Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №420/12091/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12091/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, –

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить суд:

-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язанних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в додатку «Резерв+» у Позивача з`явились відомості про порушення правил військового обліку (не уточнення персональних даних до 16.07.2024 року). Представником позивача було направлено адвокатський запит від 19.02.2025 року, в якому останній просив закрити справу про адміністративне правопорушення за ст.210-1 КУпАП стосовно позивача у зв`язку зі спливом строків звернення до суду; виключити ОСОБА_1 з переліку осіб, відносно яких внесено відмітку «порушення правил військового обліку» у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів; зняти позначку «порушення правил військового обліку» у АІТС «Оберіг» та за стосунку «Резерв+». Не отримавши відповідь на запит, 20.03.2026 року повторно було направлено заяву, яку відповідач отримав 24.03.2026р. Відповідь на заяву не отримано. Посилаючись на відсутність протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення стосовно позивача, останній зазначив про протиправність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку, в зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 01.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

07.05.2026р. від представника позивача надійшла заява щодо зазначення вірного коду ЄДРПОУ ІНФОРМАЦІЯ_3 .

До суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив ( вх№ЕС53995/25 від 16.05.2026р), в якому останній зазначає що позивачем не уточнено вчасно облікових даних (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), в зв`язку з чим 12.06.2025 до ВІДДІЛЕННЯ ПОЛІЦІЇ N93 (М.ОДЕСА) ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦІЇ №1 ГУНП В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ було направлено електронне подання про розшук позивача та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складання протоколу. Самі по собі відомості про порушення правил військового обліку не є тотожними відомостям про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, а питання правомірності дій щодо проведення процедури притягнення до адміністративної відповідальності має вирішуватися під час притягнення до відповідальності по КУпАП.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Станом на 04.02.2026 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 була наявна відмітка “Порушення правил військового обліку”.

Також, міститься інформація про звернення до органів Нацполіції, дата звернення – 12.06.2025, причина звернення – не уточнили дані до 16.07.2024р.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України №2232-ХІІ від 25.03.1992 “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію віл 21.10.1993 № 3543-ХП (далі Закон № 3543-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-ХП мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Стаття 22 Закону № 3543-ХП передбачає обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Серед іншого, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (частина третя статті 22 Закону № 3543-ХП).

За змістом частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХП призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022р., територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого:

здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку);

забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", «Про захист персональних даних" та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України;

звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення;

виконують інші функції відповідно до законодавства.

З військово-облікового документу, сформованого позивачем 04.02.2026р. через мобільний застосунок “Резерв+”, вбачається, що позивач уточнив свої персональні дані 04.02.2026р.

Також щодо ОСОБА_1 наявна відмітка “порушення правил військового обліку”, а також відмітка – дата звернення до органів Нацполіції « 12.06.2025», причина звернення до Нацполіції «не уточнили дані до 16.07.2024р.».

Суд зазначає, що відповідно до абз. 4 п. 1 ч. 2 розд. ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.

Закон України від 11.04.2024 №3633-IX набрав чинності 18.05.2024.

Отже, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані були протягом 60 днів (до 17.07.2024) з дня набрання чинності цим Законом (18.05.2024) уточнити свої персональні дані, шляхом :

самостійно прибути до ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання;

звернутись до центру надання адміністративних послуг;

через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Отже, як свідчать досліджені матеріали справи, позивачем уточнені дані після спливу більше ніж 1 рік, терміну визначеного Законом України від 11.04.2024 №3633-IX для уточнення своїх персональних даних, що є порушенням п. 22 Порядку №560.

При цьому, неухильне дотримання кожним законів України передбачено статтею 68 Конституції України.

Дії ТЦК та СП щодо внесення даних про не уточнення даних базувалися виключно на нормах чинного законодавства та наявній на той момент інформації. Недбале ставлення Позивача до свого обов`язку з ведення військового обліку не може трактуватися як протиправна бездіяльність ТЦК.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст.9 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право, зокрема звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

При цьому, суд зазначає, що згідно з п.20-1 ч.1 ст.7 Закону №1951-VІІ до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів - призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.

Відповідно до ч.1 ст 27 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених ч.1 ст.22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Стаття 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, ст.210-1 за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно зі ст.2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Таким чином, процес притягнення особи до адміністративної відповідальності - це законодавчо врегульована процедура КУпАП, що включає виявлення (фіксацію) правопорушення, складання протоколу у встановлених КУпАП випадках, розгляд справи уповноваженим органом, винесення постанови та її виконання.

Відповідно КУпАП регламентує процедуру притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, визначаючи уповноважені органі, які фіксують (виявляють) вказані адміністративні правопорушення, розглядають та виносять постанови про накладення адміністративного стягнення або приймають інше рішення.

Відповідно до ст.235 КУпАП такими уповноваженими органами щодо адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП).

Процедура притягнення до адміністративної відповідальності завершується відповідно до ст.284 КУпАП прийняттям уповноваженим органом постанови: - про накладення адміністративного стягнення; - про застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 цього Кодексу; - про закриття справи.

Постанова про закриття справи відповідно до ст.284 КУпАП виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених ст.247 цього Кодексу (в якій зазначено, зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Постанова уповноваженої особи може бути оскаржена до суду.

Судом встановлено, що відносно позивача не прийнята будь-яка постанова, оскільки він до органів ТЦК не з`явився, навіть після внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про те, що він є особою, яка порушила правила військового обліку.

Позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , не підлягають задоволенню, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 є уповноваженим на це суб`єктом владних повноважень відповідно до КУпАП, який виявляє та фіксує адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП щодо порушення правил військового обліку.

Саме РТЦКСП відповідно до норм КУпАП є уповноваженими органами розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, та встановлювати наявність або відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення щодо порушення правил військового обліку. Встановлений нормами КУпАП порядок розгляду справ передбачає як права та обов`язки уповноваженого органу так і права та обов`язки особи, яка притягується до відповідальності.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має обсяг прав, які визначені ст.268 КУпАП, у тому числі подавати докази, пояснення, оскаржувати прийняте рішення.

З урахуванням всіх обставин наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення щодо порушення правил військового обліку встановлюється саме під час розгляду справи уповноваженим органом.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, що він не вчиняв адміністративних правопорушень та сплив строків накладення адміністративного стягнення, оскільки відсутність складу правопорушення має бути встановлено компетентним, уповноваженим органом - РТЦКСП, або судом, але лише в порядку судового контролю за прийнятим рішенням.

При цьому, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач не спростовує те, що він не уточнив дані до 16.07.2024р.

Слід зазначити, що аналізуючи обставини даної справи та посилаючись на положення КУпАП суд надає правову оцінку діям відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів виключно на предмет дотримання визначеної законом адміністративної процедури та в контексті критеріїв, визначених статтею 2 КАС України.

При цьому суд не бере до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності, а також не перевіряє наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, оскільки вказане виходить за межі повноважень адміністративного суду.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. (пункт 1 частини 20 КАС України).

З огляду на викладене та враховуючи, що процедура притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності, а відповідач є органом, уповноваженим як на розгляд справ про адміністративні правопорушення за порушення правил військового обліку, так і на ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, тому з урахуванням встановлених судом обставин, зокрема, що не спростовується власне позивачем, щодо не уточнення даних до 16.07.2024р, відповідач мав правові підстави для внесення до такого Реєстру відомості про порушення позивачем правил військового обліку.

В рамках даної справи, суд звертає увагу на те, що сама по собі наявність у застосунку “Резерв+” примітки Порушення правил військового обліку не свідчить про вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 210-1 КУпАП. Вказана примітка свідчить лише про те, що у зв`язку з порушенням вимог закону, позивач підлягає доставці до відповідного органу ТЦК та СП для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

В той же час, вимогами ч.3 ст.38 Закону №2232-ХІІ визначено, що органи Національної поліції України у встановленому законом порядку зобов`язані за зверненнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України доставити до таких територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, відомості в “Резерв +” змісту “Причина звернення до Нацполіції: не уточнили дані до 16.07.2024...”, мають суто інформативний характер, як це і передбачено вимогами ст.2 Закону №1951-VІІ.

З огляду на викладене, відповідач, використовуючи інформаційно-комунікаційну систему, вніс відомості щодо позивача, в якості способу його інформування.

Таким чином, суд зазначає, що самі по собі відомості про порушення правил військового обліку не є тотожними відомостями про притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому суд звертає увагу, що будь-яких доказів на підтвердження знаходження позивача у розшуку матеріали справи не містять.

Отже, відсутні підстави для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , оскільки за змістом позову питання по суті про наявність або відсутність в діях (бездіяльності) позивача складу правопорушення уповноваженим органом не вирішувалось. Як похідні, не підлягають задоволенню вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язанних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .

Крім того, суд акцентує увагу на необхідності розмежування понять матеріального складу адміністративного правопорушення та порушення правил військового обліку. Правила військового обліку є сукупністю встановлених Законом №2232-ХІІ обов`язків, порушення яких є об`єктивним юридичним фактом, що виникає в момент невиконання особою конкретної вимоги (зокрема, не проходження ВЛК, неявки за повісткою), незалежно від моменту винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Тобто правила військового обліку є цілісною системою встановлених Законом №2232-ХІІ та Порядком № 1487 обов`язків, виконання яких має безумовний та безперервний характер, а порушення цих правил є об`єктивним юридичним фактом, що виникає безпосередньо в момент невиконання особою конкретної вимоги закону або законного розпорядження органу військового управління. Такий юридичний факт існує незалежно від моменту винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки адміністративна відповідальність за статтями 210,210-1 КУпАП є лише формою державного реагування на вже вчинене правопорушення, а не підставою для виникнення статусу особи як такої, що порушила правила військового обліку.

Отже, відмітка в реєстрі або звернення ТЦК та СП до органів поліції щодо доставлення особи є наслідком саме зафіксованого об`єктивного факту ігнорування військового обов`язку, що за своєю правовою суттю є реалізацією превентивних та виконавчих функцій у сфері мобілізаційної підготовки, а не актом притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні КУпАП.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі №420/29983/25.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір на користь позивача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6, 7,8, 9, 10, 77, 90,139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.