Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №420/16576/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16576/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 04 червня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (як батьку, який самостійно виховує дитину віком до 18 років), та оформити відповідні військово-облікові документи із зазначенням такої відстрочки;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Відповідача на користь Позивача судові витрати по сплаті судового збору.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що він є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . Шлюб між Позивачем та матір`ю дитини, ОСОБА_3 , було розірвано рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 липня 2024 року у справі №766/7864/24. Після розлучення син, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (12 років) залишився проживати з батьком, ОСОБА_1 та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні, що підтверджується довідками з ДНЗ та школи. Також наведене підтверджується характеристикою психолога Центру соціальних служб Одеської міської ради від 26.02.2026 року. Позивач вказує, що з моменту розірвання шлюбу і по теперішній час мати дитини, ОСОБА_3 , повністю усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні сина, і тривалий час перебуває за межами України (що підтверджується відмітками про перетин кордону у її закордонному паспорті). У зв`язку з повним ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків, наразі у провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває цивільна справа № 766/5729/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 . Факт відкриття провадження по вказаній справі є беззаперечним підтвердженням того, що позивач єдиний, хто фактично здійснює догляд за дитиною, і мати юридично та фактично самоусунулась від виховання сина через свою бездіяльність. Крім того, Позивач та його син мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що підтверджується відповідними довідками від 11.10.2024 р. Згідно з Актом підтвердження фактичного проживання від 19.02.2026 р., складеним ОСББ за адресою: АДРЕСА_1 , малолітній ОСОБА_4 проживає виключно з батьком.

20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся через застосунок «Резерв +» до Відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як чоловіку, який самостійно виховує дитину віком до 18 років. Однак, того ж дня - 20 квітня 2026 року позивач отримав повідомлення у застосунку «Резерв+», що відстрочка не надана, оскільки у записах Державного реєстру актів цивільного стану (ДРАЦС) не знайдено інформації, що інший з батьків дитини втратив батьківські права або помер, що фактично є відмовою у наданні відстрочки від мобілізації.

Вважаючи протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

Станом на 08 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Позивач є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Шлюб між Позивачем та матір`ю дитини, ОСОБА_3 , було розірвано рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 липня 2024 року у справі №766/7864/24.

Як вказує позивач, після розлучення син, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (12 років) залишився проживати з батьком, ОСОБА_1 та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні, що підтверджується довідками з ДНЗ та школи, а також характеристикою психолога Центру соціальних служб Одеської міської ради від 26.02.2026 року.

Позивач зазначає, що з моменту розірвання шлюбу і по теперішній час мати дитини, ОСОБА_3 , повністю усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні сина, і тривалий час перебуває за межами України, що підтверджується відмітками про перетин кордону у її закордонному паспорті.

У зв`язку з повним ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків, наразі у провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває цивільна справа № 766/5729/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .

Станом на теперішній час цивільна справа № 766/5729/26 не розглянута судом.

Згідно з Актом підтвердження фактичного проживання від 19.02.2026 р., складеним ОСББ за адресою: АДРЕСА_1 , малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком.

20 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся через застосунок «Резерв +» до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як чоловіку, який самостійно виховує дитину віком до 18 років.

20 квітня 2026 року Позивач отримав повідомлення у застосунку «Резерв+», що відстрочка не надана, оскільки у записах Державного реєстру актів цивільного стану (ДРАЦС) не знайдено інформації, що інший з батьків дитини втратив батьківські права або помер, що фактично є відмовою у наданні відстрочки від мобілізації.

Вважаючи протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-ХІІ) визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку № 560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

За нормами абзаців 3-4 пункту 58-1 Порядку № 560 військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за членами сім`ї другого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність членів сім`ї першого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд. Військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за членами сім`ї третього ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю I або II групи, зазначеними у пункті 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення особи, за якою вони здійснюють догляд.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно додатку 5 до Порядку № 560, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додають свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є сукупність двох обов`язкових вимог, а саме:

- наявність у військовозобов`язаного дитини віком до 18 років;

- позбавлення батьківських прав другого з батьків такої дитини.

Позивач вважає, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному є помилковою, оскільки у зв`язку з повним ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків, у провадженні Херсонського міського суду Херсонської області перебуває цивільна справа № 766/5729/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що факт відкриття провадження по вказаній справі є беззаперечним підтвердженням того, що позивач єдиний, хто фактично здійснює догляд за дитиною, і мати юридично та фактично самоусунулась від виховання сина через свою бездіяльність.

Натомість, суд не погоджується із такими доводами позивача та звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та до суду було додано лише копію рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 липня 2024 року у справі №766/7864/24, яким розірвано шлюб між позивачем та матір`ю дитини, ОСОБА_3 .

При цьому, питання обов`язків щодо самостійного виховання та утримання дитини, позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.

Водночас цивільна справа № 766/5729/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 наразі судом не розглянута, рішення у вказаній справі не прийнято.

Таким чином, на момент звернення позивача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації факт позбавлення матері дитини батьківських прав у встановленому законом порядку не був підтверджений.

Сам по собі факт звернення позивача до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав та відкриття відповідного цивільного провадження не є юридичним фактом позбавлення батьківських прав та не може прирівнюватися до рішення суду про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є заходом, який застосовується виключно за рішенням суду. Отже, до ухвалення відповідного судового рішення мати дитини продовжує залишатися її матір`ю та носієм визначених законом особистих немайнових і майнових прав та обов`язків щодо дитини.

Посилання позивача на те, що після розірвання шлюбу дитина фактично проживає разом із ним, перебуває на його утриманні та вихованні, а мати фактично не бере участі у її вихованні, саме по собі не є достатнім для висновку про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII підстави для відстрочки у тому вигляді, в якому вона заявлена позивачем.

Суд при цьому враховує, що законодавець пов`язує право на відстрочку не лише з фактичним здійсненням одним із батьків догляду за дитиною, а з наявністю юридично визначених та належним чином підтверджених обставин. Зокрема, у випадку, коли підставою для відстрочки є самостійне виховання та утримання дитини, така обставина повинна бути підтверджена документами, визначеними Порядком № 560.

Як встановлено судом, позивачем не надано рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або іншого документа, який відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та додатка 5 до Порядку № 560 безпосередньо підтверджує заявлену підставу для відстрочки.

Надані позивачем свідоцтво про народження дитини, довідки з дошкільного закладу та закладу освіти, характеристика психолога Центру соціальних служб Одеської міської ради, акт підтвердження фактичного проживання, а також відомості щодо перебування матері за межами України можуть свідчити про фактичне проживання дитини разом із батьком та здійснення ним фактичного догляду за дитиною. Разом з тим зазначені документи не встановлюють юридичного факту позбавлення матері батьківських прав та не є самі по собі передбаченим законодавством документом, який підтверджує право на відстрочку саме за заявленою позивачем підставою.

Суд також зазначає, що тривала відсутність матері на території України, її фактична неучасть у вихованні дитини або невиконання нею, на думку позивача, батьківських обов`язків не припиняють автоматично батьківських прав такої особи та не звільняють від необхідності встановлення відповідної юридичної підстави у передбаченому законом порядку.

Аналогічно, сам факт розірвання шлюбу між батьками дитини не свідчить про припинення чи обмеження батьківських прав одного з них. Розірвання шлюбу не припиняє правового зв`язку між батьками та дитиною і саме по собі не означає, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину в розумінні пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

При цьому суд не надає оцінки обґрунтованості вимог позивача у цивільній справі № 766/5729/26 та не встановлює обставин щодо належного чи неналежного виконання матір`ю дитини батьківських обов`язків, оскільки вирішення зазначених питань належить до предмета розгляду відповідної цивільної справи.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III), батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III, дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої третьої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини.

Питання щодо можливості розгляду справ про встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків, що пов`язаний, в тому числі, з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, було предметом розгляду Верховного Суду у справі №201/5972/22.

Так, Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22 зазначив, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Тобто, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Отже, на момент звернення позивача із заявою від 20.04.2026 року та прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні належні та достатні документальні підстави для підтвердження права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Посилання інформаційної системи на відсутність у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відомостей про смерть іншого з батьків, позбавлення його батьківських прав чи іншу передбачену законом обставину у цьому випадку відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на момент звернення позивача мати дитини не була позбавлена батьківських прав, не була оголошена померлою чи визнана безвісно відсутньою, а рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем також відсутнє.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за результатами розгляду його заяви від 20.04.2026 року з огляду на відсутність документального підтвердження визначеної законом підстави для відстрочки не може бути визнана протиправною.

Суд при цьому наголошує, що зазначений висновок стосується виключно наявності правових та документальних підстав для надання відстрочки станом на момент звернення позивача та не позбавляє його права повторно звернутися за наданням відстрочки у разі виникнення або належного документального підтвердження передбачених законом підстав для її отримання.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини та наведене правове регулювання, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язання відповідача надати таку відстрочку задоволенню не підлягають.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 4 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є правомірною.

Водночас суд зауважує, що особа, якій відмовлено у наданні відстрочки, не позбавлена можливості повторно звернутися до ТЦК та СП з відповідною заявою та необхідним переліком документів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 12, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Суддя С.О. Cтефанов

.