Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №420/5696/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5696/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв`язку 19.02.2025 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 08 листопада 2024 року № 154750011743 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 призначити та виплачувати пенсію за віком, з дати настання права, а саме - з 19.08.2024 року з зарахуванням до стажу роботи: - період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003 у відповідності до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.07.1998р.;

розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін;

судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 03.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (ст.262 КАС України); витребувано у ГУПФ України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову.

В обґрунтування вимог позову зазначено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 їй виповнилося 60 років. Вона звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області з заявою про призначення їй пенсії за віком та надала на підтвердження наявності страхового стажу дві трудові книжки та інші необхідні документи. Однак рішенням Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 20.08.2024 р. № 154750011743 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з тим, що необхідний страховий стаж, передбачений ч.1 ст.26 Закону України становить 31 рік, тоді як страховий стаж ОСОБА_2 , обрахований ГУ ПФУ в Закарпатській області, становить 15 років 4 міс.2 дні. До страхового стажу не було зараховано: періоди трудової діяльності згідно наданої трудової від 10.02.1983р., оскільки на титульній сторінці книжки серії НОМЕР_2 трудової книжки дошлюбне прізвище не відповідає свідоцтву про шлюб, що суперечить вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № № 58 від 20.07.1993p.; період з 01.01.1984 по 31.12.1984 року, (згідно архівної довідки № 04-01/Т-18 від 11.01.2024р), оскільки відсутнє свідоцтво про народження дитини; період роботи з 01.07.2000 по 27.12.2003 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні дані за цей період в реєстрі застрахованої особи. ОСОБА_2 повторно звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області 04.11.2024 року, надавши до документів, що надавалися до першої заяви про призначення пенсії, додатково рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.10.2024р. по справі №509/4978/24, яким було встановлено факт належності ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 10.02.1983р.на ім`я ОСОБА_3 ; свідоцтво про народження дитини. Рішенням Головного управління ПФУ у Київській області від 08 листопада 2024 №154750011743 року їй повторно було відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що страховий стаж становить 28 років 03 місяці 02 дні. ОСОБА_2 вважає, що вказане рішення є незаконним, оскільки незважаючи на додатково подані документи, в рішенні зазначено страховий стаж 28 років 03 місяці 02 дні без врахування стажу роботи за період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003р., та зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, що не відповідає дійсності. Відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу. В тексті рішення про відмову взагалі не зазначено про відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування відомостей про сплату страхових внесків. І лише після подання позивачкою заяви від 15.11.2024р. про роз`яснення у відмові в призначенні їй пенсії, їй було надано відповідь Головного управління ПФУ у Київській області від 03.12.2024р. № 13319-34306/T-02/8-1000/24, в якій зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998р. по 27.12.2003р., оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

07.03.2025 року ГУПФ України в Одеській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначає, що рішеннями територіальними органами Пенсійного фонду України відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній належним чином підтверджений страховий стаж. У позивача в наявності лише 28 років 03 місяці 02 дні страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. В розрахунок страхового стажу відсутні підстави зарахувати періоди роботи з 01.07.2000 по 27.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до органу Пенсійного фонду за застраховану особу у індивідуальних відомостях про таку особу форми ОК-5. З урахуванням того, що не підтверджено страховий стаж позивачем на дату звернення (19.08.2024 та 04.11.2024), законодавець зобов`язує повторно звернутися з такою заявою до органу Пенсійного фонду України.

14.03.2025 року на виконання ухвали суду від 03.03.2025 року ГУПФ України в Одеській області надало суду копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1

17.03.2025 року позивач подала суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що у відзиві на позов відповідач зазначив, що відсутні підстави зараховувати періоди роботи з 01.07.2000 по 27.12.2003р., оскільки відсутня інформація про сплату внесків до органу Пенсійного Фонду за застраховану особу у індивідуальних відомостях про таку особу форми ОК5. Оскільки запис у трудовій книжці ОСОБА_1 за період роботи із 01.07.2000р по 27.12.2003 року існує, станом на 27.12.2003 р. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-1У ще не діяв, а тому трудовий стаж до 01.01.2004 року зараховується як страховий стаж. Зазначаючи у відзиві про правомірність відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду робот із 01.07.2000р по 27.12.2003 роки, посилається на Порядок № 22-1. Звертає увагу суду, що цей Порядок №22-1, затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрований в Мінюсті 27.12.2005р. за № 1566/11846 значно пізніше, ніж періоди роботи, про які йдеться. Посилання у відзиві на висновки Верховного Суду по справах №643/201015-а від 26.10.2018р. є недоцільним, оскільки в цій постанові мова йде про зарахування трудового (страхового) стажу періоди роботи фізичної особи підприємця, а ОСОБА_1 не була фізичною особою – підприємцем в період роботи 01.07.2000р по 27.12.2003 роки.

20.03.2025 року ГУПФ України у Київській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскаржуване рішення за принципом екстериторіальності було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 08.11.2024 року №154750011743. Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, становить 60 років. Вік позивача 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, становить 31 рік. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи за наявності страхового стажу в період з 01.01.2027 по 31.12. 2027 – від 24 до 34 років. Страховий стаж особи становить 28 років 03 місяці 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки ОСОБА_1 не набула необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Право на пенсійну виплату набуде 20.08.2027. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8) та на дату повторного звернення за призначенням пенсії до ГУПФ України в Одеській області їй виповнилося 60 років.

13.08.2024 року ОСОБА_2 звернулася до ГУПФ України в Одеській області з заявою про призначення пенсії (а.с.45-46). До заяви було додано: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідка про відкритий рахунок в банку, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, свідоцтво про шлюб трудова книжка(а.с.47).

Заява була розглянута ГУПФ України в Закарпатській області та рішенням №154750011743 від 20.08.2024 року відмовлено у призначенні пенсії (а.с.12).

У рішенні №154750011743 від 20.08.2024 року зазначено (а.с.12):

Відмова про призначення пенсії по віку ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .Ідентифікаційний код НОМЕР_3 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.08.2024 року. Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.Вік заявниці 59 років 11 місяців 24 дні.

Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 31 рік.

Страховий стаж особи становить 15 років 4 місяці 2 дні.

Результати розгляду документів , доданих до заяви:

періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 10.02.1983 року, не взяті до стажу, оскільки на титульній сторінці трудової книжки, дошлюбне прізвище не відповідає свідоцтву про шлюб, що суперечить вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року.

Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду трудової діяльності пеобхідно надати уточнюючі довідки, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637.

Також не враховано до стажу період з 01.01.1984р по 31.12.1984 р. (згідно архівної довідки №04-01/1-18 від 11.01.2024р.), оскільки відсутнє свідоцтво про народження дитини.

Згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 03.07.1998р. не зараховано до стажу період роботи з 01.07.2000р по 27.12.2003р.. оскільки відсутні дані за цей період в реєстрі застрахованої особи.

Заявниця працює.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_4 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.12).

04.11.2024 року ОСОБА_1 повторно подала заяву.

Заява була розглянута ГУПФ України у Київській області за принципом екстериторіальності та рішенням №154750011743 від 08.11.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.

У рішенні №154750011743 від 08.11.2024 року зазначено (а.с.10):

Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 04.11.2024.

Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 60 років. Вік заявниці 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 31 рік.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи за наявності страхового стажу в період з 01.01.2027 по 31.12. 2027 від 24 до 34 років.

Страховий стаж особи становить 28 років 03 місяці 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу. Працює.

Право на пенсійну виплату набуде 20.08.2027.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує (а.с.10).

15.11.2024 року позивачка звернулася з заявою до ГУПФ України у Київській області, в якій просила надати роз`яснення щодо незарахування трудового стажу з 03.07.1998 по 27.12.2003р.р. за період роботи в ВАТ «Науково-виробниче підприємство ВЕГА» (а.с.17).

03.12.2024 року надійшла відповідь від ГУ ПФУ у Київській області, в якій зазначено, що заява позивачки опрацьовувалася за принципом екстериторіальності та її стаж є меншим, ніж передбачено Законом №1058, тому було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1998 по 27.12.20003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків (а.с.18).

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.08.2010 року № 2464-VI.

Відповідно до ст.7 Законом України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України (ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

За правилами ст.44 Закону №1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Щодо правомірності незарахування позивачу періоду роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003 р.р., суд враховує наступне.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 період роботи за записом №1- №2 з 03.07.1998 по 27.12.2003 (дата заповнення трудової книжки 03.07.1998 року) судом встановлено, що позивач, зокрема, у період з 03.07.1998 по 27.12.2003 р.р. працювала на посаді оператора Акціонерного товариства науково-дослідного підприємства «Вега» (а.с.15).

На дату вирішення питання призначення пенсії позивачу ГУПФ України у Київській області, як і в оспорюваний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110.

Суд вважає, що відмова органу Пенсійного фонду України у признаечнні пенсії через відсутність даних про сплату страхових внесків работодавцем є незаконною, оскільки працівник не повинет відповідачти за борги чи бездіяльність підприємства.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відсутня така підстава для відмови у призначенні пенсії як відсутність даних про сплату страхових внесків роботодавцем за спірний період роботи у ВАТ «Науково-виробниче підприємство ВЕГА».

Отже, за встановлених обставин та наявного правового регулювання, суд робить висновок, що незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003 роки є протиправним.

За вищезазначених обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 154750011743 від 08.11.2024 року є протиправним та підлягає скасуванню як необгрунтоване.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідачами законність оскаржуваного рішення не доведена, а їх доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково із відмовою у позовних вимогах, звернених до ГУПФ України в Одеській області, позаяк саме орган ПФУ, який відмовив позивачу у призначенні пенсії, має розглянути її заяву та прийняти відповідне рішення.

Відтак слід зобов`язати ГУПФ України у Київській області розглянути заяву позивача, зарахувати їх до страхового стажу період роботи з 03.07.1998 по 27.12.2003р.р. та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20грн., ці витрати суд покладає на ГУПФ України у Київській області згідно ч.1 ст.139 КАС України, оскільки спір в суді виник внаслідок протиправного рішення саме цього відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 08 листопада 2024 року № 154750011743 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2024 року та зарахувати до страхового стажу період роботи з 03.07.1998 року по 27.12.2003 року у відповідності до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.07.1998 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область, 65107).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; адреса: вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область, 08500).

Суддя М.М. Аракелян