою і третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів і підрозділів, що входять до системи поліції, щодо адміністративного затримання та доставлення особи. Після отримання письмової відповіді про неможливість такого доставлення керівник протягом п`яти днів надсилає громадянинові рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про виконання обов`язку. У цій справі письмову відповідь поліції одержано 15 квітня 2026 року, а вимогу сформовано і направлено 17 квітня 2026 року, тобто з додержанням установленого п`ятиденного строку.

Вимогою від 17 квітня 2026 року № 2/1075, складеною за формою, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 червня 2024 року № 430, ОСОБА_1 викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 04 травня 2026 року о 10 годині 00 хвилин для виконання обов`язків, передбачених частинами першою та третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вимога містить роз`яснення про наслідок її невиконання, а саме звернення до суду на підставі статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом під час мобілізації. Таким чином, зміст вимоги був чітким, визначеним та давав відповідачеві можливість усвідомити як обсяг обов`язку, так і наслідки його невиконання.

На підтвердження направлення вимоги позивач подав квитанцію АТ «Укрпошта», поштову накладну та конверт рекомендованого поштового відправлення № R422000013570. Ці документи свідчать, що 17 квітня 2026 року вимогу відправлено на ім`я відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . На поштовій накладній міститься відмітка оператора поштового зв`язку від 02 травня 2026 року про повернення відправлення з причини «адресат відсутній». Дані відстеження поштового відправлення підтверджують рух кореспонденції, невдалу спробу її вручення та повернення відправнику. Суд не має підстав сумніватися у достовірності цих документів, оскільки вони походять від оператора поштового зв`язку, узгоджуються між собою та з даними вимоги.

За частиною третьою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» днем вручення вимоги є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення вимоги особі з інших причин за адресою її місця проживання чи перебування, повідомленою нею територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, або за адресою задекларованого чи зареєстрованого місця проживання, якщо особа не повідомила іншої адреси. Отже, за прямою вказівкою закону вимога № 2/1075 вважається врученою відповідачеві 02 травня 2026 року. Обставина фактичного неотримання листа у зв`язку з відсутністю адресата не спростовує юридичного факту вручення, оскільки закон прямо пов`язує його з належним направленням рекомендованого листа та відповідною відміткою оператора поштового зв`язку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, провадження № 14-117цс23. Велика Палата наголосила, що правові наслідки вручення процесуального документа пов`язуються саме з дотриманням установленого законом способу його направлення і з належними документами, які підтверджують це направлення. Цей підхід застосований судом не як заміна спеціальної норми, а для підтвердження необхідності суворого дотримання встановленого законом порядку повідомлення. У цій справі позивач використав саме той спосіб направлення та ті юридичні наслідки повернення поштового відправлення, які прямо передбачені частиною третьою статті 27 спеціального Закону.

У постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 та від 29 січня 2020 року у справі № 5015/1763/12 також послідовно висловлено підхід, за яким направлення рекомендованої кореспонденції за належною адресою є достатнім для висновку про належне вчинення дій з повідомлення, а неотримання листа адресатом через його власну поведінку або відсутність за адресою не може саме по собі покладати негативні наслідки на відправника. Застосовуючи цей підхід з урахуванням спеціального регулювання статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд приходить до висновку, що будь-які можливі посилання відповідача на фактичне неодержання вимоги не спростовують її вручення у розумінні закону.

Рапорт діловода групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 травня 2026 року фіксує невиконання відповідачем вимоги у визначений нею строк. У наступному рапорті від 14 травня 2026 року зазначено, що встановлений законом десятиденний строк для добровільного виконання обов`язку сплив, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідач не прибув, причин неприбуття не повідомив, а за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів він продовжує обліковуватися як особа, що порушує правила військового обліку. Ці рапорти складені в межах службових повноважень посадовими особами позивача, містять конкретні дату, номер вимоги, адресу направлення, ідентифікатор поштового відправлення та результати перевірки. Вони узгоджуються з незалежними поштовими документами, тому суд визнає їх належними і достовірними доказами невиконання вимоги.

Частина четверта статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає: «У разі якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов`язку (обов`язків), територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду в порядку, встановленому законом, з приводу тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортним засобом під час мобілізації - на строк до виконання або відкликання такої вимоги». Станом на 14 травня 2026 року позивач зафіксував сплив цього строку та невиконання вимоги, а позов до суду подано 26 травня 2026 року. Таким чином, позов подано в межах тридцятиденного строку, установленого частиною другою статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях № 31/32/13-8896-2026 від 20 квітня 2026 року підтверджує, що ОСОБА_1 , дата народження якого збігається із зазначеною в матеріалах справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 територіальним сервісним центром № 6342 видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 на право керування транспортними засобами категорії «В». Цей доказ має вирішальне значення для предмета позову, оскільки виключає припущення про застосування обмеження до особи, яка не має відповідного спеціального права.

Частини перша, восьма та дев`ята статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють закритий перелік обставин, які підлягають перевірці судом. Суд відмовляє у позові, якщо позивач не доведе: невиконання особою під час мобілізації обов`язків, передбачених частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і вчинення нею правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; неможливість здійснити адміністративне затримання та доставлення особи поліцією; вручення їй вимоги; невиконання зазначеного у вимозі обов`язку. Усі ці передумови позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, оціненими судом у їх взаємному зв`язку.

Суд окремо звертає увагу, що в межах цього адміністративного провадження він не вирішує питання про накладення на відповідача адміністративного стягнення за статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та не підміняє провадження у справі про адміністративне правопорушення. Предметом доказування є дотримання спеціальної процедури, передбаченої статтями 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України. Сукупність установлених фактів, а саме неприбуття за викликом, відомості реєстру про порушення правил військового обліку, безрезультатне звернення до поліції, належне направлення та вручення вимоги у встановленому законом значенні і її невиконання, є достатньою для застосування передбаченого законом тимчасового заходу. Тому можливе твердження про те, що цей суд повинен був установити адміністративну відповідальність відповідача в іншому процесуальному порядку, суд відхиляє як таке, що не відповідає предмету та межам цього провадження.

Разом із тим частина дев`ята статті 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує суд відмовити у застосуванні обмеження, якщо воно позбавляє особу основного законного джерела засобів для існування або якщо особа використовує транспортний засіб у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на її утриманні особи з інвалідністю I або II групи чи дитини з інвалідністю. Рапорт оператора відділення рекрутингу та комплектування від 14 травня 2026 року, складений за результатами перевірки даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підтверджує відсутність відомостей про встановлену відповідачеві інвалідність, про перебування на його утриманні особи з інвалідністю I чи II групи або дитини з інвалідністю. Інші докази, які б установлювали наявність цих обставин або те, що керування транспортним засобом є для відповідача основним законним джерелом засобів до існування, суду не подані.

Суд приходить до висновку, що застосування обмеження у цій справі відповідає критерію пропорційності. Воно переслідує легітимну мету забезпечення виконання конституційного обов`язку у період мобілізації, ґрунтується на прямій нормі закону, не є безстроковим та не позбавляє особу права користування транспортним засобом назавжди. За частинами п`ятою - восьмою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вимога вважається виконаною після виконання особою визначеного в ній обов`язку, а відкликаною у разі припинення або завершення строку мобілізації; у разі виконання вимоги територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повинен видати відповідний документ і повідомити орган примусового виконання. Отже, закон передбачає чіткий і доступний для відповідача спосіб припинення обмеження. Враховуючи викладене, суд не вбачає надмірного втручання у права відповідача та встановлює справедливий баланс між його приватним інтересом і суспільною потребою у забезпеченні обороноздатності держави.

За таких обставин позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача можуть бути стягнуті лише судові витрати такого суб`єкта, пов`язані із залученням свідків і проведенням експертиз. Даних про наявність таких витрат матеріали справи не містять, тому судовий збір та інші судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 283-2, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 22, 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами під час мобілізації на строк до виконання або відкликання вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання обов`язку (обов`язків) військовозобов`язаним, резервістом від 17 квітня 2026 року № 2/1075.

Рішення в частині тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами підлягає негайному виконанню.

Судові витрати з відповідача не стягувати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Подання апеляційної скарги не зупиняє негайного виконання рішення.

Суддя: Роман БАКЛАНОВ